АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Політична культура - умова розвитку політичного процесу

Читайте также:
  1. II Художественная культура Западной Европы и Северной Америки
  2. II. Сучасний стан розвитку освіти
  3. III Русская художественная культура
  4. Актори політичного процесу
  5. Альтернативні концепції політичного устрою
  6. Аналіз асиметрій розвитку галузі побутової хімії у старих (ЄС-15) та нових (ЄС-12) країнах-членах
  7. Аноректальні вади розвитку.
  8. Бюджет, та учасники бюджетного процесу України.
  9. В ринкових умовах
  10. в умовах рейтингової системи
  11. В умовах сучасної ринкової економіки надзвичайно важливою
  12. Вади розвитку у дітей, діагностика,лікувальна тактика та надання екстреної медичної допомоги.

Доцільність і усвідомлення поведінки суб'єктів політичної діяльності залежить від того, наскільки вони вписуються в за­гальний соціокультурний контекст, відображаючи завдяки цьому міру засвоєння нагромадженого люди­ною досвіду, традицій та механізмів засвоєння досвіду і їх реалі­зації. Політична діяльність, що ігнорує культурні підстави -політиканство, що спирається на авантюризм і безвідповідальність і виражає в своєрідній псевдокультурній формі політичне без­культур'я. Політична культура - соціально-психологічне, досить складне структурне явище. Суб'єктом політичної культури мо­жуть виступати: індивід із його настановами, цінностями і пере­вагами, соціальні спільності, верстви, групи, нації, політичні партії, стани. На кожному з рівнів суб'єкт політичної культури - носій та охоронець певних політичних цінностей. Важливо тут і розра­хунок об'єкту, на що спрямовані орієнтації суб'єкту: політична система, політичні режими, політичні інститути та владні струк­тури, політичні партії та ін. Звичайно ж, політична культура дасть уявлення про те, як люди займаються розв'язанням політичних питань, чому беруть участь у політичній діяльності, чому реагу­ють саме так, які соціально-політичні якості людей, що беруть участь у політиці тощо.

Порівняльний аналіз різноманітних політичних культур слу­жить підставою для визначення ЇЇ типів, видів. Родоначальника­ми типології політичної культури стали американські політологи Габріель Алмонд, Стефан Верба та ін. На основі аналізу політич­ної культури п'ятьох країн (США, Великобританії, Італії, ФРН та Мексики) виділили три «чистих» типи політичної культури: патріархальна, підданська та активістська.

Патріархальний тип культури характерний для суспільств, у яких або ще не сформувалася, або тільки почала формуватися політична культура. У такому суспільстві немає спеціалізованих політичних ролей: виступають як деяка недиференційована су­купність. Тому політичні орієнтації членів суспільства невіддільні від релігійних і соціальних. Характерна риса патріархального типу політичної культури - повна відсутність у підданих інтересів до політичних проблем.

Підданська політична культура (або культура підпорядкуван­ня) також характеризується пасивним ставленням більшості до проблем політичного життя. Але особа, вихована в середовищі такого типу культури, усвідомлює особливий авторитет уряду, виробляючи по відношенню до нього або позитивні, або нега­тивні емоції. Але та ж особа не висловлює готовності брати участі у політичній діяльності.

Активістський тип політичної культури (або культура участі) формує особу, що орієнтується на активну роль у функціону­ванні політичної системи.

Із змішання елементів трьох «чистих» типів політичної куль­тури формуються патріархально-підданська, підданськи-акти­вістська та патріархально-активістська політичні культури. Оп­тимальним варіантом, з точки зору Габріеля Алмонда та Стефана Верби, є змішаний тип політичної культури, що вони запропо­нували назвати «культурою громадянина». «Культура громадя­нина» по своїй основі активістська культура, що інтегрує певні елементи патріархальної та підданської культури. «Культура гро­мадянина», на думку західних соціологів, характерна для де­мократичних суспільств, сприяє їх нормальному функціонуван­ню, створює основу соціальної стабільності. Політична культура виражає ту органічну єдність між політикою та культурою, що встановлюється в нормальному суспільстві, яке функціонує, і що стало на шлях еволюційних змін. У нормальному суспільстві, що функціонує, відбувається постійний процес залучення куль­турних цінностей в політику і їх деформація у відповідності з політичними настановами. Тут же має місце актуалізація апро­бованих соціокультурних освіт, що дістали нове життя, актив­но беручи участь у вирішенні соціальних проблем. Тому і соці­алізація особи, і гуманізація політики неможливі поза культурою. Більш того, політична культура, ґрунтуючись на загальній куль­турі як історичних певному рівні розвитку і особистості, і сус­пільства, виконує, по-перше, функцію узагальненої характерис­тики громадської людини, а, по-друге, виступає формою реалізації її власних сил. Культура не є сукупність високих понять чи високих цінностей. Вона не є хоча б тому, що ніякі цінності, ніякі досягнення та ніякі механізми не є в даному випадку га­рантією. З будь-яких висот культури можна завжди зірватися в безодню.

У політичному процесі політична культура забезпечує реалі­зацію загальнокультурних цінностей з урахуванням конкретних інтересів соціальних спільностей, верств, груп. Адже для забезпе­чення політичного панування й реалізації групових інтересів по­трібно звертатися до минулого досвіду, затребувати знання й цінності, що становлять фундамент сучасних соціальних структур. Цьому якраз і сприяє політична культура, орієнтуючи на певні цінності і теоретичні осмислення еволюції політичних ре­алій. Включаючи відібрані цінності (норми, програми, інститути, засоби тощо) у «технологію» політичного життя, політична куль­тура утверджує групові інтереси як інтереси усього соціуму, що дозволяє активним політичним силам знаходити консенсус, та є наявність деяких базисних цінностей та норм, що поділяються всіма основними соціальними спільностями, групами тощо. Тут проявляється комунікативна функція політичної культури, що зв'язує не лише різні політичні сили, але й громадянина з полі­тичною системою. На основі ж таких зв'язків стає можливим формування політичних інститутів, в якійсь мірі полярні інтере­си різних соціальних груп що задовольняють навіть і соціальні спільності. Відбиваючись крізь політичну культуру суспільства, групові інтереси втрачають чималу частину агресивно-безкомп­ромісного потенціалу, а критично-деструктивний заряд політич­них партій чиниться конструктивним програмам суспільного по­новлення. Стосовно до особи політична культура представляє комплекс раціонально та емоційно засвоєних імперативів полі­тичної поведінки, що стали нормами і мислення, і діяльності.

Одним з найважливіших елементів, ланок політичного проце­су виступає політична участь, стратегія і тактика в політиці.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)