ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ. Актуальність дослідження

Актуальність дослідження. Динаміка - кількісна і якісна - злочинності в усьому світі, і в Україні зокрема викликає сьогодні особливу стурбованість громадськості.

Як свідчить досвід, розвиток цивілізації супроводжується експансією злочинності. Однак, при найближчому розгляді цього ж
досвіду виявляється, що розвиток цивілізації супроводжується також тим, що в суспільстві розвиваються фактори, які забезпечують імунітет проти злочинності. Останні, у свою чергу є передумовою для експансії антизлочинної активності в суспільстві. Обидві ці тенденції обумовлюють, хоч і по-різному, підвищення значення проблеми злочинності у житті людей.

У зв'язку з цим наукове дослідження механізмів, котрі зумовлюють динаміку злочинності, виходить до пріоритетних напрямків у сучасних гуманітарних науках. Разом з тим, є всі підстави вважати, що досі спроби знайти адекватне пояснення цих механізмів не призвели до створення такої концепції, яка послужила б основою для розробки ефективної “технології” боротьби зі злочинністю. При цьому треба мати на увазі, що дослідження волі і свідомості злочинця є ключовими як для пізнання механізмів кримінальної поведінки, так і для розробки методик боротьби з нею. Усе це свідчить про актуальність даного дослідження.

Не дивлячись на “методологічну закріпаченість” наукової думки, значний вклад у дослідження механізму кримінальної поведінки внесли зокрема вчені (юристи і психологи) колишнього Радянського Союзу, у тому числі й України: Ю.М.Антонян, І.Д.Бех, Л.І.Божович, В.В.Гульдан, І.М.Даньшин, У.С.Джекебаєв, О.Л.Дубовик, М.І.Єникеєв, А.Е.Жалінський, А.П.Закалюк А.Ф.Зелінський, М.В.Костицький, М.М.Коченов, В.М.Кудрявцев, І.П.Лановенко, Н.С.Лейкіна, В.Г.Лихолоб, О.М.Леонтьєв, К.К.Платонов, О.Р.Ратінов, С.А.Тарарухін, І.К.Туркевич, Л.Б.Філонов.

Сучасні дослідження механізму кримінальної поведінки на Заході відрізняються від вказаних своєю методологічною "розкріпаченністю". Це, звичайно, зумовлює свободу наукової творчості, що сприяє плідності досліджень. Однак така "розкріпаченність" обумовлює також їх відкритість для іншої крайності, схильності до методологічного нігілізму, який проявляється у відступі від прогресивних наукових принципів, сформульованих в епоху Просвітництва. Дисертант у своєму дослідженні волі і свідомості злочинця намагався подолати як методологічну "закріпаченість”, так і методологічний нігілізм.

Виходячи з викладеного, дисертант сформулював так проблему
для дослідження: "Який механізм формування і реформування
волі і свідомості злочинця?". У відповідності з цією проблемою в дисертації й визначається об'єкт, предмет, мета, завдання, гіпотези і методика дослідження.

Об'єктом дослідження є особистість злочинця. Предмет дослідження - механізм формування і реформування волі і свідомості злочинця.

У відповідності з цим метою дисертаційного дослідження є пізнання закономірностей утворення форми волі і свідомості, котра проявляється у вигляді кримінальної поведінки, для розробка на основі цього концепції перетворення волі і свідомості злочинця в практиці боротьби зі злочинністю.

Для досягнення вказаної мети у дисертації були поставлені наступні завдання:

а) підготувати адекватний методологічний інструментарій;

б) розглянути з допомогою спеціально підготовленого методологічного інструментарію морфологію (устрій) волі і свідомості злочинця, включаючи: (1) елементи волі і свідомості; (2) зв'язок елементів волі і свідомості; (3) види зв'язку елементів волі і свідомості; (4) механізм утворення видів зв'язку елементів волі і свідомості;

в) результати вказаного розгляду використати для розробки
концепції перетворення волі і свідомості злочинця.

Виконанню вказаних завдань передувало висунення таких
гіпотез:

1. Етичність і неетичність (у тому числі й кримінальність) поведінки - це прояв відповідної форми волі і свідомості людини.

2. Форма волі і свідомості людини - у тому числі й злочинця -
визначається формою її участі у соціальному обміні, котрий являє собою вищий ступінь розвитку обміну між речами у природі.

8. Реформувати волю і свідомість злочинця можна реформуючи його участь в соціальному обміні.

У дисертації дається теоретичне і емпіричне обґрунтування
цих гіпотез.

Методологія дослідження:

А. У теоретичному дослідженні дисертант застосовує сформульований в епоху Просвітництва принцип натуралізму, у відповідності з яким природа є універсальним законодавцем для всіх явищ, що були, є і будуть, у тому числі соціальних (і духовних). Соціальні (і духовні) явища є не чимось позаприродним, а навпаки - вищою, у порівнянні з фізичними і біологічними явищами, формою розвитку Природи й існують за її законами. Кожній формі
Природи властива своя форма природних законів, а спільною основою їх усіх є так звана "універсальна конституція” Природи, з якої і слід "зчитувати" з допомогою натурософії методи наукового пізнання. У пошуках методології для свого дослідження дисертант звертається до ідей Дж.Локка, Гуго Гроція і Р.Гарофало, котрі й розвивали принцип натуралізму для застосування в юридичних та кримінологічних дослідженнях.

Спираючись на ідею природного права, - коріння якої сягають
до стоїків, Аристотеля, Цицерона, Ульпіана, – Гуго Гроцій писав:

"Багато хто досі намагався надати цій галузі (юриспруденції -
0.К.) наукову форму, але ніхто не зумів зробити цього, та, по правді кажучи, це і неможливо зробити інакше, як старанно відокремивши те, що виникло шляхом установлення, від того, що випливає із самої природи..." (Гуго Гроций. О праве войны й мира. – М., 1956. – С.52). Відокремлюючи право, що випливає "з самої природи", Гуго Гроцій підкреслював, що "матір'ю природного права є сама природа людини" (Там же, с.48).

Дж. Локк вважав, що злочин є таким тому, що він порушує закон, даний людям природою, а "громадянські закони <...> справедливі лише настільки, наскільки вони засновуються на законі природи, при посередництві котрого вони повинні регулюватися і тлумачитися" (Дж. Локк. Сочинения. - М., 1988. – Т.3. – С.266-268).

Італійський кримінолог Р.Гарофало розробляв концепцію
"природного" злочину, намагаючись знайти підстави, за якими законодавець може і повинен визначати діяння як злочин.

Виходячи з цього, дисертант і розробляє методологічний інструментарій для свого дослідження. При цьому виявилося, що реалізувати принцип натуралізму в кримінологічному дослідженні, можна лише спираючись на соціологічні і психологічні дослідження. З цим же зустрівся, зокрема, Л.Й.Петражицький, котрий поставив в 1897-1900 р.р. у правознавстві питання про необхідність відродження ідеї природного права, спираючись на досягнення психології.

Саме цим пояснюється те, що в дисертації значне місце
відведено соціологічному і психологічному дослідженням особистості злочинця. Крім того, дисертант у своїй роботі виходить з того, що пізнати волю і свідомість злочинця неможливо, не пізнаючи волю і свідомість людини як такої. Як свідчить історія розвитку кримінології, спроби пізнати злочинця окремо від пізнання людини як такої є непродуктивними. Тому одним з методологічних принципів в кримінології має бути наступний: "злочинець походить від людини". Завдання кримінології - виявити як з людини походить злочинець, а це може бути успішним лише тією
мірою, якою кримінолог оволодів соціологією і психологією людини як такої.

Дисертант притримується точки зору сучасного німецького кримінолога Ганса Йоахима Шнайдера, котрий, розглядаючи шляхи розвитку новітньої кримінології у світі, стверджує, що "кримінолог має бути і юристом, і суспільствознавцем (наприклад, соціологом, психологом і т.п.)" (Шнайдер Г.Й. Криминология. Пер. с нем. - М., 1994. – С.6).

Б. В емпіричному дослідженні дисертант, виходячи із специфіки розглядуваного предмета і висунутих гіпотез, застосовує наступні методи:

1) метод інтерпретації розглядуваних явищ еx post facto;

2) метод контент-аналізу матеріалів інтерв'ю і кримінальних справ;

3) метод моноґрафічного дослідження еволюції злочинної кар'єри.

За допомогою вказаних методів у дисертації досліджуються:

1) кримінологічні факти;

2) стан волі і свідомості 222 підлітків, що знаходилися на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх відділів внутрішніх справ;

3) алгоритм поведінки осіб, що вчинили злочини з необережності за матеріалами 250 кримінальних справ;

4) біоґрафія типового злочинця-рецидивіста.

Крім того, у дисертації розглядаються результати емпіричних
досліджень, що проводились іншими дослідниками.

Характерним для методики даного дисертаційного дослідження є те, що автор відмовився від так званої "битви цитат", зосереджуючи свої зусилля на розгляді самих кримінологічних явищ, а не на розгляді точок зору інших кримінологів про ці явища. Кримінолог Марвін Вольфганґ емпірично вивів, що майже половина теоретичних праць кримінологів складаються з безплідної полеміки, що не дозволяє виробити плідних гіпотез для емпіричних досліджень. Полеміка підміняє собою і теоретичні обґрунтування, і емпіричні результати досліджень (див.: Шнайдер Г.Л.
Криминология. Пер. с нем. - М., 1994. – С.100). Дисертант нама-
гається уникнути цього недоліку.

Наукові передумови дослідження. Дисертант у своєму дослідженні спирається на ідеї Аристотеля, Гаррі С.Беккера, Макса Вебера, Л.Гараї, Р.Гарофало, П.Гольбаха, Гуго Гроція, Р.Декарта, Ф.М.Достоєвського, Е.Дюркгейма, О.Конта, О.М.Леонтьєва. Дж. Локка, А.С.Макаренка, І.П.Павлова, Й.Прохазки, Т.Рібо, І.М.Сеченова, Г.Спенсера, О.Тоффлера, 0.0.Ухтомського, А.Шопенгауера та інших.

Новизна дослідження полягає:

- в розробці методології дослідження особистості злочинця, заснованій на принципі натуралізму;

- в розрізненні двох форм волі і свідомості людини, що проявляються у двох видах поведінки - етичній і неетичній (у тому числі кримінальній);

- у встановленні залежності форми волі і свідомості людини, в
тому числі і злочинця, від форми її участі в соціальному обміні.

Наукове значення результатів дисертаційного дослідження
полягає у тому, що вони сприяють пізнанню закономірностей формування і реформування волі і свідомості злочинця. Виявлені дисертантом властивості особистості злочинця вказують на існування феномена, названого "комплексом сваволі і ілюзій", котрий проявляється у вигляді кримінальної поведінки або інших видах неетичності.

Дисертаційне дослідження може сприяти розвитку нового напрямку у кримінології - натуралістичної кримінології.

Запропонована у дисертації концепція морфології волі і свідомості злочинця може бути використана для вирішення фундаментальних та прикладних проблем кримінології. Крім того, результати дослідження дозволяють поглибити наукове розуміння волі і свідомості людини взагалі.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вони, сприяючи подоланню волюнтаризму і утопізму при розробці стратегії і тактики боротьби зі злочинністю, вказують шляхи до підвищення її ефективності.

У дисертації пропонується нова методика протидії злочинності, заснована на використанні виявленої автором залежності форм волі і свідомості людини від форм участі її в соціальному обміні.

На підставі вказаної методики дисертант розробляє інтегративну концепцію кримінологічної безпеки суспільства, котра передбачає розширення кола нерепресивних засобів боротьби зі злочинністю, що більш ефективно сприяють узгодженості волі і свідомості з законами природи, ніж репресивні. Вказана концепція заснована на ідеї, що підприємництво - єдиний природний конкурент злочинності.

Концепція формування і реформування комплексу сваволі і ілюзій, що проявляється у вигляді кримінальної поведінки може бути використана усіма, хто так чи інакше бореться зі злочинністю та іншими видами неетичності. Вона може використовуватись також для вдосконалення методики етичного виховання.

Положення дисертації, що виносяться на захист:

1. Виходячи з принципу відповідності методу пізнання предмету пізнання, для дослідження морфології волі і свідомості людини (у тому числі і злочинця) адекватною є методика дослідження, заснована на так званій "універсальній конституції" природи, котра складається з трьох принципів: принцип годинника, принцип обміну, принцип стратифікації.

2. У відповідності з принципом натуралізму слід розрізняти злочин de facto і злочин de jure. Злочин треба розглядати як особливу форму порушення законів Природи (злочин de facto), а не лише як порушення юридичних законів (злочин de jure). Тільки те, що є злочином de facto (інакше кажучи, природним злочином) законодавець може і повинен визначати злочином de jure: злочин de facto є єдиною підставою для визначення законодавцем злочину de jure).

3. Яка форма участі людини в соціальному обміні, така і форма її волі і свідомості, котрі, в свою чергу, завдають етичну чи неетичну (у тому числі кримінальну) форму поведінці, генеруючи і реґулюючи її.

У людини, що бере участь в соціальному обміні у формі підприємництва, воля набирає форму несваволі, а свідомість – форму неілюзій, утворюючи комплекс несваволі і неілюзій, котрий проявляється у вигляді етичної поведінки. Етичність такої людини є результатом безпосередньої дії на її волю і свідомість законів природи (безпосередня етичність). Етична поведінка такої людини є не змушеною нормами моралі і права (не конформістською).

У людини, що бере участь в соціальному обміні у формі непідприємництва воля набирає форми сваволі, а свідомість – форми ілюзій, утворюючи комплекс сваволі і ілюзій, котрий не будучи змушеним нормами моралі і права до етичного прояву, проявляється у вигляді неетичної, у тому числі кримінальної, поведінки. Етичність такої людини є результатом не безпосередньої дії на волю і свідомість людини законів природи, а опосередкованої дії на волю і свідомість через норми моралі і права (опосередкована етичність). Етична поведінка такої людини є змушеною нормами моралі і права (конформістською). Якщо ж людина з комплексом сваволі і ілюзій в результаті недоліків у вихованні не піддається примусу норм моралі і права до етичності, то її комплекс сваволі і ілюзій проявляється у формі неетичної, у тому числі і кримінальної, поведінки.

Норми моралі і права, а також держава, релігія, різні інститути соціального виховання виникають і існують для того, щоб примушувати не прилучених до законів природи через підприємництво людей, що мають комплекс сваволі і ілюзій, до етичної поведінки. (Уже в посланнях апостола Павла розрізнялися дві форми етичності: етичність від "благодаті Божої" і етичність від "законів Божих". Таке ж розрізнення робив ранньохристиянський філософ Авґустин. Те саме проповідував в XI ст. Київський митрополит Іларіон у своєму "Слові про закон і благодать". У протестантській етиці було відкрито, що "благодать Божа" сходить до тих, хто займається підприємництвом, котре є угодним Богу. Філософи-натуралісти (зокрема Дж. Локк) розрізняли етичність, що походить від злагоди з законами природи і етичність, що походить від підкорення законам, постановленим самими людьми в суспільстві. А.Шопенгауер розрізняв етичність підприємців і етичність непідприємців).

4. Злочини, які вчиняються по умислу, і злочини, які вчиняються з необережності, - це різні форми прояву комплексу сваволі ілюзій. Обережність і відсутність умислу на вчинення злочину в соціальній поведінці при задоволенні людиною потреб - це властивості, що продукуються комплексом несваволі і неілюзій. Необережність і умисел на злочин продукуються комплексом сваволі і ілюзій.

Злочин з необережності - це така форма прояву комплексу сваволі і ілюзій, при якій проявляється намір задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю чи інтересам інших людей. Злочин по умислу - це така форма прояву комплексу сваволі і ілюзій, при якій проявляється намір нанести шкоду життю, здоров'ю чи інтересам інших людей, щоб таким чином задовольнити свої потреби.

5. Реформувати комплекс сваволі і ілюзій, що проявляється у
формі неетичної, у тому числі кримінальної поведінки, можна реформуючи участь людини у соціальному обміні. Без цього спроби протидіяти неетичності, - у тому числі і злочинності, будуть проявом волюнтаризму і утопізму, котрі дають псевдоефект.

6. Треба розрізняти роль форми волі і свідомості людини і роль природженої і набутої індивідуальності людини у механізмі поведінки. Від форми волі і свідомості залежить етичною чи неетичною (кримінальною) буде поведінка людини. Від індивідуальності (природженої і набутої) людини залежить різновидність прояву (феноменологія) як комплексу несваволі і неілюзій, так і комплексу сваволі і ілюзій, тобто феноменологія етичної і неетичної (кримінальної) поведінки. Питання "Чому людина вчиняє злочин?" треба поділити на два різні питання: (1) Чому людина вчиняє злочин взагалі? і (2) Чому людина вчиняє саме цей злочин, а не інший? Ці питання мають дві різні відповіді: 1. Людина вчиняє злочин взагалі тому, що її воля має форму сваволі, а свідомість - форму ілюзій. 2. Людина вчиняє саме цей злочин, а не інший тому, що її природжена і набута індивідуальність визначає саме такий прояв комплексу сваволі і ілюзій, а не інший.

7. В основі будь-якого залежного від людини фактору, що загрожує національній безпеці знаходиться комплекс сваволі і ілюзій, котрий проявляється у порушенні природних законів існування суспільства. Злочинність є одним з таких факторів і має тенденцію стати домінуючим у порівнянні з іншими. Радикальним засобом досягнення національної безпеки у будь-якій країні, у тому числі кримінологічної безпеки, є сприяння включенню якомога більшого числа людей в узгоджене з природними економічними законами підприємництво, котре створює імунітет проти ураження людей комплексом сваволі і ілюзій. Всі інші засоби, у тому числі і репресивні, є допоміжними. Злочинність не може бути поборена з допомогою самих лише репресивних засобів. Найбільш ефективним засобом проти злочинності є конкуренція їй з боку узгодженого з законами природи підприємництва. Підприємництво – єдиний природний конкурент злочинності. З цього слід виходити при розробці концепції кримінологічної безпеки суспільства. Не кожен, хто має комплекс сваволі і ілюзій скоює злочин, але кожен, хто скоює злочин, робить це тому, що має комплекс сваволі і ілюзій.

Для того, щоб уникнути волюнтаризму і утопізму у боротьбі із злочинністю та іншими видами неетичності належить розрізняти фактори, які визначають форму волі і свідомості, і фактори, які визначають індивідуальність прояву (феноменологію) форми волі і свідомості.

Апробація дослідження. Матеріали дисертації доповідались на
міжнародній науковій конференції "Роль кримінального права в
протидії алкоґолізму і наркоманії" (Варшава, 1986), IV радянсько-західнонімецькому симпозіумі з проблем кримінології, кримінального права і процесу (Київ, 1987), міжнародному симпозіумі "Злочинність як загальноєвропейська проблема" (Будапешт, 1993), республіканських науково-практичних конференціях з проблем боротьби зі злочинністю (Київ, 1986, 1988, 1990, 1992, 1993, 1994), на засіданні координаційного бюро з кримінолоґії, що відбулося в Алмати (1991).

Висновки і рекомендації дисертаційного дослідження використовувались при підготовці пропозицій до проектів ряду законодавчих актів і нової Конституції України, а також розробниками Федеральної проґрами по посиленню боротьби зі злочинністю на 1994-1995 р.р. Російською Федерацією.

Опубліковані результати дисертаційного дослідження обговорювались також спеціалістами на сторінках наукових видань, зокрема у журналі "Право України" (1992. – №2. – С.90-91), а також в журналі Російської Академії наук "Государство и право" (1992. – №12. – С.151-153).

Цикл наукових праць дисертанта "Закон і злочин (соціопсихологічні дослідження)", в якому викладені положення дисертації, удостоєний премії ім. М.П.Василенка Національної Академії наук України за 1994 р.

Структура дисертації. Дисертація складається з Вступу, Тез
дисертації, п'яти глав і Списку літератури.

ТЕЗИ ДИСЕРТАЦІЇ

І. При дослідженні морфології волі і свідомості злочинця треба
виходити з принципу натуралізму, безпосереднім виразом якого є
принципи "універсальної конституції" природи: принцип годинника, принцип обміну, принцип стратифікації. Принципи "універсальної конституції" природи лежать в основі натурософії, тобто природної мудрості, котра озброює науку і практику методами, адекватними природі. Згідно з принципами натурософії людська культура в усіх її проявах є не менш природною, ніж фізичні і біологічні явища, а більш природною, бо є вищою формою розвитку природи. Не лише фізичні і біологічні, а й соціальні явища (у тому числі воля і свідомість злочинця) існують у відповідності з принципами "універсальної конституції" природи.

II. Досліджуючи волю і свідомість людини, у тому числі і злочинця, слід застосовувати принцип годинника, котрий може бути
сформульований так: будь-яка річ - це устрій, що складається з
генератора руху і регулятора руху, які утворюють собою комплекс таким же чином, як пружина і маятник у годиннику. У відповідності з цим принципом в устрої людини як суб'єкта воля відіграє роль генератора поведінки, а свідомість - регулятора.

III. Будь-яка річ (у тому числі будь-яка людина як суб'єкт) існує не інакше, як беручи участь в обміні речовин. Тому у відповідності з принципом обміну волю і свідомість треба розглядати як "продукти" участі людини, у тому числі і злочинця, в обміні речовин в умовах людського суспільства. Яка форма цієї участі, така і форма (морфологія) волі і свідомості. Воля - це людська форма властивого від природи всім речам
прагнення брати участь в обміні речовин, щоб пристосуватися до
природи. Свідомість - це людська форма властивого від природи всім речам регулювання поведінки, через яку вказане прагнення здійснюється.

IV. Розвиток живих істот відбувається за принципом нашарування (стратифікації), у відповідності з яким у процесі розвитку будь-якої речі її вища форма існування нашаровується на нижчу, співіснуючи з нею таким чином, але не руйнуючи її. Виходячи з цього, соціальне в людині, у тому числі і вчинюваний нею злочин, - це вища форма її існування, що нашаровується на нижчу, біологічну форму існування людини. Соціальне з'являється з появою вищої форми обміну речовин в умовах людського
суспільства - економічного обміну, котрий нашаровується на нижчу форму обміну - біологічний обмін. У відповідності з "законом годинника" біологічний обмін речовин передбачає існування фізіологічного фактора, що генерує поведінку живої істоти (це - інстинкт) і психологічного фактора, що регулює поведінку живої істоти (це - неусвідомлене психічне відображення). Виходячи з принципу нашарування, соціальний обмін речовин, - як вища форма обміну, що нашаровується на біологічний обмін, - передбачає існування волі як вищої форми розвитку фізіологічного (інстинкту)
і свідомості як вищої форми розвитку психічного (неусвідомленого психічного відображення), котрі генерують і регулюють вищу форму поведінки людини - соціальну. З цього й треба виходити при дослідженні волі і свідомості будь-якої людини, у тому числі і злочинця.

V. У відповідності з "законом годинника" суб'єктивне, тобто
устрій людини як суб'єкта, у тому числі і злочинця, не можна зводити до волі, котра відіграє роль генератора поведінки, чи до свідомості, котра відіграє роль регулятора поведінки. Суб'єктивне – це комплекс, що складається з волі як вищої форми розвитку фізіологічного (інстинкту) і свідомості як вищої форми розвитку психічного (неусвідомленого психічного відображення), котрі пов'язані між собою як пружина і маятник у годиннику. Зведення суб'єктивного лише до волі чи лише до свідомості веде до помилкового приписування волі функцій, що властиві свідомості, а
свідомості – функцій, що властиві волі.

VI. Викладене дозволяє дати соціопсихологічне визначення осудності, вини, мотиву і цілі злочину. Осудність - це здатність людини проявляти в своїй поведінці волю і свідомість. Вина у злочині - це прояв комплексу сваволі і ілюзій у вигляді злочинного діяння. Мотив злочину - це акт волі, що генерує конкретне злочинне діяння. Ціль злочину - це акт свідомості, що регулює конкретне злочинне діяння.

VII. Пізнати механізм поведінки людини, у тому числі і кримінальної поведінки, – це означає пізнати:

а) морфологію (устрій) волі і свідомості людини;

б) фізіологічну і психологічну індивідуальність людини (котра може бути природженою і набутою).

Щоб зрозуміти, чому людина вчиняє неетичний поступок (злочин), треба знайти відповідь на два різних питання:

1) чому людина вчиняє саме неетичний (кримінальний) поступок (відповідь на це питання можна знайти через пізнання морфології волі і свідомості людини);

2) чому людина вчиняє саме цей неетичний (кримінальний) поступок, а не інший (відповідь на це питання можна знайти через пізнання фізіологічної і психологічної індивідуальності людини).

VIII. Морфологія (вчення про устрій) волі і свідомості людини, у тому числі і злочинця, повинна розглядати:

1) елементи волі і свідомості;

2) зв'язок елементів волі і свідомості;

3) види зв'язку елементів волі і свідомості;

4) механізм утворення видів зв'язку елементів волі і свідомості.

Елементами волі є потреби людини і предмети середовища, що
задовольняють ці потреби. Елементами свідомості є емоції, що відображають потреби людини, і мислі (рації), що відображають предмети середовища, котрі задовольняють потреби людини.

Елементи волі і свідомості пов'язані між собою взаємопокладанням: в устрої волі потреби людини покладають існування предметів середовища, що задовольняють потреби і навпаки, ці предмети покладають існування потреб; в устрої свідомості емоції людини покладають існування мислей (рацій) і навпаки, мислі (рації) покладають існування емоцій.

Взаємопокладання елементів в устрої волі і свідомості може бути двох видів:

1) упорядковане світопорядком (тобто існуючим у природі нормальним порядком);

2) не упорядковане світопорядком.

Зв'язок елементів волі і свідомості у вигляді упорядкованого
взаємопокладання утворюється у тих, хто бере участь в економічному обміні через підприємництво. Зв'язок елементів волі і свідомості у вигляді неупорядкованого взаємопокладання утворюється у тих, хто не бере участь в економічному обміні через підприємництво (тобто, у непідприємців). Перший вид зв'язку елементів волі і свідомості - це те, що називається комплексом волі і свідомості, упорядкованих світопорядком. При другому виді зв'язку воля, не упорядкована світопорядком - це воля у стані сваволі, а свідомість, не упорядкована світопорядком - це свідомість у стані ілюзій. Тому зв'язок елементів волі і свідомості у вигляді не упорядкованого світопорядком взаємопокладання буде правильним називати комплексом сваволі і ілюзій.

IХ. Дві форми волі і свідомості людини (упорядкована і неупорядкована) формуються відповідно двома формами участі людини в економічному обміні: у формі підприємництва і у формі непідприємництва. Підприємництво - це діяльність по створенню товарів (речей і послуг), здатних задовольняти нормальні потреби людей, для еквівалентного обміну на ринку. Підприємництво у такому визначенні - це канал, через який відбувається узлагодження волі і свідомості людей з законами природи, упорядкування їх, формування безпосередньої етичності людини. Участь в економічному обміні, що не має ознак підприємництва визначається
як непідприємництво.

Непідприємництвом є, зокрема, наймана праця. У непідприємців етичність формується опосередковано з допомогою моралі, права, релігії, виховання і т.п. Замаскована під підприємництво діяльність, що не відповідає встановленим природою законам економіки, - це слід визначати як псевдопідприємництво, або квазіпідприємництво. Така діяльність не має властивості упорядковувати волю і свідомість людей. До неї відносяться шахрайство, недобросовісна конкуренція, монополізм, спекуляція, виробництво фальшивих товарів, виробництво речей і послуг, що використовуються для задоволення ненормальних потреб людини - наркотиків, порнографічних матеріалів і т.д.

X. Комплекс сваволі і ілюзій, - спонукаючи людину порушувати закони природи, - і є універсальним злочинником, коренем будь-якого зла, у тому числі і кримінальної поведінки. Зло, - тобто усе, що порушує закони природи і загрожує людині і людству, - є проявом комплексу сваволі і ілюзій.

XI. У відповідності з "універсальною конституцією" природи обмін речовин у суспільстві є джерелом волі людей, а значить і того, що називають
свободою волі. Без свободи волі неможливе пристосування людини до природи. У нормі кожна людина для пристосування до природи може і повинна прагнути до підприємництва як форми обміну речовин, що формує в людини упорядковані волю і свідомість, і уникати непідприємництва як форми обміну речовин, що формує у людини комплекс сваволі і ілюзій. Сваволя - це ненормальна форма свободи волі, прояв якої у вигляді кримінальної поведінки забороняється мораллю і правом. Свобода волі - це породжувана участю у соціальному обміні властивість людини пристосовуватись до світопорядку. Вона є передумовою вини, осудності і відповідальності (моральної і правової). Завданням соціопсихологічної інженерії, заснованої на принципі натуралізму, є усунення цієї ненормальної форми свободи волі, але не самої свободи волі, як це здійснюється в інженеріях, заснованих на принципі волюнтаризму.

XII. Злочин, будучи проявом комплексу сваволі і ілюзій, - це
бунт людини проти Природи, що має бути покараний владою совісті і держави за законами моралі і права, які діють у людській культурі від імені Природи. Лише поведінка, що порушує Порядок, встановлений Природою у суспільстві, може бути і має бути визнана аморальною і протиправною. У відповідності з цим принципом законодавець якраз і повинен створювати кримінальний кодекс, інакше законодавство буде проявом його сваволі і ілюзій.

ХIII. Якою буде поведінка людини – етичною чи неетичною
(кримінальною) - залежить від устрою (морфології) волі і свідомості людини: комплекс волі і свідомості, упорядкованих світопорядком проявляється у формі етичної поведінки; комплекс сваволі і ілюзій проявляється у формі неетичної, у тому числі кримінальної, поведінки. Комплекс сваволі і ілюзій відіграє роль інтегруючого (активного) фактору у механізмі кримінальної поведінки, всі інші фактори (природжена і набута індивідуальність людини,
а також умови середовища) є інтегрованими (пасивними).

XIV. Якою буде феноменологія (різновидність) прояву етичної
і неетичної, у тому числі кримінальної, поведінки залежить від фізіологічної і психологічної індивідуальності - природженої і набутої - людини (стать, здібності, здоров'я, вік, досвід, виховання, знання, навички, звички і т.п.), а також від умов середовища, сприятливих чи несприятливих для прояву індивідуальності (те, що називається ситуацією). Існує закономірність, у відповідності з якою фізіологічна і психологічна індивідуальність людей у суспільстві і умови середовища для її прояву диференціюється (розподіляється) таким чином, що комплекс сваволі і ілюзій проявляється у певній, а не хаотичній різноманітності. Ця різноманітність визначається організацією того чи іншого суспільства. Комплекс сваволі і ілюзій ніколи і ніде не може проявлятися в одному вигляді, а тільки у певній різноманітності виглядів. Тому лише певна (більша чи менша) частина тих, хто має комплекс сваволі і ілюзій може вчиняти злочини. У решти він повинен проявлятися в некримінальній поведінці: неетичні поступки, міжособові конфлікти, самогубства, невротичні реакції, волюнтаризм, утопізм, окультизм і т.п. У межах властивої для даного суспільства різноманітності феноменологія комплексу сваволі і ілюзій може переливатися з одних видів в інші по закону сполучених посудин в залежності від змін індивідуальності людей і середовища (ситуації).

XV. В осудної людини інстинкти і неусвідомлене психічне відображення не визначають етичність чи неетичність (кримінальність) поведінки, вони лише визначають феноменологію (характер прояву) етичності чи неетичності (кримінальності) в поведінці людини.

XVI. Виходячи з викладеного механізму поведінки людини, інженерію поведінки (тобто дію на її механізм) можна визначити таким чином:

1) для того, щоб перетворити устрій людини, що завдає неетичність (у тому числі кримінальність) поведінці, в устрій, що завдає етичність поведінці, треба змінити морфологію волі і свідомості людини шляхом прилучення її до участі в економічному обміні у вигляді підприємництва;

2) для того, щоб змінити феноменологію як етичної, так і не
етичної (у тому числі кримінальної) поведінки, треба змінити фізіологічну індивідуальність людини шляхом зміни її участі у біологічному обміні. Такими є правила соціопсихологічної інженерії поведінки людей.

XVII. Принципи "універсальної конституції" природи вказують межі, в яких можуть здійснюватись відкриття і винаходи, відбуватися людська практика. Вони є також критерієм для розрізнення істини і неістини, добра і зла, ефективності і неефективності. Це відноситься і до соціопсихології, у тому числі кримінальної соціопсихології, що досліджує волю і свідомість злочинця, а також до використання соціопсихологічної інженерії в боротьбі зі злочинністю.

ХVIII. Розвиваючи у відповідності з принципом стратифікації
тезу І.М.Сеченова про те, що «якщо і існують сили, властиві виключно рослинному і тваринному організму перед тілами неорганічними, то сили ці діють за такими ж незборимими законами, як і неорганічні», можна зробити наступний висновок. Феномени, притаманні більш високим формам розвитку природи, можуть бути лише більш високою формою розвитку тих феноменів, котрі притаманні більш низьким формам розвитку природи: наприклад, духовні феномени є лише вищою формою розвитку фізіологічних і психологічних феноменів людини. Це ж відноситься і до тих законів, за якими вказані феномени існують. Феномени більш високорозвинених форм природи нашаровуються на феномени більш низькорозвинених форм природи, співіснуючи з ними таким чином, але не руйнуючи їх. Феномени, що не відповідають цьому принципу, не можуть існувати і не можуть бути
відкриті науково. З цього треба виходити під час пошуку нових засобів і технологій людської діяльності (у тому числі і в боротьбі зі злочинністю), а також при їх оцінці (зокрема при оцінці так званих нетрадиційних засобів і технологій дії на волю і свідомість людини і на її фізіологію та психолоґію).

XIX. Незвичайні духовні феномени (геніальність, талановитість, особливі здібності і т.п.) - це лише вища форма розвитку незвичайних фізіологічних і психологічних феноменів, котрі можуть бути природженими і набутими. Однак, наявність геніальності, талановитості, здібностей і т.п. чи відсутність таких не визначають морфологію волі і свідомості людини, а значить не створюють етичність чи неетичність (кримінальність) людини. Етичність чи неетичність (кримінальність) самих цих феноменів визначається формою участі в економічному обміні.

XX. Невиконання правил соціопсихологічної інженерії при дії на механізм поведінки людини перетворює цю інженерію у свавільну (волюнтаристську і утопічну). Біологічні, медичні, правові, моральні і тому подібні засоби дії на фізіологію і психологію людини, що змінюють її індивідуальність, можуть змінювати лише феноменологію етичної і неетичної (у тому числі кримінальної) поведінки, але не змінюють морфологію волі і свідомості людини - у цьому межі дії вказаних засобів на механізм поведінки, у тому - числі і кримінальної.

XXI. Комплекс волі і свідомості, - етичний чи неетичний (у тому числі кримінальний) - не можна створити штучно, тобто без посередництва участі суб'єкта у вищій формі обміну речовин в умовах суспільства - в економічному обміні між людьми. Тому спроби створити етичну чи неетичну (кримінальну) особистість з штучними волею і свідомістю нездійсненні.

ХХII. Керувати волею і свідомістю людини, тобто соціальним
(етичним) механізмом її поведінки не можна інакше, як через
участь людини в економічному обміні речовин. Не можна також керувати фізіологічною і психологічною індивідуальністю людини, тобто біологічним механізмом її поведінки інакше, як через участь людини в біологічному обміні речовин. Тому неможливо керувати механізмами волі і свідомості людини з допомогою біологічно активних засобів (тобто засобів, що викликають фізіологічний і психологічний ефект), а можливо лише соціально активними засобами (тобто засобами, що завдають спосіб участі в економічному обміні). І тому у методиці боротьби зі злочинністю радикальним засобом є сприяння виникненню нових підприємницьких місць у суспільстві і втягненню якомога більше людей у громадянське підприємництво, всі інші засоби (моральні, правові, виховні, біологічні і т.п.) є допоміжними.

ХХШ. Біологічно активними речовинами можна діяти лише
на механізми фізіологічної і психологічної індивідуальності людини, котрі визначають феноменологію її поведінки, але не етичність чи неетичність (кримінальність). Тільки в цих межах можна створити "психофізіологічну зброю", що діятиме на поведінку людей. З допомогою біолоґічно активних засобів можна сформувати людину-зомбі з особливою фізіологічною і психологічною індивідуальністю, яка буде задавати поведінці особливу феноменологію, але не можна таким чином змінити волю і свідомість з тим, щоб вони задавали поведінці етичність чи неетичність (кримінальність). Біологічно активними засобами не можна перетворити етичну людину у зомбі-злочинця або злочинця у зомбі-етичну людину.

XXIV. Поняття злочину і особистості злочинця поряд з нормативним визначенням (виміром) мають також соціопсихологічне визначення (вимір). Те, що при нормативному визначенні називають злочином, при соціопсихологічному визначенні є не що інше, як прояв комплексу сваволі і ілюзій у поведінці, що має таку міру суспільної небезпеки, за якою держава визнає цю поведінку злочином. Те, що при нормативному визначенні називають особистістю злочинця, тобто особистістю людини, що порушила норму кримінального права, при соціопсихолоґічному визначенні є не що інше, як особистість людини з комплексом сваволі і ілюзій, котрий проявився у вигляді вчинення діяння, що порушує норму кримінального права. Соціопсихологічне визначення злочину і особистості злочинця співвідноситься з нормативним як явище з його виміром.

ХХV. Нормативність (норми моралі і права) - це похідне від
економічного обміну між людьми, а не від психіки, як вважав Л.Й.Петражицький. У психіці (свідомості) нормативність, що викликається до життя участю людей в економічному обміні, лише відображається, стаючи таким чином реґулятором поведінки учасників обміну. Табу, звичаї, мораль і право своєю соціопсихологічною передумовою мають існування комплексу сваволі і ілюзій, котрий формується участю людей в економічному обміні у вигляді непідприємиицтва.

XXVI. Найбільш сміливо об'явлений Ф.Ніцше той факт, що добро і мораль можуть бути шкідливими, з допомогою "універсальної конституції" природи має наступну психологічну інтерпретацію: добро і мораль стають шкідливими у тому випадку, якщо вони поєднуються з волюнтаризмом і утопізмом. Звідси випливає, що невірно вважати будь-яке добро і будь-яку мораль корисними, однак невірно вважати будь-яке добро і будь-яку мораль шкідливими, як це вважав Ф.Ніцше.

XXVII. Злочини, вчинювані навмисно і злочини, вчинювані з необережності, - це різні форми прояву комплексу сваволі і ілюзій. Обережність і відсутність умислу на злодіяння у соціальній поведінці при задоволенні людиною своїх потреб - це властивості, що продукуються комплексом волі і свідомості, упорядкованих світопорядком. Необережність і умисел на злодіяння продукуються комплексом сваволі і ілюзій. Злочин з необережності - це така форма прояву комплексу сваволі і ілюзій, при якій проявляється намір задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю чи інтересам інших людей. Злочин по умислу - це такий прояв комплексу сваволі і ілюзій, при якому проявляється намір нанести шкоду життю, здоров'ю чи інтересам інших людей, щоб таким чином задовольнити свої потреби.

ХХVШ. У відповідності з законом кількісної і якісної еволюції знарядь праці, що обумовлює розширення кола підприємців, а також у відповідності з законом кількісної і якісної еволюції потреб людини і її емоцій еволюція комплексу сваволі і ілюзій у суспільстві відбувається таким чином:

1) зменшується число осіб, що мають комплекс сваволі і ілюзій;

2) посилюється інтенсивність прояву комплексу сваволі і ілюзій в тих, у кого він залишається. У випадку соціальних криз (війна, революція, стихійне лихо і т.п.) ця еволюція комплексу сваволі і ілюзій порушується.

XXIX. Існує закон, який можна сформулювати так: розвиток (кількісний і якісний) знарядь праці зумовлює лібералізацію життя людей. Лібералізація життя зумовлює, у свою чергу, дві тенденції: (1) стає більше свободи для проявів комплексу сваволі і ілюзій у формі злочинності; (2) але на протидію цьому стає також більше свободи для зайняття підприємництвом, яке створює імунітет проти ураження людей комплексом сваволі і ілюзій. Виходячи з цього, можна прогнозувати, що злочинність у всьому світі буде зростати, але таким же чином зростатиме і протидія злочинності, створювана підприємництвом, бо це два невіддільні один від одного наслідки лібералізації життя. Очевидно комплекс сваволі і ілюзій, все інтенсивніше проявляючись у вигляді злочинності, справлятиме все більшу загрозу національній безпеці у будь-якому суспільстві. Необхідність протистояння йому змушуватиме суспільства реформуватися відповідним чином, пристосовуючись до законів природи. Зокрема, має підвищуватися роль нерепресивних засобів управління суспільством, що упорядковують волю і свідомість, пов'язаних з удосконаленням участі людей в соціальному обміні. Реформування суспільства має відбуватися у напрямку вдосконалення системи сприяння розвитку підприємництва, котре є природним конкурентом злочинності.

Такими тенденціями визначається динаміка злочинності у суспільстві.

ГЛАВА І.

Поиск по сайту: