Схема розрахунку реальних доходів населення, млрд. грн

Прогнозний (плановий) рівень реальних доходів співвідноситься з базовим, що дає змогу обчислювати індекс зростання (падіння) реальних доходів (на душу населення, чи на одного зайнятого)

, (14.4.)

де — індекси зростання (падіння) фізичного обсягу реально використаних доходів, чисельності населення, зайнятих.

Можна розрахувати і вартість життя за допомогою індексу:

, (14.5.)

де — це витрати населення на придбання товарів і послуг відповідно в старих і нових цінах.

Цей індекс характеризує зміни купівельної спроможності людей, зміни вартості базового набору споживчих товарів і послуг, фактично придбаних сім’ями за даними бюджетних обстежень.

Для робітників і службовців розраховується реальна заробітна плата, виходячи з передбачуваного рівня середньомісячної заробітної плати, розміру податків і індексу цін на товари та послуги. Її рівень визначається за формулою:

, (14.6.)

де: — середньомісячна готівкова заробітна плата (нарахована й виплачена);

— утримання (податки);

— індекс цін на товари і тарифів на послуги.

Загальна сума реальних доходів робітників і службовців перевищує їхню реальну заробітну плату на суму виплат і пільг, отриманих за рахунок фонду суспільного споживання у вигляді пенсій, допомоги, стипендій, а також безплатних послуг охорони здоров’я, освіти тощо.

Визначення реальних доходів селян передбачає обчислення грошових і натуральних доходів від колективного, фермерського та особистого підсобного господарства. Грошові доходи коригуються на індекс цін на товари й тарифів на послуги: натуральні доходи визначаються за середньотоварними цінами реалізації, тобто з урахуванням продажу продукції на ринку. У розрахунках використовують дані балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень. Загальну суму грошових і натуральних доходів треба збільшити на суму виплат і пільг за рахунок суспільних фондів держави й колективних господарств, а також на обсяг безплатних послуг соціально-культурних закладів.

Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м’ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м’яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що робляться для обчислення показ­ників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і витрат населення. Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як: прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та інше.

Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і структуру споживання населенням (або його окремими суспільними верствами) матеріальних благ та споживчих послуг.

Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню із суспільних фондів споживання.

Розрахунки споживчого бюджету проводять у цінах відповідних років.

Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою побудови моделі динаміки і структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг.

Прогноз споживчого бюджету застосовується для:

а) оцінки досягнутого рівня життя населення;

б) пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу;

в) обґрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг.

Мінімальний споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який уможливлює задоволення потреб в їжі, одежі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, дос­татніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров’я людей похилого віку. Розмір споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється рівнем матеріального виробництва і умовами життєдіяльності людей.

Соціальний захист — це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповід­ного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш враз­ливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення, комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють де­стабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, еконо­мічна криза, безробіття тощо).

Тема 15. Структурних перетворень національної економіки.

15.1. Зміст і напрями структурних перетворень.

15.2. Цілі державної політики структурних перетворень.

15.3. Методи реалізації структурної політики в умовах змішаної економіки.

15.4. Інвестиції як чинник структурних перетворень.

15.5. Моделі державного регулювання інвестиційної діяльності.

Основні терміни і поняття: структурні перетворення економіки, структурна політика держави, конкретні переваги, метод ключових галузей, пріоритетна галузь, державна інвестиційна політика, державні інвестиції, інвестиційний проект.

15.1. Зміст і напрями структурних перетворень.

Структурна складність економіки як системи визначається різноманіттям її елементів, числом і різноманітністю зв'язків між ними, кількістю ієрархічних рівнів, характером підсистем. Але особливу складність структурі економіки надає сукупність взаємозв'язаних процесів, що постійно переплітаються: відтворювальних, ресурсних, технологічних, інвестиційних, інноваційних, фінансових, трудових.

Ці процеси роблять економіку живим, постійно таким, що змінюється, динамічним організмом.

Усі радикальні економічні перетворення, які зараз відбуваються в Україні, так само вимагають зміни структури; формування і розвитку пропорційних зв'язків, у тому числі структури ринку і його інфраструктури.

Структурні перетворення є сукупністю заходів, що чинять дію на міжгалузеві і внутрішньогалузеві зрушення. Цілями структурних перетворень виступають стимулювання науково-технічного прогресу, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, а також рішення ряду соціальних проблем. Форми реалізації структурної політики - селективна підтримка державою певних галузей і видів виробництва.

Структурні перетворення розглядають в широкому і вузькому сенсі. У першому випадку мається на увазі дія на усю сукупність структурних аспектів економіки: вплив на галузеві, територіальні, организационно-институциональные пропорції; державні заходи по формуванню інфраструктури. При вужчому трактуванні цього поняття зазвичай мають на увазі дію лише на галузеві і міжгалузеві пропорції.

Структурні зміни в економіці країн відбуваються під впливом безлічі чинників. Держава втручається у разі, коли при формуванні нових пропорцій необхідно інтенсифікувати розвиток тих або інших галузей і виробництв або ліквідовувати соціальні витрати, що викликаються структурними перетвореннями.

До чинників, які спонукають державу до активізації структурних

перетворень, відносяться: екстремальні економічні події (підготовка до війни, її ведення, ліквідація військових наслідків); істотне посилення конкурентної боротьби на світовому ринку; необхідність підтримки аграрного сектора в умовах об'єднання європейського ринку і посилення на нім міжнародної конкуренції; структурна криза 70-х рр.: падіння попиту на продукцію традиційних галузей промисловості, вироблювану в розвинених країнах (сталь, судна, текстиль); прискорення науково-технічного прогресу. При практичній реалізації структурних заходів виникають проблеми, пов'язані з різним їх розумінням представниками різних політичних сил.

Особливості структурної перебудови в національній економіці України.

Структурна перебудова української економіки вимагає зміщення акцентів з переважного розвитку галузей важкої промисловості, первинних ресурсів на галузі кінцевого споживання і сфери послуг. Це дозволить понизити ресурсо- і енергоємність ВВП, наситити внутрішній ринок споживчими товарами і послугами, істотно посилити мотивацію до продуктивної праці і відповідного підйому його ефективності. Структурні реформи означають переклад на сучасні технології галузей, що виробляють продукцію масового виробничого і споживчого призначення.

Провідну роль в реалізації структурної перебудови економіки грає оброблювальна промисловість, а в її структурі - машинобудування. Саме вони є базисом для економічного підйому, розширеного

відтворення на тривалу перспективу. Незважаючи на помітні зрушення і високі темпи росту економіки в 1999-2003 г.г., структурні пропорції в Україні не лише не покращали, але, як і раніше, знаходяться в стані деградації. І на сьогодні, в експорті України переважає сировинна продукція.

Найбільш гострою проблемою структурної перебудови української економіки є розвиток оброблювальної промисловості, раніше усього машинобудування. У 1990-2001 г.г. доля оброблювальної промисловості в структурі ВВП скоротилася з 44 до 23%, або в 1,9 разу.

Незважаючи на пожвавлення економіки, останніми роками середньорічні темпи її падіння складали 9%. За орієнтовними даними, на оброблювальну промисловість доводилися 2/3 економічні спади в Україні. У розвинених країнах в цей період спостерігався подальший ріст оброблювальної промисловості, передусім її технологічних видів. Відповідно до визначення Евростата, високо - і среднетехнологичные галузі охоплюють вісім оброблювальних видів діяльності: виробництво хімікатів і хімічних продуктів, механічний і автомобільний инженеринг, машинобудування, транспорт, элекротехнология, інформатизація і комунікації, метрологія, інструментальне виробництво, оптика.

До наукомістких послуг відносять: поштовий зв'язок, телекомунікації, комп'ютери і пов'язану з ними діяльність, наукові дослідження, фінансове посередництво, страхування, оцінку нерухомості, освіту, охорону здоров'я, соціальні послуги, рекреаційний, обслуговування бізнесу, спортивну і культурну діяльність.

Безпосередньою причиною структурно-промислової кризи в Україні стало обвальне скорочення інвестицій в основний капітал. Найбільше зменшилися інвестиції в основний капітал галузей, які визначають науково-технічний прогрес, роблять кінцеву продукцію, мають

відносно високий вміст доданої вартості. При падінні інвестицій в основний капітал машинобудування в 12 разів. У 2000 р. капітальні вкладення до основних фондів машинобудування складали лише 0,27% ВВП. Таблиця 15.1

Дані про випуск багатьох видів машин і устаткування в натуральному

вимірі 1990-2001 р.

За роки реформування в структурі національної економіки України сталися негативні зміни, що свідчать про деіндустріалізацію виробництва і істотні міжгалузеві перекоси.

Таблиця 15.2

Структура промислового виробництва у світі і в Україні(у % по 2000г.)

Найбільші відмінності промислової структури України від світових показників полягають в надзвичайно низькій долі машинобудування, основою науково-технічного прогресу, що являється, а також легкій промисловості. В той же час питома вага паливно-сировинного комплексу занадто завищена, що знижує ефективність національної економіки в цілому.

До останнього часу структурні зрушення в економіці України відбувалися стихійно внаслідок вимушених змін в цінових співвідношеннях і під впливом неузгоджених і суперечливих макроекономічних регуляторів. Не було враховано, що багаторівнева радянська економіка, що характеризувалася технологічною неоднорідністю, не могла бути реформована на базі цін ринкової рівноваги, а вимагала поетапного пристосування до ринкових регуляторів, активної цінової політики з боку держави. Фактично була досягнута псевдоринкова рівновага, що сприяла деградації галузей кінцевого продукту.

У 1991 - 2000 г.г. при рості загального індексу цін (з урахуванням деномінації карбованця при переході на гривну) в 1,52 разу ціни на продукцію енергетики виросли в 5 разів, паливній промисловості - в 4,19 рази, чорній металургії - в 3,30 рази, а машинобудування і легкої промисловості знизилися відповідно на 7% і 60%. Це зумовило поглиблення промислової кризи, ріст долі галузей проміжного продукту і істотне зменшення долі галузей, що виробляють кінцевий продукт.

До особливостей структурної перебудови в Україні відносяться і міжгалузеві перекоси в податковому навантаженні; різні темпи спаду, що відбилися в основному на оброблювальній промисловості. Наприклад, доля харчової промисловості у ВВП - 7,7%, а вона платить 25,1% усіх податків на виробництво і імпорт, тобто податки харчової промисловості приблизно в 3,26 разу вище, ніж її об'єктивна доля в структурі ВВП. При 1,1 % у ВВП текстильна і шкіряна промисловість має долю в податках в 2 рази вище; доля машинобудування у ВВП - 5,2, а в податках - 7,8%. Але ці ж галузі роблять кінцевий продукт, їх особливістю є найбільша питома вага доданої вартості, тобто та умова, яка забезпечує в цілому економічний розвиток і його темпи. Високі податки стримують розвиток галузі, деформують структуру економіки. У теж час галузі, що виробляють проміжні продукти, - сировина, матеріали, напівфабрикати, а також деякі галузі комерційної діяльності мають пільгове оподаткування. Наприклад, доля фінансового посередництва у ВВП - 2,6%, а доля в податках - тільки 0,4%; для торгівлі у ВВП - 11,2%, а в податках - 6,8%; доля металургії у ВВП - 4,1%, в податках - 2%.

В цілому пропорції національної економіки свідчать про економічну відсталість України: непропорційно низька доля машинобудування, яку потрібно підняти в 2-3 рази, щоб вирішувати будь-які економічні проблеми. На заході питома вага машинобудування в середньому складає 40%, а в найближчі 10-15 років повинен зрости до 50%, в Україні ж 14-15%, а у ВВП - 4,6%, що є найбільш слабким місцем Української економіки.

Великий перекіс в економіці України існує в структурі і розподілі доданої вартості, про що свідчить таблиця. 15 3.

Таблиця 15.3

Розподіл доданої вартості (у %.)

*Дані Держкомстату України за 2003г.

Сільське господарство, полювання і лісове господарство забезпечують 26% валового прибутку і змішаного доходу при їх долі у ВВП - 15,2%.

Віддача по валовому прибутку перевищує вклад галузі у ВВП в 1,72 разу. В той же час при такій феноменальній прибутковості сільського господарства України зазнає хронічні збитки. Зокрема, в 2002 р. при рекордному урожаї підприємства сільського господарства, полювання і лісового господарства зазнали збитків на 0,3 млрд. грн.

Це протиріччя виникає в результаті того, що в Україні не налагоджений механізм реалізації рентних стосунків, передусім земельної ренти. Четверта частина валового прибутку країни вилучається у землевласників, в першу чергу у держави, різними постачальниками, кредиторами, посередниками перекупниками без всякої компенсації і зникає в невідомому напрямі. На думку російських учених С. Глазьева і Д.Львова, рентні доходи можуть бути дуже великими в системі фінансування структурних зрушень, у тому числі формування бюджету розвитку. Віддача по валовому прибутку електроенергетиці перевищує вклад галузі у ВВП в 1,6 разу (доля ВВП - 4,6%, а у формуванні валового прибутку - 7,4%).

Мобілізація фінансових ресурсів структурної перебудови української економіки можлива при наступних передумовах:

- науково-практичному рішенні проблем оцінки і витяганні на користь суспільства земельної ренти і ренти природних ресурсів;

- оподаткуванні надприбутків виходячи з рівня облікової ставки на капітал;

- раціоналізації податкових ставок і їх обгрунтованому міжгалузевому вирівнюванні;

- корекція цінових співвідношень між паливно-енергетичним комплексом і галузями, що виробляють кінцевий продукт;

- використанні важелів прямого і опосередкованого впливу у сфері розподілу валового прибутку і переливання капіталу в структуротворні галузі;

- згортанні застарілих виробництв і стимулюванні пріоритетних напрямів технологічного переозброєння економіки.

Для проведення структурних перетворень національної економіки України потрібна науково обгрунтована політика структурної перебудови. Як показала практика, такої політики в Україні немає.

Якнайповніше представлення державної структурної політики в сучасних кризових умовах дає Програма уряду на 1999-2015 роки.

Проведений аналіз концепції і самої Програми структурної перебудови української економіки дозволив виявити серйозні їх вади з точки зору не лише методології, але і можливості досягнення декламованих цілей, які повноцінним орієнтиром серйозних структурних перетворень на перспективу служити не можуть.

По-перше, у зв'язку з тим, що передумовами структурного оновлення є ресурсні в їх комплексному поєднанні, яких до того ж доки ще немає, вважати, що створені вирішальні передумови для структурної перебудови і економічного зростання у вигляді деяких ознак фінансової стабілізації, приватизації з її потужним негативним ефектом і лібералізації цін, не зовсім правильно з науковою і практичною точок зору.

По-друге, орієнтація в структурному оновленні на виробництва, які хоча і розвиваються частково, але під впливом переважно зовнішнього попиту, не виправляють, а посилюють структурну деградацію, про яку говорилося вище.

По-третє, розроблена програма структурної перебудови не орієнтованої на активне технологічне оновлення виробничого апарату України, а лише на ліквідацію неефективних з точки зору ринкового попиту виробництв. Орієнтація в структурній політиці на стихійні ринкові сили і деформований в умовах економічної кризи по структурі ринковий попит в Україні на перспективу не зовсім виправдана.

По-четверте, в програмі немає достатнього ресурсного забезпечення і відпрацьованого механізму її реалізації.

По-п'яте, програма не враховує гостру об'єктивну потребу поетапного формування економічної комплексної бази регіонів в умовах розвитку економічних стосунків і росту економічної самостійності регіонів України.

Таким чином, реальність практичного виконання цієї програми викликає сумніви.

Проте це не означає, що розроблена програма даремна. Певні позитивні наслідки вона могла б принести при активній державній увазі до її втілення в життя.

Тільки активна, науково-обгрунтована, погоджена з іншими політиками державна структурна політика на усіх рівнях навіть в сучасних кризових умовах здатна створювати поступово, поетапно основні структурні передумови для пожвавлення ділової активності, формування позитивної економічної динаміки і економічного зростання.

Світова практика господарювання сформулювала два типи структурної політики: пасивний і активний

1. Пасивна структурна політика зводиться до створення правової бази для вільного переміщення чинників виробництва з однієї сфери в іншу, з галузі в галузь, з регіону в регіон і так далі. При цьому структура економки змінюється внаслідок зміни норм прибутковості. Якщо в якій-небудь галузі попит перевищує пропозицію, то це призводить до зростання цін і збільшення норми прибутку. Капітал переливається в цю галузь з інших, як правило, менш прибуткових галузей, збільшуючи тим самим виробництво товарів (пропозиція), таким чином, ринкове саморегулювання забезпечує оптимальну структуру економіки.

2. Активна структурна політика полягає в тому, що використовуючи державні важелі, органи управління сприяють прискоренню структурних змін в економіці. Такими важелями служать: державні програма структурних змін, пряме державне інвестування програм структурної перебудови економіки, створення спеціальних фондів, залучення іноземних і приватних інвестицій, податкові і кредитні пільги, згортання виробництва в кризових галузях, програми перепідготовки кадрів.

Активна структурна політика охоплює ефективні напрями необхідних змін в економіці, тобто визначає пріоритети. При визначенні пріоритетних сфер і галузей виходять з наступних критеріїв: експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; мінімізації ресурсоемкости виробництва; вирішення проблеми зайнятості населення; рішення екологічних проблем та ін.

До заходів держави у сфері структурних перетворень економіки можна віднести:

- вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної

перебудови;

- створення сприятливих умов для реалізації конкурентних

переваг, формування реального національного капіталу;

- виділення пріоритетних галузей і виробництв, їх державна

підтримка, макроекономічна стабілізація, стимулювання

прогресивних структурних зрушень в економіці;

- ефективні державні інвестиції і інноваційна політика;

- розробка макропрогнозів відносно формування сучасної

структури безробіття;

- раціональне залучення іноземного капіталу, здатного забезпечити

реформування структури економіки;

- інформатизація суспільства, оволодіння сучасними інформаційними

технологіями.

У зв'язку з цим пріоритетними групами галузей в області структурних перетворень в Україні являються:

- наукомісткі і технологічні галузі - ракетно-космічна, літако- і моторобудівна, електрозварювання, порошкова металургія, робототехника, біотехнологія, надтверді метали і так далі;

- галузі агропромислового комплексу, для яких створені кращі природні умови, традиції виробництва, - харчова, виноробницька, консервна і так далі;

- галузі транспорту, зв'язку, телекомунікацій - транзит нафти і газу, міжнародні перевезення;

- рекреаційно-туристичний і оздоровчий комплекси.

Поиск по сайту: