ВОЛЯ Й СВІДОМІСТЬ ОСОБИ, ЩО ВЧИНЯЄ ЗЛОЧИН З НЕОБЕРЕЖНОСТІ

Для розробки ефективної методики запобігання злочинів, що вчиняються з необережності, важливе значення має пізнання особистості злочинця. Визначивши предметом дослідження особистість злочинця, потрібно також визначити відповідну (адекватну) йому методику дослідження. На нашу думку, в основу методики дослідження особистості злочинця, що чинить злочин з необережності, може бути покладений так званий закон годинника.

Відповідно до цього закону, в основі методики будь-якого дослідження, вирішення будь-якої наукової або практичної проблеми має бути вичленення в досліджуваній речі або явищі генератора й регулятора, аналогічно тому, як у механізмі годинника вичленяються пружина й маятник. Отже, заснована «законі годинника» методика дослідження особистості злочинця, що вчиняє злочин з необережності, припускає вичленення в структурі цієї особистості генератора й регулятора.

У свій час німецький філософ Г.-В.-Ф. Гегель проникливо помітив: "Тіло носить у собі таємного, тихого геометра, що як цілком проникаюча форма організує його зовні й усередині"[62]. Такого ж "таємного, тихого геометра" носить у собі не тільки тіло, але й Людина як особистість.

Що ж являє собою цей "таємний, тихий геометр"?

Відповідно до "закону годинника "він становить собою комплекс, що складається зі зв'язаної дії генератора й регулятора: тіло, а також людина як особистість носять у собі цей комплекс, аналогічний годинниковому механізму. Образно кажучи, і тіло й людина як особистість носять у собі "годинники", пружина яких генерує рух тіла й поведінку людини, а маятник – регулює їх.

При ближчому розгляді виявляється, що в "годиннику", який носить у соб ілюдина як особистість, роль пружини, що генерує поведінку, грає воля, а роль маятника, що регулює поведінку, грає свідомість. Який "годинник" людини, утворений з волі й свідомості, - така і її особистість, а яка особистість –така й поведінка.

Від чого ж залежить стан волі й свідомості в людей, тобто стан того "годинника", якого люди носять у собі? Відомо, що умовою існування людей є обмін речовин між ними й навколишнім їхнім середовищем, що надає засоби для задоволення людських потреб.

Вищою формою цього обміну є соціальний (в тому числі економічний) обмін між людьми в суспільстві. Для того щоб обмін був ефективним, люди повинні пристосовуватися до існуючого на світі "порядку речей" (по термінології Б.Спінози) або "світопорядку" (по термінології Гегеля). Це пристосування відбувається шляхом узгодження волі й свідомості людей законами природи, відповідно дояких утворюється порядок речей у світі (світопорядок).

Яким же чином відбувається це узгодження?

При ближчому розгляді виявляється, що таке узгодження відбувається в процесі участі у вищій формі обміну речовин – соціальному (в тому числі економічному) обміні між людьми. Але для того, щоб братии участь у цьому обміні, люди мають прилучитися до таких атрибутів економічного обміну як власність ринок. Отже, власність і ринок є засобами узгодження волі й свідомості людей з законами природи, за якими утворюється свтопорядок (порядок речей у світі).

У тих, хто прилучений до власності й ринку, воля й свідомість узгоджуються із законами природи, а у тих, хто не прилучений (відчужений), - воля й свідомість перебувають у стані неузгодженості. Воля в стані неузгодженості –це не що інше, як воля в стані сваволі, а свідомість у стані неузгодженості – це свідомість у стані ілюзій. Воля в стані сваволі й свідомість у стані ілюзій утворюють комплекс сваволі й ілюзій, що соціопатизує людину, тобто перетворює її на соціопата.

Таким чином, стан волі й свідомості в людей, тобто стан того "годинника", якого люди в собі носять, залежить від того, прилучені вони до власності й ринку чи, навпаки, відчужені від них. Якщо прилучені, то воля й свідомість у них перебувають у стані узгодженості із законами природи, якщо відчужені, то воля й свідомість у них перебувають у соціопатизуючому стані неузгодженості із законами природи, тобто в стані сваволі й ілюзій.

Цей висновок пов’язаний з подоланням деяких забобонів, апріорних суджень, що стосуються власності, її сутності й властивостей. Відомо, що експлуатація людини Людиною існує тому, що існують імущі власність і неімущі. Виходячи з такого очевидного факту, робився висновок, що власність – це засіб експлуатації людини людиною. Однак неправильним було б зводити сутність і властивості власності до данного висновку. Власність має двоїсту сутність, дві властивості. Вона є не тільки єдиним засобом для експлуатації людини людиною, але і єдиним засобом проти такої експлуатації.

Зведення сутності й властивостей власності до одного того факту, що вона є засобом експлуатації людини людиною, породжує ілюзію, відповідно до якої експлуатацію можна ліквідувати шляхом експропріації імущих для того, щоб неімущими були усі.

Однак така ліквідація експлуатації позбавляє всіх людей власності (а виходить, і ринку) як засобу, що узгоджує їхню волю й свідомість із законами природи. Це приводить до загального поширення в суспільстві «епідемії протиприродності», тобто сваволі й ілюзій, що ввергають його в кризу.

Відмирання експлуатації людини людиною, очевидно, відбувається іншим шляхом. В умовах науково-технічного прогрессу розвивається єдина система знарядь праці, завдяки якій відбувається не експропріація (відчуження від власності) імущих, а, навпаки, інпропріація (прилучення до власності) неімущих. Чим більше неімущих інпропрійовано, Тим менше в суспільстві людей, яких можна було б експлуатувати й тим менше в суспільстві людей, що мають комплекс сваволі й ілюзій. Експропріація імущих суперечить цій природній тенденції. Вона позбавляє людей єдиного засобу протии експлуатації, а також єдиного засобу, що створює імунітет проти комплексу сваволі й ілюзій, який спричиняє соціопатію у людини.

З'ясувавши, що існує два стани волі й свідомості залежно від прилучення до власності й ринк або відчуження від них, слід з'ясувати, у якому з них перебуває воля й свідомість особистості злочинця, що вчиняє злочин з необережності.

Для вирішення цього питання нами було проведене дослідження, у якому висувалася гіпотеза про те, що злочини, вчинювані з необережності, являють собою специфічну форму прояву волі й свідомості, які перебувають у стані сваволі й ілюзій. Досліджувалися 150 випадків вчинення злочинів з необережності. Вивчаючи за матеріалами кримінальних справ механізм необережної поведінки винних у злочинах осіб, ми спробували в кожному з 150 випадків вичленити загальний для всіх злочинів з необережності алгоритм поведінки. Дослідження показало, що алгоритм необережних злочинів можна сформулювати так: намір задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю або інтересам інших людей. Якщо прийняти за аксіому те, що алгоритм умисних злочинів полягає в намірі завдати шкоду життю, здоров'ю або інтересам інших людей, то при порівняльному розгляді алгоритму необережних злочинів й алгоритму умисних злочинів можна побачити: обоє вони являють собою різні форми прояву комплексу сваволі й ілюзій, що полягає в намірі порушити порядок задоволення людиною своїх потреб, необхідний для нормального існування суспільства.

Цей порядок припускає, що обережність і відсутність наміру на злодіяння є модусами нормальної поведінки людини в суспільстві. Кожна осудна Людина здатна жити відповідно до зазначеного порядку, тобто здатна задовольняти в умовах суспільства свої потреби обережно й без наміру на злодіяння у відповідності з "золотим" правилом поведінки: "не зашкодь іншим людям!" Однак така здатність проявляється не в кожного. Модус обережності й модус відсутності наміру на злодіяння властиві лише особам, у яких воля й свідомість узгоджені із законами природи за допомогою прилучення до власності й ринку. Властивий, зокрема, таким особам модус обережності породжує в нихнамір задовольняти свої потреби таким чином, щоб це не було небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю й інтересам інших людей.

Комплекс сваволі й ілюзій руйнує необхідні для нормального існування суспільства модуси обережності й відсутності наміру на вчинення злодіяння, робить людину відкритою для модусів необережності й наміру на вчинення злодіяння.

З викладеного випливає: 1) злочин з необережності –це специфічна форма прояву комплексу сваволі й ілюзій; 2) у злочині з необережності проявляється намір задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю й інтересам інших людей.

Відповідно до зазначеного висновку радикальним засобом протидії злочинами, вчинюваним з необережності, є створення соціальної культури у людини як імунітету проти появи в структурі особистості комплексу сваволі й ілюзій шляхом прилучення людей до власності й ринку. Всі інші засоби (виховання, право, мораль і т.п.) можуть бути ефективними тільки за наявності цього імунітету. Іншими словами, слід формувати формувати у людей соціономію, яка створювала б імунітет проти соціопатії – «джерела» умисних і необережних злочинів.

Існують й інші точки зору, що стосуються структури особистості злочинця, що робить злочину з необережності. Деякі автори вважають, що відмітною рисою структури такої особистості є те, що в ній домінуючу роль займає неусвідомлюване.

Відповідно до "закону годинника" такі елементи структури особистості, як свідомість і неусвідомлюване, не можуть займати «провідне місце» в породженні злочину, тому що це лише різні форми психічного відображення, що виконують функцію регуляції поведінки людини, а не генерації його. Провідне місце в породженні злочину займає такий елемент структури особистості, як воля, а в регуляції злочину - свідомість. Інакше не було б осудності, а виходить, і самого злочину.

Стан, у якому перебуває свідомість у структурі особистості при злочинній самовпевненості й злочинній недбалості, визначається не поступкою свідомістю свого провідного місця неусвідомлюваному, не домінуванням неусвідомлюваної форми психічного відображення над усвідомлюваної, а комплексом сваволі й ілюзій, що вражають волю й свідомість людей, відчужених від власності й ринку. Саме комплекс сваволі й ілюзій приводить свідомість людини в такий стан, коли вона позбавлена модусу обережності, що задає людині порядок задоволення своїх потреб, необхідний для нормального існування суспільства.

Таким чином, невірним є уявлення, що для структури особистості злочинця, який вчиняє злочин з необережності, характерним є те, що в ній неусвідомлюване займає "провідне місце" стосовно свідомості. Це характерно для неосудних. Для структури особистості злочинця, що вчиняє злочин з необережності, характерним є те, що його воля й свідомість позбавлені модусу обережності в результаті зараження цієї особистості комплексом сваволі й ілюзій.

Інакше кажучи, у такої особистості комплекс сваволі й ілюзій формує модус необережності, що і проявляється у вигляді необережного злочину. Звідси й потрібно виходити при розробці стратегії й тактики протидії необережним злочинам.

Особливе місце при дослідженні особистості злочинця займає так звана проблема співвідношення соціального й біологічного. Вона не зводиться до з'ясування ролі неусвідомлюваного в структурі особистості, про яку йшлося вище.

На нашу думку, для вирішення цієї проблеми слід мати на увазі наступне. Існують для кожної людини й у кожній ситуації свої межі безпеки поведінки, тобто межі, за якими поведінка даної людини в даній ситуації стає небезпечною (необережною). Такі межі залежать, по-перше, від індивідуальності (стану здоров'я, здібностей, досвідченості й т.п.) і, по-друге, від ситуації (стан середовища, технічних засобів, їхньої досконалості й т.п.).

Кожна осудна людина здатна в конкретній ситуації визначити свої межі безпеки поведінки, у противному випадку він є неосудним. У цьому сутність осудності. Межі безпеки поведінки змінюються, тому що змінюються стан здоров'я, здібності, досвідченість, стан середовища, технічних засобів, їхня досконалість і т.д. Наприклад, у людини, що відпочила межі безпеки поведінки вищі, ніж у перевтомленого, у досвідченого - вищі, ніж у недосвідченого, у водія, що керує автомобілем у гарну погоду, вищі, ніж у водія, що керує автомобілем при ожеледі. Осудна людина здатна визначати будь-які зміни меж безпеки своєї поведінки.

Злочин з необережності може бути вчинено тільки в тому випадку, якщо особа переступає свої межі безпеки поведінки. Наприклад, водій автомобіля обирає більш високу швидкість руху, ніж та, у межах якої він здатний безпечно керувати автомобілем. Або здійснює такий маневр, який він не здатний здійснювати безпечно, перебуваючи у стані нервового потрясіння. Однак осудна людина здатна визначити, що вона переступає властиві їй межі безпеки поведінки й вчиняє небезпечні вчинки.

Чому ж вона у такому випадку виходить за ці межі? Тому що вона, будучи ураженою комплексом сваволі й ілюзій, не має модусу обережності. Цей комплекс "дозволяє" людині вийти за межі безпеки своєї поведінки.

Біологічні фактори (природжені або придбані) не можуть змусити Людину переступити межі безпеки поведінки й вчинити необережний злочин. Вони лише підвищують або знижують ці межі, які можуть бути й повинні бути усвідомлені осудною людиною. Вихід же за межі безпеки поведінки відбувається в людини під впливом комплексу сваволі й ілюзій, що утворюється при відчуженні особи від власності й ринку, тобто під впливом соціальних обставин.

Виходячи із цього проблема співвідношення "соціального" й "біологічного" у структурі особистості злочинця, що вчиняє злочин з необережності, вирішується в такий спосіб. "Біологічне" (поряд з іншими факторами індивідуальності й середовища) визначає межі безпеки поведінки людини, а "соціальне" (стан волі й свідомості) визначає, вийде людина за ці межі й вчинить злочин з необережності чи ні. При модусі обережності людина не виходить, а при модусі необережності – виходить за ці межі.

Одним з біологічних факторів є, зокрема, операторські здібності, які передаються в спадок при народженні: наприклад, швидкість реакції, оперативна пам'ять і т.д. У різних людей вони різні, тому й меж ібезпеки в них неоднакові. Однак всі осудні люди можуть визначити для себе такі межі й діяти в їхні храмках. Це ставить людей з різними біологічними характеристиками (наприклад, оперативними здібностями) у рівні умови, тому що всі вони можуть не переступати свої межі безпеки поведінки. Сказане відноситься й до такого біологічного фактора, як перевтома: і перевтомлений і відпочилий однаковою мірою можуть не переступати свої межі безпеки поведінки. Рівні можливості людей з різними біологічними характеристиками не вчиняти злочини з необережності презумуються й у кримінальному законі.

Вивчені нами 150 кримінальних справ по необережних злочинах показують, що такої ж презумпції дотримується й судова практика. Не робиться знижка в кримінальному законі й у судовій практиці й на такий фактор індивідуальності, як недосвідченість. Пояснити це можна тим, що, наприклад, і досвідчений водій автомобіля, і недосвідчений мають у силу осудності однакові можливості визначити свої різні межі безпеки поведінки й діяти, не виходячи з них.

Інакше кажучи, люди з різними індивідуальностями, тобто з різними біологічними характеристиками, з різною досвідченістю й т.д., перебувають у рівних умовах і мають однакові можливості не виходити за свої різні межі безпеки поведінки й не вчиняти злочини з необережності. Вийде людина за такі межі чи не вийде – це залежить не від її біологічних характеристик, не від її досвідченості й т.д., а від того, мають її воля й свідомість модус необережності чи модус обережності, тобто знаходяться у стані сваволі й ілюзій чи ні.

Спеціального розгляду заслуговує питання щодо впливу сп'яніння (алкогольного чи наркотичного) на структуру особистості злочинця, що вчиняє злочин з необережності. Як засвідчили наші дослідження, кожен п'ятий дорожньо-транспортний випадок з тих, у яких винуваті водії, пов'язаний з пияцтвом.

Алкоголь є біологічно активною речовиною, що приводить до характерних змін у стані біологічного субстрату особистості. Зокрема, відбувається різка зміна оперативних здібностей: сповільнюється швидкість реакції й порушується координація рухів. У результаті значно знижуються межі безпеки поведінки людини-оператора. Це зниження тим більш значне, чим більший ступінь алкогольного сп'яніння.

Саме через значне зниження меж безпеки поведінки в осіб з модусом необережності так різко зростає можливість вчинення необережних злочинів. Очевидно, існує наступна закономірність: чим нижче межі безпеки поведінки в осіб з модусом необережності, тим частіше вони вчиняють необережні злочини.

Однак й у стані фізіологічного алкогольного сп'яніння осудна людина здатна визначити, що знизилися межі безпеки поведінки й не переступити їх. Отже, будь-який злочин, у тому числі й з необережності, вчинений в стані фізіологічного алкогольного сп'яніння, може бути поставлено у провину. І з цього й виходить кримінальний закон і судова практика, у тому числі й та, котру ми вивчали за матеріалами 150 кримінальних справ.

Межі безпеки поведінки залежать і від різних станів середовища -зокрема, від різних ситуацій на дорогах при автомобільному русі. Наприклад, ожеледь знижує межі безпеки поведінки водія автомобіля, але не змушує його виходити за ці межі. Водії з модусом обережності (тобто соціономи) залишаються при цьому в межах безпеки поведінки, якими б низькими вони не були, а водії з модусом необережності (тобто соціопати) можуть переступити ці межі, якими б вони не були високими. Але й ті, і інші рівною мірою здатні визначити свої межі безпеки поведінки в умовах ожеледиці.

Є, однак, випадки, коли людина з модусом обережності може діяти за межами безпеки поведінки. Це тоді, коли така людина перебуває в стані крайньої необхідності або поставлена за межі безпеки поведінки не зі своєї волі, а з волі інших людей (наприклад, створення аварійної ситуації на дорозі з вини іншого учасника дорожнього руху). В обох випадках людина може скоїти суспільно небезпечне діяння з необережності, маючи модус обережності, але будучи змушеною діяти за межами безпеки поведінки. За кримінальним законом таке діяння не ставиться в провину.

Суспільство прагне до підвищення меж безпеки поведінки всіх людей, зокрема, шляхом професійної підготовки людини-оператора (наприклад, водія автомобіля, оператора АЕС, машиніста й т.п.), створенням умов для їх нормальної роботи, удосконалюванням техніки й т.п. Однак, якими б високими не були ці межі, вони можуть бути переступлені людиною з модусом необережності, породженим комплексом сваволі й ілюзій. Протидія цьому прояву модусу необережності може здійснюватися двома шляхами: по-перше, шляхом обмеження свободи активності людей для того, щоб у такий спосіб обмежити активність, що виходить за межі безпеки поведінки, і по-друге, шляхом усунення комплексу сваволі й ілюзій, що породжує модус необережності, не обмежуючи свободу активності людей.

Перший шлях є волюнтаристським й, як показу є історичний досвід, згубно позначається на розвитку суспільства, створюючи псевдоефект у протидії злочинності, у тому числі й зі злочинами, що вчиняються з необережності. Другий шлях, який полягає в усуненні комплексу сваволі й ілюзій за допомогою прилучення людей до власності й ринку, сприяє розширенню свободи активності людей, котрі мають модус необережності, що благотворно позначається на розвитку суспільства й дає дійсний ефект.

Вивчення за матеріалами 150 кримінальних справ особистості злочинців, які вчиняють злочини з необережності, показало, що 56,6% з них мають молодий вік – до 30 років. Як можна пояснити такий факт? На нашу думку, відповідно до вищевикладеного пояснення може бути наступним.

У молодому віці (до 30 років), як показують життєвий досвід і спеціальні психофізіологічні дослідження, операторські здібності (швидкість реакції, оперативна пам'ять і т.д.) найбільш високі. Це підвищує межі безпеки поведінки й, здавалося б, повинно сприяти зниженню рівня необережної злочинності серед молодих операторів (зокрема, водіїв автомобілів, необережні злочини яких ми досліджували). Як показало емпіричне дослідження, особи у віці до 30 років вчиняють необережні злочини навіть частіше, ніж особи більш старшого віку, у яких операторські здібності знижуються.

Тут може виникнути бажання пояснити даний феномен тим, що, незважаючи на високі операторські здібності, молоді люди до 30 років в силу свого віку мають менший досвід і тому частіше вчиняють необережні злочини. Однак таке пояснення було б неправильним тому, що, як про це ми говорили вище, недосвідченість не змушує переступати межі безпеки поведінки, а лише знижує ці межі.

На нашу думку, той факт, що особи до 30 років частіше вчиняють необережні злочини, ніж особи більш старшого віку, пояснюється більш високою активністю в молодому віці як тих, хто має модус обережності, так і тих, хто має модус необережності. Зниження активності з віком приводить до зниження частоти проявів комплексу сваволі й ілюзій у вигляді необережних (і умисних) злочинів. Тому й виходить, що серед тих, хто вчиняє необережні злочини, більше осіб у віці до 30 років.

Висновок про те, що визначальну роль у структурі особистості злочинця, який вчиняє злочин з необережності, грає комплекс сваволі й ілюзій, що породжує модус необережності, може допомогти, зокрема, поясненню механізму аварії на Чорнобильській АЕС. Як показує розгляд матеріалів про аварію, опублікованих у пресі, у діях осіб, які керували роботою АЕС, виявився комплекс сваволі й ілюзій, що дозволив їм вийти за межі безпеки поведінки, хоча вони здатні були ці межі усвідомлювати.

В умовах відчуження людей від власності й ринку, що веде до «епідемії протиприродності» у суспільстві, такі аварії стають неминучими. Без економічного імунітету проти того модусу необережності, який дозволяє людині переступати межі безпеки поведінки й породжує аварії, всі інші засоби (право, мораль, професійна підготовка операторів, удосконалювання техніки й т.д.) не будуть ефективними. Це випливає з "закону годинника".

Розвиток науково-технічного прогресу й індустріалізація суспільства самі по собі не ведуть до росту необережної злочинності й аварій, тому що осудна людина здатна в кожному разі визначити межі безпеки при експлуатації технічних засобів і діяти в цих межах. Відомо, що у високорозвинених країнах рівень автомобілізації в кілька разів вище, ніж у малорозвинених. Однак саме в малорозвинених країнах, громадяни яких мають низьку соціальну (політичну, економічну, правову, моральну) культуру, вірогідність попасти дорожньо-транспортну пригоду із смертельним наслідком набагато вища, ніж у високорозвинених країнах, громадяни яких мають високу соціальну культуру. Цей факт ще раз підтверджує формулу: «Культура – мати порядку!». Саме соціальна культура громадян забезпечує радикальним чином формування у людей модусу обережності, притаманний соціономам, тобто особам у яких воля і свідомість узгоджені із природними законами суспільного життя людей. А репресії залишається роль паліативного засобу у протидії необережним злочинам. Виходячи з цього, можна вивести наступну закономірність: злочинність в країні, в тому числі і необережна злочинність, залежить 1) радикально - від рівня соціальної культури громадян і 2) паліативно - від репресивних заходів. На підставі цієї закономірності і слід розробляти стратегію і тактику протидії злочинності і прогнозувати її рівень в будь-якій країні, і зокрема в Україні.

Таким чином, дослідження волі і свідомості особи, що вчиняє злочин з необережності, вказує не два наступні висновки. Висновок перший: злочин з необережності – це різновид прояву волі, що знаходиться у стані сваволі, і свідомості, що знаходиться у стані ілюзій, тобто прояву комплексу сваволі й ілюзій. Висновок другий: протидія необережній злочинності має здійснюватися відповідно до культурно-репресивної концепції, тобто за формулою «культура плюс репресія». З допомогою цієї концепції може бути створений той соціальний порядок, який забезпечить природну протидії злочинності, в тому числі й необережній.

Поиск по сайту: