Соціопатія як передумова наркотизації людини

Щоб успішно боротися з яким-небудь патологічним соціальним явищем, варто пізнати його механізм. Це відноситься й до наркотизму. Успіхи в пізнанні механізму наркотизму, як і будь-якого іншого явища, залежать від того методологічного інструментарію, яким користується дослідник. Великий натураліст І.П.Павлов писав: "Часто говориться, і недарма, що наука рухається поштовхами залежно від успіхів, що роблять методикою. З кожним кроком методики вперед ми якби піднімаємося щаблем вище, з якого відкривається нам більш широкий обрій, з невидимими раніше предметами"[78]. Фундаментальним для пізнання механізму наркотизму є принцип задоволення, на який опирався, зокрема, 3.Фрейд. Розглядаючи людину як істоту, якій природою визначено прагнути до задоволення, 3.Фрейд підкреслює, що способи досягнення задоволення бувають різними. "Самим грубим, але й найефективнішим способом, - писав він, - є хімічний вплив, тобто інтоксикація. Я не думаю, що хто–небудь повністю зрозумів механізм цього впливу, але факт залишається фактом і полягає він у тім, що існують чужі організму речовини, наявність яких у крові й тканинах безпосередньо приносить нам почуття насолоди, а також так змінює умови нашого емоційного життя, що ми стаємо нездатними до сприйняття неприємного... Залишається тільки пошкодувати, що ця токсикологічна сторона душевних процесів до сих пір вислизала від наукового дослідження. Дію наркотиків у боротьбі за щастя й для усунення нещастя визнано як окремими людьми, так і цілими народами настільки благодійними, що вони зайняли почесне місце в економії лібідо. Наркотики цінуються не тільки за те, що вони збільшують безпосередню насолоду, але й за те, що вони дозволяють досягти настільки жаданого ступеня незалежності від зовнішнього світу. Відомо, що за допомогою "рятівника від турбот" можна у будь-який момент піти від гніту реальності й знайти притулок у власному світі, де панують умови для сприйняття відчуттів. Відомо, що саме ця властивість наркотиків обумовлює їхню шкоду й небезпеку" [79].

3.Фрейд розглядає й інші способи досягнення насолоди: "умертвіння первинних позивів, як цьому вчить східна мудрість, і проводить у життя практика йогів", "задоволення такого роду, як радість художника від процесу творчості при втіленні образів його фантазії, як радість дослідника при вирішенні проблем й у пізнанні істини", "професійна діяльність... як незамінний засіб для утвердження й виправдання свого існування в суспільстві", "насолода творами мистецтва", самітництво як втеча від реальності, що приносить страждання, релігія й багато які інші, серед яких особливе місце 3.Фрейд відводить любові. У якості "сурогату задоволення" він визнає "втечу в невротичне захворювання".

Загальним для всіх людей є те, що вони живуть відповідно до принципу насолоди, закладеному в них природою. Розрізняються ж люди між собою тим, які способи досягнення насолоди вони для себе вибирають. На нашу думку, розуміння того, чому людина із різноманіття способів досягнення насолоди вибирає той або цей, є методологічним ключем до розуміння механізму наркотизації людини.

Спробу знайти цей ключ здійснює й 3.Фрейд. "Програма того, як зробитися щасливим, - пише він, - до здійснення якої нас примушує принцип насолоди, не може бути реалізована, і проте ми не повинні - ні, вірніше, ми не можемо –припинити зусилля до того, щоб якимсь чином наблизитися до її реалізації. При цьому можна вибирати всілякі шляхи... І тут не можна дати придатної для всіх ради – кожен сам повинен намагатися стати щасливим на свій власний лад. Різні фактори будуть впливати на напрямок його вибору. Справа залежить від того, наскільки велике реальне задоволення, якого людина чекає від зовнішнього світу, і якою мірою вона має намір стати від нього залежною; нарешті, на які власні сили вона розраховує, щоб змінити цей світ відповідно до своїх бажань. І вже тому, крім зовнішніх обставин, що вирішальну роль буде відігравати психічна структура особистості. Успіх ніколи не забезпечений, він залежить від сполучення багатьох факторів й, імовірно, від жодного з них не залежить тою мірою, як від здатності психічної структури пристосовуватися до навколишнього світу й отримувати від нього насолоду" [80].

Таким чином, 3.Фрейд не дає відповіді на питання, чому людина вибирає саме цей, а не інший спосіб досягнення насолоди, але він проникливо зауважує, що вибір особливою мірою залежить від "здатності психічної структури пристосовуватися до навколишнього світу й отримувати від нього насолоду". Тим самим ставиться завдання з'ясувати, у чому полягає ця здатність. Вирішення зазначеного завдання повинне, на нашу думку, сприяти пізнанню механізму наркотизму.

І тут досить важливого значення набуває методика постановки питань, на які дослідник повинен шукати відповіді. Уявляється, що при дослідженні механізму наркоманії необхідно розрізняти між собою два питання: заради чого людина вживає наркотики? і чому людина вживає наркотики? Нерозрізнення між собою цих питань обумовлює неспроможність дослідження. На питання: заради чого людина вживає наркотики? за допомогою 3.Фрейда й сучасної науки можна відповісти, що людина вживає наркотики заради насолоди. Однак це жодним чином не відповідає на запитання: чому людина вживає наркотики? Існує безліч засобів, які люди можуть використовувати заради задоволення, насолоди, приємних відчуттів. Наркотики –лише одне з них. Так чому ж деякі люди вибирають саме наркотики й зневажають іншими засобами? Спробуємо знайти відповідь на це питання там, де вказує 3.Фрейд – досліджуючи "здатність психічної структури пристосовуватися до навколишнього світу й одержувати від з нього насолоду".

Насамперед, мабуть, необхідно з'ясувати, що являє собою "психічна структура" людини, здатна "пристосовуватися до навколишнього світу й одержувати від нього насолоду". І зробити це можна за допомогою "закону годинника", що є одним із законів так званої "універсальної конституції" природи. Відповідно до цього закону структура будь-якої речі, у тому числі й людини складається з того, що генерує її рух, і того, що регулює рух (аналогічно тому, що механізм годинника складається із пружини й маятника). За допомогою генератора руху й регулятора руху будь-яка річ, у тому числі й людина, можуть пристосовуватися до загального обміну між речами. У тварин, наприклад, генератором руху є інстинкт, а регулятором - психіка. У людини роль генератора руху (поведінки) виконує воля, а роль регулятора - свідомість. Вони й утворюють ту структуру, що здатна "пристосовуватися до навколишнього світу й одержувати від нього насолоду". Вибір того або іншого засобу досягнення насолоди детермінується: 1) станом цієї структури, тобто станом волі й свідомості людини; 2) умовами, у яких відбувається вибір. Які стан й умови, такий і вибір.

Стан волі й свідомості людини залежить від форми участі її в обміні між людьми в суспільстві. Таких форм дві: підприємництво й непідприємництво. Якщо людина бере участь в обміні у формі підприємництва, то її воля й свідомість упорядковуються відповідно до природного порядку речей у світі, заснованого на законах природи (світопорядку), тобто перебувають у стані впорядкованості. Якщо ж людина бере участь в обміні у формі непідприємництва, то її воля й свідомість не впорядковуються відповідно до порядку речей у світі (світопорядку), тобто перебувають у стані невпорядкованості. При невпорядкованості відповідно до законів природи воля перебуває в стані сваволі, а свідомість – у стані ілюзій, утворюючи те, що ми називаємо комплексом сваволі й ілюзій [81].

Цей комплекс породжує в людини феномен, що ми називаємо соціопатією особистості. Одним з проявів соціопатії особистості є бездуховність, яка й сприяє наркотизації людини.

У рамках існуючих умов для вибору людина з упорядкованими волею й свідомістю вибирає одні засоби задоволення своїх потреб, а людина з комплексом сваволі й ілюзій - інші. Якщо існують умови для вибору наркотиків, то їх вибере саме людина з комплексом сваволі й ілюзій, тобто людина, в якої є соціопатія особистості й не вибере людина з упорядкованими волею й свідомістю. Чому так відбувається?

Для того щоб відповісти на це питання, потрібно розглянути проблему співвідношення біологічного й соціального в життєдіяльності людини. Людська насолода –це не що інше, як задоволення людських потреб. Які ж потреби людини задовольняє наркотик, якщо він приносить насолоду? При ближчому розгляді виявляється, що ні в людини, ні в інших живих істот не існує такої спеціальної потреби, задоволення якої можливе лише за допомогою наркотиків.

Наркотик не є також засобом задоволення жодної з потреб людини (або іншої живої істоти). Однак, не будучи засобом, здатним дійсно задовольнити яку-небудь потребу людини, він здатний створити ілюзію задоволення кожної з її потреб. Заради цього люди й уживають наркотики. Як же це відбувається?

З одного боку, та або інша потреба створює в нервовій системі людини відповідне відчуття, що у психіці відбивається у вигляді певних емоцій. З іншого боку, той або інший засіб, що задовольняє цю потребу, створює в нервовій системі відповідне відчуття, що у психіці відбивається у вигляді певних думок. Емоції, що відбивають потребу й думки, що відбивають засоби її задоволення генерують і регулюють поведінку людини (її діяльність) таким чином, щоб певна потреба була задоволена певним засобом, тобто щоб потреба й засіб, її задовольняючий, зустрілися. У цьому полягає природний акт задоволення потреби.

Наркотик як біологічно активний засіб впливає саме на механізм відчуттів, що протікають у нервовій системі людини. Причому впливає так, що відчуття стають приємними, тобто, ейфоризуються. Тому природний акт зустрічі потреби й засобів її задоволення може не відбуватися, але наркотик, незважаючи на це, створює приємні відчуття, як начебто ця зустріч відбулася. Такий ілюзорний спосіб задоволення потреб є протиприродним. Тому і наркотизація є протиприродним феноменом. Вона згідно з принципом соціального натуралізму має тлумачитися як така, що заміщає собою природний спосіб отримання задоволення, даний людині її соціальною природою. Будучи під впливом наркотику, відчуття вже нездатні правильно, адекватно передавати в психіку сигнали про потреби людини й про засоби їхнього задоволення. Вони вже не сигналізують про дійсний стан потреб людини й засобів їхнього задоволення, а передають ілюзорні сигнали в психіку, тобто працюють у режимі наркотичної ейфорії. Тому емоції й думки людини, що одержала сигнали від відчуттів, теж стають ілюзорними й працюють у режимі ейфорії.

У результаті наркотичної ейфоризації емоцій і думок людини в неї виникає ілюзія сильного задоволення потреб, хоча в дійсності цього задоволення не було, або було, але не таке сильне. Така дія наркотику як біологічно активної речовини на біологічну структуру людини (на його нервову систему), у результаті чого в неї досягається задоволення.

Наркотик не здатний задовольнити ніякої потреби дійсно, але здатний задовольнити будь-які потреби ілюзорно, впливаючи безпосередньо на механізм відчуттів, що відбуваються в нервовій системі людини.

Таким чином, біологічна активність наркотику проявляється в тім, що він впливає на нервову систему людини, заміщаючи дійсні приємні відчуття ілюзорними. Уживання людиною наркотику є самоподразненням нервової системи, що створює ілюзорні емоції й думки, тому що при цьому подразнення від дійсної зустрічі потреб і засобів їхнього задоволення не відбувається.

Як показують експериментальні дослідження, живі істоти за певних умов відмовляються від одержання приємних відчуттів, створюваних способом дійсного (природного) задоволення своїх потреб, заради одержання приємних відчуттів, створюваних способом ілюзорного (протиприродного) задоволення цих потреб за допомогою само подразнення [82]. Всі люди розуміють, що наркотик нездатний дійсно задовольняти потреби, а створює, подразнюючи нервову систему людини, ілюзорні приємні відчуття. Розуміючи це, частина людей уникає вживання наркотиків, а частина звертається до них. Чому ж люди, розуміючи, що вживання наркотиків є самоподразненням, що приносить не дійсне, а лише ілюзорне задоволення, вживають їх? На нашу думку, щоб відповісти на це питання, спочатку потрібно відповісти на запитання: чому ж людина обирає само подразнення за допомогою наркотику для створення ілюзії задоволення своїх потреб, а не обирає дійсного їхнього задоволення, що приносить реальні приємні відчуття, а не ілюзорні? Інакше кажучи, чому деякі люди обирають спосіб ілюзорного задоволення потреб, а не дійсного? Адже вони розуміють, що приємні відчуття, створювані самоподразненням за допомогою наркотиків, - ілюзорні, а приємні відчуття, створювані задоволенням потреб за допомогою тих або інших засобів, - дійсні.

На нашу думку, ілюзорний або дійсний спосіб досягнення задоволення вибирається залежно від соціального фактора – стану волі й свідомості людини, який де термінується формою її участі в обміні між людьми в умовах суспільства. Отже, чи буде обраний біологічний спосіб досягнення задоволення за допомогою само подразнення нервової системи наркотиками, залежить від соціального фактора – стану волі й свідомості людини.

На підтвердження цього висновку можна послатися на Ф.М.Достоєвського, спостереження якого мають безсумнівну наукову цінність. У записних зошитах до роману "П'януваті", у якому Ф.М.Достоєвський демонструє своє розуміння коренів пияцтва й аморальності. У ньому у вигляді діалогу говориться наступне: "Тому ми п'ємо, що діла немає. – Брешеш ти, -тому, що моральності немає. – Та й моральності немає тому – діла довго (150 років) не було" [83]. На нашу думку, це відноситься не тільки до пияцтва й аморальності, але й до наркоманії. І спільним коренем їх є неділовитість, тобто те, що в сучасному розумінні ми називаємо непідприємництвом.

Звідси випливає: засобом, який зв'язує людину з "ґрунтом" реальності, що впорядковує волю й свідомість людини, є діловитість, тобто заняття ділом, котре розуміють як підприємництво. Трохи інакше представив цей засіб 3.Фрейд. "Ніяка інша техніка поведінки в житті, - пише він, - не зв'язує людину з реальністю так, як це робить захоплення роботою, що вводить її міцно принаймні в одну частину реальності – у реальність людського суспільства"[84]. Уявляється, однак, що захоплення не будь-якою працею (професійною діяльністю) зв'язує людину з соціальною реальністю, а тільки захоплення працею у вигляді підприємництва. Неділовитість (якщо користуватися термінологією Ф.М.Достоєвського) і формує той стан волі й свідомості, що називається комплексом сваволі й ілюзій. Останній же детермінує вибір таких способів задоволення людиною своїх потреб, як пияцтво, аморальність, а також наркоманія.

Саме воля в стані сваволі й свідомість у стані ілюзій, утворюючи комплекс сваволі й ілюзій, детермінують цей вибір за наявності умов для цього.

Словом, на питання: заради чого людина вживає наркотики? можна відповісти так: заради досягнення задоволення, а на питання: чому людина заради досягнення задоволення вибирає саме вживання наркотику, а не інші способи? можна відповісти, тому що: І) він має комплекс сваволі й ілюзій, який соціопатизує особистість; 2) є умови для прояву комплексу сваволі й ілюзій саме у виборі вживання наркотику. Звідси й виявляється роль соціопатизуючого особистість комплексу сваволі й ілюзій у механізмі наркотизму.

Умови, за яких людина з комплексом сваволі й ілюзій із всіх протиприродних способів досягнення задоволення вибирає саме вживання наркотиків, полягають, по-перше, в індивідуальності людини (природженої й придбаної) і, по-друге, у властивостях середовища, в якому він живе. Вони можуть проявлятися в нескінченному різноманітті факторів: стан здоров'я, виховання, доступність наркотиків і т.п. Однак за наявності будь-яких умов для вибору вживання наркотиків здійснить цей ви6ір лише людина, що має комплекс сваволі й ілюзій. Так співвідносяться роль комплексу сваволі й ілюзій із умовами у механізмі наркотизації людини. Із цього й потрібно виходити, розробляючи стратегію й тактику протидії цьому явищу. Як показують емпіричні дослідження, наркоманія в усім світі знаходить все більше поширення. Як можна пояснити цей факт за допомогою викладеного тут розуміння механізму наркотизації людини?

Динаміка наркотизації в кожнім суспільстві й в усім світі в цілому визначається двома факторами: 1) динамікою зміни числа осіб, що мають комплекс сваволі й ілюзій, і 2) динамікою зміни умов, що сприяють вибору наркотичного способу досягнення задоволення цими особами.

У зв'язку з тенденцією розвитку економіки таким чином, що усе більше людей можуть займатися підприємництвом, існує тенденція зменшення числа осіб, що мають комплекс сваволі й ілюзій, які можуть вибирати для себе протиприродні способи досягнення задоволення. Разом з тим існує тенденція розвитку потреб людей і засобів їхнього задоволення, що обумовлює підвищення активності в досягненні задоволення всіма людьми, у тому числі й тими, які мають комплекс сваволі й ілюзій. Отже, активізується також прилучення їх до вживання наркотиків.

Таким чином, динаміка наркоманії де термінується в нормі двома тенденціями: 1) зниженням числа осіб, що мають комплекс сваволі й ілюзій; 2) активізацією прояву комплексу сваволі й ілюзій у тих, хто його має у вигляді вживання наркотиків. Існуюча сьогодні динаміка наркоманії у світі і є результатом взаємодії цих двох тенденцій.

Однак, як показує досвід, така динаміка, будучи нормальною для демократичних суспільств, спотворюється в тоталітарному. В останньому число осіб, що мають комплекс сваволі й ілюзій, немає тенденції до зниження. Однако соби, що мають даний комплекс, не мають можливості активізувати прояв його у вигляді вживання наркотиків, тому що держава бореться з наркоманією тоталітарними способами. Цим пояснюється той факт, що в тоталітарних суспільствах наркоманія має незрівнянно менше поширення, чим у демократичних суспільствах. Але оскільки такий ефект досягається протиприродними, волюнтаристичними способами, за рахунок пригнічення волі для нормальної активності громадян, то тоталітарна держава тим самим руйнує основу свого існування. Тому успіхи протидії наркоманії, як і іншим соціальним лихам, у тоталітарному суспільстві –це псевдоуспіхи. Вони суперечать нормальній тенденції в динаміці наркоманії, з якої й має виходити суспільство для того, щоб розробляти дійсно ефективні стратегію й тактику протидії цьому злу.

Наркоманія - це лише один із проявів комплексу сваволі й ілюзій. Існує безліч й інших його проявів, зокрема - пияцтво, злочинність, екстремізм, неврози, містицизм і т.п. Всі прояви такого комплексу зв'язані між собою відповідно до закону "сполучених посудин". Якщо зникають умови для прояву комплексу сваволі й ілюзій у вигляді наркоманії, то він починає проявлятися у вигляді або пияцтві, або злочинності, або екстремізму, або неврозів, або містицизму, і навпаки. Даний закон потрібно враховувати в протидії різним проявам комплексу сваволі й ілюзій. Досвід боротьби з пияцтвом у колишньому СРСР показує, що при здійсненні надзвичайних заходів боротьби із уживанням алкоголю воно зменшується, однак при цьому пропорційно збільшується вживання наркотиків й інші прояви комплексу сваволі й ілюзій, тобто зло з одних форм переливається в інші. Про зв'язок між наркоманією і неврозами за законом "сполучених посудин" свідчать наступні емпіричні дослідження. За даними А.Г.Лейгтона, серед хмонгів (народності, що живе в Азії й вирощує мак) наркоманія діагностується в 20% дорослого населення. Невротичні порушення в них виявлялися значно рідше, ні наркоманічні. У тих же хмонгів, що проживають в Америці й не мають настільки вільного доступу до опію і його похідних, наркоманія й алкоголізм скоротилися до 1% (тобто навіть нижче, ніж у середньому по Америці), зате невротичні розлади зареєстровані в 90% населення [85].

У свій час відомий італійський дослідник злочинності Е.Феррі сформулював закон "злочинної насиченості" суспільства. Він говорить: "Подібно тому, як певна кількість даної речовини розчиняється тільки в певній кількості води при певній температурі, точно так само певне число злочинів може бути вчинено тільки в певному суспільному середовищі й за певних фізичних індивідуальних умов" [86].

На нашу думку, цей закон поширюється не лише на злочинність, але й на будь-який інший прояв соціопатизуючого комплексу сваволі й ілюзій, у тому числі й на наркоманію. Однак його варто було б доповнити поняттям "норми насиченості", яка встановлює, що при даному числі осіб, що мають комплекс сваволі й ілюзій, і за даних умов для того або іншого прояву цього комплексу насиченість суспільства буде досягнута при певному числі проявів того або іншого виду.

"Норма насиченості" суспільства наркоманією визначається: 1) числом осіб, уражених соціопатією тобто тих, що мають комплекс сваволі й ілюзій; 2) умовами прояву такого комплексу у вигляді наркоманії. Намагатися знизити за допомогою репресивних заходів число проявів наркоманії, якщо "норма насиченості" суспільства наркоманією залишається високою – це волюнтаризм й утопізм. Ефективною може бути лише діяльність, спрямована на зниження "норми насиченості" суспільства наркоманією, тобто на: 1) зменшення числа осіб, що мають комплекс сваволі й ілюзій; 2) усунення умов, що сприяють прояву такого комплексу у вигляді наркоманії.

Оригінальну методику протидії наркоманії розробляє лауреат Нобелівської премії 1992 р. американський вчений – економіст професор Чиказького університету Гарі С. Беккер. У дипломі, виданому Шведською королівською академією наук, говориться, що Беккер своїми роботами підштовхнуве економістів до вирішення нових проблем, допоміг подивитися з економічної точки зору на найважливіші соціальні питання, у тому числі й такі, як злочинність і наркоманія. У пресі відзначається наступне: "Здатність Беккера шукати й знаходити економічні шляхи вирішення багатьох соціальних проблем разюча. Щодо цього, на думку багатьох експертів, він не має рівних. Навіть таке зло сьогоднішнього дня, як наркоманія, він пропонує "лікувати" економічно. Зараз він саме працює над цією теорією. Тут,як уважає професор, повинен діяти той же "механізм", що й визначальний вибір злочинця між покаранням і можливими дивідендами. Якщо економічна зацікавленість із "переваги" ілюзорного світу наркотиків, то із проблемою буде покінчено без примусових заходів. Питання лише в тім, як знайти цю зацікавленість"[87]. Уявляється, що подібні дослідження є досить перспективними й для розробки стратегії й тактики протидії наркотизму в умовах України. Вони можуть сприяти зниженню "норми насиченості" суспільства наркоманією. Однак, слід зазначити, що відповідно до культурологічної концепції злочинності, заснованої на принципі соціального натуралізму, роль економічних факторів у протидії соціопатичним проявам у вигляді наркоманії інша, чим це інтерпретував Гарі С.Беккер. Економічні фактори варто інтерпретувати як фактори, що мають властивість формувати соціальну культуру людей, і саме в такий спосіб придатні використатися для протидії наркоманії. Тому, на нашу думку, основним у протидії наркоманії має бути те, що зменшує число осіб, що мають комплекс сваволі й ілюзій, -тобто створення умов для залучення як можна більшого числа людей у підприємництво, яке у нормі має властивість окультурювати людей, тобто формувати у них соціальну (політичну, економічну, правову, моральну) культуру. Ця і створює імунітет проти соціопатії особистості, що проявляється, зокрема, у вигляді наркоманії. Всі інші засоби й способи протидії наркоманії будуть тим більше фективними, чим більше вони будуть сполучатися зі створенням умов для залучення людей у підприємництво. У зв'язку із цим досить корисним може бути використання ідей і досвіду видатного педагога А.С.Макаренка, який довів, що "госпрозрахунок – чудовий педагог"[88] і що виховний ефект дає не будь-яка праця, а "праця, ускладнена господарською метою"[89]. Використання ідей і досвіду А.С. Макаренка за рубежем, і зокрема в Японії ФРН, засвідчує їхню плодотворність.

Поиск по сайту: