Необхідність державного управління національною економікою: історичне і теоретичне обгрунтування

Держава упродовж усієї історії свого існування виконувала певні функції у сфері економіки. Але відношення до державного регулювання економіки (ГРЭ) було різним на різних етапах розвитку держави.

У первіснообщинному строе держави не існувало, а усі питання вирішувалися на основі громадської демократії. В період розкладання первіснообщинного устрою з'явилися багаті і бідні, між ними стали виникати антагонизмы, т.е знадобилися органи управління суспільством, так і з'явилася держава - певний громадський інститут, що має в розпорядженні відповідні органи для управління суспільством.

В період формування ринкових стосунків в XVI - XVIII повіках що панувало тоді економічне вчення - меркантилізм грунтувалося на визнанні безумовної необхідності державного регулювання економіки для розвитку торгівлі і промисловості. Меркантилісти намагалися впливати на економічне життя за допомогою абсолютического держави. Торгова буржуазія прагнула видати свою точку зору за національний загальнодержавний інтерес.

З розвитком ринкових стосунків зміцнілий клас підприємців почав розглядати державне втручання і пов'язані з цим обмеження, як перешкоду у своїй діяльності.

Адам Смит у своїх навчаннях зумовив, що ринкова система здатна до саморегулювання. Однією з ідей його вчення була ідея про те, що економіка буде ефективніша, якщо виключити її регулювання державою. Проте розвинена ринкова економіка не означає який - те «абсолютної свободи» і «вільної гри» економічних сил, що направляються «невидимою рукою» саморегулируемой конкуренції. Необмежена економічною свобода існувала лише на ранніх східцях розвитку товарного виробництва і формування ринкових стосунків, коли функціонувала множина порівняно однакових по розмірах капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими велася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. В умовах вільної конкуренції ринкові сили попиту і пропозиції стихійно, шляхом вільного ціноутворення визначали оптимальні пропорції виробництва і його економічну ефективність. Головними регуляторами громадського виробництва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвитком стосунків власності і вдосконаленням організації громадського виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні і соціальні процеси. У той же самий час А. Смиту і його послідовникам держава бачилася як гарант і захисник прав власності, цілісності національного суверенітету, законності і порядку, і стабільності національної валюти.

Важливий етап в теоретичному усвідомленні ролі держави в ринковій економіці зв'язують з ім'ям видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Справжню революцію в економічній теорії зробила його робота, опублікована в 1936 році «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», де він показав, що ринок не може забезпечити «ефективний попит», тому стимулювати його повинна держава за допомогою кредитно-грошової і бюджетної політики. Ця політика повинна заохочувати приватні інвестиції і ріст споживчих витрат так, щоб сприяти найбільш швидкому росту національного доходу.

Кейнс показав, що грошово-кредитна політика держави, спрямована на стабілізацію грошового обігу, рівня цін, валютного курсу і процентної ставки, стала необхідним елементом розвиненого ринкового господарства. Центральний банк з чисто розрахункового центру і хранителя золотого запасу перетворився на найважливіший інститут, що формує середовище нації, її гроші. Цілеспрямована політика центрального банку розглядалася Кейнсом як основний засіб для виходу з порочного круга затяжної економічної депресії.

Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання є:

· висока доля національного доходу, що перерозподіляється через держбюджет;

· створення великої зони державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;

· широке використання бюджетно-фінансових і кредитно-грошових регуляторів для стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримки високих темпів росту і високого рівня зайнятості.

Таким чином, Кейнс зробив висновок про те, що вихід з кризи, pocт обсягів виробництва і рівня зайнятості неможливі без активної участі держави, яка повинна не лише стимулювати зниження облікової ставки комерційних банків, але і здійснювати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того держава повинна виплачувати соціальні посібники безробітним (уперше вони були введені Ф.Рузвельтом) і іншим незахищеним і непрацездатним членам суспільства з метою недопущення соціального вибуху.

Державні діячі і економісти західних країн приходять до принципового висновку про те, що ринковий механізм має бути доповнений механізмом прямого державного регулювання економіки.

Модель державного регулювання, запропонована Кейнсом, дозволила ослабити циклічні коливання впродовж більш ніж двох післявоєнних десятиліть. Проте, приблизно, з початку 70-х рр. XX століття стала проявлятися невідповідність між можливостями державного регулювання і об'єктивними економічними умовами. Кейнсіанська модель могла бути стійкою тільки в умовах високих темпів росту. Високі темпи росту національного доходу створювали можливість перерозподілу без збитку накопичений капітал. Але в 70-і роки умови відтворення різко погіршали, а кейнсіанський шлях виходу з кризи тільки розкручував інфляційну спіраль. Під впливом цієї кризи сталася кардинальна перебудова системи державного регулювання, склалася нова класична модель регулювання.

Теоретична основа неокласичної моделі регулювання полягала у відмові від дії на відтворення через попит, а замість цього передбачалося використання непрямих заходів дії на пропозицію. Прибічники економіки пропозиції вважають необхідним відтворити класичний механізм накопичення і відродити свободу приватного підприємництва. Економічне зростання розглядається як функція від накопичення капіталу, яка здійснюється з двох джерел: по-перше, за рахунок власних засобів і капіталізації частини прибутку, а по-друге, за рахунок позикових коштів (кредитів). Відповідно до цієї теорії держава повинна забезпечити умови для процесу накопичення капіталу і підвищення продуктивності виробництва.

Ідеї неокласичної моделі регулювання лягли в основу нового економічного курсу, що проводиться в 80-х роках у багатьох розвинених країнах. Найбільш послідовні його варіанти - «тэтчеризм» в Англії і «рейганомика» в США, хоча подальший аналіз економічної політики, що проводиться в США в період президентства Рейгана, показав, що її успіх більшою мірою пов'язаний з розширенням попиту, чим з дією на пропозицію, тобто спрацювали по суті кейнсіанські «рецепти». У цей же період у ряді розвинених країн йшов процес посилення державно-корпоративних начал, поглиблення державного регулювання.

Розвиток ринкової економіки в другій половині XX століття виявив тенденцію розширення масштабів діяльності держави і посилення його ролі, що чітко позначилася, в економічній сфері. При цьому загальновизнаним є той факт, що економічна ефективність найбільшою мірою досягається в умовах дії конкурентного ринкового механізму. Мета держави в ринковій економіці не коригувати ринковий механізм, а створювати умови його вільного функціонування: конкуренція повинна забезпечуватися скрізь, де можливо, а регулююча дія держави - скрізь, де це необхідно.

Для сучасної економічної науки характерні три основні концепції управління національною економікою, викладені в працях неокеинсианцев, монетаристов, неокласиків.

Неокейнсіанці вважають необхідним активну роль держави в економіці. На їх думку, циклічні коливання і інфляція викликають зміни в сукупних витратах і пропозиції грошей. При цьому вони активно виступають за активну стабілізаційну політику з переважним використанням інструментів бюджетно-податкового регулювання.

Монетаристы - це прибічники тези про грошову природу циклічних коливань економіки і інфляції. Вони вважають, що держава може управляти економічним розвитком, але тільки у вузькій сфері (управляючи тільки грошовим обігом). Основним процесом, на який має бути спрямована дія з боку держави, є кількість грошей в зверненні, оскільки воно чинить визначальну дію на динаміку обсягів виробництва і рівень цін. Тому державі для стабілізації економіки досить проводити активну грошову політику і як можна рідше застосовувати бюджетно-податкові важелі.

Прибічники теорії раціональних очікувань (неокласики) виходять з того, що сучасні виробники і споживачі на основі усієї наявної у них економічної інформації найбільш ефективна економічна поведінка і тому будь-яке втручання держави не дасть бажаних результатів.

Державне управління національною економікою є об'єктивно необхідним для будь-якого уряду незалежно від того, ринкова це економіка або командно-розподільна. У розподільній економіці держава бере на себе усі права і обов'язки по виробництву і розподілу товарів і послуг. Проте така система на ділі показала свою неефективність і неспроможність.

У ринковому господарстві перед урядом не стоять завдання безпосередньої організації виробництва товарів і розподілу ресурсів. Воно не має права вільно розпоряджатися ресурсами, капіталом і зробленими товарами, як це відбувається в командно-розподільній економіці. Ринкова система віддає пріоритет в ухваленні рішень виробникам і споживачам. Але держави, що регулюють функції, і тут набувають виняткового значення.

Ринковий механізм не в змозі вирішити усі проблеми економічного зростання. Вже в період вільної конкуренції значна частина продуктивних сил переростає рамки класичної приватної власності і державу вимушений брати на себе зміст великих структур економіки: залізниць, пошти, телеграфу і так далі. Посилення міждержавної інтеграції на основі розподілу праці приводять до переростання загальних економічних інтересів за національні межі, формування нових соціально-економічних проблем, пов'язаних з обороною, наукою, регулюванням соціальних стосунків, відтворенням робочої сили

екологією і так далі

Необхідність державного втручання у функціонування ринкової економіки обумовлена також наступними моментами:

- наявністю збоїв в механізмі функціонування ринкового господарства;

- необхідністю пошуку ефективніших варіантів (окрім ринкових) задоволення потреб в громадських благах;

- необхідністю вирівнювання зовнішніх ефектів, викликаних нездатністю ринкового господарства в певних ситуаціях вирішувати завдання розвитку економіки і її складових.

Сферами державного втручання в ринкову економіку є:

• конкурентне ринкове середовище;

• економічні цикли;

• кризи на мікроекономічному рівні;

• малозабезпечені і соціально незахищені групи населення.

Державне управління національною економікою - ця дія держави на діяльність господарюючих суб'єктів і ринкову кон'юнктуру в цілях забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму. Це - складний процес, що включає процедуру розробки економічної політики, обгрунтування її положень, вибирання засобів і методів її проведення.

По об'єкту дії державне управління національною економікою означає діяльність по регулюванню трьох взаємозв'язаних частин відтворювального процесу: регулювання ресурсів, регулювання виробництва, регулювання фінансів.

Зміст державного управління національною економікою визначається цілями, що стоять перед державними органами, а також засобами і інструментами, які має в розпорядженні держава при проведенні економічної політики. Генеральною метою державного управління національною економікою є зміцнення і вдосконалення існуючого соціально-економічного ладу, адаптація його до умов, що змінюються.

В умовах ринкових стосунків державне управління національною економікою включає також:

· інформування учасників ринку про стан економіки країни і перспективи її розвитку;

· обгрунтування найважливіших пунктів економічної політики, яку мають намір проводити державні органи влади у рамках цього етапу розвитку економіки;

· заходи по розвитку державного сектора економіки - одного з важливих інструментів дії держави на економічні процеси в країні.

Поиск по сайту: