Ієрархія суб'єктів політичної діяльності

Політичною діяльністю у широкому розумінні слова назива­ють усю сукупність дій, в яких реалізуються політичні сус­пільні відносини. Саме тому війну, насильство, примус тощо називають продовженням політики. У цьому розумінні до по­літики можуть бути віднесені акти шантажу, підкупу, загрози і власне застосування сили, хоча у сучасній світовій практиці така діяльність сприймається як неправомірна, незаконна і тому підлягає осуду. Заходи і засоби панування якоїсь спільноти або протидії їй, здійснювані у межах правової регламен­тації, існуючих конституційних вимог та чинного законодав­ства, становлять політичну діяльність у вузькому розумінні слова, власне політичну діяльність.

До конкретних проявів власне політичної діяльності нале­жить участь у виборчій кампанії, дії, пов'язані з прийняттям законів, інших рішень загальнодержавного масштабу, бороть­ба політичних партій та організацій за встановлення певного політичного режиму або форми державного устрою, участь у національно-визвольному русі. У межах власне політичної ді­яльності здійснюються управління соціально-політичними процесами та інституціями, дипломатична практика та ін.

Визначальним чинником політичної діяльності є політична свідомість. Беручи участь у політичних процесах, люди керу­ються певними ідеями, поглядами, переконаннями, почуття­ми, настроями. Політична свідомість є формою усвідомлення групових потреб, інтересів та засобів задоволення їх, а отже, визначає організацію і розвиток політичної діяльності, голов­ні форми якої врешті-решт підпорядковані боротьбі за владу, панування з метою задоволення переважно групових інтере­сів. Активна роль свідомості у здійсненні політичної діяльно­сті полягає у тому, що пізнавальна діяльність спонукає діяльність практичну. На основі певних теоретичних концеп­цій виробляються програмні положення та вимоги, з них ви­пливають або ними визначаються стратегічні й тактичні настанови, реалізація яких приводить до розроблення кон­кретних практично-політичних планів, проголошення гасел, закликів, прийняття резолюцій і, нарешті, до конкретних дій. У такий спосіб відбувається зв'язок політичних ідеалів з пре­дметною політичною діяльністю.

У структурі політичної діяльності слід розрізняти діяльність як політичну участь (участь у політичному житті суспіль­ства) і діяльність як політичне функціонування. Політична участь — це здійснення певних акцій, заходів з метою висло­влення інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у ма­сах, формування їх, а також, і це чи не найголовніше, з метою впливу на органи влади, аби примусити їх до здійснення ви­мог, заявления протесту або підтримки певних рішень.

Конкретні форми політичної участі можуть тяжіти до екс­тремістського стилю або до взаємного узгодження. Екстре­мізм тут слід розуміти як схильність до крайніх заходів та дій, нетерпимість, несприйняття інших позицій, поглядів чи рі­шень, абсолютну безкомпромісність. Екстремізм виключає можливість врахування у здійсненні політики, у вирішенні спільних проблем багатоманітності думок, інтересів спільнот. Часто екстремістська політика пов'язана з настановою на ви­користання сили, примусових засобів впливу, на нав'язуван­ня за допомогою крайніх заходів якоїсь однієї обмеженої позиції усім людям.

Політична ж діяльність у стилі узгодження інтересів ґрунту­ється на принципі толерантності (тобто визнання і терпимого ставлення при загальній незгоді, незбігу з інтересами і пози­ціями інших політичних сил); на визнанні правомірності іс­нування й здійснення багатоманітних інтересів та цілей, які не суперечать правам і свободам людини (принцип плюраліз­му); на компромісності політики, що означає схильність йти на поступки, жертвувати якоюсь часткою своєї позиції задля досягнення згоди, взаємоприйнятності устремлінь. Політична згода, або консенсус, на відміну від одноманітності й однодум-ства, — це згода у головному, згода, якої досягають шляхом вза­ємних поступок. Вона є єдино можливою передумовою й основою співіснування різноманітних соціальних спільнот.

Політична діяльність може спрямовуватись на збереження, певні зміни існуючого суспільного і державного стану чи по­кращення ролі суб'єктів політичної діяльності на основі збе­реження законів, політичних і правових норм чи внесення деяких змін до них. Тут можуть бути використані різноманітні засоби впливу як адміністративного, правового, так і еконо­мічного, соціального та морального характеру.

У політичному житті суспільства громадяни беруть участь у таких практичних заходах, як демонстрації, маніфестації, пі­кетування, мітинги, вибори представницьких органів, усілякі кампанії, що проводяться політичними партіями та організа­ціями.

Політична демонстрація — масова хода, яку запроваджено для висловлення певного суспільно-політичного настрою, ви­моги, солідарності, протесту тощо. Демонстрації проводяться також із метою привернути увагу громадськості та влади до якоїсь певної соціальної проблеми, висловити вимогу до її ви­рішення.

Маніфестація — проголошення ідеї або низки ідей, що вип­ливають із нагальної соціальної проблеми, у формі зосеред­ження прихильників цієї ідеї в одному місці, скандування гасел, закликів, проголошення промов, піднесення транспа­рантів.

Мітинг — зібрання, запроваджене не для з'ясування певного питання, не для дискутування, а для формування психологіч­ної готовності індивідів до безпосередньої дії. Це зібрання прихильників якоїсь ідеї, котра тут перетворюється на вимогу (заборонити чи дозволити, підтримати чи засудити та ін.). Своїми діями (промови, скандування, транспаранти), навіть самим фактом численного зібрання присутні пропагують ідею, яка об'єднала їх. При цьому вони більш тісно згуртову­ються, виникає готовність негайно і безпосередньо приступи­ти до здійснення ідеї. Мітинги були однією з початкових і найпоширеніших форм політичної участі у період відроджен­ня політичного життя нашого суспільства, починаючи з другої половини 80-х років. Отже, синдром "мітингової демократії" є ознакою ранньої стадії політичного розвитку суспільства, по­літичним діячам якого притаманна претензія на панування якоїсь однієї ідеї, переважання емоціонального над раціо­нальним, заміна логічних аргументів силою галасування. В умовах мітингового стилю політичної боротьби важко або зовсім неможливо досягнути згоди. Протистояти пануючій ідеї мітингу може лише мітинг іншої ідеї.

Вибори — це комплекс заходів щодо формування керівних ор­ганів держави, партій, громадських організацій, обрання пред­ставників, а також делегатів на представницькі зібрання, з'їзди тощо. Як правило, вибори передбачають такі процедури, як про­голошення, утворення виборчих округів та дільниць, складання списків виборців, висування і реєстрація кандидатів, проведення передвиборчої агітації, голосування, підрахунок голосів, оголо­шення результатів, проведення, за необхідності, повторного голо­сування чи повторних виборів.

Політична участь — це різні форми контролю за діяльністю державних органів та громадських організацій, за виконанням прийнятих рішень.

Культура політичної участі визначається тим, наскільки гро­мадяни знають процедури здійснення політичних акцій, нор­ми, що їх регламентують. Проте головне тут — настанова на множинність світу, на цінність спільності, цілісність суспіль­ства, узгодженість існування спільнот.

Політичне функціонування — це здійснення й управління ді­яльністю різних політичних інститутів (державних закладів, політичних партій, організацій тощо), управління спільними справами, процесами, задоволення нагальних потреб суспіль­ства та соціальних груп. Це професійна апаратна політична діяльність. Політичне функціонування включає в себе такі форми, як добір та розставлення кадрів, визначення механізму прийняття рішень, власне прийняття їх, організація, здій­снення, контроль за цими процесами. Характер і зміст полі­тичної діяльності визначаються традиціями, що склалися в суспільстві, правилами й інструкціями.

Різновидом політичного функціонування є політичне лідер­ство. Політичним лідером може бути глава держави, керівник політичної партії, громадського руху, об'єднання. Ознаками політичного лідерства є визнання більшістю громадян, члена­ми певної політичної структури конкретної людини за найви­щий авторитет, готовність підкорятися їй, виконувати її настанови.

Отже, політична діяльність — це свідома, цілеспрямована бо­ротьба за завоювання, зміцнення, влаштування і використання панівного становища політичної влади. Це участь у керівництві та управлінні державними і громадськими справами, численні форми впливу на них. Політична діяльність є внутрішньо супе­речливою. Вона містить у собі спрямованість на вторинні щодо безпосередніх потреб людей цілі — ствердження певних прин­ципів — і водночас сприяє становленню людини, її соціалізації. В історії політичного розвитку суспільства закономірно відбува­ються процеси лібералізації політичної діяльності, становлення правових норм політичної участі, піднесення ефективності ке­рівництва.

Поиск по сайту: