Роль та функції виборів до органів влади

Вибори - спосіб існування демократії, спосіб зміни еліт, що правлять, передачі влади від одних людей іншим мирним шля­хом, через волевиявлення народу. Існують загальнонаціональні президентські та парламентські вибори, ви­бори до органів місцевого самоуправління, в законодавчі збори штатів або аналогічних адміністративно-територіальних одиниць, а також вибори деяких місцевих посадових осіб (судді, присяжні, шерифи та ін.). Люди висувають з свого оточення представників, які користуються їх довірою, і самохіть, добровільно передають їм частину своїх прав вирішувати громадські проблеми. Влада, обрана самими людьми, є легітимною, визнаною населенням, а ви­бори виступають інструментом легітимації влади. Вибори - фор­ма контролю мас за правлячою елітою. Якщо влада не виражає інтереси виборців, то вибори дадуть можливість змінити ЇЇ, при­вести до влади опозицію, яка йде на вибори з критикою існуючого уряду та ладу. Але й сам уряд також під натиском виборців може змінити політичний курс та ін. Природно, вибори ефективні тоді, коли в державі діє виборче право як система законів, регулююча процедуру виборів, а також існує громадянське суспільство як су­купність недержавних утворень, сприятлива реалізація інтересів громадян (політичні партії, профспілки, клуби виборців та ін.).

Регламентується процедура виборів виборчим правом. Вибор­че право ~ сукупність юридичних норм, що регулюють участь гро­мадян у виборах представницьких органів влади, організацій і прове­дення виборів, взаємовідносини між виборцями та представницькими установами, порядок відкликання депутатів. В основу сучасного виборчого права покладено принципи загальних, прямих, таємних та рівних виборів. Це допускає, що всі повнолітні громадяни держави незалежно від статі, раси, національності, віку, релігії, місця проживання напряму обирають усю вертикаль влади. Го­лосування - таємне, тобто ніхто без відома самого громадянина не має права знати, за кого він голосував. Виборці мають рівну кількість голосів. Кількість виборців у кожному виборчому ок­рузі повинна бути приблизно рівною. Але маніпулювання з ви­борчими округами характерне для багатьох країн. Розрізняють активне та пасивне виборче право. Активне виборче право - це право громадянина обирати, особисто брати участь у виборах представницьких установ та посадових осіб. У сучасних умовах скасовані всілякі станові, майнові, освітні, расово-національні та інші обмеження - цензи, і коло осіб, які користуються виборчи­ми правами, надто широко. Але в ряді країн Європи, США, Азії, Латинської Америки все ще деякі цензи збереглися. Пасивне ви­борче право - це право бути обраним, це встановлене законом право громадянина бути кандидатом до урядових органів тощо.

У кожній країні певна система представництва закріплює ви­борче право. Виборча система - сукупність встановлених зако­ном правил, принципів та прийомів, за допомогою яких визнача­ються результати голосувань та розподіляються депутатські місця. У взаємозв'язках з формою правління, політичною культу­рою, природою політичних партій, здійснюється функціонування моделі виборчої системи. Якщо ж в міру того, як змінюються соціальні і політичні інститути суспільства та держави, то й ви­борчі закони перестають відповідати меті. Тому не випадково виборчі системи змінюються в умовах великих суспільних змін та перетворень. Так, змінилася виборча система в Росії, країнах Прибалтики, Білорусі, Молдові, в незалежних державах Серед­ньої Азії, йдуть реформи виборчих систем у країнах Європи, Ла­тинської Америки. Вибір тієї чи іншої виборчої системи тягне вагомі зміни в розстановці політичних сил. Так, у Франції ви­борчий закон став об'єктом загостреної політичної боротьби і де­кілька раз істотно мінявся в залежності від співвідношення полі­тичних сил. У США виборча система відповідає характеру того розділу, що склався між основними тенденціями, партіями і сприяє його збереженню і навіть поглибленню. Реформується виборча система і в Україні. Зрозуміло, в кожній країні виборча система створюється в залежності від того, як розуміються інтереси полі­тичних партій та суспільства, які політичні традиції і культура. Адже до непередбачених наслідків, дестабілізації політичного життя завжди може привести до порушення балансу політичних сил у стабільному суспільстві.

У сучасному світі існує безліч виборчих систем, але з їх різно­манітності виділяються три типи: мажоритарна, пропорційна та змішана.

Мажоритарна виборча система передбачає принцип більшості при визначенні результатів голосування (фр. majorie - більшість).

Кандидат до представницьких органів вважається обраним, якщо на виборах одержав встановлену більшість голосів виборців. Існує два різновиди мажоритарної системи: абсолютної більшості та відносної більшості.

На виборах за мажоритарною системою абсолютної більшості обраним вважається кандидат, який набрав абсолютну більшість голосів - 50 процентів плюс один голос. Але не завжди вдається комусь із кандидатів зібрати більше половини голосів у першому турі, тому потрібно проводити другий тур виборів. Така практи­ка склалася, наприклад, у Франції, де до другого туру допуска­ються всі кандидати з першого туру, за винятком осіб, які зібра­ли менше 12,5% голосів. Обраним в другому турі вважається той, хто набрав більше голосів, аніж будь-хто з суперників. Раніше в Україні, на відміну від Франції, в другий тур, якщо перший тур безрезультатний, виходило два кандидата, які набрали найбіль­шу кількість голосів. Обраним вважався той, хто отримав більше число голосів за умови, що кількість голосів, поданих за кандида­та, більше числа голосів, поданих проти. Щоб вибори вважалися дійсними, в них повинно взяти участь не менше 50 % виборців, що зареєструвалися в окрузі. Вибори за мажоритарною системою абсолютної більшості сприяють формуванню відносно стабіль­них партійних блоків, виключаючи вплив малочисленних, роз­дроблених партій. Так, у Франції, де така система застосовується з невеликою перервою більше ЗО років, налічується більше вось­ми партій, що реально претендують на голоси виборців.

На виборах за мажоритарною системою відносної більшості (плюральній виборчій системі) кандидату для перемоги досить набрати більше голосів, аніж будь-кому з його конкурентів, і не обов'язково більше половини виборчого округу, як правило, од­номандатні, тобто від кожного округу обирається лише один де­путат. Якщо ж громадянин зумів добитися тільки висунення своєї кандидатури, то автоматично стає депутатом без проведення го­лосування. Мажоритарна система відносної більшості викорис­товується у Великобританії та країнах, які колись знаходилися під її впливом, у тому числі і в США. Так, територія США поді­лена на 435 округів по обиранню депутатів конгресу. В кожному окрузі громадяни обирають одного депутата до нижньої палати (Палати представників), що має дістати просту більшість голосів. Голоси, подані за кандидатів, які програли, не враховуються і не впливають на розподіл місць у Конгресі.

Пропорційна виборча система. Від мажоритарної системи про­порційна відрізняється тим, що будується не за принципами більшості, а за принципами пропорційності між отриманими го­лосами і завойованими мандатами. У відповідності з числом по­даних голосів, депутатські мандати розподіляються не між окре­мими кандидатами, а між політичними партіями та політичними блоками. Від виборчого округу обирається не один, а декілька депутатів парламенту. Виборці голосують за партійні списки, фактично за ту чи іншу програму. Звичайно ж, політичні партії намагаються включати в списки людей, найбільш відомих, авто­ритетних, але сам принцип не змінюється. Партійні списки бува­ють різноманітні: частина країн (Іспанія, Греція, Португалія, Ізраїль, Коста-Ріка) дотримуються правил закритих або жорст­ких списків. Виборці мають право вибирати всього лише одну партію, проголосувавши за список. Якщо, наприклад, у списку 225 кандидатур, а партія виграла 10 місць, то депутатами стануть десять перших кандидатів списку. Такий варіант посилює владу партійної еліти. У ряді країн застосовується інший варіант - си­стема відкритих списків. У ряді країн із пропорційною системою діє так званий виборчий поріг. Для того, щоб бути представле­ною в парламенті, політична партія повинна одержати не менше певного відсотка голосів виборців, подолати певний бар'єр. В Ук­раїні, Росії, Німеччині (змішані системи), Італії виборчий бар'єр 5 відсотків, в Угорщині, Болгарії - 4 відсотки, у Туреччині - 10 відсотків та ін. Політичні партії, що не подолали бар'єр, не отри­мують жодного місця в парламенті.

Змішана система представництва об'єднує елементи мажори­тарної та пропорційної систем. Від характеру сполучення в змішаній системі мажоритарних та пропорційних елементів за­лежить ступінь дієздатності органу державної влади, обраного за змішаною системою. За змішаною системою проходять вибори в Україні, Росії, Німеччині та ін. Так, в Україні половина депу­татів Верховної Ради обирається по мажоритарній системі віднос­ної більшості, інша - по пропорційній (за партійними списками) із застосуванням виборчого бар'єру - 4 відсотки. Кожний вибо­рець має два голоси: один голос віддає за кандидата, що оби­рається за мажоритарною системою, а другий - за партійний спи­сок. Підрахунки голосів проводяться роздільно. Представництво будь-якої політичної партії складається з кількості мажоритар­них та пропорційних мандатів. Вибори проходять в один тур. Виборчий бар'єр - 4 відсотки, не дасть можливості дрібним парті­ям завоювати місця у Верховній Раді. При такій системі більшість мандатів отримують великі політичні партії. Це дозволяє форму­вати стабільний уряд.

Зрозуміло, вибори у політичній діяльності, політичній участі відіграють основну роль у формуванні державних органів, у функціонуванні політичної системи. По-перше, вибори, як полі­тичний інститут, що складають важливий компонент політично­го процесу дозволяють громадянам, соціальним спільностям сфор­мувати вимоги, відповідні реальним або уявним інтересам, а також забезпечити підтримку тим діям політичних лідерів, що задоволь­няють сподівання більшості населення. По-друге, голосування є одним з основних механізмів розв'язання різних політичних конфліктів. Адже на виборах допускається мирна конкуренція інтересів різних соціальних спільностей, соціальних верств та груп. Хоча інтереси спочатку і можуть суттєво розходитись, все ж передвиборне змагання змушує вкрай діаметрально протилежні позиції або частково схожі трансформуватися в помірні тому, що тяжко завоювати довіру та підтримку більшості населення. По­трете, вибори - надійний засіб законності політичного режиму. Вибори сприяють формуванню й утворенню населенням політич­них партій, клубів виборців тощо. З метою відстоювання інте­ресів, і завдяки обмеження бази різних екстремістських лівих та правих рухів. Конкуренція партійних систем створює для кожної політичної партії різноманітні канали для політичної інформації і сприяє посиленню інтеграції існуючого політичного режиму. І, по-четверте, засобами політичної соціалізації виступають ви­бори, зважаючи на те, що загальне виборче право, створення пе­редвиборних асоціацій, використання засобів масової інформації для пропаганди передвиборних програм політичних партій і плат­форм кандидатів, сприяють політичній освіті виборців та їх об'єд­нань активно включатися у політичний процес.

Проте суто позитивні функції політичного процесу здійсню­ються не завжди. В суспільстві, де розгортаються процеси демо­кратизації, де існує нестійка соціальна структура, відсутня стабіль­на політична культура, створення для маргінальних шарів широких можливостей впливати на політику, можуть загальмуватися полі­тичні реформи. Це, по-перше, пояснюється тим, що в умовах пе­реваги маргінальних верств з традиційними цінностями, орієнта­ціями консерватизм може переважати над реформами через демократично прийняті реформи. І, по-друге, відсутність загаль­новизнаних політичних інститутів, ціннісний розкол означає, що голосування з засобу вирішення конфліктів перетворюється в їх джерело, тому що вибори або референдуми посилюють поляри­зацію протиборствуючих сил. Спираючись на ці аргументи, при­хильники демократичного елітизму бачать у надмірному поши­ренні політичної участі загрозу демократичним інститутам, вважаючи необхідним звести до мінімуму політичну участь і зав­дяки цьому зберегти інструменти прийняття рішень у тих, хто краще інформований і поділяє демократичні цінності.

Поиск по сайту: