Система методів обгрунтування господарських рішень

Теорія національної економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів дослідження і впливу держави на суб’єкти економічних відносин. Регулюванню і аналізу підлягають складні процеси життєдіяльності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації. Результативність національної економіки зростає, якщо ці важелі застосовуються не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і кон’юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економічного розвитку. Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-еконо­мічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів. Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об’єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку), макроекономічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для роз­в’язання цих проблем). Стратегічні орієнтири й конкретні умови соціально-економічного розвитку, пов’язані зі змінами кон’юнктури на ринку, обумовлюють використання цілого арсеналу методів аналізу і впливу на національну економіку.

Система методів обгрунтування господарських рішень — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної еко­номічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукуп­ності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи обгрунтування господарських рішень класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу вони поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні,суспільні та пропагандистські методи. Таким чином, методика обгрунтування господарських рішень – це сукупність способів, прийомів та засобів аналізу і державного впливу на соціально-економічний розвиток країни. Державний вплив здійснюється через державні, урядові, законодавчі і судові органи і оформляються відповідними законами, нормами, інструкціями, указами, розпорядженнями і т.п.

Методи суспільного впливу і регулювання формуються громадськими організаціями, що ставлять перед собою завдання захисту конституційно закріплених прав учасників економічного процесу, як споживачів так і виробників (союзи підприємців, захисту прав споживачів, партія зелених, профспілки, суспільні організації). Арсенал засобів впливу у суспільних організацій обмежений, однак ці засоби можуть бути достатньо ефективними. Серед таких інструментів, слід виділити такі як, ініціювання в органах державної влади змін певних положень Законів України, Постанов КМУ та інших нормативно-правових актів. Окрім цього – це також страйки, протести, які досить активно використовуються найбільш активною масовою суспільною організацією – профспілками.

Залежно від функціонального призначення всі інструменти впливу держави на соціально-економічні процеси об’єднані у 5 груп: бюджетне, адміністративне, податкове, грошово-кредитне та амортизаційне регулювання.

Класифікація методів регулювання економіки за різними ознаками, описаними вище наведена на рис. 4.1.

Методи обгрунтування господарських рішень взаємозв'язані між собою і застосовуються зазвичай в комбінації. Завдання розробки державного макроекономічного плану полягає в досягненні максимальної узгодженості між його рішеннями і показниками. Для цих цілей застосовується комплекс методів, відповідних завданням і особливостям перехідного періоду. Процес узгодження планових макроекономічних завдань пов'язаний з високим ступенем невизначеності, обумовлених їх множинністю. В ході макроекономічного планування необхідно цю невизначеність звести до мінімуму, до прийнятних меж. У цьому полягає реальність державного макроекономічного планування. Макроекономічний план - це загальне узгодження, в якому держава реалізує свою регулюючу роль. Він повинен містити те, що можна краще зробити за допомогою втручання держави. При цьому ринок регулює діяльність виробників, а державне регулювання - функціонування ринку. У перехідній економіці план може містити в собі елементи жорсткого індикативного планування. Методологія державного планування виділяє проблеми, що вирішуються за допомогою різних методів.

Метод економічного аналізу важливий при виявленні народногосподарських тенденцій. Він припускає розчленовування і аналіз дії економічних процесів, синтез їх прояву в плановому періоді. Аналітичний метод може застосовуватися при дослідженні як загальних закономірностей суспільного виробництва, так і приватних процесів.

Порівняльний метод виражається в зіставленні в історичному і народногосподарському розрізі. Порівняння виступає як засіб розкриття резервів економіки.

Метод бюджетних досліджень ґрунтується на репрезентативному спостереженні зазвичай при визначенні структури витрат населення залежно від його доходів, об'єму і структури роздрібного товарообігу, деяких фінансових показників плану.

Метод варіантів полягає в складанні декількох варіантів рішення однієї і тієї ж задачі при деяких відмінностях в початкових даних. Різновидом цього методу є метод варіантних наближень, коли на основі обмеженого круга початкових даних визначається система рішень в наближеному вигляді або в порядку першого наближення, а потім прийнятий варіант піддається послідовному уточненню. Багатоваріантне планування використовується у поєднанні з галузевим. При цьому як початковий момент здійснюється визначення потреб, а потім вибирається оптимальний варіант через розгортання кінцевих потреб через міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції.

Проблемно-комплексний метод припускає виділення в плані ресурсів для вирішення важливих народногосподарських проблем, не тільки в сфері, з якою вона пов'язана, але і зв'язаних з нею.

Територіально-комплексний метод враховує розвиток ключової галузі, навколо якої групуються підприємства галузей-суміжників з комплексом підприємств, обслуговуючих провідні галузі і населення промислових вузлів і територіально-промислових утворень.

Метод екстраполяції дозволяє пояснити природу даних значень функції інші її значення, що знаходяться поза цим рядом. За допомогою цього методу відомі тенденції з певної області розподіляються на інші сфери, що цікавлять нас.

Метод прямих розрахунків дозволяє визначити ступінь впливу різних чинників, що обумовлюють розвиток різних економічних явищ.

Прояв в різні проміжки часу окремих показників, які служать основою порівняння і аналізу, розвитку тенденцій і закономірностей в розвитку економіки, досліджуються за допомогою індексного методу. Він забезпечує інформацією процедуру оптимізації макроекономічної структури.

Нормативний метод дозволяє визначити потреби і можливості національної економіки в матеріальних, фінансових, трудових і інших ресурсах. З його допомогою здійснюється координація потреб в ресурсах і проводиться оптимізація темпів і пропорцій економічного зростання. Він базується на використані системи норм і нормативів. Норма – це міра витрат ресурсу на одиницю товару або послуги, норматив характеризує ефективність витрат ресурсу на одиницю виробництва товару або послуги. Наприклад, на виробництво 1 кг. хліба витрачається 1.2 кг. пшеничного зерна або 0,8 кг. пшеничної муки, коефіцієнт корисної дії печі по випічці хліба буде нормативом. Нормативи, здебільшого відносні показники.

Для розрахунку якісних показників широко застосовується метод факторів (наприклад, при плануванні врожайності). Визначається фактор функція й фактор аргумент; кінцевий зв'язок між ними – формула, за якою розраховується вплив і на основі цього розраховується очікуване значення функції «Y».

Як економіко-статистичні методи широке застосування одержав метод індексів, метод екстраполяції (перенесення досягнутих умов на майбутній період).

Серед економіко-математичних методів найбільше застосування одержали методи лінійного програмування, а також трендові моделі. Всі вони використовуються при розробці показників індикативного плану (для розрахунку як кількісних так і якісних показників).

Обґрунтування планових рішень здійснюється також за допомогою методів оптимізації планових рішень на підставі застосування економіко-математичних моделей і обчислювальної техніки.

Поняття методу економічного аналізу конкретизується в наступних, найбільш часто використовуваних методологічних прийомах:

- використання системи абсолютних і відносних показників;

- порівняльний аналіз;

- метод угрупування;

- індексні розрахунки;

- економіко-математичні методи;

- нормативний;

- балансовий метод.

Основними методами планово-економічних розрахунків є балансовий і нормативний.

Нормативний (техніко-економічних розрахунків) метод засновано на використанні прогресивної, науково обґрунтованої системи норм і нормативів. За допомогою норм і нормативів визначають потреби у виробництві продукції (робіт, послуг), обґрунтовують можливості задоволення цих потреб, здійснюють контроль за ефективністю використання ресурсів під час реалізації планових завдань. Норми і нормативи за сутністю є якісними, відносними показниками.

Норма - максимально припустима величина витрати i-го ресурсу на виробництво одиниці продукції або виконання певного обсягу роботи встановленої якості на певну дату або у відповідному періоді часу. Норматив - показник, що характеризує відносну або питому величину i-го ресурсу на одиниці об'єму продукції, площі, ваги й т.д.

Норми й нормативи є:

- базою для розрахунків організації виробництва в цілому, а також виробничих і трудових процесів у цілому;

- основою планування всіх техніко-економічних показників роботи підприємства і його структурних підрозділів;

- основою організації заробітної плати всіх категорій працюючих;

- базою організації оперативного й бухгалтерського обліку;

- інструментом контролю за використанням ресурсів, а також при проведенні аналізу.

Як економічна категорія норми й нормативи є мірою витрат i-го ресурсу на одиницю продукції або на виконання певного обсягу роботи. Вони побудовані здебільшого як показники місткості та віддачі. Показники місткості (Н _м)характеризують нормативні витрати ресурсів на одержання певного результату (ефекту).

(4.1.)

де Р — витрати ресурсів;

Е — соціально-економічний результат. Наприклад, фондомісткість – це співвідношення середньорічного обсягу основних фондів до валового випуску галузі. Так само будуються норми й нормативи, наприклад, навантаження на об’єкти соціальної сфери — співвідношення кількості населення певної категорії (регіону) і середньорічної кількості ліжок в установах охорони здоров’я і т. п.

Нормативні показники віддачі (Н _в)є оберненими показниками місткості:

(4.2.)

До таких показників належать нормативи фондовіддачі, рентабельності, загальної ефективності капітальних вкладень, забезпеченості населення послугами та кадрами обслуговування соціальної сфери і т. д.

У планово-економічних обґрунтуваннях нормативи є своєрідною константою, яка уможливлює здійснення двох типів розрахунків. По-перше, можна визначити очікуваний результат за наявних ресурсів та, по-друге, визначити потребу в ресурсах для досягнення певного цільового результату:

; (4.3.)

(4.4.)

де Е _о, Е _{ц —} очікуваний та цільовий результати;

Р _н, Р _п— ресурси, відповідно наявні та потрібні.

Система норм і нормативів складається з таких основних груп.

1. Норми ефективності суспільного відтворення (норми матеріало-, енерго-, трудомісткості ВВП, коефіцієнт нагромадження і т. п.).

2. Норми й нормативи затрат праці (відношення ВВП або валового випуску галузей економіки до чисельності трудових ресурсів і т. п.).

3. Норми й нормативи витрат сировини, матеріалів, палива, енергії (витрати ресурсів на 1 грн. ВВП або валового випуску).

4. Норми й нормативи капітальних вкладень і капітального будівництва (загальна та порівняльна ефективність капітальних вкладень, питомі капітальні вкладення і т. д.).

5. Фінансові норми й нормативи (бюджетозабезпеченість населення, нормативи відрахувань до місцевих бюджетів загальнодержавних податків, норми амортизації і т. д.).

6. Соціальні норми й нормативи (норми споживання населенням товарів та послуг, нормативний «споживчий кошик», нормативний споживчий бюджет, забезпеченість населення послугами та об’єктами соціальної сфери, мінімальна заробітна плата і т. д.).

7. Екологічні норми й нормативи (витрати води на 1 грн. валового випуску промислової продукції, норми викидів шкідливих речовин у повітря або водний басейн і т. д.).

При визначенні ефективності соціально-економічного розвитку на підставі реалізації ухвалених стратегічних рішень слід вважати першочерговим вплив на рівень оптимальності збалансованих співвідношень між частками коштів чистого прибутку, які асигнуються на виробництво і споживання, тобто на стимулювання економічних результатів діяльності підприємств з метою збільшення доходів працівників. Для цього можна встановити такий показник, як індекс розподілу доходів, який визначається часткою прибутку, що витрачається на формування інвестиційного фонду, тобто на розвиток матеріально-тех­нічної бази економічної й соціальної діяльності.

Залежно від призначення і правового статуту соціальних нормативів і норм їх можна розподілити на три групи:

- соціальні нормативи і норми як обов’язкові мінімальні соціальні гарантії загальної прямої дії на всіх рівнях економіки;

- соціальні нормативи, рекомендовані як підґрунтя розроблення норм на мезоекономічному рівні з огляду на територіальну і галузеву специфіку;

- соціальні та соціотехнологічні нормативи, рекомендовані як підґрунтя розроблення норм на мікроекономічному рівні з огляду на конкретні умови підприємств і корпора­цій.

При визначенні найактуальніших видів соціально-тру­дових нормативів, зважаючи на належність їх до конкретної групи, передусім слід вирізняти нормативи чинників зростання продуктивності (дохідності) праці як основної умови нагромадження коштів для соціального розвитку. До таких нормативів належать:

- мінімально допустима частка чистого прибутку, що має направлятися на поліпшення фондовіддачі (використання наявних виробничих потужностей);

- збільшення обсягу ВВП (виробленої продукції), а також освоєння і розвиток виробництва нової продукції, яка користується перспективним попитом, зі створенням додаткових робочих місць за одночасного впровадження нормативів, які передбачають економічне зростання у розрахунку на одного працюючого.

Нормативний метод, як вже зазначалось, припускає, що макроекономічне регулювання і планування будується на нормативній базі, що складається з науково і практично обґрунтованих норм і нормативів. За допомогою цих норм і нормативів регулюються взаємини господарюючих суб'єктів з державою. Як приклади фінансових нормативів можна розглядати ставки податкових і інших обов'язкових платежів до бюджету, позабюджетні фонди і в інші фінансові інститути. Механізм квотування або приєднання ставок податків – ще один приклад нормативного розподілу податків.

При квотуванні податки залишаються в певній процентній частці у розпорядженні тієї адміністративної одиниці, на території якої вони зібрані (наприклад, розділення ПДВ, деяких акцизів і ін.). При використанні способу приєднання ставок територіям дозволено стягувати на додаток до загальнодержавних однойменні податки, розміри яких обмежуються певною межею (наприклад, розподіл податку на прибуток організацій).

Фінансування витрат на нормативній основі розповсюджується перш за все на бюджетні витрати за освітою, культурою, охороною здоров'я і соціальною політикою, а також по житлово-комунальним господарством.

Наприклад, в області освіти ці нормативи наступні:

- нормативи поточних фінансових витрат на надання послуг освіти з розрахунку на одного навченого (вихованця) в рік;

- нормативи поточних фінансових витрат на забезпечення різних видів навчання і виховання з розрахунку на одного навченого (вихованця) в рік;

- нормативи поточних фінансових витрат на забезпечення функціонування освітніх установ різних типів і видів в рік;

- нормативи питомих капітальних вкладень на будівництво, придбання устаткування і капітальний ремонт освітніх установ різних типів і видів в рік.

При виборі управлінських рішень окремими суб'єктами фінансової діяльності, а також для вибору критерію оцінки фінансової результативності, що досягається, розробляються фінансові нормативи у формі коефіцієнтів. Фінансові коефіцієнти не мають універсального значення і можуть розглядатися лише як орієнтовні показники.

Застосування фінансових норм і нормативів додає відносинам стійкий характер, визначеність, дозволяє державі і окремим господарюючим суб'єктам реально оцінювати свої фінансові можливості.

Найпоширенішим методом є балансовий. Сутність балансового методу в макроекономічному регулюванні і плануванні полягає в застосуванні прийомів і розрахунків, які уможливлюють установлення зв’язку та узгодження між потребами й засобами для їх забезпечення. Завданням розробки балансу є досягнення оптимальної відповідності (рівняння) між сукупністю потреб і загальною сумою джерел їх задоволення:

SР _i = SП _j, (4.5.)

де: Р _i — ресурси i -виду;П _j — потреби j -виду.

Отже, кожен баланс являє собою дві взаємозв’язані групи показників (частин, розділів балансу). Перша узагальнює ресурси в розрізі джерел, друга характеризує потреби за напрямками їх використання. Залежно від виду балансу ресурсна частина може мати назви: «доходи», «попит», «надходження»; а та частина, яка характеризує потреби, — «витрати», «пропозиція», «розподіл».

Класифікація балансів здійснюється за багатьма ознаками. За масштабами об’єкта планування виділяють народногосподарські, галузеві, регіональні і т. п. баланси. За часовою ознакою — статичні й динамічні баланси. За одиницями виміру — натуральні (матеріальні), вартісні (фінансові), трудові баланси і т. д.

Балансові розрахунки в макроекономічному регулюванні і плануванні перед­бачають широке використання соціально-економічних норм і нормативів. Метою застосування даного методу є: виявлення пропорцій, (диспропорцій) та розробка рекомендацій з ліквідації виявлених диспропорцій і на основі цього забезпечення збалансованого розвитку економіки.

Інструментом балансового методу служать баланси, розробка яких неможлива без використання норм і нормативів. І балансовий і нормативний методи використовуються для розрахунку кількісних показників індикативного плану.

Сутність балансового методу планування полягає в ув'язуванні, тобто зрівноважуванні потреб у будь-яких ресурсах, необхідних для задоволення цих потреб. Інструментом даного методу виступає документ, що отримав назву баланс, що має певну форму, утримування й порядок розробки.

І. Залежно від виду ресурсів розрізняють три групи балансів:

- матеріальні баланси відображають потребу в матеріальних ресурсах (приклад: баланс будматеріалів, баланс палива, баланс зерна);

- трудові баланси дозволяють характеризувати трудові пропорції й відображає формування, розподіл і використання трудових ресурсів. Прикладом їх є зведений баланс трудових ресурсів країни, баланс кваліфікованих кадрів, баланс праці;

- вартісні (фінансові) характеризують співвідношення між потребою у фінансових ресурсах і джерелами їхнього покриття (баланс грошових доходів і видатків населення, баланс прибутків і видатків держави).

ІІ. Залежно від кількості ресурсів, які відображаються в балансах бувають: однопродуктовими (баланс вугілля) і багатопродуктовими (баланс палива).

ІІІ. Залежно від об'єкта планування розрізняють народногосподарські (баланс грошових видатків і доходів у цілому по країні, баланс зерна); галузеві (баланс виробничих потужностей машинобудування), територіальні (баланс грошових доходів і видатків Одеської області).

Найбільшого поширення одержала група матеріальних балансів, вона численна, тому має свою внутрішню класифікацію, представлену на рис. 6.2.

Поиск по сайту: