Концепція політичного права в протидії злочинності

Сьогодні в Україні, як і в усьому світі, все актуальнішими стають проблеми правового регулювання політики, у тому числі в протидії злочинності. Особливу актуальність здобувають проблеми використання права як інструмента протидії проявам свавілля, зокрема і кримінального, у політиці.

У зв'язку з необхідністю вирішення цих проблем зростає потреба в розробці такої концепції політичного права, що була б придатна для їхнього вирішення. На нашу думку, цю концепцію варто розробляти за допомогою принципу соціального натуралізму (тобто «принципу природності соціального»). Цей принцип виводиться з ідеї природної цілісності світу, відповідно до якої на світі немає нічого, крім Природи в її різноманітних проявах, у т.ч. й у вигляді суспільних явищ. Тому Природа - єдиний законодавець для всього сущого. Реальність - це прояв речей відповідно до законів Природи або в порушення їх. Природна цілісність світу означає, що все реальне існує або відповідно до законів Природи, або в порушення їх, але не за межами дії законів Природи. Речі можуть існувати тільки цими двома способами, тобто або природно, або протиприродно. Третього, тобто неприродного, такого що існує за межами дії законів Природи, існувати, бути реальним не може. Природний стан речі має місце тоді, коли річ перебуває згідно із законами, які дані для неї Природою. Протиприродний стан речі має місце тоді, коли річ перебуває не згідно з даними Природою саме для неї законами, але згідно із законами, даними Природою для інших речей. Іншими словами, протиприродним є стан речі, коли вона не перебуває в згоді з "своїми" законами, але перебуває згідно з "чужими" законами, тобто із законами, які дані Природою для інших речей. Наприклад, свавільне вбивство людини - це протиприродне діяння, тому що порушує закони Природи, дані для суспільного життя людей, але це діяння узгоджується із законами, даними Природою для «нижчих», тобто біологічних і фізичних явищ. З ідеї природної цілісності світу випливає, зокрема, помилковість дихотомії "природа й суспільство", тому що суспільство - це теж природа. Суспільство - це форма існування природи, що більше природна, ніж фізична й біологічна форми існування природи, тому що генетично з'являється з останніх як вища форма їхнього розвитку. Надприродне - це те, що виходить за межі законів нижчої форми природи й входить у сферу дії законів вищої форми природи. Наприклад, реальність, що з'являється в сучасному суспільстві є надприродною для людини з архаїчного суспільства.

Виходячи з ідеї природної цілісності світу, принцип соціального натуралізму полягає в тому, що всі суспільні явища, у т.ч. право й політика, існують за законами природи, що діють в суспільному житті, з якими повинні узгоджуватися воля й свідомість людей. Тому право можна визначити як втілені людьми у вигляді законодавства закони природи, за якими існує суспільство.

Відповідно до принципу соціального натуралізму варто також визначати політику. Політика - це управління суспільним життям людей, здійснюване за допомогою влади для його упорядкування, тобто для забезпечення соціального порядку. Якщо управління узгоджується із законами соціальної природи, то така політика є природною, а якщо ні – то протиприродною, тобто проявом політичної сваволі і політичних ілюзій.

Для того щоб це управління здійснювалося дійсно за законами соціальної природи, а не свавільно (довільно) у суспільстві має існувати право як засіб протидії свавіллю, у т.ч. і політичне право. Політичне право можна визначити як норми, яким потрібно слідувати в політиці, щоб при управлінні за допомогою влади суспільним життям не порушувати закони соціальної природи, тобто щоб у політиці не проявлялося свавілля. Політика має бути правовою, тобто врегульованою правом, зокрема Конституцією. Конституція - це основний закон політичного права, що визначає правовий статус держави й правовий статус громадянина в політичних відносинах, тобто у відносинах між людьми з приводу упорядкування суспільного життя з допомогою влади. Способи визначення цих статусів можуть бути різними: як у Конституції США, як у законодавстві Англії, як в Основному законі ФРН і т.п. Ці способи можна поділити на три основних види: 1) "державоцентричні"; 2) "громадяноцентричні"; 3) змішані. На наш погляд, кожний із цих способів прийнятний при правильному його використанні. Визначальним фактором для політичного права мають бути права людини, які відповідно до принципу соціального натуралізму слід визначати наступним чином: «Права людини – це визначена законами природи, які мають втілюватися в чинному законодавстві, свобода людини, що забезпечує їй безпеку від будь-якого свавілля, тобто моживість жити у злагоді з Матір’ю-Природою».

На нашу думку, має існувати так зване "основне питання політичного права", вирішення якого визначало б вирішення всіх інших питань, що виникають у сфері політичного права. Це питання може бути сформульоване у такий спосіб: "Політичні права держави й громадянина - це витвір Природи чи самих людей? А якщо того й іншого, то яка роль Природи і яка роль людей у творенні цих прав?". Відповідно до принципу соціального натуралізму "основне питання політичного права" слід вирішувати так: "Політичні права держави й громадянина - це породження Природи, якому люди в суспільстві надають форму політичного законодавства". Така роль Природи й людей у творенні політичного права. Із цього й потрібно виходити, відповідно до принципу соціального натуралізму, при вирішенні інших питань, що виникають у сфері політичного права.

Зокрема, виходячи із цього, варто ставити й вирішувати проблему співвідношення "природного політичного права" й "позитивного політичного права". "Природне політичне право" - це природний аспект політичного права, а "позитивне політичне право" - це законодавчий аспект політичного права. Політичне право - це "природне політичне право", втілене в суспільне життя засобами "позитивного політичного права", тобто таке, що набрало форму законодавства (зокрема так званого «конституційного» законодавства). Чим краще "природне політичне право" втілено в політичному («конституційному») законодавстві, тим досконаліше політичне право. За такої концепції політичного права конституція як політичне законодавство не може вважатися якимось першоджерелом для кримінального, цивільного та інших галузей права, тому що Найвищим Законодавцем і для конституцій, так само як і для кримінального та цивільного права є Мати-Природа. Особливість конституції полягає в тому, що в ній мають декларуватися основи (правила) для забезпечення того, щоб законотворці творили тексти кримінального, цивільного та іншого законодавства не із своєї сваволі і своїх ілюзій, а узгоджуючи їх із законами Матері-Природи (зокрема із законами природного права). Іншими словами, призначенням конституцій є лише спрямовувати певним чином законотворчість людей до першоджерела усіх галузей права – до законів Матері-Природи, а не грати самій роль цього першоджерела. Конституція – це ще не першоджерело для інших галузей законодавства, а лише правила, що встановлюють порядок користування першоджерелом в процесі законотворчості. Так слід тлумачити роль конституції як «основного закону», виходячи з концепції «натуралістичної юриспруденції», розробленої згідно з принципом соціального натуралізму.

Для розвитку сучасного політичного права особливо актуальною стає доктрина прав людини. Цю доктрину варто розвивати, на нашу думку, ґрунтуючись на вирішенні "основного питання політичного права" відповідно до принципу соціального натуралізму. Виходячи із цього вирішення, варто розрізняти "природні права людини" й "позитивні права людини" як два аспекти єдиного феномена прав людини. Законодавство покликане надавати "позитивну" форму "природним правам людини". Чим краще воно це робить, тим досконаліше інститут прав людини. Щоб повніше відобразити цей доктринальний підхід потрібно, на нашу думку, привести відповідно до цього підходу термінологію: наприклад, умовитися, що "природні права людини" позначаються терміном "права людини", а "позитивну" форму (тобто законодавство), що втілює "природні права людини" називати терміном "права громадянина".

З концепцією прав людини має узгоджуватися і концепція держави, бо межі одного є межами іншого. Основою для узгодженості цих концепцій має бути, з нашої точки зору, принцип соціального натуралізму. Згідно з ним і має формулюватися «основне питання державознавства» наступним чином: «Держава – це витвір Матері-Природи чи Людей, чи того і іншого?». Відповідь має бути такою: «Держава - це даний Матір’ю-Природою соціальний інструмент, пристосований для приведення в дію влади, який Люди мають застосовувати для упорядкування свого суспільного життя за законами Матері-Природи». А упорядковувати суспільне життя людей за природними законами означає протидіяти проявам сваволі і ілюзій.

Отже, держава – це організація людей, пристосована для упорядкування суспільного життя людей з допомогою влади, тобто для створення природного соціального порядку. Як і будь-яка людська організація, держава може бути природною або протиприродною. Протиприродною являється держава, що є проявом сваволі і ілюзій, і цей прояв полягає у такому упорядкуванні суспільного життя людей, яке не узгоджується із законами соціальної природи. Зокрема, це має місце при деспотії чи так званому тоталітаризмі. І навпаки, організація людей, пристосована для упорядкування суспільного життя людей з допомогою влади за законами соціальної природи, має визначатися як природна держава. Держава є інструментом політики.

Застосування принципу соціального натуралізму в політиці й праві дозволяє вирішувати проблеми, що мають не тільки теоретичне, але й практичне значення. Зокрема, застосування принципу соціального натуралізму при вирішенні проблем політичного права приводить до висновку, що держава, будучи органом влади, наділена волею й свідомістю, які можуть перебувати як у злагоді із законами соціальної природи, так й у суперечності з ними. Такими ж волею й свідомістю наділений й громадянин. Для того щоб протидіяти проявам свавілля як з боку громадянина, так і з боку держави існує законодавство, а також суд, що застосовує це законодавство як інструмент протидії свавіллю.

Оскільки воля й свідомість держави і воля й свідомість громадянина мають ту саму властивість узгоджуватися або не узгоджуватися із законами соціальної природи, то звідси випливає, що держава й громадянин повинні бути рівними перед законом і судом.

Таким чином, одним із принципів політичного права має стати принцип рівності держави й громадянина перед законом і судом.

Ще одним принципом політичного права повинен стати принцип верховенства політичної й правової культури в суспільстві. І ось чому. Відповідно до принципу соціального натуралізму культура людей, що наділені волею й свідомістю, а також культура організацій, створюваних цими людьми й виражаючих їхню волю й свідомість, - це міра узгодженості їхньої волі й свідомості із законами соціальної природи. А тому що політика - це прояв волі й свідомості людей, як і будь-яка інша діяльність, то вона залежить від стану волі й свідомості цих людей, тобто від їхньої культури, що розглядається як міра узгодженості волі й свідомості із законами соціальної природи. Іншими словами, існує наступна закономірність: яка політична й правова культура людей - така й політика, ними здійснювана, таке ж і право, що регулює політику. Цим визначається верховенство політичної й правової культури в політиці й праві. Культура людей, що розуміється таким чином, вище будь-яких конституцій і політичних догм.

За допомогою принципу соціального натуралізму можна також розвинути відомий принцип поділу влади. Призначення цього принципу полягає в тому, щоб забезпечити: а) волю кожної галузі влади, тобто можливість діяти відповідно до законів соціальної природи й б) бути незалежним від будь-якого свавілля. Звідси, зокрема, випливає, що, наприклад, незалежність судової влади має свої межі: суд незалежний у межах, поки він не проявляє свавілля, тобто не порушує закони природного права, яким законодавча влада надала форму законодавства. Тому правова держава - це держава, у якій є правовий механізм протидії свавіллю тієї або іншої галузі влади, у т.ч. і судової.

Не повинна мати незалежність людина або державний орган, що проявляє свавілля. Це ж відноситься й до проблеми визначення незалежності, наприклад, засобів масової інформації, що беруть участь у політичному процесі. Такий підхід варто зробити принципом політичного права.

На нашу думку, сьогодні усе більшої гостроти набирає проблема протидії такому прояву свавілля, який називається "зловживанням правом", в тому числі у вигляді злочину. Це викликано, зокрема, тим, що усе більш масштабними стають кримінальні зловживання законодавством, яке регулює, зокрема, політичні відносини в суспільстві. Можливість зловживати законодавством має будь-який учасник політичних відносин: від законодавця до громадянина. Відповідно до принципу соціального натуралізму протидію таким зловживанням, в тому числі кримінальним, варто здійснювати по формулі: "культура плюс кара". Радикальним засобом є розвиток соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури людей. Застосування кари за політичні правопорушення у вигляді зловживання політичним законодавством є паліативною мірою.

Як показує досвід, протиправні (кримінальні) прояви політичного свавілля особливо злоякісні в суспільствах, що переживають кризу переходу від тоталітаризму до демократизму. У таких суспільствах через відсутність соціальної культури в громадян політичне свавілля вражає все суспільне життя. При цьому політичному свавіллю громадян протиставляється політичне свавілля державної влади.

З метою виходу суспільства зі стану тотального свавілля, що ввергає суспільство в кризу, потрібно створити умови для розвитку соціальної культури громадян. Внаслідок цього громадяни, що отримали належну соціальну культуру, природним шляхом конкуренції витиснули б із центра на периферію суспільної арени тих, хто насаджує в суспільстві політичне свавілля.

Поряд з політичною культурою політичне право має використовуватися для протидії проявам політичного свавілля (волюнтаризму, екстремізму, криміналізму й іншим феноменам, що суперечать "природному політичному праву").

За допомогою принципу соціального натуралізму можна розробити критерій, своєрідну "бритву Оккама" для застосування політичного права в протидії проявам політичного свавілля: усе, що суперечить законам "природного політичного права" має визнаватися в законодавстві політичним правопорушенням і приводити до застосування санкцій політичного права.

Ця "бритва Оккама" особливо корисна для застосування в посттоталітарних суспільствах, де необхідно відтинати від нормальної, тобто природної політичної боротьби, заснованої на політичній конкуренції, кримінальні, тобто протиприродні прояви свавілля в політиці. Зазначена "бритва" також може застосовуватися для розрізнення природної, тобто дійсної політичної опозиції від псевдоопозиції, що заснована на проявах кримінального свавілля в сфері політичних відносин. Наприклад, коли авантюристи, надягаючи личину політиків, вступають у сферу боротьби за державну владу з метою використання її у своїх цілях, що суперечать законам "природного політичного права". Таким чином, у цьому випадку принцип соціального натуралізму як "бритва Оккама" допомагає відрізнити злочинців від політичних опозиціонерів, що є необхідною умовою успішного просування суспільства від тоталітаризму до демократизму.

За допомогою принципу соціального натуралізму варто відрізняти також у політичному праві феномен дійсної демократії від псевдодемократії. Відповідно до цього принципу афоризм "Глас народу - глас Божий!" не є абсолютною істиною. На це у свій час звертав увагу ще Дж. Локк. Народ, соціальна (політична, економічна, правова, моральна) культура якого перебуває в кризі здатний лише до псевдодемократії, тобто до проявів "народного" свавілля (наприклад, віддаючи свій голос на виборах до парламенту демагогам, політичним авантюристам, злочинцям і т.п.). Принцип соціального натуралізму вказує на необхідність переходу в сучасних умовах до нової доктрини демократії - до доктрини так званої "культурної демократії", відповідно до якої основою дійсної демократії (не псевдодемократії) може бути лише належна соціальна культура народу. Вона є можливою якщо політика, як і держава, стане правововою, тобто буде регулюватися правом, а не політичним свавіллям.

Так, на нашу думку, слід вирішувати проблеми політичного права відповідно до принципу соціального натуралізму. Із цього випливає, що політика в сфері протидії злочинності - це здійснюване за законами соціальної природи керування процесом протидії злочинності за допомогою влади. Заснована на принципі соціального натуралізму, нова кримінально-правова доктрина може статі ідеологічною підставою для політики, що розуміється зазначеним вище чином, у сфері протидії злочинності.

Поиск по сайту: