АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Яка культура – таке й життя, або Про національну ідею з антикримінальним потенціалом

Читайте также:
  1. CCCР и БССР в предвоенные годы: Экономика, наука, культура, жизненный уровень.
  2. II. Культура речи
  3. III. МАССОВАЯ И ЭЛИТАРНАЯ КУЛЬТУРА
  4. Антична культура східного і західного регіонів
  5. АНТИЧНАЯ КУЛЬТУРА
  6. Античні міста – поліси, їх культура в українських землях.
  7. Белорусская культура периода «застоя».
  8. В первичных культурах клеток
  9. В ____________ обществах массовая политическая культура носит обычно фрагментированный, а не гомогенный характер.
  10. В. Скіфо-сарматська культура.
  11. Виды культуры (доминирующая, субкультура, контр культура).
  12. Виклад і культура тексту

Та криза, яка вразила усі сфери життя людей в Україні сьогодні, може бути визначена як Велика Соціальна Драма. Ознаки цієї драми помітні усюди. Суспільство корчиться від проявів сваволі і ілюзій, в тому числі кримінальних. «Вірус» сваволі і ілюзій, проникнувши у кожну клітину суспільного організму, отруює наше життя. І це тому, що «вірусоносіями» є не лише українська влада, а й самі громадяни України. Саме за цими симптомами можна поставити наступний діагноз стану сучасного суспільства: «епідемія протиприродності». Так вже сталося, що історія послала йому це випробування...

 

Якщо так пояснювати корінь соціальної кризи в Україні, то стає зрозумілим, що будь-які паліативні засоби, спрямовані на усунення цієї кризи, без поєднання з радикальними засобами приречені на невдачу. Українські реформатори, не помічаючи цієї соціальної закономірності, знову і знову «наступають на граблі» - застосовують паліативні засоби там, де мають застосовуватися радикальні. Саме це ми спостерігаємо в Україні й сьогодні.

 

Отже, вийти з кризи на шлях прогресу можна лише з допомогою радикального засобу, з яким мають поєднуватися усі паліативні. Цим радикальним засобом, як показує історичний досвід сучасних прогресивних країн, є так звана «національна ідея».

 

Що таке національна ідея? Це питання не риторичне, як може показатися. Часто національну ідею в Україні помилково зводять до того чи іншого паліативного засобу виведення суспільства з кризи. Насправді національна ідея – це уявлення представників нації про той радикальний чинник, який потрібний для її прогресивного розвитку. Тому слід відрізняти національну ідею, наприклад, від ідеології націоналізму чи від економічних проектів. Національна ідея – це соціальна ідея для нації. У такому розумінні національна ідея – це така соціальна ідея, яка, впливаючи на волю і свідомість людей, формує у нації чинник для її соціального прогресу. При найближчому розгляді виявляється, що таким чинником є соціальна, - тобто політична, економічна, правова, моральна, - культура громадян.

 

Це випливає з того, що суспільне життя людей є проявом їхньої волі і свідомості. Існує закономірність: які воля і свідомість людей – таке і їхнє життя. Тобто, життя людей, будучи проявом їхньої волі і свідомості, визначається тим станом, у якому воля і свідомість перебувають. Описати ці стани можна з допомогою так званого принципу соціального натуралізму («принципу природності соціального»). Він полягає у тому, що визнається існування поряд з Фізичною Природою і Біологічною Природою також «третьої природи» - Соціальної Природи. Соціальна Природа породжує соціальні явища і дає їм закони, за якими вони мають існувати. Воля і свідомість виникли у людей для того, щоб проявлятися відповідно до законів Соціальної Природи у вигляді соціальних явищ. Воля і свідомість людей мають властивість перебувати як у стані узгодженості із законами Соціальної Природи, так і у стані неузгодженості з ними. Стан неузгодженості можна визначити як стан сваволі і ілюзій. Якщо воля і свідомість людей перебувають у стані узгодженості із законами Соціальної Природи, то вони проявляються у вигляді соціальних явищ, які відповідають законам Соціальної Природи, тобто є природними. Якщо воля і свідомість перебувають у стані неузгодженості з цими законами, тобто у стані сваволі і ілюзій, то вони проявляються у вигляді соціальних явищ, які не відповідають законам Соціальної Природи, і отже є протиприродними.

 

Якщо у суспільстві переважають громадяни, у яких воля і свідомість знаходяться у стані узгодженості із законами Соціальної Природи, то таке суспільство прогресує, бо прогрес – це розвиток, що відповідає законам природи. Інакше – регрес. Саме зазначений регрес, зумовлений поширенням проявів сваволі і ілюзій у всіх сферах суспільного життя, призводить до того, що це життя не відповідає законам Соціальної Природи, тобто є протиприродним. Це і породжує соціальну кризу в Україні сьогодні. Тому існує єдиний радикальний засіб для нації вийти на шлях прогресу – зробити так, щоб привести волю і свідомість переважної частини громадян у стан узгодженості із законами Соціальної Природи. Такий стан називається соціальною (тобто політичною, економічною, правовою, моральною) культурою громадян. З цього і треба виходити, формулюючи національну ідею для України. Варіанти цього формулювання можуть бути різними, наприклад: «Соціальна культура громадян – основа нової України!», «Яка соціальна культура громадян – таке і їхнє життя!», «Громадянам України - належну соціальну культуру!», «Соціальна культура громадян – ключ до процвітання України!», «Культура – мати порядку!» тощо. Без радикального засобу, яким є формування «внизу» належної соціальної культури громадян, будь-які, здійснювані «зверху», політичні, економічні, правові, моральні реформи є паліативами, які лише сприятимуть появі нових способів для зловживань, але не викоренять самих проявів сваволі і ілюзій у вигляді зловживань, зокрема, корупції.

 

Яким би не було формулювання національної ідеї у тієї чи іншої нації вона завжди зводиться до того, що національний прогрес забезпечується розвитком соціальної культури громадян. Про це, зокрема, свідчить досвід національного прогресу європейських країн чи Японії. Пересвідчитись у цьому можна якщо, наприклад, порівняти соціальну (тобто політичну, економічну, правову, моральну) культуру пересічного громадянина Німеччини чи японця з соціальною культурою пересічного українця. Це порівняння і дасть відповідь на питання чому в Німеччині і Японії життя таке, а в Україні – інше. Зазначена різниця зумовлена різницею між соціальною культурою громадян України та соціальною культурою німців і японців.

 

Виходячи з цього, слід визнати примарними сподівання щодо прогресивної ролі так званого «громадянського суспільства» в сучасній Україні, тому що ураження громадян «комплексом» сваволі і ілюзій робить українське «громадянське суспільство» теж «закомплексованим» сваволею і ілюзіями. Ознак цього достатньо, зокрема, про це свідчать факти ураження корупцією інституцій «громадянського суспільства» не менше, ніж державних. Зазначене вказує на те, що національна ідея для України має пов’язуватися із феноменом соціальної культури громадян. Без неї не матимемо справжнього «громадянського суспільства».

 

Виразником національної ідеї завжди є національна еліта, тобто ті представники нації, які завдяки озброєності передовими ідеями мають найвищий авторитет як у співгромадян, так і у влади. Національна еліта – це та меншість нації, яка справляє вирішальний вплив на більшість, зокрема, на формування у більшості соціальної культури. Авторитет національної еліти має спонукати як співгромадян, так і владу Україні до руху, спрямованого на формування соціальної культури громадян. Цей рух має здійснюватися через поєднання таких засобів як соціальне просвітництво і соціальна практика. Зазначені засоби мають конструюватися з допомогою інструментів держави і політичних партій та інших інституцій таким чином, щоб сприяти узгодженню волі і свідомості громадян із природними законами, за якими існують політика, економіка, право, мораль. Під їхнім впливом і формуватиметься соціальна культура громадян України – ключ до прогресу нації. У світі є великий досвід «окультурювання» націй – як у Європі, так і в Японії, Індії та інших країнах, що сьогодні прогресують, не кажучи вже про Давню Грецію, чи, наприклад, Англію ХVII – XVIII століть. Саме завдяки культурі джентльменства (і, звичайно, леді), що є формою соціальної культури особи, Англія у свій час стала найпрогресивнішою країною світу і тому володарювала над морями і континентами.

 

На мою думку, формула сучасного стану українського суспільства така: «Незалежність ми вже маємо, а самостійність – ще ні!». Іншими словами, маємо український феномен: незалежність без самостійності.

Що відображає ця формула? Вона констатує два факти, які характеризують сучасний стан суспільства в Україні. З одного боку, «чужа воля» із-за меж України вже не панує в Україні – у цьому й полягає незалежність України. Але із другого боку «своя воля» українців ще не має здатності панувати в Україні (як не парадоксально!) – це ознака того, що Україна, ставши незалежною, ще не стала самостійною.

 

Зокрема, той «театр політичних дій», який сьогодні розгортається в Україні, свідчить про те, що, ставши незалежними, українці не стали ще самостійними, бо не навчилися «своєю волею» адекватно, належним чином організовувати власне суспільне життя. Єзуїтське використання штучно створених з метою політичного шантажу проблем поділу України, мови, релігійних відносин, євроінтеграції тощо стало можливим через відсутність у наших громадян належної соціальної культури, яка мала б зробити Україну самостійною.

 

Одним із драматичних наслідків цього є наявність на політичній сцені України так званих «політичних маргіналів». Це псевдополітичні угруповання, які використовують політику як інструмент для зловживань. Вони отримують можливість це робити завдяки тому, що користаються з демократичних по формі волевиявлень громадян України, які за своєю суттю ще не засновані на соціальній (тобто, політичній, економічній, правовій, моральній) культурі. На цьому й паразитують політичні маргінали, зловживаючи демократичними інститутами.

 

Як розпізнавати політичних маргіналів? Вони видають себе тим, що утворюють псевдопартії («політичні угруповання»), діяльність яких суперечить природним законам соціального життя, тому що їхня політична воля є не що інше, як політична сваволя. «Розпізнавальним знаком» політичних маргіналів є те, що вони обіцяють ощасливити народ усупереч соціальним законам. Ясно, що таку обіцянку можна виконувати лише шляхом соціального свавілля (волюнтаризму). Це свавілля є єдиним, властивим для них способом існування. Тому політичні маргінали не здатні ні на що, крім «годувати народ» як хазяїн годує рабів, тобто, спочатку пограбувавши його, а потім із того грабунку виділивши частку, потрібну на утримання рабів. Наша Велика Соціальна Драма полягає в тому, що громадяни через відсутність у них належної соціальної культури підтримують на виборах політичних маргіналів, голосуючи за обрання їх народними депутатами. Але це не вина громадян, а їхня біда.

 

Політмаргінали своєю діяльністю спричиняють патогенний вплив на політичне життя в Україні. Звичайно, за таких умов Україна, ставши незалежною, не може бути самостійною, бо не має належного політичного здоров’я, аби справлятися із проблемами організації свого життя власними силами. Так само як, наприклад, дитина може бути незалежною, але чи буде вона при цьому самостійною? Або - хвора людина, яка є, безумовно, незалежною, але через свою хворобу не здатна самостійно в певному відношенні організовувати своє життя.

 

Що ж робити? Перш за все треба озброїтися інструментом, який був би придатним для того, щоб відділити політичних маргіналів від прогресивних політиків. Таким інструментом є, на нашу думку, ідеологія соціального натуралізму, яка може служити своєрідною «бритвою Істини» (по аналогії з «бритвою Оккама»), покликаною допомагати відділяти істинне від неістинного, зокрема, у політиці. Згідно із цією «бритвою Істини» усе те, що відповідає законам соціальної природи є істинним, а те, що суперечить їм – неістинне. Сьогодні є достатньо підстав вважати, що ідеологія соціального натуралізму стане ідеологією ХХІ століття. Ця ідеологія, будучи спадкоємницею ідеології епохи Просвітництва ХVII – XVIII століть, утворить основу для так званого Новітнього Просвітництва ХХІ століття, яке покликане врятувати сучасну цивілізацію від свавілля і ілюзій, які проявляються у вигляді «епідемії протиприродності», тобто в порушеннях законів Матері-Природи у всіх сферах людського життя (в тому числі у політиці, економіці, праві, моралі тощо) і ведуть до виродження людства. У цьому сьогодні найбільша загроза для цивілізації, від якої врятувати може лише Новітнє Просвітництво, засноване на ідеології соціального натуралізму. Зазначену загрозу, створену порушенням людьми природних законів суспільного життя, можна відвернути лише шляхом поширення у суспільстві ідеології соціального натуралізму, під впливом якої у людей сформується нова соціальна культура, тобто їхня воля і свідомість набудуть узгодженості із законами природи, за якими існує суспільство. Без цього нас чекає деградація, яка, зокрема, проявляється у маргіналізації усіх сфер людського життя, ознаки якої мають місце в політиці, економіці, праві, моралі тощо. Таким ознаками є феномени тотальних зловживань (тобто, свавільного користування) свободою, демократією, правом, мораллю тощо. Зокрема, маргіналізм у політиці саме і є неістинним, бо полягає в політичній діяльності, яка суперечить законам соціальної природи, за якими існує суспільство. У цьому його патологічність.

 

Ясно, що політичний організм України має звільнитися від політичних маргіналів, які його отруюють. А для цього оздоровлення є лише один рецепт: поширення у суспільстві здорової ідеології, яка формувала б у громадян прогресивну соціальну культуру. Саме соціальна культура громадян є основою самостійності України. Без цього незалежність стає лише свободою від чужої сваволі, але одночасно і свободою для власної сваволі. Хіба у цьому випадку можна вважати Україну самостійною? Не може бути самостійною країна (навіть тоді, коли вона отримала незалежність), якщо воля значної частини її громадян перебуває у стані сваволі!

 

Основою нормальної діяльності політичного організму є конкуренція між політичними партіями, що користуються ідеологією, яка краще або гірше відображає природні закони суспільного життя. Якщо ж у суспільстві існують політичні партії, які користуються протиприродною ідеологією, тобто маргінальні партії, то це патологізує діяльність політичного організму суспільства. За маргіналізації суспільства самостійність України неможлива! Таке суспільство може стати самостійним лише оздоровившись, тобто витіснивши політичних маргіналів туди, де вони і мають знаходитися – на узбіччя політичного життя. А зробити це можна лише розвиваючи соціальну культуру громадян, які і мають вказати політичним маргіналам належне їм місце у суспільстві.

 

І тут доречним буде нагадати про українську еліту. На мою думку, головною її місією має стати сприяння розвитку соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян України, що і є фундаментом її самостійності.

 

Надбання самостійності після набуття незалежності – це закономірний процес, властивий не лише для сучасної України. Через нього пройшли усі країни, які отримували незалежність. Якщо розглянути їхній досвід, то виявиться, що вирішальним у надбанні ними самостійності було соціальне просвітництво, тобто засвоєння їхніми громадянами досягнень світової соціальної культури. Зокрема, Індія (а так само – Японія та інші країни) набували самостійність завдяки тому, що цілеспрямовано озброювали своїх громадян найкращими досягненнями світової культури (у тому числі, політичної, економічної, правової, моральної), посилаючи, наприклад, їх на навчання і за досвідом до розвинутих країн. Пройшли через це і сучасні прибалтійські країни, досвід яких, особливо Фінляндії і Литви, може бути цінним для України. Якщо виходити з того, що процес надбання самостійності закономірно пов’язаний з культуризацією громадян, то Україні для надбання самостійності слід усі свої ресурси спрямувати на цю культуризацію – це корінне питання нашого прогресивного розвитку. Не буде вирішене воно – не вдасться вирішити й усі інші питання: політичні, економічні, правові, моральні тощо. Отже, маємо керуватися гаслом: «Культурні громадяни вирішують все!».

 

Для того, щоб Україна стала самостійною, тобто здатною адекватно вирішувати проблеми свого суспільного життя, сформуватися має належна соціальна культура у громадян України. Бо основою нової України є соціальна культура її громадян: якою буде ця культура – такою буде і Україна. Будь-яка політична, економічна, правова, моральна і т.п. реформа приречена на провал, якщо вона не буде спиратися на розвиток соціальної культури громадян. Про це, зокрема, свідчить досвід реформування громадянських суспільств Європи під впливом ідеології Просвітництва. Отже, ті політичні сили, які здатні конкурувати між собою у справі розвитку соціальної культури громадян, одні лише і можуть сприяти розвитку України. Ці нові політичні сили вже визрівають у нашому суспільстві. Чим раніше громадяни їх розпізнають і підтримають, тим швидше вони власними руками, тобто самостійно, створять в Україні порядок, сприятливий для її розквіту.

 

Якщо соціальна культура громадян відіграє визначальну (радикальну) роль у суспільному житті, то з цього випливають, принаймні, наступні висновки:

· Висновок перший: справжня демократія можлива лише за наявності належної соціальної культури у громадян. Без неї можливою є тільки псевдодемократія (що ми сьогодні і маємо в Україні). Тому слід позбавлятися ілюзії начебто демократія вже має місце в Україні – є демократичні форми без демократичного змісту. Виходячи з цього, актуальним для України є розвиток концепції «культурної демократії», згідно з якою справжню демократію може забезпечити лише формування у громадян соціальної культури.

· Висновок другий: соціальна культура громадян вище будь-яких конституцій, кодексів та інших законодавчих актів, бо від соціальної культури громадян залежить як ці акти застосовуватимуться, будучи лише інструментом у руках людей. Тому слід позбавлятися ілюзії начебто законодавство може діти саме по собі, тобто є самодіючою «машиною», яка самостійно здатна забезпечувати порядок у суспільстві.

· Висновок третій: просвітництво, яке формує у громадян соціальну культуру, – вище політики, а просвітителі – вище політиків. Тому слід позбавлятися ілюзії начебто політики можуть ощасливлювати народи. Люди самі лише можуть себе ощасливлювати, отримуючи для цього соціальну культуру у просвітителів і змушуючи до цього ж політиків, які мають виконувати волю громадян, а не творити якусь власну міфічну «політичну волю» (на яку так марно сподіваються до сих пір українські громадяни).

· Висновок четвертий: права людини можуть бути забезпечені лише за умови формування соціальної культури громадян. Тому слід позбавлятися ілюзії начебто якимись державними інструментами можна гарантувати права людини – єдиною гарантією тут є належна соціальна культура самих громадян.

· Висновок п’ятий: свобода особи без наявності у неї соціальної культури неможлива – за відсутності цієї культури свобода особи може лише набирати стану сваволі. Це – природний закон суспільного життя. Тому слід позбавлятися ілюзії начебто сьогодні в Україні є справжня свобода особи – під виглядом свободи насправді виявляється свобода сваволі, у тому числі свобода беззаконня.

· Висновок шостий: правосуддя з інструмента забезпечення суспільного порядку без соціальної культури громадян перетворюється на інструмент для зловживань особами, враженими «комплексом» сваволі і ілюзій. Тому слід позбавлятися ілюзії начебто з допомогою самих лише паліативних засобів, якими є судові реформи, можна в Україні створити справжнє правосуддя. «Ера Правосуддя» в Україні настане тоді, коли сформується в українських громадян належна соціальна культура, як, наприклад, у громадян Німеччини чи у шведів.

· Висновок сьомий: без формування належної соціальної культури громадян ніякі економічні реформи самі по собі не усунуть тієї фундаментальної вади української економіки, яка полягає у тому, що економічна діяльність в Україні, будучи проявом сваволі і ілюзій безкультурних людей, здійснюється всупереч природним законам економіки. В Україні сьогодні процвітає вульгарна експлуатація людини людиною, зокрема, у кримінальній формі, що є умовою протиприродного, тобто в порушення природних законів економіки, збагачення псевдопідприємців за рахунок збіднення інших, а не природного збагачення за рахунок вироблення нових товарів чи послуг. Причиною експлуатації є нерозвиненість соціальної конкуренції. А конкуренція може розвиватися лише завдяки формуванню у громадян належної соціальної культури. Маючи таку культуру, громадяни стануть здатними у конкурентній боротьбі витіснити псевдопідприємців на узбіччя суспільного життя, тобто туди, де і має бути їхнє місце. Та злоякісна експлуатація людини людиною, яка має місце сьогодні в Україні, має усуватися не з допомогою пролетарської революції (це – протиприродний спосіб усунення експлуатації, помилково запропонований К.Марксом), а природним чином, тобто в результаті соціальної конкуренції, що розвивається на основі формування соціальної культури громадян. Зокрема, високий рівень соціальної культури громадян (як, наприклад, у Японії чи Швеції) приводить до того, що роботодавці змушуються конкурувати між собою у винайму робочих рук на ринку праці, чим і знищується можливість експлуатації, тобто свавільного присвоєння результатів чужої праці. Тому слід позбавлятися ілюзії начебто сьогодні в Україні якимись іншими «чудодійними» реформами, крім формування соціальної культури громадян, можна усунути експлуатацію, яка є гальмом для економічного прогресу в країні.

 

Подібні висновки можна зробити і щодо долі інших сфер суспільного життя. І там виявиться ця ж закономірність: будь-які спроби реформування у різних сферах українського суспільства проявляються як волюнтаризм і утопізм, якщо вони не пов’язані з формуванням у громадян соціальної, - тобто політичної, економічної, правової, моральної, - культури. Передвиборні обіцянки підвищення добробуту народу шляхом паліативу, зокрема шляхом підвищення заробітної плати і пенсій, за відсутності радикального засобу - природного соціального порядку в країні, який може бути забезпечений тільки соціальною культурою громадян, - це драматична ілюзія, яку перед різноманітними виборами до органів державної влади експлуатують корисливі політики. За відсутності такого соціального порядку будь-які підищення заробітної плати і пенсій приречені на те, щоб як вода крізь пальці витекти із рук громадян і опинитися в кишенях тих, хто протиприродно, тобто всупереч законам економіки, в тому числі і кримінально, багатіє. Лише та партія, яка здатна сформувати в суспільстві природний соціальний порядок європейського типу шляхом розвитку соціальної культури громадян здатна привести народ до благополуччя.

 

Отже, найбільше для процвітання України може зробити той, хто найбільше може зробити для формування соціальної культури українських громадян, що одна лише і може забезпечити такий соціальний порядок у суспільстві, який стане джерелом добробуту народу. Зокрема, за цим критерієм має оцінюватися і роль влади (партій, урядів, парламентів), інституцій громадянського суспільства і особистостей в процвітанні Україні. Досвід соціального окультурення громадян, зокрема формування у них трудової культури, у світі є (наприклад, у Японії чи Швеції) – була б ще воля до його використання. Завдяки належній соціальній культурі громадян Україна стане конкурентноздатною країною на світовій арені в усіх відношеннях, бо основою конкурентноздатності у будь-чому (а значить і національної безпеки) є соціальна культура як міра пристосованості волі і свідомості людей до законів Соціальної Природи. Лише соціальна культура здатна забезпечити природний, тото відповідний законам соціальної природи, соціальний порядок, який забезпечує нормальне життя людей. Буде в українців належна соціальна культура – буде у них все, а без неї – нічого. Шлях до соціального прогресу відкриває лише узгодженість волі і свідомості людей із законами Соціальної Природи, тобто соціальна культура громадян. Історичний досвід свідчить, що це закономірність розвитку людства.

До речі, зазначене вище розуміння національної ідеї дозволяє Україні бути учасницею процесів європеїзації і глобалізації. Бо, відповідно до вже згадуваного принципу соціального натуралізму, лише соціальна культура громадян як міра пристосованості їх до природних законів політики, економіки, права, моралі може бути «спільним знаменником» для усіх націй, який робить можливою гармонізацію між ними. Закони Соціальної Природи є ж спільними для усіх націй, тому і соціальна культура особи - як відображення цих законів у волі і свідомості людей - служить «спільним знаменником» для усіх націй.

 

Визнання соціальної культури громадян національною ідеєю для України цілком відповідає світоглядній традиції української національної еліти. Підтвердження цьому можна знайти в творчості Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка. Зокрема, як аргумент на користь соціальної культури громадян як національної ідеї має бути прочитано текст вірша «І мертвим, і живим, і ненародженим...», у якому Тарас Шевченко звертається з посланням до усіх українців: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». А поки цієї мудрості, тобто соціальної культури громадян, не здобудемо, то будемо мати описаний поетом-пророком наче з сьогоднішньої дійсності стан речей в Україні: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають».

 

Антикримінальний потенціал сформульованої вище національної ідеї полягає у тому, що соціальна культура громадян є радикальним засобом протидії «епідемії протиприродності», проявом якої є, зокрема, «епідемія» злочинності, бо створює імунітет проти формування у людей комплексу сваволі і ілюзій – зародку будь-якої соціальної протиприродності, в тому числі і злочину. Національна ідея без антикримінального потенціалу не є придатною для виведення країни із стану Великої Соціальної Драми, тому що злочинність в умовах соціальної кризи завжди зводитиме нанівець будь-які соціальні реформи.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)