Методичні поради до вивчення теми. Студенту важливо згадати, що тест відносно новий інструмент психологічної науки

Студенту важливо згадати, що тест відносно новий інструмент психологічної науки. У психологічні дослідження поняття «тест» було введене Дж. Кеттелом (1890 р.), але творцем перших тестів слід вважати Ф. Гальтона. Метод тестів є одним з основних в сучасній психодіагностиці, а за популярністю в освітній і професійній психодіагностиці він міцно утримує перше місце в світовій психодіагностичній практиці вже фактично протягом сторіччя.

Вважається, що спочатку тести були створені для виявлення розумово відсталих індивідів. У результаті вони набули поширення в клініці при диференціюванні типу нервової системи людини, обстеженні правопорушників, осіб з емоційними і іншими видами розладів.

У 80-90-і рр. минулого століття дослідники почали вивчати індивідуальні відмінності людей. Це привело до виникнення так званого випробувального експерименту - дослідження за допомогою тестів (А. Дальтон, А. Кеттел і ін.). Застосування тестів стало поштовхом для розвитку психометричного методу, основи якого були закладені Б. Анрі і А. Біне.

Виявлення інтелектуальне відсталих і особливо обдарованих дітей, оцінка причин академічної неуспішності, проблеми міжособистих відносин в класі, професійне консультування учнів - все це лише декілька прикладів з області використання тестів в освіті.

Тестові методики належать насамперед до стандартизованих (формалізованих) методів. У вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі існує багато визначень поняття “тест”: об’єктивне та стандартизоване вимірювання поведінки (А. Анастазі); стандартизоване, часто обмежене у часі випробування, призначене для встановлення кількісних і якісних індивідуально-психологічних відмінностей (Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов); специфічний інструмент для оцінювання психологічних якостей особистості, який складається із сукупності завдань та питань, котрі пропонуються в стандартних умовах та призначені для виявлення типів поведінки (В.К. Гайда, В.П. Захаров) тощо.

Всі ці визначення містять низку спільних моментів. По-перше, тест є одним із методів вимірювання; по-друге, – це метод виявлення властивостей особистості та інтелекту; по-третє, – це метод вимірювання, котрий характеризується високим ступенем об’єктивності, надійності та валідності.

Види психологічних тестів. Традиційно тести розподіляються на апаратурні тести, тести інтелекту, тести досягнень, тести спеціальних здібностей, тести креативності, особистісні тести та критеріально-орієнтовані тести. Коротко розглянемо їх.

Тести апаратурні – тип методик, що потребують використання спеціального обладнання для проведення дослідження або реєстрації отриманих даних. Використовуються для оцінки психофізіологічних властивостей. Переваги цих тестів – висока точність та об’єктивність результатів, можливість автоматизації збору даних, висока валідність. Недоліки – висока вартість обладнання, обмежені можливості якісного аналізу, відсутність контакту з досліджуваним.

Прикладами апаратурних тестових методик є прилади для вимірювання часу реакції (реактометри та рефлексометри); прилади для вимірювання типологічних особливостей нервової системи (прилад Хільченка) тощо.

Тести інтелекту, або тести загальних здібностей, призначені для вимірювання рівня інтелектуального розвитку людини. Інтелект традиційно досліджувався в межах двох основних напрямків: тестологічного та експериментально-психологічного. Сутність текстологічного підходу полягає в тому, що під інтелектом розуміється сукупність пізнавальних властивостей людини (сприймання, пам’ять, мислення тощо), які вимірюються тестами інтелекту.

Експериментально-психологічний напрямок як реакція на неконструктивність тестологічних теорій представлено теоріями Ж. Піаже (ідея генетичного пояснення інтелекту на основі врахування закономірностей його онтогенетичного розвитку) та Л.С. Виготського (вплив соціокультурних факторів на розвиток інтелекту).

Тести інтелекту найчастіше використовуються у вигляді тестової батареї – сукупності груп тестових завдань (субтестів), об’єднаних у одну психодіагностичну методику та спрямованих на вимірювання різних сторін цього складного психологічного конструкту.

Отримані за допомогою тестів інтелекту результати кількісно виражаються у вигляді коефіцієнта інтелектуальності – ІQ. На початку використання тестів інтелекту зазвичай коефіцієнт ІQ являв собою загальний бальний результат виконання кожного субтесту інтелектуального тесту, представленого у вигляді профілю. Пізніше у зв’язку із розвитком математико-статистичного апарату інтелектуальних тестів кількісний показник ІQ був замінений на стандартний ІQ – показник, значення якого відрізняється в різних тестах інтелектуальності. Тому показник ІQ завжди має наводитись з указуванням тесту, за допомогою якого він отриманий, та інтерпретуватись у зв’язку з теоретичним концептом, покладеним в основу цього тесту.

Прикладами тестів інтелекту є шкали вимірювання інтелекту Векслера, тест структури інтелекту Амтхауера, прогресивні матриці Равена, Культурно-свободний тест інтелекту Р. Кеттелла, Шкільний тест розумового розвитку тощо.

Тести досягнень – тип методик, спрямованих на оцінку досягнутого рівня розвитку здібностей, навичок, знань. На відміну від тестів інтелекту, вони: 1) відображають вплив на формування комплексу знань та вмінь спеціальних програм навчання, професійної та іншої підготовки, а не рівня загальних здібностей та досвіду; 2) вимірюють досягнення на момент обстеження, не прогнозуючи майбутній розвиток.

Виокремлюють дві групи тестів досягнень: широкозорієнтовані тести досягнень та тести досягнень з конкретних навчальних предметів та видів діяльності.

Широкозорієнтовані тести досягнень спрямовані на оцінювання навичок, пов’язаних з основними цілями навчання (наприклад, тести розуміння наукових термінів, принципів тощо).

Тести досягнень з конкретних навчальних предметів орієнтовані на оцінювання якості засвоєння елементів навчальних програм та конкретних тем (наприклад, тести досягнень з математики, біології, хімії тощо), рівня оволодіння конкретними навичками (наприклад, лічби).

Такі тести виконують низку функцій:

- виступають засобом оцінки знань;

- виявляють недоліки навчання та вказують його на перспективи і напрямки;

- забезпечують мотивацію учнів;

- допомагають пристосувати навчання до потреб індивіда;

- надають інформацію про рівень засвоєних учнем знань.

Тести спеціальних здібностей – група методик, призначених для вимірювання рівня розвитку окремих аспектів інтелекту, психомоторних функцій, які забезпечують ефективність у конкретних, досить вузьких областях діяльності. Використовуються при профвідборі та профорієнтації.

У психологічній літературі спеціальні здібності класифікують за двома підставами: 1) за видами психічних функцій (моторні, сенсорні та ін.); 2) за видами діяльності (технічні та професіоналізовані, тобто пов’язані з тією чи іншою професією: артистичною, художньою, математичною, музичною тощо). Відповідно до цих груп розробляються методи психодіагностики (тести музичних, математичних, психомоторних здібностей).

Тести креативності – група методик для вимірювання творчих здібностей особистості. Дослідження креативності здійснюється за такими напрямками: особистісному (виявляється вплив на креативність особистісних рис) та пізнавальному (з’ясовуються особливості впливу на креативність інтелектуальних, пізнавальних особливостей особистості). Найбільш відомими тестами для вимірювання пізнавального аспекту креативності розроблені Дж. Гілфордом та Е. Торрансом. Д.Б. Богоявленська на основі виокремлення одиниці вимірювання творчих здібностей – інтелектуальної ініціативи – розробила методику “креативне поле”, як дозволяє дослідити особистісну та інтелектуальну складові творчих здібностей у їхній єдності.

Особистісні тести спрямовані на вимірювання неінтелектуальних проявів особистості. У психології діагностичні дані про особистість можуть розподіляють на три великі групи:

L-дані – інформація про особистість отримується шляхом реєстрації реальної поведінки людини у повсякденному житті;

Q-дані – інформація про особистість отримується за допомогою опитувальників та інших методів самооцінювання;

T-дані – інформація про особистість отримується за допомогою об’єктивних тестів.

Тому до особистісних тестів можуть бути віднесені як проективні методики, особистісні опитувальники (див. нижче), такі будь-які інші методики, призначені для діагностики емоційних, мотиваційних, міжособистісних властивостей індивіда.

Тести особистості розподіляються на тести дії та ситуаційні тести. Тести дії є процедурами, котрі орієнтують респондента на виконання певного структурованого завдання (наприклад, тест замаскованих фігур Г. Віткіна, тест гумористичних фраз тощо). Ситуаційні тести передбачають створення ситуацій, які наближаються до реальних або імітують їх. Наприклад, досліджуваному пропонується низка завдань, які викликають тривожність, та об’єктивно реєструється виконання цих завдань (тест на стрес).

Критеріально-орієнтовані тести – тип тестів, призначених для визначення рівня індивідуальних досягнень відносно певного критерію, в якості якого розглядаються конкретні знання, вміння, навички, необхідні для розв’язання тієї чи іншої задачі. В цьому полягає їхня відмінність від традиційних психометричних тестів, оцінка в яких здійснюється на основі співвіднесення індивідуальних результатів з груповими (орієнтація на статистичну норму).

Найчастіше критеріально-орієнтовані тести використовують в системі освіти, де за їхньою допомогою оцінюють рівень сформованості основних знань, умінь і навичок, виявляють труднощі в навчанні.

Останнім часом захоплення тестами загрозливо зростає, оскільки комп'ютерні системи обробки даних, що з'явилися, роблять психодіагностику, на першій погляд дуже легкою справою.

Дж. Коттлер і Р. Брауи, наприклад, роблять декілька зауважень щодо використання тестових процедур:

1. Тести відносять клієнта до тієї чи іншої категорії людей. Це може потенційно нанести йому шкоду. Часто інтерпретації, що пропонуються тестами, призводять до наклеювання на клієнтів таких ярликів, як "розумово відсталий", "психічно хворий", "не відповідає нормі" чи "пасивно-залежний".

2. Побудова тестів — це недосконала наука, що не обов'язково приводить до точних чи корисних результатів. Статистика щодо тестової валідності також не вражає своєю надійністю.

3. Проти використання ряду стандартизованих процедур говорять багато перекручувань, що зумовлені расовими і статевими факторами, оскільки питання і процедури нормування відображають мову і звичаї білих людей, які належать до середнього класу.

4. Часто тестування використовується як свого роду привід для того, щоб вести клієнта в певному напрямку, що може обмежувати його майбутні уявлення і потенціал.

5. Однією з функцій тестів є виявлення інформації, яку клієнт, можливо, хотів би приховати від інших людей, що може розцінюватись як порушення особистісних прав.

Таким чином, тестам, як і будь-якому іншому інструменту пізнання, властиві свої переваги і недоліки. Ефективне використання тестів залежить від обліку багатьох чинників, які зачіпають як якість, так і процес проведення тестування, обробки і інтерпретації його результатів. Найважливішими чинниками, що визначають ефективність тестування є:

- теоретична концепція, на якій базується той або інший тест;

- область застосування тесту;

- надійність, валідность тестової методики;

- соціокультурна адаптірованность тесту;

- наявність тестових норм для даного тесту.

Студенту важливо зрозуміти, що слід дотримуватися культури використання тестів, а саме - перш ніж на практиці користуватися тим або іншим тестом, необхідно вивчити історію його створення, теорію, на яку він спирається, сферу традиційного його застосування. Все це необхідно знати і враховувати при інтерпретації отриманих результатів і, особливо у виводах на основі психодіагностичного обстеження.

Спеціальну увагу слід звернути на теорію особистості, що закладена в основі тесту, оскільки без знання її не можна буде правильно оцінити можливості тесту. Будь-який психологічний тест відображає теоретичні погляди його автора і, отже, обмежений його розумінням особистості. Застосовуючи такого роду тести на практиці і не усвідомлюючи того, що обмеженість теорії неминуче позначиться на можливостях тесту, ми можемо зробити помилку, прийнявши специфічний, вузький погляд на особистість за її загальну, вичерпну картину. Виходом з даного положення може бути одночасне використання декількох різних тестів, що базуються на взаємно доповнюючих один одного теоріях особистості та представляють психологію людини під різними кутами зору.

Важливою вимогою, якій повинне відповідати тестування, є адаптація тесту до нових умов: країні, культурі, мові, віку й тому подібне - відмінним від тих, де він спочатку був створений і застосовувався. Розроблений в одній країні світу із специфічною політичною, соціальною, економічною і культурною системою, тест беззастережно не може застосовуватися в іншій країні.

Особливі труднощі в адаптації тестів породжує мова, на якій вони були написані. Точний літературний переклад слів і виразів оригінального варіанту тесту іншою мовою, як правило, не відображає достатньо повно і правильно той психологічний сенс, який в нього був закладений. Для хорошого розуміння і застосування тесту в іншій мовній культурі важливо знати не тільки літературні значення слів, але і той специфічний сенс, який виражений в них творцем тесту і носіями мови. За можливістю тести краше не перекладати. Тести, призначені для вивчення людей одного віку, як правило, не підходять для дослідження людей іншого віку і вимагають вікової адаптації.

Розгляд питання про використання тестів можна закінчити застереженням Л. Тобіаса: «Тестування, безумовно, дає корисні результати в окремих випадках, але приховує в собі небезпеку скотитися до механічного погляду на особистість, перестати бачити за деревами ліс. Тобто, навчившись визначати конкретні риси характеру, ми можемо розучитись сприймати особистість в її унікальній і складній цінності».

Поиск по сайту: