Обстеження дитини з патологією нирок

Обстежуючи дитину із захворюваннями сечових органів, слід звернути увагу на такі скарги, як головний біль, біль у животі і попереку, біль під час сечовипускань, збільшення або зменшення їхньої частоти, зміна забарвлення і прозорості сечі, підвищення втомлюваності, спрага.
При з'ясуванні анамнезу житія треба довідатися, чи були шкідливі впливи на організм матері під час вагітності. В цьому аспекті найвідповідальнішим періодом є 11—12-й і 15—16-й ти ж день її перебігу. Особливе значення для природженої типології нирок має нефропатія вагітності. Слід пам'ятати, що тимчасовий сечовий синдром при інших захворюваннях може свідчити про аномалії сечовивідних шляхів. Порушення слуху і наявність кератитів у родичі хворого на ниркову патологію викликає підозру на спадкову нефропатію.
Оглядаючи дитину, звертають увагу на фізичний розвиток. Його відставання буває при хронічних хворобах нирок. Спадкова і природжена патологія нирок часто супроводиться аномаліями черепа, вушних раковин, очей, широким переніссям, високим піднебінням, порушенням росту зубів, полідактилією, сандалевидною щілиною на стопах тощо.
Для гломерулонефриту характерні блідість шкіри, її пасіозність і набряки

Рисунок 1. Перевірка набряків на гомілці.

При нефротичному синдромі в плевральній і черевній порожнинах наявна вільна рідина. Нерідко при гломерулонефриті і на пізніх стадіях пієлонефриту підвищується артеріальний тиск. Пієлонефрит і паранефрит супроводяться позитивним симптомом Пастернацького (легкі постукування ребром долоні або кулаком по спині і у нижньому відділі грудної клітки дають відчуття болю).
Завжди слід намагатися промацати нирки. Для цього лікар або фельдшер кладе свою ліву долоню на межі між грудною кліткою і попереком, а пальцями правої руки в ділянці підребер'я прагне проникнути глибоко до з'єднання із лівою рукою.

Рисунок 2. Пальпація нирок у дитини грудного віку.
Так можна пропальпувати нижній полюс нирки у разі її опущення, при гідронефрозі, а також пієлонефриті.

Дослідження сечі. У дітей грудного віку для збирання сечі користуються спеціальними ліжечками. Якщо їх немає, то хлопчикам до статевого члена лейкопластиром прикріплюють пробірку, а дівчаток сповивають на спеціальному гумовому крузі з дном або на глибокій тарілці, де може затриматися сеча після сечовипускання. Досліджуючи сечу, визначають її колір, прозорість, відносну густину (питому вагу), реакцію рН, наявність білка (протеінурію) і крові (гематурію), лейкоцитів (піурію), циліндрів, епітеліальних клітин, слизу і бактерій.
Колір сечі стає червоним при гематурії, темно-коричневим — при механічних та паренхіматозних жовтяницях. Каламуть з'являється при піурії і посиленому виділенні солей.
Відносна густина підвищується при обмеженні пиття, цукровому діабеті з високою глікозурією, нефротичному синдромі з масивною протеїнурією, інтенсивній продукції Іормону вазопресину, що веде до олігурії. Відносна густина знижується при надмірному вживанні рідини, нецукровому діабеті, гострій і хронічній недостатності нирок.
Реакція рН сечі в основному залежить від характеру вживаної їжі.
Πротешурія спостерігається при гломерулонефриті, нефротичному синдромі і меншою мірою при спадковому нефриті, уроренальній інфекції та ін. Для нефротичної форми гломерулонефриту характерні високі показники білка в сечі (3—5—10 г/л), а при генуїнному нефротичному синдромі білок перевищує 10 г/л, досягаючи 30 г/л.

Гематурія є характерною для гломерулонефриту, спадкового нефриту, нирковокам'яної хвороби. Розрізняють мікро-еритроцитів менш ніж 40—60 у полі зору) і макрогематурію при більшій кількості їх.
Лейкоцитуріяє ознакою уроренальної інфекції, запальних процесів зовнішніх статевих органів, туберкульозу нирок, на нетривалий час з'являється при гломерулонефриті. При уроренальній інфекції лейкоцити мають нейтрофільний, а при гломерулонефриті — лімфоцитарно-моноцитарний характер. Діагностична цінність так званих активних лейкоцитів сумнівна.

Гіалінові, зернисті і восковидні циліндри бувають при нефротичному синдромі, гломерулонефриті і пієлонефриті. Якщо гіалінові циліндри свідчать про високу концентрацію у сечі білка, то зернисті і восковидні вказують на глибші деструктивні зміни у ниркових канальцях, що спостерігається при важких і хронічних патологічних процесах. Інколи при макрогематурії виділяються еритроцитарні, а при піурії лейкоцитарні циліндри.

Солі і кристали сечової, щавелевої кислот, а також фосфати виводяться з сечею при дизметаболічних нефропатіях.
Слиз у підвищеній кількості з'являється в сечі у разі запалення сечовивідних шляхів і вульви.
Бактерії, що їх виявляють при мікроскопії сечового осаду, найчастіше е причиною недостатнього санітарно-гігієнічного догляду за дітьми, також бувають у хворих на цукровий діабет.
Незначні сумнівні зміни сечового осаду потребують підтвердження підвищеної кількості тих чи інших елементів, для чого призначені проби на збагачення (Каковського — Аддіса, Амбурже, Нечипоренка). Для дослідження за Каковським — Аддісом сечу збирають протягом доби, за Амбурже — протягом 3 год. За Нечипоренком, кількість елементів визначають у 1 мл сечі, взятої із середнього струменя.
Бактеріурію, характерну для уроренальної інфекції, досліджують у бактеріологічній лабораторії. Для цього сечу збирають у стерильну пробірку із середнього струменя. Заздалегідь старанно обмивають зовнішні статеві органи водою з милом і слабким розчином калію перманганату або фурациліну.
У загальному аналізі крові при гострих запальних процесах сечових органів з'являються лейкоцитоз, нейтрофільоз із деяким зсувом уліво, підвищена ШОЕ. Високі показники останньої (50—70 мм/год) свідчать про нефротичний синдром. При хронічних запальних процесах у нирках розвивається анемія.
Для ниркової патології також характерні різні біохімічні зміни в крові. Для дослідження беруть 5—10 мл крові з вени у чисту пробірку. При цьому визначають показники активності запального процесу: С-реактивний протеїн, сіалові кислоти, дифеніламінову пробу, антистрептолізин, загальний білок і його фракції, загальні ліпіди, холестерин, внутрішньоклітинні ферменти (кислу і лужну фосфатази, сукцинатдегідроге'назу та ін.). Залежно від активності запального процесу ці показники певною мірою підвищуються.
Для оцінки функціонального стану нирок у крові досліджують рівень калію, натрію, сечовини, креатиніну, кальцію та ін. Про фільтраційну функцію висновок роблять за кліренсом ендогенного креатиніну. Щоб визначити його, збирають за певний час сечу і одночасно беруть з вени 5 мл крові. Концентраційну здатність нирок оцінюють за пробою Зимницького. Сечу збирають кожні 3 год, причому в окремий посуд. Визначають її кількість і відносну густину. У дітей перших п'ятироків життя замість проби Зимницького користуються пробою Рейзельмана, коли дитина віддає сечу довільно при потребі на сечовипускання. Щоб встановити кислотно-основну рівновагу крові, роблять розгорнуту рН-граму. Для її дослідження шприцом набирають 1 мл крові з незатисненої вени. Далі швидко випускають її у спеціально приготований флакон (або пляшечки з-під пеніциліну), на дні якого є крапля гепарину, а над ним шар рідкого вазеліну завтовшки 1—2 см. Голкою випущену кров добре перемішують з гепарином і відправляють у лабораторію.
При недостатності нирок підвищується кількість сечовини, креатиніну, калію, натрію, знижується — кальцію і кліренс креатиніну. У пробі Зимницького переважає денний діурез над нічним, а відносна густина сечі знижена. Кислотно-основний стан крові пересувається у бік ацидозу (рН знижується).

При затягуванні патологічного процесу або підозрі на природжену аномалію вдаються до рентгенологічного дослідження. Його проводять після 2—3-денної підготовки, яка полягає у призначенні їжі, бідної на вуглеводи (вилучення солодощів, борошняних страв, овочів). До харчового раціону вводять білий хліб, м'ясо, рибу, сир, масло, сметану, несолодкий чай. Одночасно З—4 рази на день дають активоване вугілля. Напередодні дослідження ввечері роблять очисну клізму з 1 % таніном або 40 краплями настою валеріани на 1 л води. Вранці клізму потрібно повторити. Дитині дають легкий сніданок: 1 склянку несолодкого чаю і прісну булку.
Оглядову рентгенографію поперекової ділянки і внутрішньовенну урографію виконує лікар. Це дослідження дає змогу визначити розміщення нирок, оцінити їхню видільну функцію, виявити аномалії сечових органів і наявність каменів у сечовивідних шляхах.
Для діагностики природжених і набутих захворювань нирок використовують ультразвукове дослідження. Цей метод дає змогу оцінити положення, розміри і структуру нирок, наявність солей і каменів Він є інформативним і при виявленні гострих та хронічних запальних процесів, дизметаболічних нефропатій.
Функціональну здатність нирок визначають також за допомогою таких спеціальних досліджень, як радіоізотопна ренографія і сканування.

Поиск по сайту: