СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА В ПОЛІТИЦІ

Стратегія і тактика політичної діяльності — цс політичне керівництво соціальними спільностями і масами, що пере­дбачає насамперед збір та опис емпіричної інформації, на основі якої ставиться діагноз (результатна оцінка) розста­новки і співвідношення соціально-політичних сил, а також складається прогноз імовірного розвитку ситуації і пропо­нується спосіб перегрупування цих сил. Результат таких дій повинен становити теоретично осмислену політичну програ­му, яка б містила різноурівнюючі аспекти. Така програма є першоджерелом розробки системи тактичних планів. На наступному етапі виникає необхідність у визначенні "дерева" цілей і завдань, яке є стратегічно-тактичною моделлю відомої політичної ситуації і реагування на неї як політичних інститутів, так і певних їхніх представників.

Подальша політико-організаційна акція — це процес прийняття стратегічних і тактичних рішень. їх підготовки дов'язана зі з'ясуванням позицій та думок основних полі-нічних сил країни, які подаються у вигляді альтернативного варіанта рішення. Його рівень свідчить про потенціал полі тичного опонента або партнера, а з правової точки лору покладає на нього відповідальність за підготовку і реалізацію політичного рішення.

У цьому зв'язку слід відмітити невисоку організаційно-політичну ефективність так званої мітингової демократії. яка, створюючи політичний настрій, не вводить його в рамки реалізуючої народні інтереси політичної дії. не створки: необхідного для цього політичного механізму.

Помітну роль у виробленні стратегії і тактики політичної діяльності має класифікація рішень. Організаційно вона необхідна для того, щоб створити максимально точне співвід­ношення між потенціалом рішення і потребами об'єкта, на який воно спрямоване. На цій основі складається ієрархія рішень, кожний із поверхів якої мас строго розрахований адрес і приблизний рівень ефективності. Тому дуже важливо уникати так званих закличних рішень — таких стратегічних і тактичних лозунгів, які не мають конкретного організу­ючого потенціалу, хоча можуть існувати лозунги, розрахо­вані на формування необхідних політичних орієнтирів у суспільній свідомості. Але їх кількість, а особливе якість. повинні бути чітко регламентованими, з тим. щоб не виникали такі анекдотичні лозунги як наприклад, заклик "Вперед до перемоги комунізму!" на будинку психіатричної лікарні.

Не менш важливим у виробленні стратегії і тактики як форми політичної діяльності є вміння готувати політичні резолюції. Слід засвоїти, що будь-яка політична резолюція має силу рішення, якщо навіть у ній відсутній конкретно організаційний зміст. Типом такого документа може бути навіть декларація, якшо в ній теоретично правильно про­думана основна потреба об'єкта і накреслені магістральні шляхи її задоволення. В цьому випадку як прийом може виступати навіть декларація про суверенітет республіки, оскільки вона є політико-економічною і духовною основою діяльності всіх політичних інститутів республіки. їх стра­тегічної і тактичної поведінки, не говорячи вже про те, що такі декларації, як правило, приймаються верховними орга­нами республіки.

Для організації політичної діяльності щодо реалізації відомих цілей і рішень особливе значення має вибір засобів. Відомий постулат про те, що політика є мистецтвом допустимого, мистецтвом компромісів, до засобів реалізації стра­тегічних і тактичних рішень має умовне відношення, тому що в точному політичному розрахункові вибір засобів грас вирішальну роль, оскільки від нього залежить успіх справи. Тому "мистецтво допустимого" може бути представлене як набір засобів, що віддзеркалюють стабільну обстановку, але не її екстремальний варіант, коли допустиме як прийняте, відоме оперативно замінюється оригінальним, часто тра­диційно недопустимим засобом, хоча воно повинно йти у фарватері загальнолюдських уявлень про допустиме.

За такого підходу і політичний компроміс як тактичний засіб також має конкретний зміст, виступаючи у значенні можливого, але не завжди допустимого засобу. Більше того, компроміс повинен бути тимчасовою мірою, коли немає достатніх об'єктивних і суб'єктивних умов для остаточного розв'язання питання. Проте його наявність в арсеналі політичних засобів настільки обов'язкова, що жодна твереза. серйозно розрахована політика без компромісів неможлива, причому як у зовнішній, так і у внутрішній політиці. Щодо внутрішнього життя країни його використання менш до­цільне, не говорячи вже про організацію політичної діяль­ності під час революційного зламу старих порядків, віджилої системи суспільних відносин.

У системі засобів і способів реалізації політичної стратегії і тактики важливе місце посідає вміння політичного маневру, політично зрілого розрахунку часу і поля наступу і відступу, зміни тактики при переході від атаки до оборони. Критерій успіху у цьому випадку криється у результатах політичної діяльності, її ефективності. В політології (і в політичній практиці) все набагато складніше.

Справа в тому, що уявлення про політичний маневр у тактиці зводиться до пізнання можливості втримати позиції, набуття в процесі реалізації тієї чи іншої політичної акції нового потенціалу, необхідного для успішного розв'язання питання в зв'язку зі зміною умов, як правило, невигідних для того, хто цей маневр здійснює. В раціонально ор­ганізованій політичній діяльності маневр — це постійний "перерахунок" ситуацій, які виникають, точне визначення того, що необхідне для досягнення стратегічно заданого результату в конкретних умовах, своєрідний перерозподіл політичних "ресурсів" у зв'язку зі зміною політичної об­становки. При маневрі особливо важлива "політична" еко­номія. Зрозуміло, не як економічна категорія, а як економне витрачання стратегічних і тактичних можливостей, розраху­нок того, коли для розв'язання певного завдання потрібні стратегічні або тактичні прийоми. Дипломатична діяльність

практично повністю побудована на цьому принципі. При­кладом такого врахування є також нинішня поведінка СВІТОВОЇ спільності щодо тих країн, у яких вона намагається покласти край діяльності антирадянських режимів за допо­могою політичних, а не військових засобів, оскільки політич­ний потенціал має стратегічні переваги. Він зберігає життя людей, у той час, коли військове розв'язання питання — цс найвища плата за утвердження справедливого міжна­родного порядку.

Стратегія і тактика політичної діяльності включає і такі акції, як політичний наступ і відступ. Політичний наступ міститься вже в першочерговому акті — розробці стратегії політичної діяльності. Саме формування стратегічних поло­жень, установок має на меті реалізувати кардинальну задачу функціонування і розвитку об'єкта, що полягає в розширенні конструктивної діяльності, рухові вперед у реалізації стра­тегічної цілі. У найзагальнішому вигляді методологічно це політичний наступ. Тому будь-який рух у фарватері суспіль­ного прогресу з допомогою політичних акцій і є по-своєму політичним наступом.

Однак у політичній практиці склалося уявлення про політичний наступ як про щось конкретне, здебільшого одноразову акцію. Як правило, це політична діяльність, пов'язана з реалізацією завдань утвердження нового сус­пільного устрою, боротьбою із супротивними силами, з розрахунком моменту, сприятливого для реалізації того чи іншого політичного задуму, з можливістю розв'язати задачу з найменшими втратами політичних ресурсів, урешті-решт, І необхідністю кардинального вирішення питання, коли кількісні політичні чи інші зміни потребують докорінних якісних змін і єдиним оптимальним способом здійснення таких змін може бути політичний наступ.

Політична стратегія наступу, як правило, передбачає прийняття політичними інститутами певних рішень про наступ, хоча сам термін "наступ" вживається нечасто. 'Здебільшого йдеться про конкретні політичні акції, які мають наступальний характер або приводять у підсумку до наступу тих чи інших політичних сил. Особливо поширені в політич­ній діяльності так звані "маленькі перемоги", з яких складається наступ як процес, а не як одноразова акція. Остання, звичайно, пов'язана з накопиченням протиріч, які по гребують негайного розв'язання.

Значне політичне навантаження несуть політичні відсту­пи. Виражаються вони в двох формах: як вимушена акція, коли перевага сил явно не на користь однієї зі сторін, а також як тактичний засіб, який має на меті перегрупування сил. їх економію, або політично розрахований маневр з метою дезорганізації супротивної сторони.

Найчастіше застосовується друга форма політичного від­ступу (тактичний засіб), хоча в історії політичної діяльності траплялася відступи і в першій формі. Як приклад можна назвати'відступ політичних\сил у передвиборних кампаніях, коли поразка) не означає ліквідацію політичного противника, а його тимчасовий відступ, зумовлений співвідношенням політичних сил у країні, Непопулярністю програми дій, станом гром'адської думки, загалом політичної свідомості, недостатнім політичним досвідом, організаційною слабкістю тощо. У таких випадках змінюється оперативна тактика, виробляюгься форми політичної діяльності перехідного ста­ну — від політичної атаки до оборони. Вибір цих форм залежать від конкретної обстановки, поведінки політичного противника власних можливостей, хоча повинна бути і стратегія відступу перехідного стану, в процесі якого цей відступ здійснюється і в підсумку забезпечує досягнення поставленої політичної мети.

Головна ціль стратегії відступу принципово відрізняється від стратегії наступу. Якщо стратегія наступу спрямована на розв/язання задачі, то стратегія відступу передбачає перегрупування сил, підготовку до розв'язання завдання.

У політичній стратегії і тактиці особливе місце посідають ізоляція та нейтралізація противника. Об'єктивно обслуго­вуючії і стратегію, і тактику, все ж вони як спосіб політичної борогьби більшою мірою відносяться до тактики, оскільки не можуть бути самоціллю і виступа їть як підготовчий акт розв'язання стратегічних завдань. Показовим є те, що в арсеналі воєнних засобів вони майже не застосовуються. Ізоляція як тактичний засіб має на мсті тимчасово Припинити діяльність противника, його вплив на розвиток ситуації і залишити за ним тільки можливість внутрішнього функціонування або такого ходу подій, який би не зачіпав власних інтересів. При ізоляції розвиток ситуації перебуває лід контролем однієї з сторін або є об'єктом її виняткового впливу. В цьому полягає тактичний зміст ізоляції. Причому стратегічно вона може організовуватися в іншому плані: у випадку розв'язання ситуації на користь тієї сторони, що вдається до ізоляції, можливе зняття ізоляційної блокади і навіть встановлення стосунків політичного партнерства.

Нейтралізація як політична тактика слугує такій же меті, з тією лише різницею, що вплив на хід ситуації того, хто підлягає нейтралізації, залишається.

Нейтралізація передбачає також перевірку можливості застосування інших політичних ресурсів, досягнення вагомих

результатів меншою ціною. В той же час — це резервна можливість, яка залишає за нейтралізуючим реальне право скористатися всіма доступними засобами для розв'язання питання, зняття ситуації. Тому в процесі нейтралізації не­обхідно зберегти саме можливість перетворення нейтрального об'єкта в партнера, активного учасника політичної боротьби, політичної дії на боці колишнього "нейтралізатора".

У цьому зв'язку стратегічне і тактичне значення має політичний контроль. Термін "ситуація контролюється" по­ширений у політичній практиці. Він означає локальну перемогу сил, які мають право контролю політичної по­ведінки об'єкта, стабільність стану якого перебуває в центрі інтересів "контролера". Стан об'єкта можуть контролювати політичні сили, які нав'язали йому своє панування. Пору­шенням стабільності вважають вихіл об'єкта з-під контролю через невідповідність політичної структури суспільства його соціально-економічним потребам.

Отже, контроль як політична функція і як зовнішня політична дія може виконувати роль самоконтролю об'єкта (системи) з метою підтримання об'єкта політики в потріб­ному для її проводирів стані. Перше здебільшого підтримує наукову стратегію контролю, друге — стратегію панування, насильного підтримання порядку (ситуації) у вигідному для панівних сил вигляді.

Контроль як політична функція повинен мати свій розрахований потенціал, виходячи з того, що цс не політичне виробництво, а дія по втіленню політичного "продукту" в систему, по організації співвідношення між політичною діяльністю та інтересами, які вона реалізує. Тому повинен існувати певний "бюджет контролю'', зменшення або збіль­шення якого залежить від конкретної ситуації. Такий бюджет повинен бути в політичній системі суспільства. Причому не слід плутати "бюджет контролю" з контрольною дією політичних виконавців, кожен з яких повинен втілювати контроль як функцію при підготовці, прийнятті і виконанні політичного рішення.

Запорукою ефективності політичної діяльності с ор­ганізація каналів зворотного зв'язку з об'єктом політичної діяльності. Це той фактор, який виступає як критерій істини, вищого смислу, професійної цілеспрямованості політики. Стратегія зворотного зв'язку закладена в самій системі безпосередньої та опосередкованої участі громадян в уп-равлінні суспільства на тому рівні демократизму, який:іабезпечує співвідношення системи і методів політичної діяльності та соціально-економічної суті суспільства. Стра­тегія зворотного зв'язку багато в чому залежить від ор-

ганізаційного вдосконалення інститутів політичної діяльності на її об'єкт. Основними ознаками і наслідками порушення зворотного зв'язку є політична нестабільність суспільства, несанкціоновані виступи населення, послаблення ефектив­ності дії законів на суспільне життя тощо. Тому зворотний Зв'язок виступає як головний інформаційний потік, який визначає ефективність чи неефективність політичної діяль­ності,

Холод

Поиск по сайту: