Регулювання інвестиційної діяльності

З метою активізації інвестиційного попиту держава може використати традиційні для світової практики методи - збільшувати державні витрати і зменшувати податки, знижувати процентну ставку за кредитом, збільшувати грошову масу, втручатися в дію ринку цінних паперів (РЦБ).

Модель, по якій складається РЦБ на Україні, має універсальні і особливі риси. Вона містить ряд елементів, які властиві РЦБ інших країн, а так само є особливості, властиві тільки українському ринку.

Українська модель РЦБ сприйняла багато універсальних рис:

1. Законодавче регулювання РЦБ.

Практично в усіх країнах, де існують РЦБ найбільш важливі їх аспекти регулюються законами.

Законодавче регулювання найбільш важливих аспектів РЦБ є переважним, оскільки закони ухвалюються на основі соціально-групового узгодження інтересів. І при їх обговоренні беруть участь представники різних соціальних груп.

2. Законодавче закріплення переліку цінних паперів.

У законах, регулюючих РЦБ, містяться переліки грошових документів, які визнаються правом конкретної країни в якості ЦБ. Ці переліки можуть бути вичерпними і відкритими.

На Україні існує вичерпний перелік ЦБ, в який входять: акції, облігації внутрішнього державного і місцевого позик, облігації установ, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати, вексели і приватизаційні папери.

3. Державне регулювання випусків ЦБ і інформації про ці випуски.

Законодавство України (як і законодавство ін. країн) покладає на інституціональні елементи, що випускають акції і облігації у відкрите звернення, обов'язок реєструвати випуск ЦБ і інформацію про випуск у відповідному державному органі.

Це, по-перше, виконує функцію захисту інтересів інвесторів і усіх учасників РЦБ; по-друге, захищає РЦБ від появи сумнівних грошових документів; по-третє, підвищує довіру до РЦБ з боку реальних і потенційних учасників.

4. Публікація емітентами щорічних звітів.

Інституціональні емітенти, акції яких знаходяться у відкритому зверненні на РЦБ, зобов'язані публікувати щорічні звіти про результати своєї господарської діяльності і фінансове положення. Ця інформація повідомляється акціонерам і потенційним інвесторам для того, щоб вони могли приймати рішення відносно того придбавати і/або продавати акції.

5. Державне ліцензування посередницької діяльності.

Посередницька діяльність на РЦБ майже в усіх країнах здійснюється на основі державних ліцензій. Введення режиму ліцензування в даному випадку є встановленням монополії на виконання посередницьких функцій.

6. Державний контроль за РЦБ.

Здійснення держконтролю за РЦБ - це один їх головних елементів моделі РЦБ. Зазвичай такий контроль здійснюється спеціальними органами виконавчої влади. Завданнями таких органів є: захист інтересів інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкової взаємодії; забезпечення реалізації законодавчих актів, регулюючих РЦБ та ін.

Держконтроль встановлюється відносно усіх найбільш важливих областей взаємодії. Це стосується, наприклад, спостереження за переміщенням контрольних пакетів акцій; допуску і звернення на території інших країн іноземних ЦБ; перевірки інформації про випуск ЦБ і щорічних звітів емітентів і так далі

Не останнє місце в розвитку економіки країни належить іноземним інвестиціям. Вони прискорюють ринкові перетворення, впливаючи через трансферт капіталу, технологій і досвіду на виробничі потужності приймаючих країн. Регулюється іноземне інвестування повноважними державними органами - представницькими, виконавчими, судовими. Головні принципи державного регулювання: взаємна відповідальність інвестора і держави; дотримання основних прав і свобод іноземних інвесторів; їх юридична відповідальність за порушення законодавства або міжнародних договорів; заохочення іноземних інвесторів, які направляють ресурси в програми (проекти), визначені державою як пріоритетні; вдосконалення відповідного законодавства.

Заходи державної політики в області іноземного інвестування мають бути синхронізовані з масштабами і напрямами ринкової трансформації. Врахувати усю сукупність зовнішніх і внутрішніх, об'єктивних і суб'єктивних чинників можна тільки за наявності дієвої системи державного регулювання, а також відповідного фундаментального і науково-методичного забезпечення.

У круг завдань державного регулювання іноземного інвестування входить: визначення інвестора; визначення видів і форм інвестицій; участь у власності; антимонопольні заходи; трансферт прибутку іноземного інвестора; встановлення вимог до результатів діяльності іноземного інвестора; створення системи інвестиційних пільг і обмежень; експертиза інвестиційних програм; гарантування прав іноземного інвестора.

На заході пільги, якими можуть скористатися іноземні інвестори, носять загальноекономічний характер. Вони поширюються на усі компанії, інвестуючі свої засоби. У країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою існують особливі пільги для іноземних інвесторів. Особливо значні вони в податкових гаванях і офшорних центрах. Пільги засновуються з метою стимулювання регіонального розвитку, залучення фірм до участі в загальнонаціональних програмах і проектах, розгортання науково-дослідних робіт, подолання безробіття, підвищення фінансового забезпечення держави.

Усі пільги, що покращують умови господарювання для іноземного капіталу і либерализирующие інвестиційний режим, можна розділити на дві групи - звичайні і спеціальні«Звичайні пільги спрямовані на поліпшення макро- і мікроекономічній ситуації, а спеціальні - на стимулювання саме інвестиційною і суміжних з нею видів діяльності, передусім на стратегічно важливих напрямах. Спеціальні пільги, у свою чергу, можуть бути факторними (прискорена амортизація, пільгова оренда), товарними (захист товаровиробників від імпорту, вдосконалення і спрощення митних процедур) або податковими (звільнення від оподаткування, зменшення ставок податків, податкові кредити і канікули і т. п.).

Сьогодні в Україні діє близько 100 законодавчих і підзаконних нормативних актів, що регулюють залучення і реалізацію іноземних інвестицій. Укладені більше 40 міжнародних договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій, а також близько 38 угод з окремими країнами, які мають на меті запобігти подвійному оподаткуванню доходів (майна) і не допустити ухилень від сплати податків. Проаналізувавши зміст багатьох таких документів, можна дійти висновку, що вони містять ряд особливих положень, що відрізняються від положень внутрішньодержавного законодавства: для іноземних інвесторів зазвичай встановлюється сприятливіший режим господарської діяльності, чим для національних інвесторів.

Українське законодавче регулювання іноземного інвестування відрізняється непослідовним, нестабільним і непередбачуваним характером.

На жаль, ще не створена система правових принципів стимулювання іншо-дивного інвестора, як немає і стабільного законодавчого регулювання. Усе це робить неможливим формування сприятливого інвестиційного клімату.

Світова практика свідчить, що привабливим інвестиційний клімат буде тільки тоді, коли, по-перше, забезпечена стабільність правового регулювання інвестиційної і іншої господарської діяльності, а по-друге, коли правові умови господарювання відповідають 'загальноприйнятим принципам.

Держава повинна передусім визначити стратегічні основи політики по відношенню до іноземного інвестора. Треба визнати, що інвестиційне забезпечення вітчизняної економіки при гострому дефіциті внутрішніх джерел не може здійснюватися без участий нерезидентів. Причому об'єми притягнених ззовні коштів повинні щорічно збільшуватися. Іноземному інвесторові можуть бути надані пільги, якщо він вкладає кошти в певні галузі і регіони, в певні підприємства. Разом з цим слід добитися, щоб умови господарювання не були дискримінаційними для резидентів або нерезидентів.

Поиск по сайту: