Меркантилісти про побудову структури національної економіки

Економіка будь-якої країни є взаємозв'язаною сукупністю економік підприємств і корпорацій, галузей і сфер національної економіки, міжгалузевих об'єднань і регіонів. Усі ці елементи знаходяться в ієрархічній взаємодії і виконують роль підсистеми в системі більш високого порядку- національній економіці. Обов'язковою характеристикою будь-якої національної економіки є її структура.

Розумінню суті будь-якого економічного явища сприяє аналіз історії його виникнення і еволюція пов'язаних з ним ідей. Проблема структури національної економіки своїми коренями йде в глибину історії економічної науки. По-перше, вона спирається на основні теоретичні і методологічні положення економічної науки. У- других, видатні економісти минулого приділяли увагу в тій чи іншій мірі різним аспектам структури національної економіки. Для визначення сутнісних змін, що відбуваються в змісті концепцій структури національної економіки, необхідно провести аналіз поглядів представників основних економічних шкіл (меркантилізму, физиократизма, класичною, неокласичною, інституціональною, марксистською і кейнсіанською).

У меркантилізмі основним елементом побудови структури національної економіки є активний торговий баланс. Меркантилісти вважали, що найбільш ефективна структура національної економіки, при якій експорт перевищує імпорт. Видатний представник меркантилізму Т. Мін пропонував для збільшення експорту посилювати державний механізм регулювання економіки. На його думку, в зовнішній торгівлі держава повинна проводити політику протекціонізму (протегувати вітчизняній промисловості і торгівлі). Меркантилісти обгрунтували механізм накопичення багатства у формі грошей, були прибічниками активного торгового балансу, розвитку орієнтованих на експорт галузей господарства. Ці ж питання порушували в універсалах, договорах, наказах козацьким старшинам провідні політичні і цивільні діячі України. У гетьманській державі торгово-купецька діяльність була в шані, оскільки задовольняла потреби шляхти, козаків, міщанства в різних товарах, пожвавлювала економіку, сприяла формуванню національного ринку. б.Хмельницький активно підтримував ідею державного втручання в економіку через надання різних привілеїв і податкових пільг місцевим купцям, розвитку економічних зв'язків з іншими країнами. Він вважав, що вивезення товарів має бути більше, ніж їх ввезення, але розробці концепції розвитку національної економіки, заважала політика, яка проводилася в інтересах козацьких старшин, військові дії і перерозподіл майна. Меркантилізм був першою спробою теоретично обгрунтувати принципи розвитку національної економіки, державної економічної політики в період становлення централізованих держав.

Видатний представник фізіократов Ф. Кене розглядав структуру національної економіки з позицій громадського відтворення. «Економічні таблиці'' Кене фіксує необхідні пропорції між ціннісними і натуральними показниками річного громадського продукту, які забезпечують безперервність процесу його відтворення. Він вважав, що основною галуззю в структурі національної економіки є сільське господарство. Більше того, він наполягав на тому, що саме відтворні багатства сільського господарства служать основою для усіх інших форм багатства, забезпечують заняття усім видам професій, сприяють благополуччю населення, приводять в рух промисловість і підтримують процвітання нації. При цьому, на думку Кене, розвиватися сільське господарство повинне відповідно до концепції»природного порядку«, тобто вільного розвитку ринку без втручання держави. Значною мірою ці погляди Ф.Кене відбивали існуючу на той період часу структуру національної економіки Франції. Виразником ідей физиократов в Україні був засновник Харківського університету Василь Казарин, який у своїх працях обгрунтував ідею невтручання держави в економічний розвиток, аналізував причини відсталості українських земель, розглядав аграрні проблеми і необхідність реформування сільського господарства.

Представники класичної школи (А.Сміт, Д.Рікардо) дотримуються концепції економічного лібералізму, основу якої складав принцип невтручання зовнішніх сил у функціонування ринкової системи. Класики розглядали структуру національної економіки у взаємозв'язку з іншими економічними категоріями: працею, капіталом, вартістю, прибутком і тому подібне

Французький економіст П. Буагільбер потивопостовлял ринковій ціні товару «істинну вартість», визначав її правильною пропорцією, в якій праця розподілялася між різними галузями виробництва. Він вважав, що необхідною умовою пропорційного розподілу праці в економіці служить вільна конкуренція між виробниками.

А. Сміт у своїй роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів», грунтуючись на ідеї «природної гармонії», доводив, що структура національної економіки повинна формуватися ринковим механізмом регулювання. При цьому підкреслював, що на характер функціонування ринкового механізму впливають економічні інтереси. Кожен учасник ринкових стосунків, переслідуючи свої особисті інтереси, сприяють підвищенню ефективності національної економіки, тобто покращує структуру національної економіки тому і продавці, і покупці постійно шукають кращий варіант компромісу між своїми інтересами. «Кожна окрема людина. має на увазі лише свій власний інтерес,- пише А.Сміт,- переслідує лише власну вигоду, причому в цьому випадку він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім і не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто дієвішим чином служить інтересам суспільства, чим тоді, коли свідомо прагне служити їм». Цим він показав силу і значущість інтересів людей як внутрішнього джерела конкуренції в механізмі господарювання, діючого через ринкові закони. При цьому, на його думку, структура національної економіки формується на основі дії ринкового механізму без втручання держави. Держава ж повинна лише створювати умови для розвитку конкуренції і забезпечити захист власності. Смит вказував на те, що загальною формою співпраці людей є розподіл праці, а в основі розподілу праці лежить обмін різними видами праці.

Послідовник А.Сміта Ж.Б.Сей вважав, що виробництво створює не матерію, а корисність, яка повідомляє предметам цінність. Він розглядав корисність як послугу, що надавалася. На його думку, в створенні корисності беруть участь три чинники: праця, капітал, земля. Кожен з цих чинників надає свою послугу і вносить свій вклад в створення цінностей. Величина цього вкладу визначається тільки на ринку. Стосовно структури національної економіки важливими є наступні висновки Сея: впровадження машин веде до розширення виробництва і збільшення зайнятості; чим численніше виробництво, тим більше збут; кожен зацікавлений у благополуччі усіх; імпорт сприяє збуту вітчизняних товарів, бо за іноземні товари ми повинні платити вітчизняними. Таким чином, можна зробити висновок, що по Сэю, структура національної економіки з часом ускладнюється, і це визначає її стійкіший стан.

Д. Рікардо також був прибічником економічного лібералізму, що не визнає будь-які втручання в дію ринкового механізму. Він вважав, що структура національної економіки формується елементами ринкового механізму: попитом, пропозицією, ціною і конкуренцією. Прибуток на капітал він визначав таким чином: «З підвищенням або падінням цін прибуток підніматися вище або опускається нижче загального рівня, і підливши і відливши капіталу до відомої галузі промисловості, в якій сталася така зміна, то заохочується, то затримується». Тобто, в ті галузі, де попит на їх товари вищий, ніж пропозиція, за допомогою конкуренції відбувається переливання капіталу і праці, і забезпечується задоволення потреб, яке призводить до встановлення рівноважної ціни. Цим Д.Рікардо показував ринковий механізм формування структури національної економіки і заперечував всяку дію держави на ринкові процеси.

Таким чином, досліджуючи погляди представників класичної теорії А.Сміта, Д.Рікардо та ін. можна відмітити, що з питання формування структури національної економіки вони дотримувалися думки, що ринковий механізм є кращим її регулятором, і будь-яке неринкове втручання порушує нормальне функціонування економічної системи. Саме у рамках ринкового механізму регулювання, за допомогою конкуренції забезпечується збалансованість попиту і пропозиції і встановлюється рівноважна ціна, яка забезпечує власникам чинників виробництва доход, джерелом якого є праця найнятого робітника. Представниками класичного напряму в розвитку економічної думки в Україні були С. Десницкий, М.Болудянский, И.Вернадский. С. Десницкий, навчаючись в університеті Глазго, став прибічником вчення А.Сміта і його ідеї використав при дослідженні власності і її впливі на господарський розвиток.

М. Балудянский досліджував три економічні системи, на яких базується національне господарство. Він проаналізував систему, засновану на торгівлі, з'ясував головні принципи, на яких вона діє, і дійшов висновку, що політика меркантилізму не допоможе ефективному розвитку економіки. Розглянувши економічну систему физиократов і А.Сміта, він дійшов висновку, що праця створює багатство, а обмін спонукальний мотив до роботи, а тому розподіл праці робить великий вплив на розвиток продуктивних сил. У працях ученого знайшли відображення передові погляди того часу на економічну науку і політику. Представником класичної школи був І.Вернадський, який в центр своїх досліджень поставив потреби. Він дав класифікацію потреб, виділивши індивідуальні, регіональні і національні, з'ясував їх вплив на розвиток економіки. Вернадський був прибічником принципу економічного лібералізму, виступав за відміну кріпака права в Росії, обгрунтував необхідність індустріалізації країни.

К. Маркс у своїх роботах велику увагу приділяв питанням структури національної економіки і її формування. Він усебічно обгрунтовував положення про те, що товарне виробництво розвивається на основі громадського розподілу праці. Чим глибше стає розподіл праці, тим ширше основа товарного господарства і навпаки: розвиток товарного господарства впливає на громадський розподіл праці, збільшуючи число самостійних галузей, перетворюючи одну галузь на десятки галузей, що спеціалізуються на виробництві окремої частини, деталі. Величина ринку, на думку До.Маркса, в точності відповідає мірі спеціалізації громадської праці. При цьому він розділив громадське виробництво на два підрозділи - виробництво засобів виробництва (I підрозділ) і виробництво засобів споживання (II підрозділ). Ним було обгрунтовано положення про необхідність пріоритетного розвитку першого підрозділу. К.Маркс вважав, що розвиток структури національної економіки відбувається під впливом наростаючих протиріч в капіталістичному способі виробництва, і у результаті це повинно привести до заміни капіталізму комунізмом і, відповідно, до нової структури національної економіки. Регулювати нову структуру національної економіки повинен державний механізм.[8.c.402] Соціалістичні ідеї на території України пропагували М.Зібер, І.Франко, Ю.Бачинський. М.Зібер дав порівняльний аналіз моделей економічних систем Д.Рікардо і К.Маркса, перевів і дав критичний аналіз I тому «Капіталу». При аналізі національної економіки він вказав на взаємозв'язок мікро і макро рівнів. Критично віднеслися до вчення К.Маркса Ю.Бачинский і І.Франко. І.Франко дав порівняльний аналіз «Комуністичного маніфесту» К. Маркса і Ф.Энгельса і «Принципів соціалізму» В. Косідерана, показавши подібність викладу найважливіших положень цих праць. Ю.Бочинський в роботі «Україна irrecdenta», розглянувши суспільно-економічні стосунки, що сформувалися у кінці XIX в Росії, через призму марксистських ідей, запропонував свій проект реформування господарських стосунків в Україні. Він показав, що Україна у складі Польщі або Росії не має можливостей для економічного розвитку і поліпшення умов життя населення. Найкращим виходом з ситуації, що склалася в той історичний період, являється проголошення незалежності, тобто Украины-для себе. Концепція Ю.Бачинського обгрунтовувала ідею звільнення України від економічної залежності з боку Польщі і Росії.

Представник історичної школи Фрідріх Ліст у своїй роботі «Національна політична економія»(1841). Зробив висновок, що тільки для країн, що стоять на рівному ступені економічного розвитку, може бути взаємовигідна вільна торгівля. Політекономії «мінових цінностей» Смита він протиставив політекономію «національних продуктивних сил», створив концепцію національної асоціації продуктивних сил, підкресливши, що для розвитку національної економіки повинен існувати пріоритет внутрішнього ринку над зовнішнім, а в структурі економіки мають бути фабрично-заводська промисловість і землеробство. Він стверджував, що для розвитку національної економіки важлива національна система шляхів сполучення, що допомагає розширювати на увесь простір держави оборот мінеральних ресурсів і готової продукції, забезпечуючи тим самим постійність збуту і формування внутрішнього ринку.

Представники «нової» історичної школи Г. Шмаллер запропонував нову концепцію народного господарства, в центр якої ставив «спільність мови, історії, звичаїв, ідей», які глибше, ніж товари, капітал, держава, зв'язують окремі господарства в єдину систему народного господарства, а «зовнішні природні і технічні даності економічного развития-абсолютные і єдині чинники, що визначають організацію народного господарства».

Представники «юної» історичної школи Вернер Зомбарт і Макс Вебер обгрунтували роль підприємництва для розвитку національної економіки, становлення капіталізму, раціонального господарювання.

Представники австрійської школи маржинализма Карл Менгер в роботі «Основи вчення про народне господарство» (1871 р.) розробив вчення про блага, розділивши їх на блага першого і вищих порядків (другого, третього і так далі), які служать для виробництва благ першого порядку і задовольняють людські потреби через них, побічно. Далі Менгер вводить поняття економічних благ (господарських) благ, які примушують людей вирішувати проблему вибору. З існування економічних благ Менгер виводить необхідність стосунків розподілу і інституту власності в народному господарстві, тобто національній економіці.

Представник лозаннской школи маржинализма Леон Вальрас запропонував концепцію загальної економічної рівноваги як універсального засобу аналізу національної економіки в цілому, в основі якої лежало уявлення про економічну поведінку як про індивідуальну оптимізацію.

Представивши економічну систему як систему попиту і пропозиції, Вальрас відкрив еру математизації в аналізі національної економіки. У Україні на позиціях маржиналистской школи в дослідженнях національної економіки стояли представники київської школи, засновником якої був М.Бунге, Д.Піхно, який вказував, що існують три види господарств: приватне, громадське, народне, які представляють різні сфери, але не протистоять один одному, а взаємодіють. Учений звернув увагу на важливість духовного розвитку, культурного рівня населення і розглядає ці чинники як прискорюючі або уповільнюючі розвиток економіки країни.

Відомий український економіст Б.Слуцький використав математичний апарат при розгляді теорії збалансованого бюджету споживача. Заслуговує на увагу його математичне обгрунтування ефектів доходу і заміщення. Е.Слуцкий прагнув побудувати формально-проксилогические основи економіки, фактично ввів системний аналіз для дослідження національної економіки і її елементів.

Теорія добробуту розроблялася багатьма ученими-економістами. І. Бентам, Г. Синджуик та ін. намагалися сформулювати функцію громадського блага, відповідно до якої національна економіка повинна забезпечувати максимум виробництва товарів. Саме цей підхід відкривав дорогу ідеї соціально-економічного управління, що припускає знання громадської цільової функції і способів її оптимізації. Парето запропонувало наступний критерій добробуту- збільшення добробуту означає таку ситуацію, коли деякі люди виграють, але ніхто не програє. Ефективність національної економіки визначається таким станом, коли ріст добробуту хоч би однієї людини не призводить до погіршення добробуту жодної людини.

Оптимальний стан по Парето-наилучшее з точки зору використання ресурсів при заданому розподілі багатства, або купівельній спроможності економічних агентів. Загальний сенс рекомендацій Парето зводиться до наступного: якщо національна економіка близька до досконалої конкуренції, втручання держави зайве, якщо ні, бажано усунути перешкоди для вільної конкуренції або здійснювати такі заходи перерозподілу (податки, пряма дія на ціни), а для цього потрібне втручання держави.

Пигу вважає, що основним показником економічного добробуту, тобто частині загального добробуту, яка може бути виміряна в грошовій формі, являється національний доход. У своїх роботах «Багатство і добробут», «Економічна теорія добробуту» він показав, що максимум національного доходу досягається при рівності граничних чистих продуктів, що отримуються при різному використанні ресурсів. Ця умова досягається при безперешкодній реалізації корисливого інтересу і вільному переміщенні благ. Але він бачив, що автоматично досягти оптимуму неможливо, оскільки існують такі перешкоди на шляхи вільного переміщення ресурсів як трансакционные витрати, недосконалість інформації, неможливість розмежувати локальний і глобальний оптимум, неподільність чинників виробництва, зовнішні ефекти, монополія. Усе це змусило Пигу поставити питання про заходи, необхідні в якості доповнення до механізму саморегулювання.

Теорія добробуту дозволяє виявити умови аллокации (розміщення) ресурсів для будь-якого початкового розподілу благ. Учені А.Лернер, О. Ланге вважали, що управління національною економікою не припускає директивного завдання і структури виробництва і, тим більше, споживання, а може обмежитися лише встановленням певного вектору цін, надаючи виробникам і споживачам діяти за ринковими правилами.

Основоположником неокласичної теорії є А.Маршалл, який бачив визначальне значення структури національної економіки у взаємозв'язку з мікроекономічними процесами. Він вважав, що співвідношення складових елементів економічної системи змістовно пов'язані з її загальним станом, що характеризується мірою реалізації цілей усіх суб'єктів макроекономічного процесу. Він розробив теорію ціни і визначав ціну товару за допомогою взаємодії попиту і пропозиції, з урахуванням витрат виробництва, які також визначалися на основі попиту і пропозиції на чинники виробництва.

Велике значення в процесі формування структури національної економіки, на його думку, необхідно надавати цінам і доходам, які залежать від граничної продуктивності чинників виробництва: «капітал взагалі і праця взагалі взаємодіють у виробництві національного доходу і отримують з нього свої доходи відповідно в міру своєї (граничною) продуктивності».

Дж.Б.Кларк у своїй роботі «розподіл багатства» розглядав структуру національної економіки в розрізі економічної статики і динаміки. Він обгрунтував, що економічна динаміка з'ясовує причини рівноваги структури національної економіки, а також перехід від одного стану її рівноваги до іншого. Неравновесие структури національної економіки Кларк зв'язував з диспропорціями в розвитку окремих галузей і невідповідністю в структурі попиту і пропозиції. Дж.Кларк багато уваги приділяв розподілу доходів між різними класами і розглядав закони, згідно з якими повинен проводитися розподіл. Він вважав, що фактичний розподіл доходів є результатом громадської організації.

Засновник школи монетаризму М.Фрідмен вважав, що головну роль в стабілізації національної економіки грає грошова маса, а усі найбільші економічні потрясіння пояснюються наслідками грошової політики, а не нестабільністю ринкової економіки.

Головними теоретиками економічного лібералізму ХХ ст. є Л.Мізес і Ф.Хайєк. Мізес стверджував, що централізована керована економіка з регульованим урядом ринком довго існувати не може, бо ціни не відбивають попит і пропозицію, не служать покажчиком, в якому напрямі повинне розвиватися виробництво. Ф. Хайєк у своїй роботі «Дорога до рабства» писав, що всяка відмова від економічної свободи, від ринкового ціноутворення веде до диктатури, економічного рабства.

Засновник неолеберализма теоретик, державний і політичний діяч ФРН Л.Ерхард створив теорію соціально орієнтованого ринкового господарства і утілив її в життя, створив післявоєнну національну економіку ФРН на основі вільних цін, вільної конкуренції, рівноваги попиту і пропозиції, рівноваги економіки в умовах гарантії державою цих умов і соціальної спрямованості економіки. Д.М.Кейнс обгрунтував необхідність державного регулювання національної економіки, шляхом збільшення або скорочення попиту через зміну готівкової і безготівкової грошової маси. За допомогою такого регулювання національної економіки можна впливати на інфляцію, зайнятість, усувати нерівномірність попиту і пропозиції товарів, пригнічувати економічні кризи.

Представники институционализма Т. Веблен, Дж.Комонс, У.Мітчел, Дж.Гелбрейт розглядають економіку як систему, де стосунки між господарюючими суб'єктами складаються під впливом економічних і зовнішньоекономічних чинників, серед яких виняткову роль грають техніко-економічні чинники. Поняття інститут трактуючи дуже широко: як держава, корпорація, профспілки і як власність, конкуренція, монополія, податки, а також як стійкий образ мислення, і як юридичні норми.

Великий внесок у розвиток вчення про національну економіку внесли російські і українські економісти. Л.В.Канторович відкрив метод лінійного програмування, за що він був удостоин Нобелівської премії в області економіки 1975 р. М.М.Туган-Барановский досліджував проблеми національного ринку, особливості формування сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції,(AS) проаналізував причину і специфіку економічних криз: обгрунтував функціональні залежності і зв'язки, які згодом дістали назви мультиплікатора і аксельратора.

А.В.Чаянов створив вчення про сімейно-трудове господарство, його теорія про сільськогосподарську кооперацію, методологія дослідження аграрних стосунків не втратила свого значення і сьогодні. На початку 20-х років ХХ ст. він обгрунтував необхідність переходу від створення в сільському господарстві громадського сектора, що загрожував занепадом і розвалом, до збереження селянського господарства. Л.Н.Юровський разом з іншими фахівцями і керівниками фінансового господарства зіграв ключову роль в проведенні грошової реформи в 1922-1924 роках. Він є одним з авторів і організаторів випуску знаменитого «золотого червінця». Досвід грошової реформи, проведений «червоними фінансистами» в період, коли іноземні валюти ніяк не могли знайти міцної основи, вивчали зарубіжні фахівці.

Розвиток теорії конъюктуры, концепції великих циклів пов'язано з ім'ям Н.Д.Кондратьєва.

Один з видатних сучасних економістів, розробник системи міжгалузевих балансів «затраты-выпуск», використовуваних в практиці моделювання національних і світової економіки, Василь Леонтьєв народився в Петербурзі (1906-1999), вчився в Ленінградському університеті, в 1936 році емігрував в Америку.

Його теорія «Міжгалузевого балансу» була розроблена в Америці як дієвий інструмент при аналізі і прогнозуванні структурних взаємозв'язків в економіці. Вона виходить з можливості досягнення загальної макроекономічної рівноваги, для чого розроблена модель цього стану, що включає структурний взаємозв'язок усіх стадій виробничого процесу-виробництва, розподілу, обміну і кінцевого споживання. Суть цього методу полягає в двоякому визначенні галузі економіки - як споживача і як виробника. Для визначення міри і характеру взаємозв'язку попиту і пропозиції на благо застосовується система технологічних коэффициентов-показатель, відбиваючий об'єм середніх витрат продукції певної галузі, необхідний для виробництва одиниці блага.

У цій моделі для аналізу застосовується схема міжгалузевого балансу, що складається з чотирьох основних квадрантів, що відбивають певні стадії виробничого процесу:

1) Об'єми споживання на потреби производства-первый квандрант;

2) Групування продукту залежно від того, як він используется-второй квандрант;

3) Включення доданої вартості товару, наприклад оплати праці співробітників, податків і іншо-третій квандрант;

4) Структура розподілу національного доходу- четвертий квандрант.

Теорія міжгалузевого балансу дозволяє:

1) Зробити аналіз і прогнозування розвитку основних галузей національної економіки на різних уровнях-региональном, внутрішньогалузевому, міжпродуктовому;

2) Зробити об'єктивне і актуальне прогнозування темпів і характеру розвитку національної економіки;

3) Визначити характеристику основних макроекономічних показників, при яких настане стан рівноваги національної економіки. В результаті дії на них наблизитися до рівноважного стану;

4) Розрахувати повні і прямі витрати на виробництво певної одиниці блага;

5) Визначити ресурсоемкость усієї національної економіки і окремих її галузей;

6) Визначити напрями підвищення ефективності і раціоналізації міжнародного і регіонального розподілу праці.

Уперше метод міжгалузевих балансів був використаний в 1936 році в Америці, коли В. В. Леонтьєв розрахував його для 42 галузей. Тоді ж була визнана його ефективність при використанні для вироблення державної економічної політики і прогнозування національної економіки. Сьогодні він широко застосовується у багатьох країнах світу.

Поиск по сайту: