КРИМІНАЛЬНА ФЕНОМЕНОЛОГІЯ КОМПЛЕКСУ СВАВОЛІ І ІЛЮЗІЙ

Відоме дослідницьке правило: якщо не вдається знайти відповідь на питання, то треба інакше поставити це питання. У відповідності з цим правилом основне етичне (кримінологічне) питання "Чому людина вчиняє злочин?" як таке, на котре не вдається знайти відповідь, треба поставити інакше. Дисертант вважає, що відповідь на це питання вдасться знайти, якщо розрізняти у ньому два різних питання:

1. Чому людина вчиняє злочин взагалі?

2. Чому людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший?

Тому і відповідей повинно бути дві. Викладене вище дозволяє
відповісти на перше питання так: тому, що людина має комплекс сваволі і ілюзій. Для того, щоб знайти відповідь на друге питання, треба пізнати, чим визначається різноманітність прояву (інакше кажучи: феноменологія) комплексу сваволі і ілюзій, яка зумовлює різноманітність злочинів. У дисертації обґрунтовується висновок, що ця феноменологія визначається наступним чином. Обмін речовин у суспільстві породжує диференціацію індивідуальностей людей і існуючих в середовищі умов для прояву цих індивідуальностей. Індивідуальності людей і існуючі в середовищі умови для
прояву цих індивідуальностей і визначають кримінальну феноменологію комплексу сваволі і ілюзій. Тому на друге питання – «Чому людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший?» – відповісти можна так: тому, що індивідуальність людини і існуючі в середовищі умови для прояву цієї індивідуальності визначають прояв комплексу сваволі і ілюзій саме у вигляді цього злочину, а не іншого.

Індивідуальність людини – це природжені або набуті властивості людини, що відрізняють її від інших людей, котрі беруть участь у обміні речовин. Обмін речовин породжує нескінчену різноманітність цих властивостей. До них, зокрема, можна віднести:

1) природжені властивості: фізіологічна і психологічна конституція людини, здібності, спадкові хвороби і т.п.;

2) набуті властивості: зміни (у тому числі і вікові) фізіологічного і психологічного статусу людини, хвороби після народження, життєвий досвід, навички, звички і т.п.

Обмін речовин у суспільстві влаштований таким чином, що людина живе в середовищі, яке несе у собі умови, котрі або сприяють, або не сприяють прояву індивідуальності людини. До них, зокрема, відносяться соціальний порядок, звичаї, право, мораль, національна культура, клімат, сезон і таке інше.

Обмін речовин у суспільстві зумовлює те, що всі учасники обміну не можуть мати комплекс сваволі і ілюзій, - його може мати лише більша чи менша частина цих учасників. Обмін речовин також зумовлює те, що усі, хто має комплекс сваволі і ілюзій не можуть стати злочинцями, - ними може стати лише більша або менша частина їх. І зумовлює він це тим, що "керує" індивідуалізацією людей і існуючих в середовищі умов для прояву їх індивідуальностей. Якраз таким чином можна пояснити відкритий кримінолоґом Енріко Феррі закон "злочинної насиченості" суспільства. Але цей закон не вказує, чим визначається норма "злочинної насиченості" для даного суспільства. У дисертації пропонується наступна формула цієї норми: кількість злочинів у даному суспільстві - це функція, арґументом для якої є число осіб з комплексом сваволі і ілюзій, що мають умови для його кримінального прояву. Якраз існуванням норми злочинної насиченості суспільства пояснюється той факт, що при соціальній стабільності даного суспільства у ньому число вбивств, наприклад, з року в рік повторюється, хоч, начебто, воно не може чимось детермінуватися, бо вчинення вбивств є проявом свободи волі злочинців.

Звідси можна зробити такий практичний висновок: ефективною методикою боротьби зі злочинністю може бути лише та, яка сприяє зниженню норми злочинної насиченості даного суспільства шляхом зниження числа осіб з комплексом сваволі і ілюзій, що мають умови для його кримінального прояву. Якраз для розробки такої методики і треба досліджувати: по-перше, механізм формоутворення волі і свідомості людини, у тому числі і злочинця; і по-друге - феноменологію комплексу сваволі і ілюзій, у тому числі механізм кримінального прояву цього комплексу.

Розрізнення морфолоґії волі і свідомості і їх феноменології дає
можливість по-новому інтерпретувати відомі факти і результати емпіричних досліджень, що стосуються злочинності.

Зокрема, факти і результати емпіричних досліджень, які вказують на те, що біологічні фактори відіграють певну роль у механізмі кримінальної поведінки. Але для того, щоб зрозуміти, яка ця роль, потрібна така парадигма, котра допоможе правильно інтерпретувати вказані факти і результати. У відповідності із запропонованою дисертантом парадигмою, яка передбачає розрізнення морфології волі і свідомості та їх феноменології, роль біолоґічних факторів полягає у тому, що вони створюють індивідуальність злочинця, але не створюють його комплекс сваволі і ілюзій. Це означає, що біологічні фактори відіграють ту роль, що впливають на форму кримінального прояву комплексу сваволі і ілюзій (тобто на його феноменологію).

Розрізнення механізму формоутворення волі і свідомості злочинця й механізму їх прояву (феноменології) допомагає правильно інтерпретувати той встановлений клінічними дослідженнями факт, що спадковість відіграє певну роль в механізмі кримінальної поведінки. Виходячи з цього розрізнення, можна дійти висновку, що в спадок можуть передаватися лише біологічні фактори, що зумовлюють феноменологію волі і свідомості людини, у тому числі і злочинця, але не економічні фактори, що зумовлюють форму волі і свідомості, у тому числі форму сваволі і ілюзій, яка
проявляється у кримінальній поведінці. Інакше кажучи, в спадок передається не те, що людину робить злочинцем, а те, що злочинця робить здатним до або хуліганства, або крадіжок, або згвалтування, або вбивства і т.п., тобто те, що спеціалізує злочинця.

Біолоґічна індивідуальність людини визначає:

1) індивідуальність формування у неї комплексу сваволі і ілюзій;

2) індивідуальність прояву вказаного комплексу в кримінальній поведінці.

Лише в цих межах біологічні фактори беруть участь у механізмі кримінальної поведінки. Цими ж межами обмежене застосування біологічних засобів у боротьбі зі злочинністю.

Навмисність і необережність злочинів треба інтерпретувати як різні способи кримінального прояву комплексу сваволі і ілюзій. Проведене дисертантом емпіричне дослідження за матеріалами 250 кримінальних справ показує наступне. Злочин, вчинений з необережності, є проявом комплексу сваволі і ілюзій, як і злочин з умислом. Але якщо психологічний алгоритм умисного злочину проявляється в намірі нанести шкоду життю, здоров'ю чи інтересам інших людей, щоб таким чином задовольнити свої потреби, то
психологічний алгоритм необережного злочину проявляється в намірі задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю чи інтересам інших людей. В цьому відмінність необережного злочину від умисного.

Всі форми прояву комплексу сваволі і ілюзій - і кримінальні, і некримінальні – пов'язані між собою за законом сполучених посудин. Проведений у дисертації аналіз даних про співвідношення різних форм прояву комплексу сваволі і ілюзій показує, що будь-яке посилення дії на злочинність у суспільстві, не пов'язане з зменшенням числа осіб, які мають комплекс сваволі і ілюзій, дає лише той результат, що прояв комплексу сваволі і ілюзій переливається з одних форм в інші, - наприклад, з більш небезпечних в менш небезпечні, - але не зменшується.

Викладений у дисертації механізм прояву комплексу сваволі і
ілюзій, як і механізм формоутворення цього комплексу треба враховувати при розробці методик боротьби зі злочинністю.

ГЛАВА V.

Поиск по сайту: