Злочинність і юридична глобалістика

З кожним днем стає очевидніше той факт, що глобалізація сучасного життя людей є цілком закономірним процесом. Причому глобалізуються не лише феномени добра, а й прояви зла (у тому числі злочинності). Будучи одним із засобів протидії злу, в тому числі і злочинності, юриспруденція, як і будь-який інший атрибут суспільства, не може перебувати поза цим процесом. Для того, щоб людство могло адекватно реагувати на процес глобалізації потрібно пізнати закономірності, властиві глобалізації. Наука про закономірності глобалізації юриспруденції, якими варто керуватися людям у соціальній практиці називається юридична глобалістика.

Сам по собі феномен глобалізації юриспруденції породжує для людства, у тому числі для України, нові проблеми, вирішення яких вимагає нового методологічного інструментарію. Інакше кажучи, ставлячи перед юридичною наукою нові проблеми, пов'язані із глобалізацією юриспруденції, життя вимагає від дослідників нових ідей, за допомогою яких ці проблеми можна було б вирішити. І тут доречно згадати досить проникливе спостереження Генріха Гейне, що відзначав, що "кожна епоха, здобуваючи нові ідеї, одержує нові очі". На нашу думку, сучасна епоха в розвитку юриспруденції породжує насущну потребу в "нових очах", які дозволили б відкрити нам невідомі ще явища й закономірності "світу" юриспруденції, дали б можливість глибше проникнути в таємниці її природи. Пізнання природи сучасної юриспруденції потрібно, зокрема, для рішення тих проблем, які виникають у зв'язку із глобалізацією юриспруденції, у тому числі проблем, властивих для глобалізації злочинності та відповідної глобалізації протидії їй.

Однак, не тільки глобалізаційні процеси в сучасній юриспруденції вимагають пошуку нової методології для юридичної науки. Сьогодні надзвичайно гостро перед цією наукою виникають проблеми подолання кризових явищ, які мають місце в межах національних юриспруденций. Це стосується і юриспруденції України. В Україні сьогодні спостерігається криза юриспруденції. Симптомом її є, зокрема, надзвичайне поширення в суспільстві таких феноменів як правове свавілля й правові ілюзії. Це проявляється, наприклад, у зловживаннях законодавством. Законодавство перетворюється із засобу протидії злу на засіб, що використовується для порушення соціального порядку. Це вже загрожує національній безпеці України.

Для того, щоб забезпечити протидія кризовим явищам у юриспруденції потрібна нова методологія, що допомогла б сформулювати нову юридичну доктрину, що адекватно відображає природу юриспруденції. Через відсутність адекватної методології сьогодні українська юридична наука постає "обеззброєною" перед новітніми викликами часу. Не маючи продуктивної методології, у пошуках рішення актуальних проблем вона нагадує "вершника без голови".

Варто також указати, що методологія є тим критерієм, по якому дійсна наука відрізняється від псевдонауки. Це стосується і юридичної науки. За допомогою зазначеного критерію й варто визначати що саме серед численних монографій, дисертацій, статей є дійсною юридичною наукою, а що - наукоподібними текстами, у яких не вирішується ні однієї проблеми. Без "озброєності" дослідників адекватною методологією, сучасна наукова культура в Україні є надзвичайно низькою, а це приводить до того, що ніхто не знає як відрізнити дійсну науку від псевдонауки. Внаслідок цього псевдонаука завжди гнітила дійсну науку.

При відсутності в суспільстві наукової культури, що формується на основі адекватної методології, критерієм наукової творчості стає фізичний обсяг текстів, а не їхній науковий зміст. Тому до дійсної науки втрачається інтерес і вона перестає розвиватися, а юриспруденція внаслідок цього стає ненаукової або навіть антинаукової, уражаючись правовим свавіллям і правовими ілюзіями. Саме тому в Україні одержав надзвичайне поширення на сторінках наукових праць юридичний обскурантизм (антинауковість), а на практиці - правове свавілля й правові ілюзії. Це є наслідком також того, що втрачається значення здібностей (таланту) до наукової творчості, в тому числі і здібностей до заняття юриспруденцією – талант сьогодні не має умов для конкуренції з бездарністю. Талановиті вчені не витребувані у суспільстві, а тому гору беруть безталанні, дискредитуючи науку, в тому числі й юридичну. Хоч насправді науковці поділяються на талановитих і безталанних. І лише відрізняючи одних від інших можна сприяти прогресу науки, в тому числі й юридичної. А зробити це можна, зокрема, шляхом створення умов для природної конкуренції між ними.

Якою же має бути сьогодні методологія юридичної науки? На наш погляд, вона повинні формулюватися, виходячи з наступного факту: завжди в історії людства при виникненні кризи юриспруденції становлення її на шлях прогресу здійснювалося за допомогою ідеї природного права. Так зване "римське право", будучи заснованим на ідеології природного права, що розроблялася ще стародавніми греками, а потім використалася римськими юристами-"натуралістами", укоренилося навічно в юридичній культурі людства як основа прогресу юриспруденції. Однак, так само як існує боротьба між прогресом і його протилежністю - регресом, ідея природного права перебуває в боротьбі з її протилежністю - ідеєю того, що право - це витвір волі й свідомості людей. Боротьба між цими двома основними ідеями юриспруденції не припиняється й сьогодні. Це спонукає до постійного вдосконалення засобів аргументації в боротьбі зазначених ідей.

На нашу думку, сьогодні для вирішення основного питання правознавства "Що є право: витвір Природи чи утвір волі й свідомості Людей, чи того й іншого?" варто застосовувати методологічний принцип, який можна назвати принципом соціального натуралізму або принципом природності соціального. Застосування цього принципу нами з 1992 року в наукових дослідженнях показало його плідність. Цей принцип випливає з ідеї природної цілісності світу, відповідно до якої все суще у світі повинне існувати за законами Природи. Природа є Найвищим Законодавцем для всього сущого. Тому дуалістична формула "природа й суспільство" є драматичною помилкою, створюючи небезпечну ілюзію нібито суспільство перебуває за межами природи й у такий спосіб заперечується, що суспільство - це теж природа, але інша природа, чим фізична або біологічна. Соціальний натуралізм, створюючи "нові очі", дає можливість побачити, що існують, образно кажучи, не дві "природи" - фізична й біологічна, а три "природи" - фізична, біологічна й соціальна. І ця "третя природа" (тобто соціальна) не опускається до перших двох, а, навпаки, піднімається над ними як вища за них й існує за своїми, властивими лише їй природними законами. Отже, відповідно до соціальному натуралізму, соціальні явища не є позаприродними, але визнання їх природними не означає "фізикалізації" або "біологізації" соціальних явищ, як це може здатися на перший погляд.

На наш погляд, "основне питання правознавства" може бути розв'язане саме за допомогою принципу соціального натуралізму, що дозволяє по-новому визначити що у феномені права - від Матері-Природи, а що - від волі й свідомості Людей. Відповідно до цього принципу "основне питання правознавства" вирішується в такий спосіб: "Право - це закони Природи, по яких Люди повинні жити в суспільному житті, пізнаючи їх і надаючи їм форму законодавства". Ця формула знімає проблему протиставлення в правознавстві концепцій "природного права" й "позитивного права", даючи зрозуміти, що ці концепції насправді лише відображають два взаємозалежні аспекти того самого феномена - права. Із принципу соціального натуралізму випливає також наступне положення: "Природа дозволяє Людині все, що відповідає її законам, а забороняє те, що суперечить їм".

На наш погляд, юридична глобалістика, як і будь-яка інша сфера науки, повинна починатися з вирішення так званого "основного питання". Від вирішення "основного питання юридичної глобалістики" залежить як будуть вирішуватися всі інші питання цієї науки. Уявляється, що "основне питання юридичної глобалістики" може бути сформульоване у такий спосіб: "Глобалізація юриспруденції - це природне явище чи витвір волі й свідомості людей, чи те й інше?". Відповідно до принципу соціального натуралізму, відповідь на це питання має бути такою: "Глобалізація юриспруденції - це явище соціальної природи, що полягає в прояві волі й свідомості людей, які мають діяти відповідно до природних законів, даних соціальною природою для цього явище".

Виходячи із цього, для адекватного реагування на виклики, пов'язані із глобалізацією юриспруденції в правознавстві мають проводиться дослідження, спрямовані на пізнання тих законів соціальної природи, по яких ця глобалізація існує. А методологічним принципом таких досліджень повинен стати, на нашу думку, принцип соціального натуралізму.

Завдяки цьому вдасться вирішити, зокрема, проблеми, які глобализаційний процес поставив перед юридичної глобалістикою, а саме:

- критерій розрізнення добра й зла;

- критерій істини, справедливості й гуманізму (зокрема в правосудді);

- глобалістське поняття законного й незаконного;

- нова концепція права, відповідно до якої право визначається по формулі "правова культура громадян плюс законодавство";

- глобалістське правове поняття безпеки людини;

- глобалістське поняття соціального порядку, зокрема правопорядку, який забезпечується по формулі «соціальна культура громадян плюс кара»;

- глобалістське поняття свободи й прав людини;

- концепція рівності держави й громадянина перед законом і судом;

- нова концепція демократії, заснованої на соціальній культурі громадян (концепція "культурної демократії");

- проблема відмежування правової рівності людей від "зрівнялівки";

- концепція зловживання правом;

- критерій розмежування підприємництва й псевдопідприємництва;

- глобалістська правова концепція щодо одностатевих шлюбів;

- концепція забезпечення процесуальної симетрії обвинувачення й захисту в кримінальній юстиції;

- глобалістське поняття злочину;

- глобалістське поняття покарання за злочин;

- глобалістське поняття вини;

- глобалістське поняття тероризму;

- глобалістське правове поняття корупції;

- глобалістське правове поняття експлуатації людини людиною;

- глобалістське правове поняття порнографії;

- і т.д.

Відповідно до принципу соціального натуралізму соціальний прогрес відбувається шляхом так званої "натуралізації" соціальних феноменів, у тому числі юриспруденції. Ця натуралізація полягає в тому, що усі соціальні феномени (будучи витворами волі й свідомості людей) все більше й більше мають узгоджуватися людьми із законами соціальної природи. Це - закон соціального прогресу, що випливає із принципу соціального натуралізму. Глобалізація юриспруденції як прояв прогресу теж повинна ґрунтуватися на натуралізації - "юридичній натуралізації". Звідси випливає, що завданням юридичної глобалістики є сприяти впровадженню в соціальну практику формули "глобалізація юриспруденції має відбуватися шляхом її натуралізації, тобто узгодження національних юриспруденцій із природними законами суспільного життя людей".

У розвиток концепції "юридичної натуралізації" слід зазначити, що глобалізація юриспруденції ставить перед національними юриспруденціями (у тому числі перед юриспруденцією України) вимогу сприяти наступній "натуралізаційній" формулі: "незаконним може визнаватися лише те, що є протиприродним, тобто те, що суперечить законам соціальної природи", яка виводиться завдяки принципу соціального натуралізму. Ігнорування цієї формули веде до поширення в суспільстві правового свавілля й правових ілюзій, які проявляються у фактах зловживання правом й у самоізоляції національної юриспруденції у світовому просторі всупереч природному процесу глобалізації.

Важливою проблемою юридичної глобалістики є визначення закономірності й відповідних їй тенденцій розвитку національної юриспруденції в умовах глобалізації. Глобалізація не повинна розумітися як добровільна або примусова рецепція національною юриспруденцією правил чужого законодавства або імплементація міжнародно-правових актів. Глобалізація юриспруденції - це такий розвиток національних юриспруденцій, який полягає в наближенні їх до "спільного знаменника", властивого для всіх націй, що може визначатися лише за допомогою принципу соціального натуралізму. Відповідно до цього принципу таким глобалізуючим "спільним знаменником" для всіх національних юриспруденцій є природні закони суспільного життя людей, які повинні пізнаватися людьми й втілюватися ними у вигляді національного законодавства.

Очевидно, правильним було б стверджувати, що процес глобалізації юриспруденції почався з моменту появи самої юриспруденції. Особливо очевидним цей процес став під час бурхливого поширення ідеології римського права у світі. І отут варто підкреслити, що в основі ідеології римського права перебувала розроблена ще стародавніми греками ідея природності права. Очевидно, саме завдяки ідеології природного права римське право, що втілило її в собі, і змогло стати основою для розвитку глобалізації юриспруденції. Цей факт дає підставу вважати, що принцип соціального натуралізму, будучи новою формою розвитку ідеології природного права, може й повинен стати фундаментом для сучасного розвитку процесу глобалізації юриспруденції. Доречним буде також зауважити, що процеси глобалізації стосуються не лише юриспруденції, й усіх інших соціальних наук і соціальних практик: політології і політики, етики і моральності, економічної науки і практичної економіки, релігієзнавства і релігійного життя тощо. Зокрема, можна говорити і про наявність вже сьогодні підстав для формування кримінологічної глобалістики і глобальної практики протидії злочинності. І все це має, згідно з принципом соціального натуралізму, формуватися на фундаменті «спільного знаменника», яким є ідея природності усього соціального, що випливає з принципу універсального натуралізму.

Одним з найважливіших засобів наукового забезпечення процесу глобалізації юриспруденції є так зване "порівняльне правознавство". "Порівняльне правознавство" - це термін, що позначає, зокрема, порівняльні дослідження в правознавстві, тобто правознавчі дослідження, методом проведення яких є порівняння правових феноменів різних країн або різних часів. На нашу думку, той феномен, що ми називаємо сьогодні "порівняльне правознавство" або "юридична компаративістика" - це спеціальна процедура (процес) правознавства, яка ґрунтується на порівнянні правових явищ, тобто, яка проявляється у виді порівняння правових явищ. Видатний внесок у розвиток порівняльного правознавства як засобу наукового забезпечення процесу глобалізації юриспруденції вніс, зокрема, Гуго Гроцій своєю фундаментальною працею "Про право війни й миру". При ближчому розгляді виявляється, що це вдалося йому, на нашу думку, завдяки тому, що він порівнював правові феномени різних країн і часів, ґрунтуючись на ідеї природності права. Це свідчить про те, що подальший розвиток порівняльного правознавства може мати місце за умови, що воно буде засновано на принципі соціального натуралізму, який є сучасною формою розвитку ідеї природного права.

Виходячи із принципу соціального натуралізму, "основне питання порівняльного правознавства" може бути сформульоване у такий спосіб: "Критерій для порівняння правових явищ слід шукати в законах природи чи виводити з волі й свідомості людей?". Інакше кажучи: "Що варто обрати критерієм для порівняння правових феноменів: їхню відповідність законам природи чи їхню відповідність волі й свідомості людей?". Залежно від того, як вирішується це основне питання в порівняльному правознавстві, так вирішуються й всі інші питання.

Для правильного розуміння сутності порівняльного правознавства варто виходити з належної концепції порівняння як методу наукового пізнання. На нашу думку, порівнюючи різні речі між собою, ми пізнаємо, власне кажучи, різницю прояву в порівнюваних речах одного і того самого - законів природи, відповідно до яких ці речі мають існувати. Міра уздженості кожної з порівнюваних речей із цими законами і є тим критерієм для порівняння, що надає зміст самому порівнянню.

Порівняльне правознавство не може бути дійсно науковим, якщо дослідник не використовує для порівняння правових феноменів правильно обраний критерій. Саме по собі порівняння в порівняльному правознавстві - це, на нашу думку, виявлення того, якою мірою кожне з порівнюваних правових явищ узгоджується із природними законами суспільного життя людей, зокрема із законами природного права. Іншими словами, порівнювати правові явища можна лише за критерієм міри уздженості кожного з них із цими законами, тобто порівняльне правознавство полягає в порівнянні міри узгодженості кожного з порівнюваних правових явищ із природними законами соціального життя людей. Тільки таке порівняння має сенс. Порівняння за іншим критерієм сенсу не має. Наприклад, установлення при порівнянні законодавства Данії й законодавства України того факту, що перше легалізує одностатеві шлюби, а друге - ні, не має змісту. Зміст здобуває порівняння, яке виявляє, що законодавство України, не легалізуючи одностатеві шлюби, узгоджується із законами природного права, а законодавство Данії, легалізуючи одностатеві шлюби, не узгоджується із законами природного права.

Принцип соціального натуралізму, відкриваючи закономірність розвитку юриспруденції через пристосування її до природніх законів суспільного життя людей, закладає фундамент для юридичної футурології, тобто науки про майбутнє юриспруденції. Юридична футурологія буде виявляти тенденції розвитку юридичних феноменів, сприяючи таким чином прогресу як національних юриспруденцій, так і глобальної юриспруденції.

Викладене дає підставу, на нашу думку, вважати, що принцип соціального натуралізму може й повинен стати методологічним принципом порівняльного правознавства, що забезпечує нормальне протікання процесу глобалізації юриспруденції як одного із засобів протидії злу (злочинності), яке також глобалізується.

Додаток

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Поиск по сайту: