Структура механізму регулювання

Основними елементами механізму регулювання національної економіки, тобто і збалансованості національного ринку в умовах сучасного капи-тализма являються наступні.

По-перше, ринкове регулювання, яке здійснюється за допомогою механізмів конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту і пропозиції і так далі. Таке регулювання обмежене переважно рамками немонополізованого сектора економіки, в якому, наприклад в США, насчи-тывается більше 99% усіх підприємств (близько 23 млн.), що виробляють майже 40% ВНП. Саме на таких підприємствах зайнята велика частина найнятих робітників.

По-друге, корпоративна планомірність (а в її рамках - монополістична, або олигополистическая).

Велетенські багатогалузеві концерни за допомогою ЕОМ, маркетингу постійно вивчають масовий попит (його структуру і динаміку), проводять цілеспрямовану роботу по його формуванню. Тому виробництво товарів концернами зорієнтоване на певний ринок на основі попередніх узгоджень номенклатури продукції, її кількості і якості. У наш час по попередніх домовленостях між виробниками і потре-бителями на світовий капіталістичний ринок поступає близько 70% усіх товарів, причому основну масу з них роблять велетенські монополістичні об'єднання.

По-третє, державне регулювання, яке є комплексом форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток громадського способу виробництва (у тому числі продуктивних сил, техніко-економічних і соціально економічних стосунків) з метою його стабілізації і пристосування до умов, що міняються. Таке регулювання якнайповніше здійснюється через державні замовлення, закупівлю державою значної частини продукції, що означає гарантований попит на неї.

Державне регулювання здійснюється також шляхом проведення антициклічною, регіональною, інвестиційною, амортизаційною, структурною, кредитно-грошовою, фінансово-бюджетною, антиінфляційною, валютною, митною, ціновою, соціальною, екологічною форм політики.

Між складовими елементами механізму регулювання сучасного капіталізму існує постійна взаємодія, тобто взаємопроникнення. Тому, наприклад, механізм ринкового регулювання до певної міри доповнює корпоративну планомірність, а вона, у свою чергу, частково поширюється і на немонополізований сектор економіки. Так, деталі для виробництва автомобілів могутньої автомобільної корпорації «Дженерал моторс» поставляють близько 40 тис. дрібних і середніх підприємств-постачальників, а доля закупівель в загальній сумі обороту цієї компанії досягає 48%. Це означає, що підприємства-постачальники немонополізованого сектора втягнуті в орбіту корпоративної планомірності.

Найважливішою ланкою такої планомірності є капіталістичне планування, здійснюване у рамках велетенських транснаціональних корпорацій (ТНК). Ядро їх діяльності — внутріфірмові операції. В середині 90-х років близько 40% імпорту і експорту США проходили по внутріфірмових каналах ТНК (аме-риканским і зарубіжним).

Основними напрямами державного економічного регулювання національної економіки, тобто і встановлення рівноваги національного ринку являються наступні: 1) регулювання системи продуктивних сил в цілому і кожного з її елементів (засобів праці, науки та ін.) окремо; 2) регулювання стосунків економічної власності, у тому числі її окремих форм (акціонерною, державною та ін.); 3) регулювання техніко-економічних отноше-ний, у тому числі процесу концентрації виробництва, його спеціалізації і так далі 4) регулювання організаційно-економічних стосунків, і, в першу чергу, менеджменту.

Формами державного регулювання виступають планування (довгострокове, середньострокове і короткострокове), програмування (передусім у вигляді складання цільових комплексних програм) і прогнозування як на національному, так і на наднаціональному рівнях. Вищою формою державного регулювання є національне демократичне економічне планування.

До методів (засобам) регулювання відносяться: 1) економічне регулювання; 2) правове регулювання; 3) адміністративне регулювання. Найважливішим з них є економічне регулювання, яке, у свою чергу, підрозділяється на пряме (здійснюване за допомогою державних закупівель товарів і послуг, державного цільового фінансування) і непряме (що реалізовується через проведення антициклічної, інвестиційної і інших форм політики). Правове регулювання здійснюється шляхом прийняття і вдосконалення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів і поправок до них і т. д.). Адміністративне регулювання передбачає використання заходів заборони (наприклад, заборона будівництва підприємств на певних територіях), дозволу (наприклад, дозвіл державним підприємствам базових галузей промисловості займатися туристичним бізнесом) і примусу (наприклад, при-нудительное закриття після аварії одного блоку Чорнобильської АЕС). За допомогою адміністративних заходів проводяться грошові реформи і інші заходи.

Антициклічне регулювання здійснюється за допомогою таких методів, як бюджетна і кредитно-грошова політика. У першому випадку з метою дії на платоспроможний попит населення маневрують державними витратами і податками (коли попит недостатній, збільшуються державні капіталовкладення, знижуються податки і т. п.; коли він надмірний, навпаки, — державні витрати скорочуються, а податки підвищуються). Стимулювання попиту, як правило, посилює інфляцію, а антиінфляційне регулювання посилює застій.

При кредитно-грошовому регулюванні центральні банки збільшує або зменшує кількість грошей в зверненні і ставки позикового відсотка. Основним методом такого регулювання в період з 50-х до середини 70-х років стало проведення державою «політики доходів», яка передбачала контроль за ростом заробітної плати і цін. Держава при цьому була «посередником» між працею і капіталом, між монополіями і профспілками при укладенні договорів, проведенні страйків і т. п. З приходом до влади в США адміністрації Р. Рейгана урядовий орган, який здійснював контроль за заробітною платою і цінами, був ліквідований. Майже такі ж заходи були зроблені у ФРН, Великобританії і інших країнах.

З середини 70-х років в розвинених країнах адміністративні важелі регулювання були ослаблені і, відповідно, посилені непрямі, опосередковані методи, зокрема фінансова, передусім кредитно-фінансова, політика. Свою роль зіграла податкова реформа 1981 -1983 рр. Внаслідок цього була дещо ослаблена роль капіталістичного програмування економіки, що є формою її регулювання. Найбільший розвиток програмування економіки отримало в 50-80-і роки у Франції і Голландії. Так, у Франції розроблялися п'ятирічні плани, що включали систему показників обсягів виробництва, динаміки національного доходу, модернізації промисловості і торгівлі, розвитку інфраструктури, наукових досліджень, підготовки робочої сили, житлового будівництва та ін. Виконання планів держава прагнула підтримати конкретними фінансовими програмами, планами структурної перебудови економіки (розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, наприклад машинобудування, і «згортання» нерентабельних галузей, зокрема видобутку вугілля).

По своїй соціально-економічній суті державна капіталістична планомірність означає планомірне витягання прибутку, централізоване регулювання пропорцій економіки, темпів її розвитку. Методи капіталістичної планомірності включають складання загальнонаціональних планів, програм, пропозицій, промислову політику.

Здійснення такої планомірності не передбачає комплексності і директивності, т. е. вона грунтується не на встановлених державою обов'язкових нормах, а на орієнтовних показниках і рекомендаціях, які не є обов'язковими для виконання. Тому таку планомірність називають індикативним плануванням. З приходом до влади в деяких розвинених країнах консервативних урядів, які виражають інтереси головним чином консервативних кругів монополістичної буржуазії, загальнонаціональні плани все більше зводяться лише до прогнозування, без прямого забезпечення фінансовими і іншими програмами.

Для 80-х років з точки зору еволюції державно- корпоративного регулювання характерним став пошук компромісів між ринковим регулюванням і капіталістичним

програмуванням. В якості такого компромісу була використана певна лібералізація механізму регулювання. Це проявилося в частковій приватизації державної власності на засоби виробництва, наданні фінансової автономії державним компаніям, відмові від різних форм цінового контролю, послабленні антитрестового законодавства, посиленні податкових, кредитних важелів регулювання економіки і т. д.

Поиск по сайту: