Тероризм як порушення природного права людини на безпеку (дослідження у світлі соціального натуралізму)

Право на безпеку – це фундаментальнее природне право людини. Очевидно, найнебезпечнішим посяганням на безпеку людей, що порушує це право, є тероризм. Воно має стати, зокрема, одним з тих злочинів, які відносяться до предмету політичної кримінології, що розуміється як наука про політичні аспекти породження злочинності й протидії їй.

Як свідчать факти, небезпека тероризму в усім світі маєт тенденцію до росту. Це можна пояснити загостренням сучасних соціальних криз, а також тим, що соціальний прогрес відкриває нові можливості не тільки для доброї волі людей (добропорядності), а й для злочинності, у тому числі й для такого її виду як тероризм.

Є всі підстави думати, що людство сьогодні перебуває в такому стані, коли причин й умов, які породжують тероризм, стає усе більше. Разом з тим, розвиток технологій людської діяльності створює умови для виникнення нових, більш небезпечних способів здійснення злочинів, у тому числі терористичних, тобто технологія злочинності змінюється разом із соціальним прогресом.

На нашу думку, із цього можна зробити висновок, що кримінальна форма прояву волі й свідомості соціопатичних особистостей буде витісняти інші форми прояву цього комплексу, а саме - війни, революції й т.п. Очевидно, тероризм стане таким, що зможе бути більш ефективним засобом у руках зловмисників, чим війна або революція для вирішення соціальних (економічних, політичних, ідеологічних, міжконфесійних, моральних і т.п.) конфліктів на їхню користь.

Терористична атака 11 вересня 2001 року в США показала, що сьогодні терористи можуть нести суспільству більшу небезпеку, чим озброєні найбільш сучасною зброєю армії. За цих умов, воєнний спосіб вирішення того або іншого конфлікту виявляється менш ефективним і втрачає своє значення. Це стосується будь-яких соціальних конфліктів. Звідси випливає, що озброєні найбільш сучасною зброєю армії втрачають свою роль засобів забезпечення національної безпеки країн, а замість них мають виникати нові засоби забезпечення безпеки, здатні ефективно протидіяти вже невоєнній агресії, а терористичній. США, будучи здатними протидіяти будь-якій воєнній агресії, 11 вересня 2001 року виявилися беззахисними, тому що не мали ефективних засобів протидії тероризму.

Одним із завдань сучасної кримінології є вишукувати ефективні засоби протидії тероризму. У зв'язку із цим слід зазначити, що кримінологія, зокрема, повинна досліджувати технологію злочинної поведінки. Очевидно, що розвиток технології людської діяльності взагалі визначає підвищення технологізації злочинної поведінки, тобто появу нових способів і засобів здійснення злочинів, а також форм злочинності. Проте проблематика, пов'язана з дослідженням кримінальних технологій, у сучасній кримінології не одержала належної уваги. На нашудумку, кримінальні технології мають стати предметом кримінологічної науки, тому що їхнє пізнання може сприяти вдосконаленню протидії злочинності.

Тероризм - це особлива форма прояву волі й свідомості соціопатичних особистостей, якій властива своя кримінальна технологія. Ця кримінальна технологія може реалізовуватися через надзвичайно різноманітні дії: убивства, вибухи, захоплення заручників, катування, погрози й т.п. Крім того, тероризм як форма прояву волі й свідомості соціопатичних особистостей може спонукати ся надзвичайно різноманітними мотивами й спрямовуватися на досягнення надзвичайно різноманітних цілей. Через цю многоликість тероризм важко піддається однозначному визначенню, проте таке визначення поняття тероризму необхідне для ефективної протидії йому. Не пізнавши суті тероризму, не можна добрати належного способу протидії йому, бо як відомо, засоби впливу на те або інше явище залежать від його властивостей.

На нашу думку, тероризм – це будь-яка дія, що відбувається із застосуванням терору. Терористичними злочинами є злочини, при вчиненні яких застосовується терор як спосіб злочинного посягання. Терор полягає у свавільному створенні небезпеки, здатної впливати на волю людей. Саме на властивості небезпеки впливати на волю людей і ґрунтується тероризм. Створювана ними небезпека стає в руках терористів засобом, придатним для злочинного впливу на волю людей.

Таким чином, тероризм –це злочинні дії, способом вчинення яких є терор, тобто свавільне створення небезпеки, здатної впливати на волю людей. Як і будь-які нші навмисні злочини, тероризм є проявом волі й свідомості соціопатичних особистостей, що навмисне створюють небезпеку для інших.

На наш погляд, проблема визначення поняття тероризму як злочинного прояву зводиться до встановлення: а) об'єкта, на який відбувається посягання у вигляді тероризму; б) способу злочинного посягання, що визначається властивостями цього об'єкта. Інакше кажучи, ознаками, що використовуються для юридичної дефініції тероризму мають бути об'єкт, на який посягають злочинці, і спосіб посягання на нього, обумовлений властивостями самого об'єкта.

Як показує досвід, форми прояву тероризму надзвичайно різноманітні. Це зумовлює певні труднощі в пошуку визначальних рис тероризму, зокрема тих, що стосуються об'єкта тероризму й способу посягання на нього.

На наш погляд, "спільним знаменником" всіх цих проявів тероризму, за яким він відрізняється від інших складів злочинів, є те, що тероризм посягає на безпеку людини (людей) як свободу волі людини жити за законами природи, що не є сваволею. Таким є об'єкт тероризму. Саме властивостями волі людей визначається спосіб терористичної дії. Цей спосіб полягає в навмисному створенні небезпеки для людей, що має здатність впливати на їхню волю в інтересах терористів.

Отже, ознаками, притаманними тероризму є те, що:

1) об'єктом посягання при тероризмі є свобода людської волі, що не є сваволею, тобто можливість вільного виявлення людиною погодженої із законами природи волі, у тому числі й тоді, коли люди виконують певні публічні функції в державних або недержавних публічних утвореннях;

2) способом посягання на цей об'єкт є свавільне створення небезпеки, здатної вплинути на волю людей в інтересах терористів.

Зазначені риси й повинні бути покладені в основу дефініції тероризму.

Сьогодні надзвичайно актуальною уявляється проблема визначення поняття тероризму, що було б загальприйнятним для всього людського співтовариства. Актуальності ця проблема набирає, зокрема, у зв'язку з нагальною потребою розробки нової парадигми розвитку юриспруденції в умовах глобалізації. Очевидно, глобалізація юриспруденції породжує потребу в нових доктринах, здатних забезпечити глобалістське розуміння правових явищ. На наш погляд, глобалістське розуміння правових явищ можна забезпечити за допомогою принципу соціального натуралізму. Цей принцип використається нами, зокрема, у кримінологічних дослідженнях і виявився досить плідним для вирішення актуальних наукових і практичних проблем. Він випливає з ідеї природної цілісності світу і заснованої на ній теорії універсального натуралізму, згідно з якою у світі не існує нічого крім Природи в її різноманітних проявах: фізичних, біологічних, соціальних. Відповідно до цього принципу суттю тероризму є те, що це дія, яка порушує закони соціальної природи, тобто природні закони, за якими існує суспільство. Виходячи із цього, і можна, на нашу думку, розробити глобалістське, тобто загальприйнятне в майбутньому під тиском глобалізаційних процесів поняття тероризму й інших правових явищ, які будуть набирати глобальне значення.

Відповідно принципу соціального натуралізму загальною основою визначення понять тих або інших явищ (у тому числі соціальних) для всіх часів і народів є пошук їхньої суті в законах Природи, тобто Мати-Природа є джерелом понять, спільних для всіх часів і народів. Це й дає підстави сподіватися, що з розвитком глобалізації вдасться виробити глобалістське поняття, спираючись на спільне джерело, яким є Мати-Природа з її законами.

Протиприродність тероризму полягає в тому, що ця дія порушує загальний для всього людства закон соціальної природи, відповідно до якого воля людини має бути незалежною від будь-якого свавілля. Цей закон діє в будь-якому суспільстві, і тому саме виходячи з нього може бути виведене так зване глобалістське поняття тероризму, придатне для кожного сучасного суспільства.

Відповідно до принципу соціального натуралізму нова концепція безпеки й права людини на безпеку може бути представлена в такий спосіб. Безпека відносин між людьми в суспільстві, названа нами соціальною безпекою – це стан людини (або людей), що дозволя є їй (їм) жити згідно із законами соціальної природи. Джерелом соціальної безпеки людини є погодженість її життя із природними законами, даними для соціального життя людей. Тому право людини на безпеку – це право жити згідно із природними законами соціального життя людей, тобто свобода від усякого свавілля з боку інших людей. Свавільне порушення природного права людини на безпеку є злочином. Способом такого порушення є, зокрема, створення небезпеки для людини, що називається терором. Терорист порушує право людини на безпеку тим, що шляхом створення небезпеки для людини порушу є позбавляє її свободи жити згідно із законами природи. При цьому потрібно мати на увазі, що покарання (кара) не є посяганням на безпеку людини, і не є порушенням права на безпеку, тому що є природною реакцією на свавілля винної у вчиненні злочину особи. Це реакція, що призначена сприяти тому, щоб злочинець став на шлях згоди із законами соціальної природи. Не може бути визнано тероризмом також несвавільне (тобто таке, що не порушує закони природного права) створення небезпеки для захисту природних прав людини, наприклад у стані необхідної оборони, визвольного руху й т.п. Інакше кажучи, критерієм для визначення не злочинності "створення небезпеки" иає бути той факт, що творець небезпеки діяв "природно", а саме: не порушував законів соціальної природи, і законів природного права зокрема.

Очевидно, що злочинність, і особливо тероризм й організована злочинність, в умовах глобалізації теж глобалізуються. Глобалізація злочинності приводить до необхідності глобалізації й доктрини, що пояснює злочинність. Людство може адекватно протидіяти глобалізованій злочинності й, зокрема тероризму, лише користуючись відповідною глобальною доктриною, що пояснює злочинність (і зокрема тероризм). Інакше не вийде адекватної, тобто глобальної протидії глобалізованій злочинності (тероризму в тому числі).

Глобалістська доктрина протидії злочинності (у тому числі тероризму) можлива, на нашу думку, лише за у мови, що в основу її буде покладений принцип соціального натуралізму. І от чому. Тільки природні закони суспільного життя людей можуть відігравати роль "спільного знаменника" для всіх часів і народів. А концепція глобалізації соціальних явищ відповідно до принципу соціального натуралізму полягає в тому, що глобалізація національних форм соціальних явищ відбувається не шляхом свавільного стирання особливостей національних форм, а шляхом наближення їх до "спільного знаменника", тобто до законів соціальної природи, що є природною основою глобалізації. Таким чином, глобалізація можлива лише як розвиток погодженості національних законодавств із "спільним знаменником" – природними законами суспільного життя людей.

Відповідно до принципу соціального натуралізму основою глобалістської доктрини кримінології має бути наступнаі дея: "Злочин – це діяння, що порушує закони соціальної природи, визнане тому злочином у кримінальному законодавстві". Звідси випливає й глобалістське визначення терористичного акту, що може бути сформульоване в такий спосіб: Терористичний акт – це певне порушення закону соціальної природи, який полягає в природному праві людини на безпеку, тобто в праві на можливість жити згідно із законами Матері-Природи. Це порушення проявляється у вигляді свавільного створення небезпеки для людини, що використовується як засіб для впливу на вол ю цієї людини або інших людей.

Без глобалізації кримінологічної доктрини не можливо адекватна глобалізованій злочинності (у тому числі тероризму) протидія цьому явищу. Сама по собі "глобалізація" кримінального (у тому числі антитерористичного) законодавства у світі не може бути продуктивною. Тому що будь-яке законодавство "працює" так, як його застосовують люди, наділені волею й свідомістю. А люди його застосовують так, як дозволяє їм це доктрина (яка є основою їхньої правової культури), що знаходиться в їхніх головах.

Таким чином, визначальним фактором у протидії глобалізованій злочинності має бути глобальна анти кримінальна культура, заснована на кримінологічній доктрині, що виводиться із принципу соціального натуралізму. Це ж "правило" стосується протидії глобалізованому тероризму.

Виходячи із зазначеного, у розумінні будь-якої сучасної людини будь-якої національної або соціальної належності, непозбавленої здорового глузду, створення будь-яким способом небезпеки з метою впливу на волю людини (якщо ця воля не є сваволею), а також свавільна протидія таким же способом свавіллю іншої людини, - це тероризм: політичний, економічний, ідеологічний, кримінальний і т.п. Іншими словами, кожна людина повинна розуміти, що будь-яке свавільне створення небезпеки для впливу на волю іншої людини є тероризмом. Тероризм –це злочинні акти, які, будучи проявом сваволі злочинця, способом створення небезпеки посягають на волю людей: політичну волю, волю співтовариства, волю особи, волю посадової особи й т.п. Різноманіття цих актів визначається різноманіттям видів волі людей, але всі зазначен акти мають ту саму суть –вони є терористичними.

Виходячи із цього, пропонується наступна модель норми права, що передбачає кримінальну відповідальність за терористичнийакт:

"... Терористичний акт

1.Терористичний акт, тобто умисне створення будь-яким способом небезпеки для людей з метою протиправного впливу на їхню волю, -

- карається...

2.Передбачені в частині 1 цієї статті дії, вчинені стосовно осіб, щоперебувають при виконанні ними публічних функцій, -

- караються...

3.Передбачені в частині 1або в частині 2 цієї статті дії, якщо вони привели до загибелі людини, -

- караються..."

Для ефективної протидії тероризму, треба, на нашу думку, акож шукати причини й умови, які породжують терроризм і досліджувати особистість терориста.

Відповідно до культурологічної концепці злочинності, що ґрунтується на принципі соціального натуралізму, причиною терроризму (як й інших злочинів) варто вважати будь-який фактор, що служитьп ричиною відсутності соціальної культури в людей, тобто причиною неузгодженості їхньої волі й свідомості із законами соціальної природи. Інакше кажучи, усе, що приводить волю людини в стан сваволі, а свідомість у стан ілюзій, породжуючи в такий спосіб виникнення комплексу сваволі й ілюзій у людини, є причиною тероризму. Це може бути, зокрема,відсутність у тієї або іншої людини можливост іпристосування до законів соціальної природи через її відчуженість від природної економіки, природної політики, природної ідеології й т.п.

Умовами існування тероризму є фактори, які визначають прояв комплексу сваволі й ілюзій людини саме у вигляді терористичного злочину (а не будь-якого іншого). Це може бути, зокрема, наявність соціальних (економічних, політичних, ідеологічних і т.п.) конфліктів у суспільстві, які визначають відповідно тероризм з економічних, політичних, ідеологічних і т.п. мотивів.

Із зазначеної культурологічної концепції тероризму випливає, що активізація тероризму у світі або в окремому суспільстві породжується кризою соціальної культури людей, за якої будь-які соціальні конфлікти можуть викликати прояв комплексу сваволі й ілюзій у вигляді тероризму. Надзвичайно проникливо феномен тероризму зображений у творчості Ф.М.Достоєвського, зокрема, у його романах "Біси", "Брати Карамазови", "Злочин і покарання", а також в "Щоденнику письменника". Художнє дослідження Ф.М.Достоєвським проблеми злочинності й, зокрема, тероризму є неперевершеним. При ближчому розгляді за допомогою принципу соціального натуралізму можна побачити, що Ф.М.Достоєвський корінь усякого зла, у тому числі злочинності і її різновиду -тероризму, знаходив у феномені сваволі й ілюзій людини. Інтерпретація формули Ф.М.Достоєвського "краса врятує світ" за допомогою принципу соціального натуралізму дозволяє зробити наступний висновок: 1) від чого треба рятувати світ? – від сваволі й ілюзій; 2) чому краса може врятувати світ? – тому що краса – це стан погодженості речей і явищ із законами природи, у тому числі із законами соціальної природи. Цей стан погодженості є н ещо інше, як культура, тому й краса –це те ж саме, що й культура: все що є красивим, є культурним, і навпаки. Отже, зазначену формулу можна перефразувати наступним чином: "світ від сваволі й ілюзій урятує культура". Оскільки зло, у тому числі злочинність, і зокрема, тероризм, - це прояв комплексу сваволі й ілюзій, то можна сказати, що світ від будь-якого зла, включаючи тероризм, урятує культура людей, тобто погодженість їхньої волі й свідомості із законами фізичної, біологічної й соціальної природи. Звідси також випливає, що краса й добро –це соціальні феномени, які мають спільну основу, а саме: закони Матері-Природи, погодженість із якими й створює красу й добро.І накше кажучи, краса й добро суть прояви культури людини, а потворність і зло – це прояви безкультур'я. А якщо це так, то можна сформулювати наступне "золоте правило" поведінки: "Живи красиво – тоді твоє життя буде правильним й щасливим!", тому що жити красиво означає жити згідно із законами Природи. (Можливо це і є "формула щастя"?).

Тенденція до росту терористичної активності в сучасному світі свідчить про кризу соціальної культури людей, яка повинна б бути основним фактором протидії тероризму. На нашу думку, тероризм як форма злочинності стає фактором, що ставить людство перед дилемою: або людство зміниться, створивши нову соціальну культуру для себе, або воно загине від поширення серед людей комплексу сваволі й ілюзій, найнебезпечнішим проявом якого є тероризм. Отже, безпека сучасного людства – у новій соціальній культурі людей, що дозволяє їм жити згідно із законами Матері-Природи. Виходячи із цього, варто визнати, що радикальним засобом протидії тероризму є формування анти терористичної культури людей як елемента їхньої соціальної культури.

Терористи – це люди, які: а) у результаті тих або інших причин виявилися за межами дії законів соціальної природи й тому в них утворився комплекс сваволі й ілюзій; б) під впливом певних умов у них виникає здатність проявити свій комплекс сваволі й ілюзій у вигляді тероризму (а не якогось іншого злочину). Терористами стають особи, у яких воля перебуває в стані сваволі, а свідомість – у стані ілюзій. Це відбувається під впливом кризи соціальної культури людей у суспільстві. Особистість, у якої утворився комплекс сваволі й ілюзій, вражається тим самим соціальною патологією й тому називається соціопатичною особистістю. Звідси закономірність: терористами стають тільки соціопатичні особистості, залучені до тих або інших соціальних конфліктів - політичних, економічних, міжконфесійних, моральних, расових й т.п. Виходячи із цієї закономірності, і варто діагностувати й прогнозувати терористичні тенденції в суспільстві, зокрема в Україні, а також розробляти стратегію й тактику протидії тероризму.

Якою ж має бути "технологія" протидії сучасному тероризму? Очевидно, глобалізація сучасного світу є несумісної з тією соціальною культурою людей, що має поширення сьогодні. Сучасна культура явно застаріла й непридатна для життя людей в умовах глобалізації. Тому людство має усвідомити необхідність переходу до нової соціальної культури, що відповідала б сучасному стану речей і відповідно до цього знайти шлях до такого переходу. Це – радикальний засіб протидії, наприклад, тероризму з політичнихмотивів. До паліативних засобів віднолситься, зокрема, застосування репресії до терористів.

Такими є основи протидії тероризму, визначені відповідно до культурно-репресивної концепції протидії злочинності, що розроблена за допомогою принципу соціального натуралізму. У світлі цього треба, на нашу думку, розглядати й роль у протидії тероризму смертної кари.

На нашу думку, при вирішенні проблеми смертної кари, що буде виникати знову й знову, варто керуватися принципом соціального натуралізму. Цей принцип указує на необхідність вирішення проблеми смертної кари відповідно до основного питання щодо смертної кари, яке можна сформулювати так: смертна кара – це природне чи протиприродне соціальне явище? Як показують дослідження історії смерної кари у світі, вона при певному стані суспільства є цілком природною для цього суспільства. Крім того, варто мати на увазі, що смертна кара є протиприродною тоді, коли вона є несправедливою, тому що згідно з принципом соціального натуралізму справедливим є все те, що відповідає законам соціальної природи. Природним способом усунення смертної кари є скасування її не через волюнтаризм й утопізм, а через розвиток у суспільстві соціальної культури громадян, завдяки чому не вчиняються злочини, за які по справедливості має призначатися така кара.

Є всі підстави вважати, на нашу думку, що "винахід" смертної кари у свій час урятував людство від загибелі внаслідок поширення злочинності. У той же час, зі зміною однієї природи суспільства на іншу природу внаслідок прогресу людства, смертна кара для суспільства з іншою природою може стати протиприродною. Тому, на нашу думку, і в майбутньому, якщо природа суспільства стане іншою смертна кара може бути цілком природною для цього суспільства. Наприклад, внаслідок кризи суспільства, що створить загрозу загибелі людства від злочинності, і, зокрема, від тероризму, смертна кара стає цілком природним засобом протидії цим явищам.

Таким чином, відповідно до викладеної концепції, протидія терроризму як порушенню природного права людини на безпеку повинна мати наступну структуру:

А. Загальний блок. Заходи, спрямовані: 1) проти формування в людей так званого комплексу сваволі й ілюзій, проявом якого і є будь-який злочин, у т.ч. терористичний акт; 2) проти прояву цього комплексу у вигляді злочинів, у т.ч. терористичних актів. Радикальним серед цих заходів відповідно до культурно-репресивної концепції слід вважати формування соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян у єдності із застосуванням покарання за вчинені теракти (по формулі "культура плюс кара").

Б. Спеціальний блок. Заходи, спрямовані на усунення можливостей використання кримінальних технологій, придатних для створення небезпеки для людей. До цих заходів можна віднести, зокрема, дослідження анти терористичними службами технологій діяльності різноманітних об'єднань, члени яких уражені комплексом сваволі й ілюзій. Для цього треба розробити відповідні методики діагностування комплексу сваволі й ілюзій і прогнозування його реалізації у вигляді тероризму.

У боротьбі з тероризмом, як і у будь-якій іншій боротьбі, можливі порушення прав людини, у тому числі різні зловживання. Тільки розроблена відповідно до принципу соціального натуралізму культурно-репресивна концепція протидії тероризму дозволяє, на нашу думку, уникати порушень прав людини в процесі цієї протидії. Вона дає можливість уникати волюнтаризму й утопізму в анти терористичній боротьбі, які приводять до порушень прав людини в процесі цієї боротьби. Виходячи із принципу соціального натуралізму, критерієм нормальності анти терористичної боротьби є відповідність її природним законам суспільного життя людей, які потрібно пізнавати,зокрема за допомогою кримінологічної науки, тим, хто веде цю боротьбу.

Поиск по сайту: