Долю народів визначають університети, а не партії і уряди чи парламенти

Стан, у якому сьогодні перебуває українське суспільство, є кризовим. Це можна було б назвати Великою Соціальною Кризою, бо уражені усі сфери суспільного життя. Ознаки цієї кризи вказують на її глибинний характер. Очевидно, є якийсь радикальний фактор «Х», що і породжує кризу. Залишаючись не пізнаним і не усуненим, він зводить нанівець будь-які спроби вивести українське суспільство з кризового стану з допомогою паліативних засобів. Виходячи з цього діагнозу, можна спрогнозувати невдачу будь-яких реформ в Україні, якщо вони, будучи паліативом, здійснюються без усунення кризогенного фактору «Х», який є радикальним.

Але в нашому суспільстві сьогодні є надзвичайно поширеною ілюзія, що з кризи Україну може вивести уряд. Достатньо тільки йому захотіти цього. Таким чином, уряду приписується здатність власними силами усунути той радикальний фактор «Х», який породжує Велику Соціальну Кризу, не кажучи вже про доступність йому паліативних засобів. Це – драматична помилка. Вона породжує в українських громадян ілюзорні сподівання на таку місію уряду, яку він не здатний виконати. Ті, хто рветься до влади експлуатують згадані ілюзії громадян, обіцяючи їм нездійсненне.

Що ж то за таємничий радикальний фактор «Х» і хто здатен його усунути аби відкрити шлях для виведення країни з кризи, зокрема, з допомогою паліативних засобів, які лише і є доступними уряду? Правильну відповідь на це питання можна отримати з допомогою ідеології соціального натуралізму. Вона полягає у визнанні усього соціального природним. Це означає, що воля і свідомість людей як творців соціального має узгоджуватися із законами, даними Матір’ю-Природою для соціальних явищ, так само як для фізичних чи біологічних явищ. Згідно із ідеологією соціального натуралізму, якщо воля і свідомість людей знаходяться у стані неузгодженності із законами соціальної природи, то такі люди стають творцями соціальної кризи. Зазначена неузгодженність і є тим фактором «Х», що являється коренем соціальних криз. Усунути цей кризогенний фактор можна лише шляхом приведення волі і свідомості людей у стан узгодженності із природними законами суспільного життя людей. Чи може це здійснити безпосередньо сам уряд? Звичайно, ні! Для цього «винайдені» університети як спеціальні суспільні органи, призначені приводити волю і свідомість людей у стан узгодженності із законами соціальної природи, відкритими просвітителями і викладеними професорами.

З принципу соціального натуралізму випливає, що універсальним критерієм для діагностування соціальних патологій є критерій ПРОТИПРИРОДНОСТІ: усе те, що є протиприродним являється соціальною патологією, тобто злом (відповідно усе те, що є природним являється соціальною нормою, тобто добром). Тому універсальним методом лікування будь-яких соціальних патологій є так звана «соціальна натуропатія», яка полягає в узгодженні волі і свідомості людей із законами соціальної природи і здійснюється шляхом прищеплення громадянам соціальної культури.

Стан узгодженності волі і свідомості людей із законами соціальної природи називається соціальною культурою людей, яка включає у себе ідеологічну, політичну, економічну, правову, моральну, трудову, екологічну та інші види культури людей. Університети з певного часу як «організації-просвітителі» стали головними творцями соціальної культури людей.

Якщо соціальна криза – це стан суспільства, спричинений протиприродним станом волі і свідомості людей, що утворюють суспільство, то процвітає суспільство тоді, коли воля і свідомість людей узгоджені із природними законами суспільного життя, тобто тоді, коли у країні набуває поширення соціальна культура громадян цієї країни. Завдяки університетам відбувається зазначене поширення, а уряди здатні лише створювати умови для цього. Не більше і не менше. Спостереження вказують на існування наступної закономірності: чим кращі університети має країна, тим краще живе її народ. Отже, процвітання народів забезпечують університети, а не уряди. Уряди можуть і мають лише створювати для цього сприятливі умови. Якщо університети в країні не виконують своєї культуризуючої ролі, то ніякі політичні партії чи уряди не зможуть компенсувати цей недолік. А чим краще університети цю роль виконують, тим ефективнішими є уряди у створенні умов для прогресу країни.

Що випливає з викладеного для сьогоднішньої України? Ідеологія соціального натуралізму є тим засобом, який дозволяє правильно встановити діагноз сьогоднішному українському суспільству. Згідно з нею сьогодні в Україні, як завжди, коли суспільство знаходиться у стані кризи, протиприродність, тобто відхилення від законів Матері-Природи, стає чинником, який визначає прояви волі і свідомості людей у всіх сферах суспільного життя – зокрема, у ідеології, політиці, економіці, юриспруденції, моралі, мистецтві тощо. Іншими словами, усі сфери суспільного життя уражаються так званим «комплексом сваволі і ілюзій», який, будучи втіленням атрибута протиприродності в головах людей, і є генератором Великої Соціальної Кризи в Україні. Уражаючи людей, комплекс сваволі і ілюзій є коренем всякого соціального зла, в тому числі і соціальних криз.

Якщо це так, то усунення зазначеної кризи можливе лише шляхом натуралізації соціального життя, тобто узгодження його із законами природи, за якими люди мають жити у суспільстві. Натуралізація ця здійснюється як узгодження волі і свідомості людей із законами соціальної природи, внаслідок чого у людей формується соціальна культура. Одним із засобів натуралізації життя людей у суспільстві є просвітництво, яке стало функцією університетів.

Якщо Велика Соціальна Криза в Україні – це стан, що виникає внаслідок порушення людьми, ураженими «комплексом сваволі і ілюзій», законів соціальної природи, то звідси можна зробити наступний висновок: не уряди, а університети як заклади просвітництва мають здатність усувати кризогенний фактор – «комплекс сваволі і ілюзій», і пристосовувати волю і свідомість людей до тих законів природи, за яким має існувати життя людей у суспільстві.

З просвітницькою місією університетів як «виробників» соціальної кульури для громадян пов’язане і суспільне призначення засобів масової інформації. Якби ЗМІ основну увагу приділяли проблемам, що є предметом просвітництва, то їхня роль не була б кризогенною, як це має місце сьогодні в Україні, а була б антикризовою. Сьогодні ж внесок ЗМІ у створення Великої Соціальної Кризи в Україні полягає у тому, що вони є провідником для поширення кризогенного вірусу, яким є «комплекс сваволі і ілюзій». В університетах ЗМІ мають шукати критерії і матеріал для виконання своєї справжньої суспільної місії. Ізолювавшись від джерел соціальної культури, які плекаються в університетах, ЗМІ мимоволі, у погоні за комерційним прибутком, стали пропагандистами соціальної сваволі і соціальних ілюзій, тобто сівачем соціальної антикультури, яка і є кризогенним фактором. Якщо здійснити контент-аналіз продукту українських ЗМІ на основі ідеології соціального натуралізму, то стає очевидним, що вони сьогодні продукують переважно соціальне, - тобто ідеологічне, політичне, економічне, юридичне, моральне, мистецьке, - мракобісся та марновірство, експлуатуючи, зокрема, існуючий у суспільстві через відсутність культурного імунітету хворобливий інтерес до протиприродності і сприяючи тим самим поглибленню Великої Соціальної Кризи в Україні.

Страждаючи від соціального безкультур’я, громадяни приречені мати ілюзії, які спонукають їх перебільшувати можливості уряду у створені їхнього благополуччя, применшуючи при цьому роль університетів у житті суспільства. Такий стан речей вигідний лише тим, хто хоче отримати владу шляхом експлуатації громадянських ілюзій щодо «надприродних» можливостей уряду. Завдяки такому стану речей створюється благодатний грунт для так званих «політтехнологій», що насправді є політичним шахрайством.

Що може навіть найкращий на світі уряд без так званого університетського фактору? - лише одне: створити умови для безкультурного, протиприродного процвітання одних громадян за рахунок інших. Чому? Тому, що без університетського просвітництва громадяни позбавлені здатності створювати своє благополуччя за природними законами економіки, які лише і можуть забезпечувати економічну справедливість у суспільстві. Вони просто не знають і не уміють багатіти природним чином, а тому їм залишається це робити шляхом експлуатації інших людей, зокрема у кримінальній формі. До речі, це грунт для поширення у нашому суспільстві корупції, зловживання владою і правом, розкрадань, насильства з корисливих мотивів, шахрайства, спекуляції, фальсифікації товарів і послуг, неправдивої реклами, недобросовісної конкуренції, заняття незаконною підприємницькою діяльністю, ухилення від сплати податків та іншого. Усе це атрибути, притаманні протиприродним способам збагачення, в тому числі і експлуатації людини людиною, які і проявляються у вигляді Великої Соціальної Кризи в Україні.

Чи розвинутий сьогодні в Україні чинник університетського просвітницта такою мірою, що він здатен забезпечити вихід суспільства із Великої Соціальної Кризи? Слід, на жаль, констатувати, що цього немає. Нерозвиненість в Україні зазначеного чинника поглиблює кризу тим, що дає можливість уряду експлуатувати соціальні ілюзії громадян. Наприклад, в Україні сьогодні ще експлуатується економічна ілюзія громадян нібито чим нижчі від ринкових ціни на імпортований газ, тим краще це для громадян України. Але, як це не парадоксально може показатися для більшості українців, насправді усе навпаки. Згідно із природними законами економіки для того, щоб реально покращити життя українців уряду слід іти іншим шляхом – реформувати економіку таким чином, аби зробити українців спроможними платити за імпортований газ по ринковим цінам. Це саме стосується і тарифів на комунальні послуги та іншого. Допомогти усунути ці економічні ілюзії громадянам мали б українські університети, культивуючи у суспільстві належну соціальну, зокрема економічну, культуру. Але вони поки що самі не звільнилися від ураженості соціальним марновірством і мракобіссям, насадженим протиприродною ідеологією, заснованою на соціальному волюнтаризмі і соціальному утопізмі комуністичного штибу.

Поки вони будуть звільнятися від цієї патології Україна може і має в цей час скористатися з просвітницького і культуризуючого потенціалу прогресивних університетів світу. Світовий досвід засвідчує доцільність цього. На сьогодні вже є багато країн, які подолали соціальні кризи і стали на шлях прогресу завдяки цьому потенціалу, який є загальносвітовим надбанням - джерелом соціальної культури людей, відкритим для усіх народів, які його потребують. Зокрема, для України може бути корисним досвід використання зарубіжного просвітницького потенціалу для розвитку соціальної культури громадян країнами Прибалтики, не кажучи вже про країни, які називають «азійськими тиграми», Індію тощо.

Виходячи із сказаного, що ж має робитися практично для усунення соціального (ідеологічного, політичного, економічного, правового, морального, трудового) безкультур’я громадян як кризогенного фактору в Україні? З досвіду інших країн Україні слід рухатися для цього двома шляхами: по-перше, розробити і здійснити спеціальну національну програму навчання в прогресивних університетах світу українських юнаків і дівчат для створення в Україні антикризового людського фактору; по-друге, реформувати університетську освіту в Україні з метою утворення вітчизняного просвітницького потенціалу, здатного забезпечувати процвітання українського народу.

Судячи з усього, за Конституцією України велика місія забезпечити рух цими двома шляхами має належати Президенту України. Саме він має достатні повноваження і потрібні інструменти для того, щоб здійснити в Україні Соціальну Культурну Революцію, яка має сформувати в українців високу соціальну (політичну, економічну, правову, моральну, трудову) культуру, що являє собою єдиний чинник, здатний вивести український народ на шлях прогресу і процвітання. Нічого більшого для України зробити не можна і не треба. Буде в українських громадян належна соціальна культура – буде процвітати Україна.

Поиск по сайту: