Шляхи рішення структурних перетворень

Основне завдання структурних перетворенні економіки України - це формування сучасної, ефективної, раціональної, екологічно безпечної структури економіки і створення конкурентоздатного вітчизняного виробництва на основі реалізації абсолютних і відносних переваг країни.

Для удосконалення відтворених пропорцій потрібні:

- модернізація виробництва, його технічне і технологічне

оновлення;

- зниження ресурсоемкости (фондо-, матеріало-, енерго-, трудомісткості)

виробництв;

- зміна співвідношення між виробництвом засобів виробництва і

предметів споживання на користь останніх;

- створення умов для розширеного відтворення (інвестування);

- посилення технологічної цілісності підприємств і

областей забезпечення закінченого циклу виробництва.

Формування ефективної галузевої структури економіки передбачає:

- усунення гіпертрофованих диспропорцій між реальним і

фінансовим секторами економіки, а також усередині будь-якого з них;

- переважаючий розвиток галузей, які задовольняють потреби

людей;

- широкий розвиток сфери послуг;

- створення і розвиток наукомістких і високотехнологічних галузей і

виробництв;

- розвиток переробних галузей економіки на новій

технічній і технологічній базі;

- конверсію військового виробництва;

- розвиток експортних і конкурентоздатних виробництв;

- розвиток пріоритетних (ключових) областей національної економіки.

Оптимізація територіальної структури економіки передбачає:

- забезпечення комплексного і пропорційного розвитку усіх районів і

регіонів країни на основі раціонального використання конкретних умов

наявних ресурсів (трудових, земельних, водних, енергетичних і тому подібне);

- усунення диспропорцій в розвитку окремих територій, забезпечення

вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку;

- гармонізацію загальнодержавних і регіональних інтересів.

Зовнішньоекономічна структура економіки вимагає:

- збільшення експортного потенціалу країни;

- зменшення в експорті долі сировини і матеріалів і збільшення долі

продукції переробних галузей;

- збільшення в імпорті долі прогресивного устаткування і зменшення

продуктів харчування і продукції, яка може вироблятися на

вітчизняних підприємствах.

Соціальна структура економіки вимагає:

- подальших змін в системі власності (роздержавлення,

приватизація, удосконалення функціонування державного

сектори розвитку малого і середнього бізнесу) і формування ефективного

підприємництва;

- регулювання доходів населення, створення ефективного мотиваційного

механізму високопродуктивної роботи, удосконалення високої

диференціація доходів і соціального захисту малозабезпечених шарів

населення.

15.3. Методи реалізації структурної політики в умовах змішаної економіки

Найважливішою складовою частиною усієї структурної політики є механізми її вироблення і реалізації, форми і методи діяльності державних органів України в області структурних перетворень народного господарства. В умовах змішаної економіки вони повинні поєднуватися з регулюючими можливостями ринку.

Сучасну схему реформування структури по окремих сферах економіки ряд економістів представляє таким чином: фінансово благополучні великі і середні підприємства і самоокупні малі фірми, корпорації, банки і тіньова економіка трансформується в режимі ринкового саморегулювання; низькорентабельні, збиткові підприємства і компанії з великими сумами заборгованості і неплатежів - в режимі пристосування до ринкових регуляторів; оборонні галузі, наука, сільське господарство, соціальна сфера здійснюють структурні зміни за допомогою державної підтримки.

Таке бачення механізму відбиває реальність, але істотно спрощує державне регулювання структурних перетворень, звужує сферу його дії. Сьогодні структура і пропорції народного господарства, окремих його економік складаються не в результаті планових рішень державних органів, не в режимі автоматично діючого механізму ринкової самоорганізації, а переважно як підсумок стихійного пристосування суб'єктів господарської діяльності до умов незбалансованої економіки, її нерозвиненого ринку і кризи, істотних обмежень конкуренції і яскраво вираженого у ряді сфер і секторів монополізму з кримінальним відтінком, а також взаємодії недосконалого ринкового механізму з ослабленим, несистемним і невідлагодженим державний регулюванням.

Державна дія на структурні перетворення в умовах змішаної економіки повинна враховувати вимоги ринку. Але повністю орієнтуватися на ринкову самоорганізацію при проведенні структурної перебудови не можна, бо дія самих по собі ринкових сил може привести до формування неповноцінної структури економіки, що характеризується споживчим характером, тобто низьким рівнем накопичення і інвестицій, а також переважанням у виробництві і експорті сировини і енергоносіїв, первинних ресурсів при занепаді оброблювальної промисловості, що означало б втрату Україною позиції у ряді розвинених індустріальних країн. Нині подібні тенденції позначилися досить чітко.

До числа основних явищ ринкового середовища, що роблять істотний вплив на структурні економічні зрушення, слід передусім віднести:

- динаміку внутрішнього платоспроможного попиту на вітчизняні товари і послуги;

- об'єктивні процеси міжгалузевих і міжрегіональних рухів, переливання різних видів капіталу;

- міграцію робочої сили;

- процеси конкурентної боротьби, конкурентної взаємодії, співпраці;

- доступність і вартість основних видів ресурсів (природних_, економічних і науково технічних);

- процеси формування цін під впливом попиту і пропозиції, в умовах конкуренції і дії закону вартості;

- монопольні тенденції до встановлення контролю над виробництвом і ринком і отримання монопольного прибутку;

- заповнена ринку товарами і послугами.

Усі ринкові процеси і явища, що викликають структурні зміни в економіці, впливають на різні аспекти структури народного господарства як в позитивному, так і в негативному - з точки зору інтересів суспільства -направлениях. Тому цілком природно, що сукупність методів державної структурної політики повинна не просто співіснувати з чинниками ринкової самонастройки пропорцій і структурних зв'язків, а покликана якимись своїми елементами посилювати позитивні і приглушати негативні дії ринкових важелів структурної трансформації на основі критерію динамічної оптимальності структури.

У Україні вибрана особлива форма державного устрою. Суб'єкти держави мають певну юридичну, політичну і економічну самостійність. А отже, ця організаційна державна структура вимагає особливої економічної підготовки, без якої політичне і юридичне оформлення взаємовідносин владних структур центру і суб'єктів держави навіть у рамках загальних принципів не дасть істотних позитивних результатів. У економіці держави стикаються інтереси не лише виробників і власників, а передусім інтереси різних рівнів влади, що орієнтуються на найбільш загальні потреби того або іншого співтовариства, виходячи зі своїх функцій і завдань. В процесі суспільно-економічних стосунків основними суб'єктами виступають владні державні органи різного рівня. Отже, економіка української держави по своїй структурі і взаємнозалежностям - складніша конструкція, ніж це представляють деякі дослідники, зводячи її до розпливчатого економічного ринкового простору з вільним рухом товарів, капіталів, робочої сили, інформації і ін.

Основою конструкції економічної бази є народногосподарський комплекс України, що створює усі передумови для виконання системи різноманітних функцій на цьому рівні державної влади. У числі цих передумов - внутрішні ресурсні чинники саморозвитку і умови їх відтворення. Можна вважати, по-перше, що державна структурна політика виробляється і на регіональному рівні; по-друге, що структурна політика повинна мати в арсеналі механізму її реалізації методи, спрямовані на формування регіональних соціально-економічних комплексів, уся сукупність форм і методів реалізації державної структурної політики за критерієм переважної спрямованості дії на той або інший об'єкт може бути умовно підрозділена на чотири блоки.

Перший макроекономічною блок включає сукупність методів, що впливають на основні макроекономічні пропорції і структурні зв'язки, а також що формують структурні взаємодії національної економічної системи суперсистемою світового господарства.

Методи макроекономічного блоку повинні гарантувати успішну діяльність державних органів по наступних напрямах структурної політики:

а) оптимізація галузевої структури економіки, забезпечення прогресивних структурних зрушень в ній (випереджаючий ріст наукомістких виробництв, пріоритетне своєчасне науково-технічне оновлення машинобудування і розвиток різних інфраструктур, повноцінне якісне забезпечення економіки енергоресурсами), а, отже, пропорційний розвиток ПЕК в порівнянні з усією економікою та ін.;

б) оптимізація співвідношення таких економічних пропорції як накопичення і споживання, виробництво товарів і послуг, передвиробнича і виробнича стадії, раціональне поєднання усіх 8 секторів економіки, реальний і фінансовий сектор та ін.;

в) пріоритетний розвиток освітньої і науково-технічної сфер;

г) стимулювання попиту на продукцію пріоритетних галузей, сфер діяльності;

д) сприяння росту експорту, раніше усього високотехнологічного, та ін.

Певною мірою перший блок методів реалізації структурної політики націлений на вирішення проблеми макроекономічної трансформації, орієнтованої на забезпечення економічної, технологічної, продовольчої, екологічної, енергетичної безпеки національної економіки.

У числі методів макроекономічного блоку прогнозування, програмування, нормативно-правові, протекціоністські заходи, диференційоване оподаткування, вироблення і реалізація системи пріоритетів, державні інвестиції, прямі субсидії і інші методи інвестиційної політики, диференційовані митні тарифи, концентрація і координація експорту, обмеження імпорту, державні гарантії і інвестиційне страхування, державні субвенції, цільові кредити та ін.

У другому регіональному блоці зосереджені методи, що дозволяють державним органам центру перебудовувати економічну структуру народного господарства з урахуванням розвитку економічних стосунків в Україні, тобто формувати економічну базу держави, вирівнюючи їх соціально-економічний рівень розвитку.

Якщо структурна державна політика не сприяє формуванню соціально-економічних комплексів регіонів як бази поступового, поетапного вирівнювання в них умов для життєдіяльності людини (з обліком природно - кліматичних, географічних і національних відмінностей), то така політика не буде досить ефективною.

Розробки багатьох фахівців останнього десятиліття дають досить чітке уявлення про структуру і динаміку економічного організму України. У основі його лежить цілісна сукупність потреб людини. Розроблена досить детальна сукупність критеріїв і показників оцінки зрілості господарського комплексу держави. У їх числі, наприклад, питома вага машинобудівного ядра у виробництві, рівень інноваційної, інвестиційної і підприємницької активності, розвиненість соціальної сфери, галузева пропорційна структура відтворювального процесу і так далі

Оцінюючи за цими критеріями і показниками економічну базу України, можна зробити висновок, що більшість з них, не мають достатньої економічної бази для повноцінного виконання ними своїх функцій, для гармонійного поєднання прав, обов'язків і відповідальності їх владних органів перед людиною.

До числа основних методів регіонального блоку реалізації структурної політики слід віднести прогнозування, програмування, правову базу розвитку України, податки, державні інвестиції, змішане фінансування науково-технічних пріоритетів, підтримку рівня зайнятості, міри підвищення мобільності робочої сили і капіталів, структуризацію власності, створення вільних економічних зон.

У третій блок входить група методів, пов'язаних з підвищенням економічної стійкості, особливій активності в усіх процесах основних суб'єктів ринку: підприємств, корпорацій, науковий установа інших первинних господарських систем. Ці методи покликані реалізувати наступні важливі напрями структурної політики: реструктурування первинної виробничої і наукової ланки, формування стійкого корпоративного каркаса економіки, інтеграція науки, виробництва і ринку, оптимізація співвідношення великих і малих форм у виробництві і ринковому розподілі, виведення з господарського обороту неефективних виробництв, пріоритетний розвиток високотехнологічних, формуючих власні сегменти у світовому ринку виробництв.

Третій блок механізму державного регулювання структурних перетворень народного господарства України став основним, найбільш важливим, оскільки покликаний забезпечити визначальні орієнтири владних державних органів по селективній підтримці базисних елементів економічної конструкції народного господарства. Саме підтримка цих своєрідних "точок росту" і вивід з господарського обороту неефективних підприємств і виробництв складають сенс структурної перебудови, задуманої Урядом на 1999-2010 рр.

Виділення "точок росту" пов'язане із здатністю підприємств, корпорацій формувати власні ніші на товарних ринках, сприяти рішенню соціальних завдань в регіонах, не знижувати, а збільшувати число робочих місць, розвивати експорт і вести імпортозаміщення, нарощувати податкові відрахування, не порушувати екологічні норми. Такі вимоги в змозі задовольнити виробничі господарські системи, що мають властивість економічної стійкості і функціонують в режимі інноваційного типу розвитку, тобто що спираються у своїй господарській діяльності передусім на чинники інновації.

Знайти в сучасній українській кризовій економічній дійсності достатнє число таких готових "точок росту", здатних стати ядром народного господарства, темпи росту якого перевершать розміри спаду неефективних виробництв і таким чином забезпечать економічне зростання неможливо.

Тому потрібне цілеспрямоване "вирощування" державою такої структури первинної виробничої ланки із строго певним галузевим набором, який був би здатний вирішувати позначені завдання, а також бути конкурентоздатним на світових ринках.

В зв'язку з цим корисний досвід низки країн, у тому числі Франції, що цілеспрямовано здійснила формування корпоративного каркаса економіки шляхом структурної політики, спрямованої на створення декількох великих компаній в кожній галузі ("національні чемпіони"). Оптимізація подібного каркаса у поєднанні з розвитком малих і середніх підприємницьких структур дозволяє створити гнучкий національний економічний організм, здатний ефективно функціонувати в системі мирохозяйственных зв'язків.

Критерієм оптимізації великих і малих форм у виробничій сфері може служити формування господарських зон навколо кожної великої компанії з числа малих форм, що забезпечують стійкість останніх. У кожній галузі світова практика вже виробила зразкові співвідношення цих форм в умовах ринку.

До складу основних методів третього блоку слід включити: програмування, індикативне планування, оподаткування, прямі субсидії, державні субвенції, банкрутства, заходи антимонопольної діяльності, державні інвестиції, державні гарантії вільні економічні зони, націоналізацію, регресивні імпортні мита, скупку іноземних підприємств, захист інвестицій, цільові міжнародні кредити, розвиток міжнародної господарської кооперації, нормативи, прискорену амортизацію, тимчасовий протекціонізм, пільгове кредитування, міжнародний лізинг, регулювання цін, контроль, робота з цінний папір і передусім з акція держзамовлення, увесь захід підтримка малий підприємництво, захід по формування і розвиток конкурентоздатний фінансовий сектор, адміністративно-правовий метод.

Четвертий інституційний блок методів реалізації державної структурної політики повинен вирішити три завдання:

1) створити загальні найбільш сприятливі умови для структурних перетворень, включаючи формування найпривабливішого інвестиційного клімату, диференціювання по галузях, регіонах, економічних зонах;

2) створити передумови для розвитку позитивних ринкових регуляторів структурних трансформацій, одночасно послабляючи негативні дії ринку на пропорційні і структурні зв'язки;

3) забезпечити соціальну орієнтацію усіх структурних перетворень в національній економіці, контроль суспільства за соціальними наслідками структурної трансформації.

Сукупність инстуциональных методів найтіснішим чином пов'язано з методами третього блоку, доповнюючи і збагачуючи их0

Що здійснювалася в останнє 2-3 роки практика структурних перетворень в Україні зводила усі інституціональні перетворення до реструктуризації підприємств, розвитку ринку цінних паперів, приватизації, регулювання природних монополій і розвитку банківського сектора, що явно обідняло і робило інституціональний інструментарій малоефективним, по суті, не врахована необхідність формування сприятливого інвестиційного клімату, а також соціальна складова структурних зрушень.

Враховуючи теорії институционализма, що знайшли підтвердження в практиці державного регулювання економічних і соціальних процесів у ряді країн, у тому числі в США в 30х роках, у Франції, в Швеції, Японії, Німеччині, в число інституціональних методів можна включити: нормативно-правові, методи регулювання інвестиційних потоків і формування інвестиційних ресурсів, сукупність рамкових умов для активізації дії ринкових важелів самоорганізації (конкуренція, ціни, попит), антимонопольні заходи, методи соціального контролю суспільства над господарською і фінансовою діяльністю, диференційований метод стимулювання окремий вид праця (наукового, найманого, підприємницького, управлінського і так далі), метод підтримка рівень цікавість, метод зближення умова конкуренція в регіон, галузь, державний гарантія, інформаційний забезпечення, підготовка управлінський кадр, набір метод розвиток інноваційний підприємництво, прогнозування, метод стимулювання інноваційний і інвестиційний діяльність, механізм облік, груповий інтерес, встановлення соціальний стандарт, довгостроковий програмування розвиток, конверсія та ін.

І так, державна структурна політика, будучи частиною загальної соціально-економічної політики, грає особливу роль в системі державного регулювання економіки.

Структурні перетворення є частиною будь-якої політики: промислової, інвестиційної, науково-технічної, інноваційної, фінансової грошово-кредитної та ін. Тому її вироблення і реалізація не можуть бути лише турботою якоїсь однієї державної освіти. Проте координуючий орган в системі виконавчої влади потрібний.

Структурну політику характеризує бачення, розуміння і знання владними органами держави структурної конструкції національної економіки, її елементів, блоків, їх пропорційних залежностей і структурних зв'язків, а також закономірностей їх взаємодії і використання цих знанні в практичній діяльності регулювання економіки для найбільш ефективного досягнення основних тактичних і стратегічних цілей соціально-економічного розвитку суспільства.

З цієї точки зору структурна політика виступає як механізм використання структурних чинників в економічному реформуванні народного господарства«

У сучасних умовах України одночасно з вирівнюванням структурної деформації, проведенням структурної перебудови відповідно до вимог внутрішнього і зовнішніх ринків повинні поступово створюватися об'єктивні (ресурсні) і суб'єктивні передумови для пожвавлення економічної динаміки і економічного зростання. Тільки структурна державна політика цього зробити не може. Потрібні погоджені зусилля із різних напрямів: структурного, інноваційного, інвестиційного, промислового, соціального. Але прогресивні структурні зміни створюють базу, основні умови для наростання позитивної економічної динаміки. З цієї точки зору, не зовсім коректно оцінювати результативність структурної політики в тому або іншому періоді по змінах соціальних індикаторів. На них слід орієнтуватися при проведенні структурних перебудов, але необхідно мати зважаючи на наявність тимчасового лагу між структурними змінами і соціальними результатами, на які чинять дію і інші (окрім структурних) чинники.

Поиск по сайту: