 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Соціальний натуралізм як ідеологія Культурної Революції (проблема природності соціального у світлі універсального натуралізму)
Зміст
Універсальний натуралізм – основа світогляду нового типу або Про «камінь, яким знехтували будівничі» ……………………….5
Соціальний натуралізм як ідеологія Культурної Революції (проблема природності соціального у світлі універсального натуралізму)………………………………... ………………………21
Основне питання юриспруденції і кримінології з позиції соціального натуралізму… …………………...................................61
Культура і закон (нова формула протидії злу)………………….93
Кримінальна сваволя в етиці Ф.М.Достоєвського……………101
Культура врятує світ (Маніфест Нового Просвітництва)……134
Яка культура – таке й життя, або Про національну ідею з антикримінальним потенціалом………………………………...147
Долю народів визначають університети, а не партії і уряди чи парламенти…………………………………………………………161
Свобода слова і культура (кримінологічний аспект)…………168
Соціопатична особистість у кримінологічному контексті (про так званий «корінь зла»)…………………………………………173
Воля і свідомість особи, що вчиняє злочин з необережності…179
Особистість правопорушника, який вчиняє екологічні злочини……………………………………………………………..193
Проблеми кримінологічної безпеки (нове тлумачення формули «щит і меч»)…………………………………………………………215
Співвідношення Конституції і ідеології у протидії злочинності…………………………………………………………222
Про експлуатацію людини в Україні, або Критика К.Маркса з позиції кримінології………………………………………………230
Концепція політичного права у протидії злочинності………..235
Тероризм як порушення природного права людини на безпеку (дослідження у світлі соціального натуралізму)………………244
Корупція як проблема політичної кримінології………………257
Соціопатія як передумова наркотизації людини………………264
Кримінально-правова доктрина України (проблеми розвитку)……………………………………………………………277
Справедливість кримінального закону (з позиції соціального натуралізму)………………………………………………………..292
Зловживання кримінальним законом і Конституція…………316
Кримінальне покарання у системі засобів протидії злочинності…………………………………………………………323
Кримінальний кодекс України: гендерний аспект……………345
Концепція «винної причинності» у кримінальному праві…...360
Терези української Феміди потребують капітального ремонту (проблеми кримінальної юстиції)………………………………366
Злочинність і юридична глобалістика…………………………375
Додаток. ВОЛЯ І СВІДОМІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ (дослідження із застосуванням принципу натуралізму). АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступенядоктора юридичних наук …………………………………………………………………...385
Мати-Природа – Найвищий Законодавець для усього сущого на усі часи
(Епіграф)
Універсальний натуралізм – основа світогляду нового типу
або Про «камінь, яким знехтували будівничі»
На піраміді Хеопса, будівництво якої було завершено в 2580 р. до н.е., ієрогліфами було написано: “Люди загинуть від невміння користуватися силами природи і від незнання істинного світу”. Хоч із того часу людство пройшло довгий шлях розвитку, ця засторога не перестала бути актуальною. Про це свідчать сучасні гуманітарні катастрофи, тобто, ті небезпечні соціальні явища, які є проявами волі й свідомості людей – злочинність, в т.ч. і тероризм, війни, різноманітні прояви соціального волюнтаризму й утопізму тощо.
Соціальні явища є небезпечними тоді, коли вони є протиприродними, тобто порушують закони Матері-Природи, дані нею саме для певного явища. Мати-Природа – це Те, що породжує усе суще і дає йому Закони для існування, утворюючи таким чином Світопорядок, а також ту його сферу, яка називається Соціальним Порядком. Іншими словами, Мати-Природа – це та універсальна сутність, яка проявляє себе в існуванні всього сущого за певними законами, це – сутність, що знаходиться «по той бік» сущого. Тому лише шляхом проникнення крізь феномени сущого можна відкривати ту сутність, яку називають Матір’ю-Природою. Мати-Природа породжує різні речі, даючи їм різні закони для існування. Тому «протиприродність» означає, що явище у своєму існуванні порушує ті закони, які Мати-Природа дала саме для нього, а не закони, за якими мають існувати інші явища. Протиприродність має місце лише при порушенні річчю (явищем) законів власної природи, а не чужої. Прояв протиприродності означає, що явище, порушуючи закони своєї природи, втрачає цю природу і набуває іншої чи іншим чином змінюється його природа. Наприклад, хвороба є порушенням законів біологічної природи, даних для людини, що може привести до її смерті, яка означає заміну біологічної природи живого тіла на фізичну природу, властиву мертвому тілу (трупу), існуючому вже за своїми (не біологічними, а фізичними) законами природи. Злочин є протиприродним феноменом тому, що є порушенням законів соціальної природи, за якими має існувати Людина як соціальна істота, але він не порушує при цьому законів біологічної та фізичної природи. Будучи протиприродними, тобто порушуючи закони природи, дані для їхнього існування, соціальні явища стають небезпечними і тому є соціальним злом, хоч при цьому вони не порушують закони фізичної та біологічної природи.
Усі види соціального зла, що становлять небезпеку для людства, - це прояви волі й свідомості тих людей, які не керуються законами Матері-Природи. Воля і свідомість, не узгоджені з цими законами, утворюють так званий «комплекс сваволі і ілюзій», що є коренем усякого зла на світі (що проявляється у сфері політики, економіки, права, моралі, науки, релігії, мистецтва тощо), в т.ч. і найбільш небезпечної його форми – злочинності.
Воля і свідомість людини призначені для пристосування її до законів Матері-Природи. І якщо цього у тієї чи іншої людини чомусь не відбувається, то тоді її воля і свідомість, набираючи стану сваволі і ілюзій, стають джерелом зла, яке є протиприродною формою соціальної реальності. А найнебезпечнішою формою цього зла є злочинність, включаючи такі її види як тероризм, організована злочинність, корупція, експлуатація людини людиною, зловживання та різноманітні катастрофи криміногенного характеру (криміногенні катастрофи).
Злочинність, або по-біблейному «беззаконня», і є одним із найнебезпечніших проявів безкультур’я людини, тобто того “невміння користуватися силами природи” і “незнання істинного світу”, про які було написано на піраміді Хеопса. Культура ж людини – це міра узгодженості її волі і свідомості із законами Матері-Природи. Такого поняття культури людини, яке випливає з ідеї природної цілісності світу, наразі не вистачає для протидії ураженню людства «епідемією» протиприродності. Воно є своєрідним лікувальним засобом проти хвороби протиприродності – кореня усіх соціальних негараздів. Культура людини як стан узгодженості її волі і свідомості із законами природи створює у неї імунітет проти усіх людських пороків, коренем яких є протиприродність у вигляді сваволі і ілюзій людини, наповнює її життя істинним смислом, тобто тим, для чого людину призначила Мати-Природа. І тут не має значення через який канал ця узгодженість у людини відбувається: через канали ідеології, релігії, мистецтва, науки, практичної діяльності, виховання чи ще іншим чином. Таких каналів безліч.
Нова соціальна наука і, зокрема нова кримінологія як наука про кримінальні прояви сваволі, так само як і нова юриспруденція, що досліджує механізм протидії проявам сваволі і ілюзій з допомогою норм права, на нашу думку, мають шукати засоби розв’язання проблеми протидії сваволі і ілюзіям саме у сфері пізнання законів Матері-Природи і узгодження з ними волі і свідомості якомога більшого числа людей. Це має забезпечити утворення прогрессивного соціального порядку, сприятливого для нормального життя людей.
Слід зазначити, що цей підхід засновується на так званій “універсальній конституції” природи, що випливає з ідеї природної цілісності світу, тобто з ідеї універсального натуралізму[1], яка означає, що всяке суще є породжене Матір'ю-Природою і має природні закони для свого
існування. Згідно з цією «конституцією», універсальними для усіх форм природи (фізичної, біологічної і соціальної) є наступні закони: закон годинника; закон обміну; закон стратифікації.
Закон годинника формулюється наступним чином: “Будь-яка річ утворена таким чином, що має у собі фактор, який генерує її рух (поведінку), і фактор, який регулює її рух (поведінку)”. Ці фактори пов’язані як пружина і маятник у годиннику. Якщо, наприклад, взяти до уваги пір'їну, що летить у повітрі, соняшник, що повертає свою «голову» до сонця і людину, що будує собі у селі дім, то «поведінка» усіх цих трьох предстаників фізичної, біологічної та соціальної форм природи має «спільний знаменник» - а саме їхня «поведінка» відбувається за законом годинника. У пір'їни «пружиною», що генерує «поведінку» є її здатність тяжіти (вага), а «маятником», що регулює «поведінку» є форма, яка їй властива. У соняшника «пружиною», що генерує рух його «голови» до сонця є механізм засвоєння сонячної енергії, а «маятником», що регулює цей рух є властивий соняшнику механізм чутливості до сонячних променів. У людини, яка будує собі у селі дім «пружиною» поведінки є воля, що генерує її поведінку, а «маятником» - свідомість, що регулює цю поведінку.
Закон обміну має наступне формулювання: “Кожна річ існує як учасниця всесвітнього обміну між речами”. Цей закон указує на те, що пізнання будь-якої речі фізичної, біологічної чи соціальної форми природи можливе лише через розгляд її як учасниці всесвітнього обміну між речами. Чи лежить камінь на горі під сонцем, чи росте жито у полі, чи читає лекцію професор в університеті – «спільним знаменником» для усіх цих представників трьох форм природи є те, що їхнє буття є проявом участі у всесвітньому обміні між речами.
Закон стратифікації формулюється так: “Будь-яка річ складається зі страт (нашарувань) – річ вищої форми розвитку виникає з речі нижчої форми розвитку і нашаровується на неї, не руйнуючи її, а співіснуючи з нею і перебуваючи з нею у генетичному зв’язку”. Цей закон, зокрема, вказує на те, що соціальна форма природи «народжується» з біологічної, а біологічна - з фізичної, не руйнуючи одна одну, а нашаровуючись вища на нижчу (за принципом «матрьошки») і знаходячись у генетичному зв’язку одна з іншою. Зокрема, воля і свідомість як феномени, що утворюють соціальну страту у людини, мають ґрунтуватися на біологічній страті. Є достатньо підстав вважати, що біологічним субстратом волі є підкірка головного мозку, а біологічним субстратом свідомості є кора головного мозку. Згідно із законом годинника підкірка – це субстрат «пружини», що генерує поведінку людини, а кора – це субстрат «маятника», що регулює поведінку людини, забезпечуючи таким чином людині участь в обміні, в тому числі соціальному. На цих біологічних субстратах і «ґрунтуються» воля і свідомість людини, перебуваючи з ними у генетичному зв’язку. Цей зв’язок указує на те, що усі три форми природи – фізична, біологічна і соціальна - засновані на «спільному знаменнику».
Соціальний досвід свідчить, що прогрес суспільства відбувається завдяки природному соціальному порядку, що сприяє конкурентноздатності тих людей, які мають повніше уявлення про природні закони суспільного життя людей і повніше слідують цим законам. Такі люди, утворюючи собою еліту, і «тягнуть» решту людей суспільства по шляху прогресу. Це, зокрема, було особливо помітно у епоху Просвітництва XVII – XVIII століть, коли просвітителі «витягли» Європу із кризи світогляду, спричиненої середньовічним обскурантизмом.
Проте слід зазначити, що людство не має імунітету від ураження світогляду новими кризами, подібними середньовічній. При найближчому розгляді можна помітити, що сьогодні має місце тенденція до поширення в людській спільноті різноманітних проявів сваволі і ілюзій, тобто протиприродності (порушень законів Матері-Природи) у всіх сферах людського життя. Це означає регрес. Тому виникає потреба у Новітньому Просвітництві, яке б, культивуючи новітню ідеологію природності, повернуло б людство на шлях прогресу.
Існує драматична криза сучасного соціального життя людей, що вимагає вирішення основного питання світогляду, яке, на нашу думку, можна сформулювати і позначити як проблему природності соціального: «Чи є соціальне природним, чи соціальне не є природним?». Зазначене вище дає підстави вважати, що це питання має вирішуватися наступним чином: соціальне є не менш природним, ніж фізичне чи біологічне, а, навіть, більш природним, бо є вищою від них формою розвитку природи. Звідси і треба, згідно з теорією універсального натуралізму, виходити при вирішенні усіх соціальних проблем.
Слід також зазначити, що подібним чином має формулюватися основне питання будь-якої галузі науки, яка досліджує соціальні феномени: соціологія, психологія, етика, юриспруденція, політологія, економічна наука, культурологія, релігієзнавство, мистецтвознавство, мовознавство тощо.
Тестом для визначення спроможності теорії універсального натуралізму може бути, на нашу думку, застосування її для з’ясування, зокрема, поняття такого атрибуту соціальної природи як духовність, або інакше «духовний світ людини». Очевидно, слід визнати існування проблеми природності духовного, яку можна сформулювати так: «духовність людська – це природний феномен чи поза природний?». На нашу думку, вказана проблема теж має вирішуватися відповідно до теорії універсального натуралізму. Застосування цієї теорії приводить до наступного вирішення «проблеми природності духовного»: духовність – це вироблена з «матеріалу» Матері-Природи «продукція» духу, тобто волі і свідомості, яка є новою природою, що виникає як результат пристосування людини до законів Матері-Природи. До цієї «продукції» відносяться, зокрема, такі феномени духовності як віра, надія, любов, самопожертва, співчуття, почуття справедливості, патріотизм, дружба, наукові відкриття, естетичні переживання тощо. Ця духовність втілюється у витворах людських рук, що мають фізичну чи біологічну форму: машинобудування, тваринництво, твори мистецтва, здоров’я людей тощо. Якщо так тлумачити духовність, то вона теж є феноменом, який породжується Матір’ю-Природою і має існувати за її законами. Очевидно, Мати-Природа з допомогою волі і свідомості людей творить нову форму природного – соціальну. Так само, як вона з допомогою інстинкту і психіки тварин утворила таку форму природного як анімальність тваринного світу – попередницю духовності світу людського.
Духовність як прояв людського духу (тобто як прояв волі і свідомості людей) – це не позаприродне щось, а нова природа. Тобто це прояв нової, соціальної природи, яка утворюється з допомогою волі і свідомості людей. Вона, згідно із законом стратифікації, «лежить» на біологічній і фізичній стратах людини і є генетично пов’язаною з ними. Криза духовності виникає у випадку, якщо вона є «продукцією» волі і свідомості, що не узгоджені із законами природи, тобто знаходяться у стані сваволі і ілюзій. Тоді замість духовності у людини формується соціопатія, або іншими словами – бездуховність. Соціопатія людини – це антипод духовності.
Одним із симптомів кризи сучасного світогляду (і заснованої на ньому науки) є поширення ідеології, що отримала назву «постмодернізму». Постмодернізм – це яскрава ілюстрація ураженості світогляду кризогенним комплексом сваволі і ілюзій, що є втіленням протиприродного стану волі і свідомості людини.
Для протидії пануванню кризогенної ідеології протиприродності у людській спільноті з допомогою Новітнього Просвітництва має культивуватися ідеологія природності, зокрема ідея, що єдиним джерелом Істини, Добра, Справедливості, Свободи (зокрема прав людини), Безпеки, Віри, Краси, Любові, Щастя, Миру, Добробуту тощо є природність людської життєдіяльності, тобто узгодженість волі і свідомості людей із законами Матері-Природи, яка ще називається культурою людей.
Таким чином, теорія універсального натуралізму спонукає до нового, природного розуміння таких ідей (понять) як істина і неістина, добро і зло, справедливість і несправедливість, свобода і несвобода, право і неправо, мораль і немораль, безпека і небезпека, щастя і нещастя, здоров’я і нездоров’я тощо, виходячи з критерію природності, тобто відповідності чи невідповідності феномену, що визначається тим чи іншим поняттям, законам природи.
Сьогодні є усі підстави вважати, що наявні ознаки соціальної кризи у світі, яка є проявом поширення серед людей комплексу сваволі і ілюзій, вказують на те, що настав час для нової натуралізації світогляду, подібної до тієї, яка мала місце в епоху Просвітництва, але більш універсальної. Отже, світогляд і заснована на ньому наука мають «переформатуватися» на новій ідеологічній «матриці» - на ідеї узгодженості волі і свідомості людей із законами Матері-Природи як джерела всякої істинності. Такою ідеологічною «матрицею», здатною сьогодні «переформатувати» світогляд і засновану на ньому науку, уявляється «універсальна конституція» природи, що має продукуватися натурософією (на відміну від натурфілософії, що визначається як філософія природи). І ось чому. Натурософія – це мудрість, що утворюється у людини в результаті безпосереднього відкриття нею законів Матері-Природи. Методика натурософії – це «методика» власного відкриття людиною, виходячи з ідеї природної цілісності світу, законів «універсальної конституції» природи. Мудрість людини і культура людини розрізняються наступним чином. І «мудра» людина і «культурна» людина – означає, що воля і свідомість людини узгоджені із законами Матері-Природи. Але мудра людина – це та людина, яка сама відкрила завдяки власній здатності ці закони, тобто безпосередньо сприйняла закони природи, а культурна людина – це та людина, яка уявлення про ці закони отримала від мудрих людей, тобто опосередковано сприйняла закони природи. Іншими словами, натурософія – це першоджерело культури людини, в тому числі фізичної наукової культури як міри узгодженості людини із законами фізичної форми природи, біологічної наукової культури як міри узгодженості людини із законами біологічної форми природи і соціальної наукової культури як міри узгодженості людини із законами соціальної форми природи.
З нашої точки зору, натурософія може сприяти подоланню сучасної кризи культури людини, що проявляється у поширенні «вірусу» сваволі і ілюзій в людській спільноті, який і створює кризогенну “епідемію протиприродності» у суспільстві. А зробити це натурософія може, відкриваючи ті закони Матері-Природи, які є «спільним знаменником» для усіх трьох форм природи – фізичної, біологічної, соціальної. Сформульовані вище три закони, - закон годинника, закон обміну і закон стратифікації, - що утворюють так звану «універсальну конституцію» природи, і є спробою пошуку того «спільного знаменника». В чому ж полягає його евристична роль? Ідея природної цілісності світу і виведений з неї принцип універсального натуралізму вказують на те, що між фізичною, біологічною і соціальною формами природи існує генетичний зв’язок: з фізичної форми в результаті розвитку породжується біологічна форма, а з біологічної – соціальна. А це означає доцільність наступної парадигми: 1) генетичний зв’язок має існувати не лише між самими трьома формами природи, а й також між законами фізичної, біологічної і соціальної природи; 2) цей зв’язок може існувати лише за наявності якихось законів Матері-Природи, що є «спільним знаменником» для фізичних, біологічних і соціальних законів природи. Слід зазначити, що з цієї парадигми випливає і критерій розвитку науки. Суть наукового пізнання світу згідно із зазначеною парадигмою полягає у пошуку відповіді на питання: «Що є спільним для усіх речей і що їх розрізняє?». Чим далі просунулася наука у вирішенні цього питання, тим глибше вона пізнала таємниці природи. Наприклад, в етиці і кримінології це фундаментальне питання можна трансформувати наступним чином: «Що спільним є для усіх злочинів усіх часів і народів і що їх розрізняє?». Наскільки етика і кримінологія просунулися в пошуку відповіді на це питання, настільки вони і пізнали феномен злочинності. Це саме стосується пізнання фізичних і біологічних феноменів у фізиці («що спільного між фізичними тілами і що їх розрізняє?») і біології («що спільного між біологічними організмами і що їх розрізняє?»).
Очевидно, саме з допомогою цієї парадигми, яка вказує на існування «універсальної конституції» природи, має бути здійснено прорив до наукової культури нового типу. Та ілюзорна «стіна» між законами фізичної, біологічної і соціальної природи, що існує сьогодні зокрема в науці, має бути зруйнована завдяки зазначеній парадигмі «універсального натуралізму». І це відкриє шлях до відкриття нових законів фізичної, біологічної та соціальної природи, що сприятиме небувалому досі прогресу людства. Зокрема, як можна припустити, настане бурхливий розвиток наук, які досліджуватимуть соціальну форму природи як найвищу форму в порівнянні з фізичною і біологічною формами.
Крім того, парадигма «універсального натуралізму» - це єдиний «спільний знаменник» для усіх людей усього світу і усіх часів. Усі люди усіх часів і народів здатні бути включені в «людство» на його основі.
Ті науки, які сьогодні називаються природничими, насправді штучно обмежується вивченням лише частини природи, а не усієї природи, причому тієї частини природи, яка проявляється в нижчих її формах – фізичній і біологічній. Проте найбільш природничими мають вважатися науки про соціальну форму природи, яка є найвищою формою розвитку природи і тому хранить у собі найглибші таємниці природи, фундаментальніші, ніж ті, що є у фізичній і біологічній формах природи. Штучний розрив між так званими природничими науками і неприродничими (соціальними) науками, який суперечить теорії універсального натуралізму, гальмує розвиток культури людей і тому має бути подоланий з допомогою ідеї природної цілісності світу, з якої випливає ідеологія універсального натуралізму. Усі науки мають бути природничими, у тому числі і соціальні науки. І це має забезпечуватися не шляхом редукціонізму, тобто зведення соціальних явищ (і людини) до рівня нижчих (фізичної чи біологічної) форм природи, а, навпаки, шляхом визнання існування вищої форми розвитку природи – соціальної природи як «третьої природи». Виходячи з цього, поняття «природа» має бути реформоване шляхом включення до його змісту, крім фізичної і біологічної форм природи, «третьої природи» - соціальної природи.
З теорії універсального натуралізму випливає, що має розвинутися таке поняття «Мати-Природа» (або, що те саме, «природа»), яке дорівнюватиме поняттю «Бог». Поняття «природа» в такому розумінні - це той «камінь, яким знехтували будівничі», що вибудовували світогляд людини. Нове поняття «природа», будучи покладене в основу світогляду, дасть людству «нові очі», які відкриють йому нові грані цього світу.
Така трансформація уявлень про феномен, який сьогодні називають «природою» і є, на нашу думку, передумовою Культурної Революції ХХІ століття, заснованої на новій соціальній культурі людей, що відображатиме нові закони Матері-Природи, котрі відкриються внаслідок трансформації уявлень про феномен «природа». Якщо так розуміти «природу», то має бути сформульоване гасло «Вперед, до Природи!», яке означає, що людина має шукати злагоди не лише із законами фізичної і біологічної природи, а й із законами соціальної природи. При зазначеному підході до поняття «природи» формула «рух до природи», означає рух не «назад» (як це уявляв, наприклад, Жан Жак Руссо), а навпаки - рух «вперед», тобто не соціальну інволюцію, а соціальну еволюцію.
Спроби знайти вирішення проблеми зв’язку між фізичною, біологічною і соціальною формами природи в науці здійснюються давно. Один із способів вирішення цієї проблеми запропонував, зокрема, В.І.Вернадський з допомогою концепції ноосфери. Теорія універсального натуралізму – це продовження того пошуку, що його проводив В.І.Вернадський, але іншим шляхом. На відміну від концепції ноосфери, яка вказує (і, на нашу думку, цілком правильно) на «планетарне значення розуму», теорія універсального натуралізму розкриває ідею природної цілісності світу через визнання генетичного зв’язку між фізичною, біологічною та соціальною формами природи.
Очевидно, настане час, коли подальший прогрес людства буде визначатися досягненнями саме наук про соціальну форму природи, бо лише осягнення природних законів, що там діють здатне відкрити очі людям на найсокровенніші таємниці Матері-Природи. Результатом цього будуть наукові відкриття, що приведуть до революції у всіх галузях наукового пізнання, в тому числі у фізиці і біології. Соціальні науки перестануть бути ремеслом, яке полягає в тлумаченні феноменів, створених волею і свідомістю соціальних діячів, і стане справжньою наукою, здатною так само відкривати закони Матері-Природи, як і фізика та біологія. За допомогою «універсальної конституції» природи буде виявлено генетичний зв’язок між фізичними законами Ньютона, біологічними закономірностями, відкритими Чарльзом Дарвіним, релігійними заповідями, сформульованими у всіх віруваннях і кримінальними кодексами, розробленими законодавцями усіх часів і народів. Це значно збагатить культуру людини як основу прогресу людства.
Підставою для такого футурологічного передбачення може служити, зокрема, той факт, що сам термін «закон» в науки про фізичну і біологічну природи ввів філософ Анаксимандр шляхом запозичення його з юриспруденції, яка створила саме поняття закону.
«Універсальна конституція» природи має стати, на наш погляд, натурософською основою нової наукової культури, тобто культури наукового дослідження світу, необхідної для адекватного реагування людства на нові виклики часу, і зокрема, формування природного соціального порядку, сприятливого для прогресу суспільства. Виходячи з цього, нагальною є потреба у розвитку нової соціології як науки про соціальні явища, в тому числі і нової юриспруденції і нової кримінології, які втілювали б нову наукову культуру, засновану на ідеології «універсальної конституції» природи. Іншими словами, йдеться про розвиток «натуралістичної соціології», що має включати і «натуралістичну юриспруденцію» і «натуралістичну кримінологію» замість так званих «волюнтаристичної соціології», включаючи «волюнтаристичну юриспруденцію» і «волюнтаристичну кримінологію». Так само можна сказати, що замість «волюнтаристичного державознавства» має розвиватися згідно з «універсальною конституцією» природи «натуралістичне державознавство», засноване на ідеї природності держави.
Сторінка соціальних наук, і, зокрема, юриспруденції і кримінології, відірваних від коріння законів Матері-Природи і заснованих на протиприродній основі сваволі і ілюзій людей, має бути перегорнута. Соціальні науки (в тому числі юриспруденція і кримінологія), засновані на універсальному натуралізмі, не лише приведуть до нових відкриттів у пізнанні законів соціальної природи, а й внесуть свій внесок у пізнання законів фізичної і біологічної природи, отже, - в розвиток фізичних і біологічних наук.
Очевидно, в контексті універсального натуралізму має бути переглянута також парадигма «матері усіх наук» - філософії. Як показало життя, використання дилеми «матерія – ідея» (або «буття – свідомість») для постановки основного питання філософії є непродуктивним, тому що сама ця дилема є некоректною. Насправді, згідно із теорією універсального натуралізму, основне питання філософії має формулюватися як проблема співвідношення між категорією «закони природи» і категорією «воля і свідомість» людини, або іншими словами у вигляді дилеми «натуралізм – волюнтаризм». Виходячи з цього, основне питання філософії має бути сформульоване наступним чином: «Яка роль волі і свідомості людей у світі, що існує за законами Матері-Природи?». Згідно з теорією універсального натуралізму, це питання має наступне вирішення: «Воля і свідомість людей виконують роль, яка полягає у тому, щоб генерувати і регулювати поведінку людей, пристосовуючи її до законів Матері-Природи». Таке вирішення основного питання філософії відкриває нові можливості у вирішенні усіх інших філософських і нефілософських проблем, в тому числі тих, які стосуються феномену людської сваволі. На нашу думку, теорія універсального натуралізму, яка пропонує мірою всього сущого вважати відповідність законам Матері-Природи, тобто відповідність критерію «природності», може стати тим світоглядним інструментарієм, що «відкриє нові очі» не лише на соціальні явища, а й на фізичні і біологічні. З допомогою цієї теорії вдасться належним чином відповідати на виклики часу.
На нашу думку, настав час нової парадигми природознавства – парадигми «трьох природ» - фізичної, біологічної і соціальної, замість помилкової парадигми «двох природ» - фізичної і біологічної, яка виключала з цілісної системи природи соціальну природу. Нова парадигма природознавства має відповідно до теорії універсального натуралізму випливати з ідеї природної цілісності світу, яка зобов’язує включати до системи природи і соціальні феномени, а не виключати їх з цієї системи як це наразі має місце. Таке природознавство можна назвати природознавством «трьох природ» (яке має прийти на зміну традиційного природознавства «двох природ»). Парадигма «системності трьох природ» відкриє нові можливості у пізнанні фундаментальних законів природи, і завдяки цьому сприятиме розвитку не лише соціальних наук (в тому числі юриспруденції), а й фізичних та біологічних. Зокрема, це стосується медицини і медичної екології. Згідно з теорією універсального натуралізму медицина теж має засновуватися на критерії «природності - протиприродності»: усе, що є природним, тобто відповідає законам Матері-Природи, є сприятливим для здоров’я, а усе протиприродне, тобто таке, що не відповідає законам Матері-Природи, є несприятливим для здоров’я. Звідси випливає, зокрема, що здоров’я – це надбання людей культурних, тобто тих, у кого воля і свідомість узгоджені із законами Матері-Природи, а хвороби – це продукт безкультур’я.
Сучасне життя ставить людей перед необхідністю пошуку нових інструментів пізнання істини інакше людство зверне з шляху прогресу на шлях регресу з усіма небезпечними наслідками. Теорія універсального натуралізму пропонує таким інструментом вважати критерій «природності»: природність, тобто відповідність того чи іншого нашого уявлення законам Матері-Природи, є критерієм істини (а невідповідність – це критерій неістини). Критерій «природності» є універсальним критерієм істини, - це своєрідний «золотий ключ» в пізнанні людиною світу і в її практиці. Будь-яка людина, наділена здоровим глуздом, здатна і має застосовувати критерій «природності» для вирішення будь-яких проблем, що постають перед нею. Цей критерій є універсальною мірою для усього сущого. Нормальне (природне) життя людини може їй забезпечити світогляд, заснований на цьому критерії.
У соціальній практиці світогляд набирає форми ідеології. Ідеологічною основою соціального прогресу європейських країн і США була ідеологія Просвітництва XVII – XVIII століть, яка висвітлювала природні корені соціальних явищ. Японське «диво» - теж плід оригінальної натуралістичної ідеології, яка послужила основою для створення людьми прогресивного соціального порядку в цій країні. Це саме можна сказати і про ідеологію конфуціанства, на якій розвивається сучасний Китай. Очевидно, українське суспільство теж стане на шлях прогресу, якщо візьме на озброєння ідеологію, що буде розвитком ідеологічної традиції Просвітництва.
Ідеологія, заснована на теорії універсального натуралізму, що є розвитком ідей стоїків, Цицерона, Гуго Гроція, ідеологів Просвітництва, Г. Сковороди, Ч.Дарвіна, Е.Дюркгейма та інших «натуралістів» - це сучасний компас для соціального прогресу. Вона здатна дати критерій для політичних, економічних, правових, моральних, наукових та інших істин, які і мають служити орієнтирами на шляху соціального прогресу. Теорія універсального натуралізму є засобом вирішення надзвичайно актуальної проблеми сучасного світогляду – проблеми природності соціального. Розв’язання її відкриє нові можливості у протидії різноманітним соціальним патологіям, тобто проявам сваволі і ілюзій у вигляді соціального волюнтаризму та утопізму, екстремізму, містицизму, тероризму, злочинності (в тому числі корупції, зловживанням владою і правом), експлуатації одними людьми інших і тому подібних протиприродних феноменів, що перешкоджають соціальному прогресу.
Соціальний натуралізм як ідеологія Культурної Революції (проблема природності соціального у світлі універсального натуралізму)
Те, що сьогодні відбувається у світі викликає запитання: це свідчення прогресу чи регресу сучасної цивілізації? Найдраматичнішим є те, що з кожним днем стає все важче розрізняти добро і зло, істину і неістину, красу і некрасу, справедливість і несправедливість, героїзм і злочин, хороших людей і поганих, підприємництво і псевдопідприємництво, свободу і сваволю, дійсність і ілюзії, порядок і анархію, право і неправо, демократію і псевдодемократію, моральність і аморальність і т.д. Одностатеві шлюби прирівнюються до шлюбів між чоловіками і жінками, політичне шахрайство цинічно називають безневинною «політичною технологією», експлуатацією біологічних властивостей (інстинктів) людини у літературі, музиці і на телебаченні замінюють справжнє мистецтво, містикою намагаються «виправити» реальність тощо. І все це у сучасних суспільствах маскується під виглядом прогресу.
Сваволя і ілюзії уражають усе більше людей і проявляються в усіх сферах людського життя у вигляді аморальності, злочинності, екстремізму, містицизму, волюнтаризму, утопізму, обскурантизму тощо. Людям стає все важче розуміти один одного. Зловживання, тобто вживання для творення зла засобів, що існують для творення добра, стає нормою життя. Люди погані живуть у кращому добробуті, ніж люди хороші. З допомогою принципу соціального натуралізму сучасному стану людської спільноти можна поставити, на нашу думку, наступний діагноз: «Повсюди - «епідемія протиприродності», усе, в чому проявляється воля і свідомість людей, вражається протиприродністю, просто якийсь патологічний культ протиприродності!». Українське суспільство тут не виняток, а, можливо, лише один із типових випадків...
Уявляється, що все це та багато іншого, подібного цьому, є ознаками не соціального прогресу, а соціального регресу. Людство, у тому числі і українське суспільство, має набратися сміливості визнати це, бо лише тоді воно звернеться до Новітнього Просвітництва, яке виведе його через Культурну Революцію на шлях соціального прогресу, як це було, зокрема, у ХVII – XVIII століттях у Європі. Культурна Революція – це радикальна зміна стану волі і свідомості людей: від стану сваволі і ілюзій до стану узгодженості їх із законами Матері-Природи.
Якою ж має бути ідея Новітнього Просвітництва, аби вона здатна була зупинити соціальний регрес і започаткувати соціальний прогрес через Культурну Революцію? Цією ідеєю має бути ідея, що є результатом розвитку ідеї Просвітництва XVII – XVIII століть, тобто її спадкоємницею. Просвітництво XVII – XVIII століть вивело цивілізацію з тодішньої кризи, викликаної поширенням серед людей сваволі і ілюзій, з допомогою ідеї підкорення волі і свідомості людей законам Матері-Природи, дія яких поширюється не лише на фізичні та біологічні, а й на соціальні явища. На цій ідеї засновувалась концепція природного права, з якої виводилися права людини, покладені тоді в основу соціального прогресу, зокрема, прогресу європейської цивілізації. Таким чином, ідея природності соціального життя людей вилікувала людство від «комплексу» сваволі і ілюзій, завдяки чому була подолана криза, що виникла через відхилення соціального життя людей від законів природи, яким воно мало б підкорятися.
Отже, на нашу думку, розвиваючи ідеї Просвітництва, проблему сучасного світогляду можна сформулювати як проблему природності соціального, яку слід вирішувати згідно з теорією універсального натуралізму.
З цього випливає, на нашу думку, що результатом розвитку ідеології Просвітництва XVII – XVIII століть є соціальний натуралізм, який і має стати ідеологією Новітнього Просвітництва. Соціальний натуралізм ( тобто уявлення про природність соціального) – це світогляд, який виводиться з ідеї природної цілісності світу, що покладена в основу теорії універсального натуралізму, згідно з якою все, що існує на світі має існувати за законами Матері-Природи.
Тут доречним було б вказати на наступне. Внаслідок драматичної помилки сучасного світогляду, яка полягає у тому, що уся Природа зводиться лише до фізичної природи і біологічної природи і не визнається факт існування соціальної природи, поняття натуралізму сьогодні спотворюється. Воно вживається для протиставлення фізичних і біологічних феноменів з одного боку і соціальних феноменів - з другого боку, виходячи з помилкової презумпції, що соціальне не є природним. Таким чином, поняття «натуралізму» спотворювалося тим, що воно наповнювалося антисоціальним сенсом. Внаслідок цього, пошук природних законів для соціальних явищ помилково кваліфікувався як спроби підведення соціальних явищ до законів фізичної природи чи законів біологічної природи, бо існування законів соціальної природи не визнавалося.
Через невизнання того факту, що крім фізичної природи і біологічної природи існує ще й соціальна природа, соціальні теорії зводилися до двох типів: 1) соціальні теорії, що пояснювали соціальні феномени за законами фізичної чи біологічної природи; 2) соціальні теорії, що пояснювали соціальні феномени виключно як продукти волі і свідомості людей (так звані волюнтаристські і утопістські теорії). Теорія соціального натуралізму не лише знімає антисоціальний сенс поняття натуралізму, а й надає йому соціальний сенс. Теорія соціального натуралізму – це теорія природності соціального, але не фізикалізації соціального чи біологізації соціального. Вона відкриває новий «архіпелаг» для пізнання – і цей «архіпелаг», який досі залишався «білою плямою» на мапі сучасного світогляду називається «соціальною природою». Теорію соціального натуралізму можливо більш вдалим було б називати теорією природності соціального, що однаково відкидає як фізикалізацію і біологізацію соціального, так і пояснення соціального як витвору виключно волі і свідомості людей.
Виходячи з ідеї природної цілісності світу, воля і свідомість людей - це лише розвинуті у людини засоби, призначені для пристосування її до законів Матері-Природи, а не те, що робить людину незалежною від цих законів. Лише з допомогою волі і свідомості люди можуть жити у злагоді із законами Матері-Природи. У цьому полягає свобода волі людей і істинність їхньої свідомості. Якщо воля і свідомість не виконують свого призначення, то вони перетворюються на сваволю і ілюзії, які ставляться на місце законів Матері-Природи, тобто стають протиприродними. Вони і є джерелом усякої протиприродності у житті людей, яка і називається злом, у тому числі і соціальним злом. Це проявляється у вигляді різноманітних симптомів соціального регресу. Тому для протидії всякому злу треба домагатися того, щоб «комплекс» сваволі і ілюзій не утворювався у людей та не підміняв собою волю і свідомість, що знаходяться у нормальному стані, тобто у стані підкорення законам Матері-Природи. У цьому - основа соціального прогресу. Джерелом таких атрибутів соціального прогресу як Добро, Істина, Краса, Справедливість є не самі по собі воля і свідомість людей, а Мати-Природа, даючи закони для волі і свідомості людей.
Виходячи з постулату впорядкованості світу, очевидно має існувати якесь «основне питання соціального світогляду», від вирішення якого залежить вирішення усіх інших питань людського життя. Уявляється, що це «основне питання соціального світогляду» можна сформулювати так: «Соціальні явища – це витвір Природи чи Людей?». Кінь нової породи, виведений арабами, картина «Джоконда», написана Леонардо да Вінчі, автомобіль, зроблений Генрі Фордом, комп’ютерна програма, розроблена фахівцями кампанії «Майкрософт» - це витвори Природи чи Людей? Відповідь на це питання можна дати з допомогою соціального натуралізму, згідно з яким усе, що, так би мовити, «створено» волею і свідомістю Людей – це результат перетворення Людьми за даними Природою законами матеріалів, створених Природою. Отже, насправді творцем є Природа, а людина – лише перетворювач того, що створено Природою. Тому всі атрибути соціального життя є такими природними речами, які пройшли через перетворення людьми. Таке вирішення згідно з теорією універсального натуралізму світоглядної проблеми природності соціального ми і називаємо соціальним натуралізмом.
Соціальний натуралізм – це світогляд, згідно з яким соціальні явища мають розглядатися як такі, що породжуються Матір’ю-Природою і існують так само за її законами, як і фізичні та біологічні. Для усього сущого Природа є Матір’ю і Найвищим Законодавцем. Тому, зокрема, дуалістична формула «природа і суспільство» є надзвичайно шкідливою помилкою, бо виводить «суспільство» за межі «природи» і таким чином заперечує, що «суспільство» – це теж «природа», але інша «природа», ніж фізична та біологічна. Воно є вищою формою розвитку «природи», яка нашаровується на фізичну і біологічну «природи». «Суспільство» відрізняється від фізичної і біологічної «природи» не тим, що воно не є «природою», а тим, що це вища форма «природи», яка виникає у результаті розвитку фізичної і біологічної форм «природи» і при цьому знаходиться у генетичному зв’язку з останніми.
Соціальний натуралізм дає можливість побачити, що існує, образно кажучи, не дві «природи» - фізична і біологічна, а три «природи» - фізична, біологічна і соціальна. І ця «третя природа» (тобто, соціальна) не опускається до перших двох, а, навпаки, піднімається над ними як вища за них і існує за своїми, властивими лише для неї природними законами. Утворюючи ієрархічне нашарування «фізична природа – біологічна природа – соціальна природа», ці три «природи» генетично зв’язані між собою, бо біологічна породжується розвитком фізичної, а соціальна – розвитком біологічної. Таким чином, з теорії універсального натуралізму спонукає до того, що поняття «природа» має бути реформоване шляхом включення до його змісту, крім фізичної і біологічної природи, ще й «третьої природи», тобто «соціальної природи». Відповідно до соціального натуралізму, що випливає з теорії універсального натуралізму, соціальні явища не є позаприродними, але визнання їх природними не означає, що вони цим самим опускаються до фізичної чи біологічної природи. Тому соціальний натуралізм не є «фізикалізацією» чи «біологізацією» соціальних явищ, як це може здатися на перший погляд.
З допомогою принципу природності соціального має формулюватися і вирішуватися «основне питання психології людини як соціальної істоти». Це питання може формулюватися, зокрема, наступним чином: «З чого вникають і за якими законами існують психічні (духовні) феномени людини як соціальної істоти, зокрема воля і свідомість?». Згідно з принципом природності соціального відповідь на це питання має бути такою6 «Усі психічні (духовні) феномени людини як соціальної істоти, зокрема воля і свідомість, виникають в результаті розвитку феноменів біологічної природи і, будучи феноменами соціальної природи, існують за її законами». Отже усі духовні феномени, притаманні людям як соціальним істотам, мають корені у біологічних феноменах, генетично пов’язані з ними, але є вищими над ними і існують вже за іншими законами природи – за законами соціальної природи, а не біологічної. Духовні феномени співіснують у людини з біологічними феноменами за законом стратифікації, тобто духовне нашаровується на біологічне, знаходячись з ним у генетичному зв’язку, а не пригнічуючи його.
Згідно з принципом природності соціального воля і свідомість людини не виводять її за межі природи, а перетворюють її на вищу форму природи, тобто таку, що вивищується над біологічною формою природи, але знаходиться у генетичному зв’язку з нею.
Проблема співвідношення людини як соціальної істоти і людини як біологічної істоти заторкується, зокрема, в теорії походження людини Ч.Дарвіна, в наукових гіпотезах І.П.Павлова. У них пропонувалися ідеї, які можуть бути корисними для вирішення проблеми природності соціального. Певною мірою сприяли цьому і відкриття, зроблені З.Фрейдом, проте при їхній інтерпретації він припустився помилки. Виявивши дійсні феномени, що вказують на зв’язок соціальної страти людини з біологічною, З.Фрейд неправильно інтерпретував цей зв’язок. Помилка З.Фрейда, згідно з принципом природності соціального, полягає в тому, що він розглядав соціальну страту людини як таку, що має своїм призначенням пригнічувати біологічну страту людини. Зокрема, він вважав, що такий феномен як совість призначенням своїм має пригнічувати усі сексуальні інстинкти, не розрізняючи їх. Але це не так. Совість, будучи соціальним (духовним) феноменом має своїм призначенням пригнічувати, не усі взагалі, не будь-які інстинкти, а лише ті, які проявляються всупереч законам соціальної природи. Це означає, якщо сексуальні інстинкти проявляються відповідно до законів соціальної природи, тобто є проявом сексуальної культури людини, то вони не лише не пригнічуються духовною сферою людини (совістю), а навпаки – облагороджуються, набираючи вигляду кохання, сімейних почуттів тощо. Тому, наприклад, людина, яка має розвинуту совість кохає, інакше, ніж людина, у якої совість не розвинута.
Статева любов у людей, згідно з принципом соціального натуралізму, - це комплексний прояв усіх трьох природ людини: фізичної, біологічної, соціальної. Відсутність у цьому комплексі участі соціальної природи є можливою, але тоді це сурогат статевої любові у людей. Із зазначеного принципу випливає наступна закономірність: чим вища соціальна культура людини – тим багатше у неї почуття статевої любові, тобто кохання. Фізична страта і біологічна страта людини у коханні (статевій любові) відіграють лише роль субстратів, у генетичному зв’язку з якими і існує соціальна страта, що визначає прояви статевої любові людини як соціальної істоти. Це саме стосується і материнської (батьківської) чи будь-якої іншої любові, яку переживає людина.
Відповідно до принципу природності соціального, що випливає з теорії універсального натуралізму, найвищі людські почуття є такими ж природними як і емоції у тварин, але різниця між ними полягає у тому, що людські почуття є феноменами вищої форми розвитку природи(а саме – соціальної), яка при цьому розвинулася із нижчої (а саме – біологічної, тобто тваринної), і перебуває з останньою у генетичному зв’язку, нашаровуючись на неї. Тому такі найвищі, притаманні лише людині, що є соціальною істотою, почуття як співчуття, патріотизм, дружба, любов тощо - це соціальні феномени, які розвинулися з біологічних і нашарувалися на останні, перебуваючи з ними у генетичному зв’язку. Наприклад, статева любов у людей – це вища, соціальна форма статевих стосунків, що виникла у результаті розвитку нижчої, біологічної форми, притаманної людині так само як і тварині, нашарувалась на неї. Тому за наявності патології у «біологічному статевому шарі» людини, страждає і «соціальний статевий шар» людини, тобто людське почуття, зветься статевою любов’ю.
Згідно з соціальним натуралізмом в результаті подальшого розвитку «третьої природи» має через деякий час виникнути наступна «четверта природа». На основі сучасної людини виникне нова істота – «пост людина», яка утворить нову спільноту – «пост соціум». Вони будуть відрізнятися від сучасної людини і сучасного соціуму так само, як сьогодні людина і соціум відрізняються від пра людини і пра соціуму. Людство прийде до цього лише якщо розвиватиметься за законами Матері-Природи. Але вже сьогодні це треба прогнозувати з допомогою соціальної футурології, заснованої на соціальному натуралізмі, аби не збитися із шляху гуманітарного і соціального прогресу, тобто з допомогою натуралістичної соціальної футурології. Виходячи з цього, слід звернути увагу на те, що перед людством має постати проблема критерію розпізнання ознак розвитку пост людини, тобто «нової людини», для того, щоб диференціювати її від різноманітних проявів соціопатії, які можуть бути прийняті за ознаки «нової людини». Подібної помилки припускався, наприклад, Ф.Ніцше, прийнявши ознаки злочинця за ознаки «нової людини» у вигляді «надлюдини». Вже сьогодні ця проблема актуалізується у зв’язку з поміченим останнім часом феноменом, що отримав назву «діти індіго» стосовно тих дітей, які явно відрізняються від звичайних дітей. Цей феномен є проявом соціопатії сучасної людини чи соціономії, притаманної «новій людині» («новій породі чи новій расі людей»), яка згідно з універсальною конституцією природи має виникнути в результаті розвитку сучасної людини? Вирішити це питання можна, на нашу думку, лише за допомогою критерію природності, що виводиться із принципу соціального натуралізму.
За цим критерієм питання щодо «дітей індіго» має бути сформульовано наступним чином: ««Діти індіго» - це феномен природний чи протиприродний (патологічний)»? Іншими словами, це «відхилення від норми природи» чи це «норма нової природи» в розвитку людини? Очевидно, серед дітей, яких називають «індіго» можуть бути представники «нової раси людей», але їх треба навчитися розпізнавати за тим критерієм, що це люди, у яких воля і свідомість більшою мірою здатні узгоджуватися із законами Матері-Природи. Як за цим критерієм звичайні люди сьогодні відрізняються, наприклад, від приматів, так і «нова раса людей» має відрізнятися від сучасних звичайних людей. Це порівняння може бути ключем для розпізнавання «людей нової раси». Так само ключем може бути наступний принцип: як воля сучасної людини відрізняється від інстинкту приматів, так і пост воля пост людини («людини нової раси») має відрізнятися від волі сучасної людини. Це саме правило стосується і для розпізнавання пост свідомості пост людини («людини нової раси»). Таким чином, згідно з критерієм природності, що випливає з теорії універсального натуралізму пост людина, або «людина нової раси» - це просто людина, яка є більш природною, ніж сучасна, бо вона є більш здатною пристосовуватися до законів Матері-Природи. З проблемою постлюдини пов’язані, зокрема проблеми еволюції соціального життяі і розвитку пост соціуму, зокрема проблеми пост економіки, пост держави, пост права, пост моралі і т.п. Так само вже сьогодні соціальна футурологія має досліджувати проблематику еволюції злочинності та інших форм протиприродної поведінки пост людини у пост соціумі. Якою може бути протиприродна поведінка пост людини? Чи буде еволюціонувати злочинність у якусь пост злочинність?
Якою у майбутньому буде моральність? На нашу думку, сучасна криза моральності, симптоми якої спостерігаються зокрема і в європейській цивілізації, зовсім не означає, що мораль взагалі – це щось застаріле, таке що зовсім відмирає. Заначена криза моральності означає, що відмирає саме застаріла моральність, тобто моральність, яка вже не відповідає новій соціальній природі, для того, щоб звільнити місце для нової моральності, яка буде більш природною. Криза моральності полягає у тому, що стара мораль є неконкурентноздатною, тому що вона тепер не відображає закони нової соціальної природи, і саме тому сьогодні верх бере аморальність, допоки не сформується нова мораль, яка буде відображати закони нової соціальної природи і тому стане конкурентноздатною у змаганнях з аморальністю, витісняючи останню на маргінес суспільного життя. Цей процес буде проявлятися у тому, зокрема, що буде розширюватися коло прогресивних, «нових» людей, тобто людей з «новою» мораллю, яка зробить їх конкурентноздатними у змаганні з «регресивними» людьми, тобто з людьми аморальними. Нова моральність повніше відображатиме закони нової соціальної природи, якою «вагітна» наша епоха, і тому природним чином перемагатиме аморальність.
Теорія універсального натуралізму відкриває тенденцію розвитку природи, з якої має виходити соціальна футурологія в дослідженні майбутнього. Основним питанням соціальної футурології, очевидно, має бути питання: «Якою буде та форма природи, яка розвинеться із соціальної форми природи і нашарується на неї?». На нашу думку, виявлена з допомогою теорії універсального натуралізму тенденція вказує на те, що основне питання соціальної футурології слід вирішувати наступним чином: із «третьої», тобто соціальної форми природи має розвинутися «четверта», тобто постсоціальна форма природи, тобто пост соціум, а це означає також, що з людини має розвинутися пост людина (чи надлюдина). Якою вона буде – це слід визначати з допомогою соціальної футурології, заснованої на теорії універсального натуралізму. Проте вже є достаньо підстав припустити, постлюдина - це постсоціальна істота, яка буде мати «четверту страту», що складатиметься з «пост волі» і «пост свідомості». Останні будуть утвореннями, які виникнуть як природне породження розвитку волі і свідомості сучасної людини. Тенденція до виникнення пост суспільства і пост людини, виявлена з допомогою принципа соціального натуралізму, і має служити критерієм прогресу сучасного суспільства і сучасної людини.
Соціальний натуралізм є світоглядом, який може зупинити соціальний регрес, усуваючи вірус «епідемії протиприродності», що поширюється в сучасному світі – «комплекс» сваволі і ілюзій, що уражає людей. Він – єдина ідеологія, здатна протидіяти «комплексу» сваволі і ілюзій – кореню усякого зла на світі. Ставши ідеологією Новітнього Просвітництва, він може привести до Культурної Революції, здатної сприяти радикальному «лікуванню» соціальної патології, деякі із симптомів якої наведенні вище.
Чи не найкраще після Ф.М.Достоєвського діагностував «хвороби» сучасної цивілізації, зокрема європейської, Карл Ясперс у своєму творі «Духовна ситуація часу» (1932 р.). Проте, він не пояснив коренів новітніх патологій цивілізації, які з часом лише загострюються, а тому не міг запропонувати «ліків» для протидії цим патологіям. Відповідно до ідеології соціального натуралізму зазначені патології є проявом «вірусу» протиприродності, що вражає усі сфери життя людей. А це означає, що імунітет проти соціальних патологій може утворювати лише культивування природності у соціальному житті людей з допомогою ідеології соціального натуралізму. Очевидно, має відбутися Культурна Революція, що відкриє шлях для бурхливого розвитку соціальної культури людей, подібно до того як це сталося в епоху Просвітництва в ХVII – XVIII століттях в Європі.
Не менш проникливо розкрив феноменологію «хвороби» тоталітаризму зразка ХХ століття англійський письменник Джордж Оруел у романі «1984». Цей роман-«антиутопія» є яскравою ілюстрацією проблем, що породжуються тоталітаризмом, сутністю якого є соціальна протиприродність як прояв сваволі і ілюзій людей. І виявити цю сутність дозволяє ідеологія соціального натуралізму.
Ураження людських мас комплексом «самовдоволеного недоростка» у сучасній Європі відмічав Хосе Ортега-і-Гассет, важаючи що цей феномен «людству загрожує виродженням». Він заначав, що існує достатньо симптомів, які «ясно вказують на крайню протиприродність «самовдоволеного недоростка». Це тип людини, яка живе, щоб робити те, що їй хочеться»[2]. Дане спостереження видатного філософа також свідчить на користь доцільності застосування критерію «природності –протиприродності» у діагностуванні патологій сучасної європейської цивілізації.
Ідея протиприродності як кореня соціальних патологій «відкривається» з допомогою соціального натуралізму також в творах М. Булгакова «Собаче серце», Є. Замятіна «Ми», О.Хакслі «О дивний новий світ» та інших.
Сучасна цивілізація прогресує завдяки «натуралістичній» ідеології, сформульованій в епоху Просвітництва (XVII – XVIII ст.). Але рано чи пізно має розвинутися нова соціальна природа з новими, притаманними їй природними законами існування людства, яка потребуватиме нової «натуралістичної» ідеології. Розвиток цивілізації виявляється в зміні природи речей, а значить і в зміні законів, за якими ці речі існують: новій природі речей притаманні нові природні закони. А це означає, що люди мають узгоджувати свою волю і свідомість вже з новими законами соціальної природи, тобто набувати нової соціальної культури замість старої. Відповідним чином має трансформуватися і «натуралістична» ідеологія.
Сучасні кризові симптоми, що мають визнаватися як симптоми «кризи суспільства» і «кризи людини» вказують на потребу в новії «натуралістичній» ідеології. Очевидно, майбутнє нашої цивілізації проектується в головах тих людей, які намагаються пізнати закони нової соціальної природи, зародки якої вже з’являються сьогодні, і на підставі цього пізнання сформулювати нову «натуралістичну» ідеологію – основу Новітнього Просвітництва. А для формування цієї ідеології доречною може бути загальна теорія універсального натуралізму, і заснована на ній спеціальна теорія соціального натуралізму.
Зокрема, є достатньо підстав припускати, що концепція прав людини, заснована на «натуралістичній» ідеології XVII – XVIII століть, має також застарівати, а на її місце з’являтися нова «натуралістична» ідеологія, яка відображала б закони нової соціальної природи, що розвивається у XXI столітті.
Соціальний натуралізм дає можливість по-новому тлумачити, зокрема, і суть феномену релігії. Згідно з ним релігія виникає для протидії людській сваволі і ілюзіям - джерелу будь-якого зла на світі, у цьому її призначення. Сваволя і ілюзії – це стан волі і свідомості людини, який полягає у тому, що вони не узгоджені із законами Матері-Природи. Отже, з цього видно, що призначенням релігії є з допомогою релігійних засобів (віри) узгоджувати волю і свідомість людей із законами Матері-Природи. Саме це стає очевидним, якщо дослідити догмати язичництва, зороастризму, християнства, ісламу, буддизму чи будь-якої іншої релігії. Усі вони мають «спільним знаменником» те, що спрямовані на протидію людській сваволі і ілюзіям шляхом формування у людей узгодженості із законами Матері-Природи, хоч і здійснюють цю спрямованість по-різному. Таким чином, чим краще та чи інша релігія втілює у собі ідеологію соціального натуралізму, тим краще вона виконує своє призначення: протидіяти сваволі і ілюзіям – кореню усякого зла на світі.
Теорія соціального натуралізму дає можливість по-новому інтерпретувати феномени релігій. Так, зокрема, в дохристиянському світі поширення протиприродності, що проявлялась в ураженні волі і свідомості людей сваволею і ілюзіями, створило небезпеку для існування людського суспільства. Сваволя і ілюзії набули небезпечного поширення в суспільстві. Це стало перешкодою на шляху до соціального прогресу. Виникла гостра потреба в поширенні в суспільстві нової ідеології, здатної протистояти поширенню сваволі і ілюзій і сприяти формуванню соціальної культури людей, сприятливої для соціального прогресу. Ця потреба цілком закономірно викликала до життя «з’яву Ісуса Христа народу». Для спасіння від кризогенної протиприродності людство, використовуючи авторитет ідеї Бога, покликало собі Ісуса Христа, який і став носієм ідеології християнства, здатної, спираючись на авторитет ідеї Бога, узгоджувати волю і свідомість людей із законами Матері-Природи, тобто сприяти формуванню соціальної культури у людей, яка і забезпечує соціальний прогрес. Отже, місія Ісуса Христа полягала в тому, щоб з допомогою поширення нової ідеології, - основи соціальної культури людей, врятувати людство від небезпечного поширення протиприродності в суспільстві, яка проявлялась в ураженні волі і свідомості людей сваволею і ілюзіями. Такою самою була місія Заратустри - засновника зороастризму, Будди – засновника буддизму, Мухамеда – засновника ісламу.
Виходячи із ідеї природності соціального, на якій заснована ідеологія, що названа соціальним натуралізмом, можна сформулювати також «основне питання релігєзнавства», що матиме наступний вигляд: «Бог – це витвір Природи чи Людей, чи того і іншого?». Відповідь має бути такою: «Бог – це сама Природа, що відображена Людьми у формі ідеї, заснованої на вірі». Таким чином питання «Чи є Бог на світі?» отримує нову інтерпретацію: «Чи існує Бог як ідея, що є заснованим на вірі відображенням Людьми Природи?». У такій постановці цього питання відповідь на нього може мати наступний вигляд: «Бог на світі є! Він є у вигляді утвореної Людьми ідеї Природи, яка засновується на вірі!». Релігія – це створювана волею і свідомістю Людей форма культивування законів Природи за допомогою віри. Релігії відрізняються між собою різними формами цього культивування. Будучи витворами людей, форми ці можуть бути як прогресивними, так і регресивними. Зазначене тлумачення релігії з допомогою ідеї природності соціального жодним чином не спотворює сутність соціальної ролі релігії, навпаки – воно показує справжню, тобто цілком природну, сутність ціє ролі. Віра в Бога є неперевершеною благодаттю, даною Людству Матір’ю-Природою для упорядкування життя Людей за її ж законами!
Таким чином, ідеологія соціального натуралізму – це основа для прогресу також і релігії у сучасному світі, а не лише політики, економіки, права, моралі, науки, мистецтва тощо.
Одним із способів реалізації будь-якою релігією своєї соціальної ролі є поділ людей на два «класи» - праведників і грішників. Завдяки цьому класовому поділу релігія заохочує людей узгоджувати свою волю і свідомість із законами природи і жити праведно, а тим самим протидіяти неузгодженості волі і свідомості людей із цими законами. У такий спосіб релігія сприяє соціальному прогресу і протидіє соціальному регресу. Але ж те саме у суспільстві забезпечується і іншими, нерелігійними засобами. Це означає, що аналогічним чином і соціологія має виявляти класовий механізм соціального прогресу і регресу. Вона має дати відповідь на питання: на які визначальні класи поділяється будь-яке суспільство і за яким критерієм цей поділ відбувається? Згідно з принципом соціального натуралізму відповідь на це питання має бути наступною: будь-яке суспільство поділяється на два класи – 1) людей, у яких воля і свідомість узгоджені із законами соціальної природи; 2) людей, у яких воля і свідомість не узгоджені із законами соціальної природи (тобто тих, що мають комплекс сваволі і ілюзій). З цього випливає також, що критерієм поділу людей на заначені класи є узгодженість чи неузгодженість їх волі і свідомості із законами соціальної природи. Клас людей, у яких воля і свідомість узгоджені із законами соціальної природи можна назвати «соціономами», а клас людей, воля і свідомість яких не узгоджені із цими законами – «соціопатами». Будь-яке зло (в тому числі злочин чи інше правопорушення) – це прояв соціопатії людини, а добро – це прояв соціономії людини.
Поиск по сайту: