 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
СОЦІОПСИХОЛОГІЧНА ІНЖЕНЕРІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕФОРМУВАННЯ КОМПЛЕКСУ СВАВОЛІ І ІЛЮЗІЙ, ЩО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ У ВИГЛЯДІ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Пізнання механізмів формоутворення волі і свідомості та їх прояву (феноменології) сприяє, по-перше, розробці ефективної методики практичної дії (інженерії) на волю і свідомість і, по-друге, встановленню меж цієї практичної дії (інженерії).
При найближчому розгляді людської культури виявляється,
що її функцією є обмеження свободи для людей, що мають комплекс сваволі і ілюзій і розширення свободи для людей, що мають волю і свідомість, котрі упорядковані світопорядком, тобто відповідають принципам "універсальної конституції" природи. Виходячи з цього, і треба визначити межі практичної дії (інженерії) на волю і свідомість людей. Без інженерії волі і свідомості людей людське суспільство не може нормально існувати. Очевидно, з цього виходив зокрема відомий французький психолог П.Фресс, який розробив оригінальну модель психології майбутнього. Але для того, щоб ця інженерія була ефективною і доброчинною, вона повинна засновуватись на пізнанні механізмів формоутворення волі і свідомості та їх прояву (феноменології) і здійснюватись в указаних вище межах. Інакше вона буде неефективною і злочинною, бо буде проявом волюнтаризму і утопізму.
Якщо пізнання волі і свідомості, що утворюють комплекс, передбачає існування комплексної науки - соціопсихолоґії, то практична дія на волю і свідомість передбачає існування комплексної інженерії - соціопсихологічної інженерії. Якою буде соціопсихологічна інженерія - ефективною і доброчинною чи неефективною і злочинною - це залежить від того, буде чи не буде вона засновуватися на принципах "універсальної конституції" природи. У дисертації робиться спроба розробити методику соціопсихологічної інженерії, заснованої на принципах "універсальної конституції" природи для протидії формуванню у людей комплексу сваволі і ілюзій і його кримінального прояву як найбільш небезпечного для суспільства. При цьому піддаються критичному розгляду відомі концепції інженерії волі і свідомості, зокрема запропоновані Платоном, З.Фрейдом, Б.Ф.Скіннером, А.С.Макаренком та іншими, а також досвід по їх здійсненню.
Для їх розуміння треба виходити з того, що у відповідності з принципами "універсальної конституції" природи людська культура - це вища форма обміну речовин у природі. Воля і свідомість дорослої людини - це продукт окультурення інстинктів і неусвідомленого психічного відображення дитини в міру її дорослішання і входження у обмін між людьми в умовах суспільства. Окультурення існує у двох формах - підприємництво і непідприємництво. Відповідно до цього існують і дві форми волі і свідомості - комплекс волі і свідомості, упорядкованих світопорядком і комплекс сваволі і ілюзій.
При розгляді, виходячи з цього, інженерії волі і свідомості, запропонованої З.Фрейдом, можна дійти такого висновку. Заслугою З.Фрейда є те, що він досить проникливо помітив існування феномена окультурення біопсихіки людей. Але запропонована ним інтерпретація вказаного феномена не відповідає принципам "універсальної конституції" природи. Помилковість його концепції "неусвідомленого" полягає в тому, що вона:
1) виключає з факторів, що визначають поведінку, волю як вищу (культурну) форму взаємопокладання потреб і предметів, які її задовольняють, залишаючи лише інстинкт як нижчу (культурну) форму цього взаємопокладання;
2) об'єднує нижчу (докультурну) форму неусвідомленого психічного відображення, що виконує роль реґулятора поведінки, з інстинктом, що виконує роль ґенератора поведінки, приписуючи цьому об'єднанню, названому терміном "неусвідомлене", властивості "пружини", яка ґенерує поведінку людини, у тому числі і вищу (культурну) її форму;
3) не враховує залежність стану психіки людини від форм її участі в соціальному обміні.
Невроз і злочин З.Фрейд пояснював як наслідок "невдалого витіснення неусвідомленого" під дією "едипового комплексу". Уявляється, однак, що невроз і злочин є результатом такого окультурення інстинктів і неусвідомленого психічного відображення, яке (окультурення) має форму непідприємництва. Так, наприклад, якщо окультурення інстинктів і неусвідомленого психічного відображення відбувається під дією обставин, за яких людина не бере участі в економічному обміні у формі підприємництва, то сексуальні інстинкти людини проявлятимуться у формі сексуальної сваволі. Якщо совість зможе утримати сексуальну сваволю від прояву у поведінці людини, то у неї виникає невроз на сексуальному ґрунті, а якщо не зможе, то людина вчиняє злочин на сексуальному ґрунті (зґвалтування жінки чоловіком і т.п.). Треба, однак, мати на увазі, що це може відбуватися не тільки з сексуальним інстинктом, але і з усіма іншими. Неврози і злочини можуть зароджуватися не лише на ґрунті сваволі, що виникає з сексуального інстинкту, але також на ґрунті сваволі, що виникає з інших інстинктів: самозбереження, свободи, живлення і т.п., які є природженими механізмами задоволення потреб людини.
Виходячи з того, що коренем існуючого на світі зла, у тому числі неврозів і злочинів, є невдачі витіснення неусвідомленого під дією «едипового комплексу», З.Фрейд для боротьби зі злом запропонував "психоаналітичну роботу", котра, будучи "хорошим замінником" "невдалого витіснення неусвідомленого", забезпечує перехід невдало витіснених "неусвідомлених бажань" у свідомість.
Але досвід такої "психоаналітичної роботи", що проводилась
як самим З.Фрейдом, так і його послідовниками, не виправдав надій на те, що психоаналіз здатний "лікувати" "в якості пацієнта весь рід людський".
З.Фрейд зробив відкриття, помітивши, що переведення з допомогою психоаналізу "невдало витіснюваного неусвідомленого" у сферу свідомості дає клінічний ефект. Однак він не зрозумів, що виявлений ним ефект є не дійсним ефектом, а псевдоефектом. І ось чому. Совість - як такий, що виник у результаті окультурення людини "апарат" розрізнення етичності і неетичності власних емоцій і рацій - має своєю функцією в ім'я пристосування людини до світопорядку боротися проти емоцій і рацій, породжуваних комплексом сваволі і ілюзій. Ця боротьба у різних людей, в залежності від їх індивідуальності і умов середовища, відбувається по-різному. У декого вона зводиться до того, щоб подавляти свої інстинкти і неусвідомлене психічне відображення, тому що вони набрали неетичної форми, замість того, щоб знайти сили для зміни цієї форми. В результаті такого пригнічення виникає невроз. Запропонована З.Фрейдом методика психоаналізу, "піднімаючи" пригнічені інстинкти і неусвідомлене психічне відображення у свідомість, замирює совість з ними і таким чином звільняє людину від неврозу. Але ця методика не змінює неетичну форму звільнених з-під гніту совісті інстинктів і неусвідомленого психічного відображення. Тому вона створює псевдоефект, а не дійсний ефект, що й робить її свавільною інженерією. Для досягнення дійсного ефекту треба з допомогою соціопсихолоґічної інженерії звільняти людину від комплексу сваволі і ілюзій.
Свавільність біхейвіористської інженерії полягає вже в іншому. "Оперантне зумовленая" поведінки з допомогою "факторів підкріплення", придатне для тварин і душевнохворих людей, Б.Ф.Скіннер, порушивши межі і умови придатності, пропонує застосовувати до поведінки здорових людей. Волю і свідомість, що виникли в результаті окультурення людини соціальною формою природи, а також свободу і гідність особи, котрі стоять на перешкоді біхейвіористської інженерії, Б.Ф.Скіннер пропонує свавільно іґнорувати. Сповідуючи основну заповідь біхейвіоризму, сформульовану Джоном Уотсоном, котра гласить, що "біхейвіорист не визнає демаркаційної лінії між людиною і твариною", Б.Ф.Скіннер свавільно руйнує існуючу у відповідності з принципами "універсальної конституції" природи "демаркаційну лінію", що відокремлює тварину, яка живе за законами біологічного обміну речовин, від людини, яка живе за законами соціальної форми обміну речовин, котра нашаровується на біологічну форму, не руйнуючи її, а співіснуючи з нею. Порушуючи принцип стратифікації форм обміну речовин у природі, біхейвіористська інженерія є свавільною і тому не може дати дійсного ефекту у боротьбі зі злом, у тому числі і злочинністю, - вона приречена на псевдоефект. Про це свідчить і досвід її застосування, зокрема, в США.
Свавільність утопістських соціальних інженерій волі і свідомості людей полягає у волюнтаристському перетворенні соціального обміну між людьми на порушення принципів "універсальної конституції" природи. Їхня неспроможність також підтверджена досвідом. В сучасному суспільстві продовжуються пошуки і винайдення свавільних інженерій волі і свідомості людей, зокрема у формі окультизму, застосування різних психотропних засобів, "модифікацій поведінки", технолоґій зомбування і т.п. Однак для усіх тих, що існували, існують, і тих, що існуватимуть у майбутньому інженерій волі і свідомості, критерієм їх несвавільності або свавільності є їх відповідність чи невідповідність принципам "універсальної конституції" природи: принципу годинника, принципу обміну, принципу стратифікації.
Для підтвердження запропонованої в дисертації гіпотези про методику несвавільної інженерії розглядається унікальний досвід застосування інженерії, запропонованої А.С.Макаренком.
А.С.Макаренко, спостерігаючи за дітьми, що залишилися без нагляду, виявив той факт, що у них "переживання нестачі переходять у переживання <...> правові: якщо він не має чобіт, то він це переживає як право вкрасти чоботи...". При найближчому розгляді можна побачити, що вказані "правові переживання" є не що інше, як ознака існування у безнаглядних дітей комплексу сваволі і ілюзій. Саме життя, за словами А.С.Макаренка, привело
його до відкриття, що ці "правові переживання" у безнаглядних дітей можна подолати з допомогою залучення їх до праці, яка поєднана з господарюванням. Це відкриття він сформулював так: "госпрозрахунок - великий педагог".
Практичним шляхом А.С.Макаренко прийшов до висновку, що не сама по собі праця, а праця, поєднана з господарюванням, інакше кажучи, заснована на "госпрозрахунку", є засобом подолання тих "правових переживань" у безнаглядних дітей, котрі у дисертації називаються комплексом сваволі і ілюзій. Така праця має всі ознаки того, що у дисертації називається підприємництвом.
Якщо мати на увазі те, що жоден з вихованців А.С.Макаренка не повернувся на злочинний шлях, то слід сказати, що його унікальний досвід може служити підтвердженням запропонованої у дисертації гіпотези про те, що залучення людей до підприємництва реформує у них комплекс сваволі і ілюзій, який проявився у формі кримінальної чи неетичної поведінки. В сучасних умовах відкриття А.С.Макаренка досить широко використовується в Японії, ФРН та інших країнах. Для перевірки вказаної гіпотези дисертантом було проведене також емпіричне дослідження ефекту окультурення в умовах сімей тих підлітків, котрі стоять на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ.
Перед підлітками та їх батьками ставилися спеціальні запитання, відповіді на які піддавалися контент-аналізу на основі критеріїв, запропонованих А.С.Макаренком. Таким чином було досліджено 222 сімей. В результаті дослідження комплекс сваволі і ілюзій був діагностований у 88 % підлітків. При цьому було також виявлено, що всі вони в умовах сімей не були прилучені до праці, поєднаної з господарюванням. Виховну роль такої праці правильно розуміють 19% батьків. В решті випадків батьками застосовувались різноманітні засоби впливу на волю і свідомість підлітків, не засновані на залученні до праці, поєднаної з господарюванням, тобто те, що у дисертації позначається як свавільна інженерія волі і свідомості. Тому лише 20 % батьків відповіли, що застосовані ними в умовах сім’ї виховні засоби дають позитивний ефект. Розгляд досвіду боротьби зі злочинністю в Україні також показує, що волюнтаризм і утопізм є корінними вадами цієї боротьби, які не усунені й досі.
Виходячи з викладеного, можна дійти такого висновку. Для того, щоб уникнути волюнтаризму і утопізму в практиці боротьби зі злочинністю, розробка методик інженерії волі і свідомості – і зокрема реформування комплексу сваволі і ілюзій, що проявляються у формі кримінальної поведінки - повинна засновуватися на принципах "універсальної конституції" природи: принципі годинника, принципі обміну і принципі стратифікації.
ВИСНОВОК:
У відповідності з вказаними вище принципами в основі концепції кримінологічної безпеки суспільства має знаходитись положення про те, що ефективною боротьба зі злочинністю може бути лише за умови розвитку нерепресивних засобів боротьби зі злочинністю, котрі здатні викорінювати комплекс сваволі і ілюзій, на відміну від репресивних засобів, котрі здатні лише пригнічувати кримінальні прояви комплексу сваволі і ілюзій, не реформуючи його. Радикальним нерепресивним засобом у боротьбі із злочинністю має бути сприяння розвитку узгодженого з законами природи підприємництва, котре слід розглядати як природний конкурент злочинності. Таке підприємництво має властивість протидіяти утворенню в людей комплексу сваволі і ілюзій, одним з проявів якого і є злочинність.
КОСТЕНКО О.М. Воля и сознание преступника (исследование с применением принципа натурализма): Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; исправительно-трудовое право /Киевский университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 1995.
Применяя принципы «универсальной конституции» природы (принцип часов, принцип обмена и принцип стратификации), диссертант исследует морфологию воли и сознания преступника и приходит к выводу, что воля и сознание преступника имеют форму комплекса своеволия и иллюзий. Эта форма образуется у тех, кто не принимает участия в социальном обмене в виде предпринимательства, согласованного с законами Природы. Преступление есть одним из проявлений комплекса своеволия и иллюзий. Указанный вывод позволяет обнаружить ранее неизвестные закономерности и тенденции в существовании преступности. В диссертации предлагается концепция криминологической безопасности общества, основанная на представлении о том, что согласованное законами Природы предпринимательство является естественным конкурентом преступности.
Ключові слова: злочинець, комплекс сваволі і ілюзій, натуралізм.
KOSTENKO A.N. Will and Consciousness of a Criminal
(Research with Application of the Principle of Naturalism): Thesis
for a Doctor's Degree in Law for the specialization 12.00.08. -
Criminal Law, Criminology and Penitentiary Labour Law / Taras
Shevchenko University. - Kyiv, 1995.
Applying principles of "the universal constitution" of nature (the
principle of hours, the principle of exchange and the principle of
stratification) the author of the dissertation researches the morphology of
will and consciousness of a criminal and comes to the conclusion that
will and consciousness of a criminal have the shape of the complex of
willfulness and illusion. This complex is common to those people who
don't take part in social exchange in the shape of undertakings that
comply with laws of Nature. The above-mentioned conclusion makes it
possible to discover hitherto unknown regularities and tendencies in the
existence of crime. The author proposes: a concept of criminological
safety in society that is based on the idea that undertakings in accordance
with laws of Nature are a natural counter-balance of crime.
Key words: criminal, complex of willfulness and illusions,
naturalism.
Про автора:
Олександр Миколайович Костенко, доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України,
завідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України.
Заслужений діяч науки і техніки України.
Автор понад 250 наукових та науково-публіцистичних публікацій
Костенко Александр Николаевич, доктор юридических наук, профессор, завотделом Института государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины (г.Киев). Заслуженный деятель науки и техники Украины. Член-корреспондент Академии правовых наук Украины. Научные интересы: философия, методология науки, социальная культурология, идеология, юриспруденция, криминология. Публицист.
[1] Про «універсальну конституцію» природи див.,зокрема: Костенко О.М. Принципи «універсальної конституції» природи // Трибуна. – 1993. - №8-9. – С.15; Костенко О.М. Трикутник долі // Віче. – 1993. - №6. – С.91-99; Костенко О.М. Соціальний натуралізм – ідеологічна основа Культурної Революції ХХ1 століття // Універсум. - №9-10. – С.4-8; Костенко О.М. Соціальний натуралізм – світогляд майбутнього // Вісник Національної академії наук України. – 2006. - №10. – С.33-38. Тут слід також звернути увагу на те, що термін «натуралізм» в результаті драматичної боротьби ідей був дещо спотворений – йому було надано антисоціального сенсу. У спотвореному сенсі «натуралізм» зводився фактично до біологізації чи фізикалізації соціальних феноменів. Наприклад, його стали вживати для позначення соціальних теорій, які зводили соціальне до біологічного чи фізичного, тобто пропонували пояснювати соціальні феномени за законами біологічної чи фізичної природи, заперечуючи таким чином існування особливої соціальної природи, яка існує за своїми природними законами. У мистецтвознавстві поняття «натуралізму» було спотворене тим, що його стали вживати для позначення ненормативної, тобто такої, що порушує соціальні норми, демонстрації оголеного тіла людини чи деяких його біологічних функцій. Теорія універсального натуралізму повертає терміну «натуралізм» його істинний смисл і не лише звільняє його від антисоціального сенсу, а й доповнює його соціальним сенсом. У цьому її суть.
[2] Ортега-и-Гассет Хосе. Восстание масс. – М., 2003. – С.121.
[3] Див.: Тревор-Ропер Хью. Застольные беседы Гилера. 1941-1944. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2005. – С.156.
[4] Див.: Там само. – С. 34.
[5] Див. про цю проблему також в кн..: Альбрехт П.-А. Забытая свобода. Принципы уголовного права в европейской дискуссии о безопасности. Пер. с немецкого.– Одесса. – 2006. – 160 с.
[6] Гроций Гуго. О праве войны и мира. – М., 1994. – С.52.
[7] Локк. Сочинения. – Т.3. – М., 1988. – С.8.
[8] Там само. – С.40.
[9] Див.: Костенко О.М. Принцип натуралізму в юридичній науці і кримінології // Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. (Київ, 7-8 жовтня 1993 р.). – Київ, 1993. – С.390-392.
[10] Див. зокрема: Костенко О.М. Трикутник долі // Віче. – 1993. – №6. – С.91-99; Костенко О.М. Принципи “універсальної конституції” природи // Трибуна. – 1993. – №8-9. – С.15-16; Костенко О.М. Справедливість кримінального закону як передумова ефективності його застосування // Законодавство: проблеми ефективності. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.146-162; Костенко О.М. Концепція природного права і законодавство // Правова держава. – 1996. – Вип.7. – С.77-84; Костенко А.Н. Наказание в системе средств борьбы с преступностью // Уголовное наказание. – Киев-Донецк, 1997. – С.76-101; Костенко О. Зашморг на злочинність // Віче. – 1997. – №7. – С.118-125; Костенко О.М. Конституція і правова культура громадян: що головніше? // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. Листопад 1997 року. – Київ, 1997. – С.64-66; Костенко О.М. Культура і закон // Правова держава. – 1998. – Вип.9. – С.130-136; Костенко О.М. Розвиток кримінального права в незалежній Україні // Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К., 2001. – С.562-576; Костенко О.М. Основне питання правознавства: пошуки сучасного рішення // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Випуск 3. – Чернівці, 2002. – С.5-10; Костенко О.М. Європейська юридична освіта (концептуальний підхід) // Часопис Київського університету права. – №1. – 2003. – С.75-79; Костенко О. Природні і людські фактори у праві (Дослідження з позиції соціального натуралізму) // Вісник Національної академії наук України. – 2005. - №8. – С.25-35; Костенко О. Соціальний натуралізм – світогляд майбутнього // Вісник Національної академії наук. – 2006. - №10. – С.33-39 та інші.
[11] Більш детально про принцип соціального натуралізму див., наприклад: Костенко О.М. Зашморг на злочинність // Віче. – 1997. – №7. – С.118-124; Принцип соціального натуралізму в правознавстві // Часопис Київського університету права. – №1. – 2001. – С.19-21; Костенко О.М. Основне питання правознавства: пошуки сучасного рішення // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. – Вип.3. – Чернівці: Рута, 2002. – С.5-10; Костенко О.М. Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму // Проблеми філософії права. – Т.1. – 2003. – С.72-79.
[12] Див.: Костенко А.Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). – К., 1990. – С.92 та інші; Костенко А.Н. Воля и сознание в струкутре личности преступника, совершающего преступления по неосторожности // Преступная неосторожность (уголовно-правовое и криминологическое исследование). –К., 1992. – С.158-168; Костенко О.М. Особистість правопорушника, який вчиняє екологічні злочини // Боротьба з екологічними злочинами (кримінально-правове і кримінологічне дослідження). – К., 1994. – С.107-120; Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця (дослідження із застосуванням принципу натуралізму). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. – К., 1995. – С.28.
[13] Форд Генри. Моя жизнь, мои достижения. – К., 1993. – С.12-13.
[14] Августин.О благодати и свободном произволении // Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая история этики. – М., 1987. – С.554.
[15] Августин.О благодати и свободном произволении // Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая история этики. – М., 1987. – С.554.
[16] Локк Дж. Мысли о воспитании // Сочинения в 3-х томах. – Т. 3. – М., 1988. – С.407-615.
[17] Дюркгейм Эмиль. Социология. – М., 1995. – С.196.
[18] Там само. – С.197.
[19] Там само.
[20] Достоевский Ф.М. Преступление и наказание. – Харьков, 1983. – 214.
[21] Там само – с. 123.
[22] Достоевский Ф.М. Полн. собр. соч.: Биография, письма и заметки из записной книжки. – СПб., 1883 – Т. 1 – с. 373.
[23] Достоевский Ф.М. Письма: В 4 т. – М.; Л., 1930 – Т. 2 – с. 169-170.
[24] Достоевский Ф.М. Полн. собр. соч.: В 30 т. – Л., 1973. – Т. 5. – с. 107.
[25] Там само. – с. 113.
[26] Там само. – с. 115.
[27] Там само. – с. 105.
[28] Там само. – с. 117-118.
[29] Там само – с. 178-179.
[30] Цит. по: Достоевский Ф.М. Полн. собр. соч. – Т. 5. – с. 378.
[31] Цит. по: Белов С.В. Роман Ф.М. Достоевского “Преступление и наказание”: Комментарий. – М., 1985. – с. 25.
[32] Достоевский Ф.М. Преступление и наказание. – с. 365 – 366.
[33] Там само.
[34] Там само. – с. 132.
[35] Там само.
[36] Там само.
[37] Достоевский Ф.М. Полн. собр. соч. – Т. 7. – с. 5.
[38] Достоевский Ф.М. Преступление и наказание. – с.322-323.
[39] Там само. – с. 319.
[40] Там само. – с. 321.
[41] Там само. – с. 469.
[42] Достоевский Ф.М. Записки из мёртвого дома: Рассказы. – М., 1983. – с. 35-36
[43] Достоевский Ф.М. Полн. собр. соч. – Т. 11. – с. 279.
[44] Там само.
[45] Достоевский Ф.М. Бесы // Полн. собр. соч.: В. 30 т. – Л., 1974. – Т. 10. – с. 472
[46] Там же.
[47] Там же. – с. 499.
[48] Достоевский Ф.М. Полн. собр. соч. – Т. 11. – с. 195.
[49] Цит. по. кн.: С чего начинается личность. – М., 1984 – с. 298.
[50] Достоевский Ф.М. Полн. собр. соч.: В 30 т. – Л., 1980. – Т. 25 – с. 118.
[51] Ницше Ф. Собр. соч. – М., изд. М.В. Клюкина. – Т.IV. – с. 153
[52] Достоевский Ф.М. Преступление и наказание. – с. 225.
[53] Там само. – с. 226.
[54] Ницше Ф. Полн. собр. соч. – М., 1910 – Т. 9. – с. 75
[55] Достоевский Ф.М. Бесы. – с. 470.
[56] Ницше Ф. Полн. собр. соч. – Т. 9. – с. 89.
[57] Ницше Ф. Собр. соч. – с. 75.
[58] Ницше Ф. Полн. собр. соч. – М., 1910 – Т. 3. – с. 64.
[59] Из архива А.М. Горького // Рус. литература. – 1968. - № 2. – с. 21
[60] Шопенгауэр А. Новые афоризмы. – Харьков, 1898. – с. 112.
[61] Там само. – с. 118.
[62] Гегель. Энциклопедия философских наук. – М., 1975. Т.2. – С.219.
[63] Павлов И.П. О возможности слития субъективного с объективным // Сеченов И.М., Павлов И.П., Введенский Н.Е. Физиология нервной системы. – М., 1952. – Вып.1. – С.551.
[64] Гараи Л. Исторический материализм и проблемы личности // Вопр. Философии. – 1968. - №9. – С.24.
[65] Там само.
[66] Павлов И.П. Ответ физиолога психологам // Там само. – С.550.
[67] Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990. - С.48.
[68] Ферри Э. Уголовная социология. – СПб., 1910. – С.347.
[69] Петражицкий Л.И. Введение в изучение права и нравственности: Эмоциональная психология. – СПб., 1905. – С.VII.
[70] Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теориями нравственности. – СПб., 1907. – Т.1. –С.93.
[71] Обгрунтування цього висновку див.: Костенко О.М.Культура і закон // Правова держава. — Вип.9. — 1998. — С. 134; Костенко О.М.Правова культура і економічна безпека // Право України. — 1999. — № 3. — С. 86.
[72] Про концепцію інструментальної функції законодавства див., зокрема: Костенко О. Кримінальний кодекс і доктрина // Право України. – 2004. - №7. – С.43-47.
[73] Про принцип соціального натуралізму як основу для формування прогресивної правової доктрини див., зокрема: Костенко О. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кримінології // Вісник Академії правових наук України. – 2004. - №4 (39). - С. 133-145.
[74] Про ідею природної цілісності світу див. також: Костенко О. М. Тероризм: кримінологічні та кримінально-правові аспекти // Кримінальне право України. – 2006. - №2. – С. 3-8.
[75] Ельнаді Бахгат, Рифаат Адель. Місяць за місяцем // Кур’єр ЮНЕСКО. – Серпень, 1996. – С.4.
[76] Більш детально про культурологічну концепцію в юриспруденції див.: Костенко О.М. Культура і закон // Правова держава. Вип. 9. – К., 1998. – С.130-135; Костенко О.М. Розвиток кримінального права в незалежній Україні // Державотворення і право творення в Україні. – К., 2001. – С.562-576.
[77] Ельнаді Бахгат, Рифаат Адель. Місяць за місяцем // Кур’єр ЮНЕСКО. – Серпень, 1996. – С.4.
[78] Павлов И.П. Полное собрание трудов. - М;Л., 1946. - Т.2. - С.23.
[79] Фрейд 3. Неудовлетворенность культурой // Мир философии. – М., 1991. - Т.2. - С.129-130.
[80] Там само. - С.134.
[81] Докладне обґрунтування висновку про залежність стану волі й свідомості людини від форми її участі в обміні між людьми в суспільстві – підприємництва або не підприємництва – дано в роботі: КостенкоА.Н.Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). - К., 1990. – С.29 і наступні.
[82] Див.: Симонов П.В. Эмоциональный мозг. - М.,1981. - С.103.
[83] Достоевский Ф.М. Полное собрание сочинений: В 30 т. - Л.,1973. - Т.7. - С.5.
[84] Фрейд З. Неудовлетворенность культурой // Мир философии. – М. – 1991. – Т.2. – С.131.
[85] Див.: Бехтель Е.В. Донозологические формы злоупотребления алкоголем. - М.,1986. - С.47.
[86] Ферри Э. Уголовная социология. – Спб., 1910. - С.347.
[87] Хаботин С. Человеческий капитал // Поиск. - 1992. - №46. – 13 -19 листопада.
[88] Макаренко А.С. Избранные произведения. – К., 1984. -Т.3. – С.148.
[89] Там само. – С.231.
[90] Докладніше про це див.: Костенко О.М. Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму // Проблеми філософії права. – Т.1. – 2003. – С.72-79.
[91] Уголовный кодекс Испании. Перевод с испанского. – М. – 1998. – С.8.
[92] Монтескье Ш. Избранные произведения. – М., 1955. – С.123.
[93] Про поняття “комплексу сваволі і ілюзій” див.: Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця (дослідження із застосуванням принципу натуралізму). Автореферат... доктора юрид. наук. – Київ., 1995.
[94] Див.:Костенко О.М. Розвиток кримінального права в незалежній Україні // Державотворення і правотворення в Україні. – К., 2001. – С.562-576.
[95] Щодо розвитку вчення про склад злочину див. також: Костенко А.Н. Роль доктрины в применении закона // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Матеріали науково-практичної конференції 13-15 квітня 2007 р. Частина 1. – Львів, 2007. – С.65-70.
[96] В усі часи в усіх народів принципом визначення справедливості був принцип еквівалентності обміну, різноманітнилось лише поняття еквівалентності. Наприклад, принцип талона – це первісне поняття еквівалентності між злочином і карою У кримінальному праві сучасних суспільств розуміння еквівалентності відрізняється від принципу таліона, а також різниться у різних країнах між собою.
[97] Локк Д. Сочинения. – М., 1998. – Т.3. – С.3.
[98] Там само. – С.7.
[99] Там само. – С.4.
[100] Там само. – С.341.
[101] Там само. – 53.
[102] Там само. – С.49.
[103] Там само. – С.268.
[104] Обгрунтування цього принципу як методологічного інструменту викладено, зокрема, в роботі: Костенко А.Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). – Киев, 1990.
[105] Гегель. Философия права. – М., 1990. С.412.
[106] Там само. – С.150.
[107] Косвен М. Преступление и наказание в догосударственном обществе. – М.-Л.,1925. – С.11.
[108] Монтескье Ш. Избранные произведения. – М., 1935. – С.159.
[109] Крыленко Н.В. Всероссийский съезд деятелей юстиции (основные моменты) // Право и жизнь. – 1924. - №3 – 4. – С.113.
[110] Келина С.Г. Значение принципа справедливости для уголовной юстиции // Криминология и уголовная политика. – М., 1985. – С. 43-44.
[111] Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теориями нравственности. – Спб., 1907. – Т.1. – С.93.
[112] Локк Д. Сочинения. – Т.3. – М., 1988. – С.26.
[113] Там само. – С.6.
[114] Карбонье Ж. Юридическая социология. – М., 1986. – С. 321-322.
[115] Там само. – С. 338.
[116] Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939. – С. 226.
[117] Кенни К. Основы уголовного права. М., 1949. – С. 27-29.
[118] Гегель. Философия права. – М., 1990. – С.256-257.
[119] Більш детально про принцип соціального натуралізму див.: Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кримінології // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 4. – С. 133-145
[120] Див.: Лоренц Конрад З. Кольцо царя Соломона. – М., - 1980. С.208.
[121] Див.: Костенко А.Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). – Киев. – 1990. – С. 71 і наступні.
[122] Филипсон М. Феноменологическая философия и социология // Новые направления в социологической теории. – М. – 1978. – С.266.
[123] Див.: Роль уголовного законодательства, отправления правосудия и других форм общественного контроля в предупреждении преступности. V Конгресс ООН. - Нью – Йорк. – 1976. – С.1.
[124] Див.: Гроций Гуго. О праве войны и мира. – М. – 1956. – С.84.
[125] Там само.
[126] Там само. – С.87.
[127] Там само.
[128] Там само.
[129] Цит. по кн.: Гроций Гуго. О праве войны и мира. – М. – 1956. – С.458.
[130] Там само.
[131] Там само. – С.463.
[132] Див.: Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора. – М. – 1987. – С.348.
[133] Там само. – С.57.
[134] Див.: Лоренц Конрад З. Кольцо царя Соломона. – М. – 1980. – С.176-177.
[135] Там само. – С.204 - 205.
[136] Хайек Фридрих А. Дорога к рабству. – М. – 1992. – С.88.
[137] Гесиод. Работы и дни. – М. – 1927. – С.45.
[138] Цит. по кн.: Платон. Диалоги. – М. – 1986. – С.308.
[139] Макиавелли Н. Государь // Сочинения. – М. – 1933. – С.82-305.
[140] Ницше Ф. Избранные произведения. Книга вторая. – М. – 1990. – С.409.
[141] Див.: Костенко О.М. Основне питання правознавства і кримінології з позиції соціального натуралізму. // Антологія української юридичної думки. Юридична наука незалежної України. Т. 10. Київ, 2005 – с.486-501
[142] Райкрофт Ч. Критический словарь психоанализа. – СПб., 1995. – С.68.
[143] Див.: Костенко О.М. Культура і закон // Правова держава. – 1998. – Випуск дев’ятий. – с. 130–136
[144] Більш детально про принцип соціального натуралізму див.: Костенко О.М. Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму // Проблеми філософії права. – Т.1. – 2003. – С.72-79.
[145] Про поняття “комплексу сваволі і ілюзій” детальніше див.: Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця (дослідження із застосуванням принципу натуралізму). Автореферат... доктора юрид. наук. – К., 1995.
[146] Ця проблема розглядалася нами також в статті, опублікованій в співавторстві з В.П.Нагребельним. Див.: Костенко О.М., Нагребельний В.П. Правосуддя – основа правової й демократичної держави // Часопис Київського університету права. – 2007. - №1. – С.3 – 6.
Поиск по сайту: