Про експлуатацію людини в Україні, або Критика К.Маркса з позиції кримінології

Що відбувається з українським суспільством сьогодні? Як існують непізнані таємниці фізичної природи і біологічної природи, так існують вони і в пізнанні соціальної природи. Таємницею поки що залишаються для нас ті закони соціальної природи, за якими має, зокрема, розвиватися українське суспільство. Тому при найближчому розгляді можна побачити якими волюнтаристськими (свавільними) і утопічними (ілюзорними) є спроби українців вивести своє суспільство на шлях прогресу. На це у Біблії є афоризм: «якщо сліпий поведе сліпого, то обидва упадуть в яму»…

Соціальний обскурантизм (чи ілюзіонізм) українців сьогодні є вражаючим: у більшості наших співгромадян уявлення про природу суспільства, закони його існування, згідно з якими їм треба жити, є надзвичайно спотворені волюнтаризмом і утопізмом різного штибу. Наприклад, поширеною залишається в Україні ілюзія про те, що «держава має годувати свій народ», а економічним свавіллям є намагання добиватися політичними засобами цін на імпортований газ, що не відповідають ринковим. Природні закони економіки є такими, що в Україні життя народу буде як, наприклад, у Швеції лише тоді, коли українці навчаться годувати себе самі, як і шведи, і будуть платити за газ по ринковим цінам, як і шведи. Інший шлях є протиприродним, але Україна вперто намагається стати на нього.

Однією із фундаментальних проблем, від вирішення якої залежить прогрес українського суспільства, є проблема експлуатації людини людиною. Її можна сформулювати так: «Збагачення одних і збіднення інших через експлуатацію людини людиною – це природно чи протиприродно?». Правильне розв’язання цієї проблеми може сприяти усуненню соціального свавілля і соціальних ілюзій, які складають найбільшу загрозу національній безпеці.

Для того, щоб розв’язати це питання треба визначитися що таке експлуатація. Дослідження сучасних наукових джерел дає підстави вважати, що експлуатація – це присвоєння людиною результатів праці іншої людини всупереч природному закону економіки, згідно з яким економічний обмін між людьми у суспільстві має відбуватися за принципом еквівалентності: від інших людей (суспільства) кожен має отримувати рівно стільки, скільки він їм дає. Отже, збагачення одних і збіднення інших через фактор експлуатації людини людиною є протиприродним. Але тут виникає питання – а яким природним механізмом має забезпечуватися ця рівність? В результаті суспільного розвитку цей механізм сьогодні набрав вигляду ринкової конкуренції. Виходячи з цього, маємо визнати існування наступної закономірності: чим більш розвинутою у суспільстві є ринкова конкуренція, тим менш поширеною у ньому є експлуатація людини людиною. З цієї закономірності випливає також, що реально існують два способи набуття власності: природний та протиприродний. І тому афоризм Ж.Прудона «власність – це крадіжка» є хибним. Не будь-яка власність є «крадіжкою», тобто набутою через експлуатацію, а лише та, яка набута неприродним чином, тобто не пройшла через «горнило» ринкової конкуренції, що забезпечує справедливість розподілу суспільного продукту між людьми.

На підставі цієї закономірності і слід визначати поширеність експлуатації в будь-якій країні, в тому числі і в Україні. На нашу думку, на питання чи є сьогодні в Україні експлуатація людини людиною маємо відповісти так: ринкова конкуренція в Україні знаходиться на мінімальному ступені розвитку, тому на максимальному ступені поширеності знаходиться експлуатація людини людиною. А якщо є експлуатація, то має бути і поділ на «класи»: «клас» експлуататорів і «клас» експлуатованих. Історичний досвід показав, що К.Маркс був не правий, відносячи до «класу» експлуататорів підприємців, а до «класу» експлуатованих найманих працівників.

Сучасна кримінологія (наука, яка досліджує феномен злочинності), що спирається на принцип соціального натуралізму (або як його ще можна назвати «принцип соціальної природності»), дає підстави вирішити проблему поділу суспільства на класи по-іншому. Якщо експлуатація – протиприродне присвоєння результатів чужої праці, то таке присвоєння за законами природного права має визнаватися злочином. Отже, експлуатація – кримінальний феномен. Тому основними класами, на які ділиться будь-яке суспільство, є «клас» злочинців і «клас» незлочинців. А експлуатація означає, що «клас» злочинців протиприродним чином присвоює працю «класу» незлочинців. Звичайно, що між цими «класами» має відбуватися боротьба – так звана «класова» боротьба. Саме така боротьба властива будь-якому суспільству, а не боротьба між найманими працівниками і підприємцями. Якщо вони беруть участь в економічному обміні при розвинутій ринковій конкуренції, то між ними завжди існує мир – це соціальна закономірність. Звідси стає очевидним, що насправді природним засобом «класової» боротьби, спрямованої проти експлуатації людини людиною, є не пролетарська революція, як вважав К.Маркс, а правосуддя, поєднане із сприянням максимальному розвитку ринкової конкуренції, яка має властивість мінімізувати поширення експлуатації у суспільстві. Саме це сьогодні потрібне Україні. Але слід непорушно дотримуватися правила: боротися треба не з тими, хто багатший, а з тими, хто багатіє способом експлуатації ближнього, тобто є злочинцем. За таким критерієм мають розрізнятися люди в суспільстві, аби це суспільство могло прогресувати. Ще давньогрецький філософ Антисфен застерігав: «Держави гинуть тоді, коли не можуть правильно відрізняти хороших людей від поганих». Хіба це не актуально сьогодні для України?

Відповідно до зазначеної вище закономірності розшарування суспільства на багатших і бідніших є цілком природним лише за наявності розвинутої ринкової конкуренції, без цього таке розшарування має визнаватися протиприродним. Якщо немає у суспільстві такого природного механізму як розвинута належним чином ринкова конкуренція, що забезпечує природний соціальний порядок, то збагачення одних відбувається за рахунок збіднення інших, тобто протиприродним способом експлуатації людини людиною, в той час як за наявності такої конкуренції кожен отримує в результаті участі в економічному обміні те, що дорівнює його особистому вкладу в суспільний продукт. Саме за останнім принципом організована, наприклад, економіка Японії.

За взірець збагачення природним чином може, зокрема, служити Білл Гейтс, майновий стан якого цілком виправданий, бо є еквівалентним завдяки ринковій конкуренції тому вкладу у суспільний продукт, що зроблений належною йому компанією «Майкрософт». А хай подібним чином знайдуть виправдання своєму майновому стану сучасні українські скоробагатьки! Якщо вони такі талановиті підприємці, як про це вони говорять на виправдання свого збагачення, то чому б їм не проявити свій талант в умовах ринкової конкуренції, наприклад, у США чи Німеччини? Справжні підприємці – ті, хто заробляє собі не експлуатацією інших, а тим, що бере участь у створенні суспільного продукту, діючи за природними законами економіки. Цим вони відрізняються від псевдопідприємців. Справжні підприємці – це творці, які сприяють процвітанню народу, а псевдопідприємці, експлуатуючи ближніх, навпаки, є паразитами на тілі народу і тому мають визнаватися злочинцями. Тут має застосовуватися наступний критерій: якщо хтось протиприродним чином розбагатів, то це означає, що внаслідок цього хтось всупереч природним законам економіки збіднів.

Зловісними симптомами того, що в Україні розшарування на бідних і багатих відбувається протиприродним чином, тобто через жорстоку експлуатацію людини людиною, є, зокрема, поширеність корупції, надзвичайно висока смертність і захворюваність, завищені ціни на житло, криза правопорядку та зловживання законодавством і багато інших соціальних негараздів, пов’язаних з феноменом експлуатації людини людиною.

Отже, для того, щоб позбавитися цих симптомів треба, крім покарання експлуататорів-злочинців, розвивати ринкову конкуренцію в Україні – лише вона може усунути коріння експлуатації людини людиною як перешкоду на шляху українського суспільства до прогресу. А робити це можна - розвиваючи соціальну (політичну, економічну, правову, моральну) культуру громадян. Соціальна культура громадян є своєрідною матрицею суспільства, яка приводить життя цього суспільства до злагоди із законами соціальної природи, необхідної для його прогресивного розвитку. Тільки маючи таку культуру, громадяни можуть створити в Україні стан ринкової конкуренції і перестануть бути «біомасою», приреченою для експлуатації з боку тих, хто хизується, що «вміє жити», але жити не за рахунок своєї праці, а за рахунок чужої. Соціальна культура громадян – це основа нової України, країни без експлуатації і всього того соціального зла, що з нею пов’язане.

Поиск по сайту: