Політична участь. Стратегія і тактика в політиці

Політична участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на держав­ну політику, управління державними справами або на вибір пол­ітичних лідерів на будь-якому рівні політичної влади - місцевому чи загальнонаціональному. Політична участь може бути організо­ваною або неорганізованою, епізодичною або постійною, що ви­користовує законні або незаконні засоби влади.

Конвенціальна та неконвенціальна політична участь. До пол­ітичного процесу далеко не однаково залучені індивіди та соц­іальні спільності, верстви населення, які знаходяться всередині певної політичної системи. Одні індивіди та соціальні групи байдужі до політики, інші - рідко беруть участь у політиці, інші заохочені та захоплені політичною боротьбою тощо. В міру участі у політичному процесі можна виділити ряд груп: а) не в

політиці; б) ті, хто голосує на виборах; в) ті, що беруть участь у діяльності політичних партій та інших політичних об" єднан­нях; г) ті, що беруть участь у пошуках політичних кар'єр, та політичні лідери. Такі погляди на політичну активність - кон­венціальні, тобто легальні, регламентовані законом види пол­ітичної участі. Але існують і неконвенціальні види політичної участі: різноманітні форми протесту, протести проти безпутних дій політичного режиму, відмова підкорятись несправедливим законам та політичним рішенням.

Автономна і мобілізуюча участь. Автономна політична участь - свідома активність окремих громадян, більш-менш безпосередньою метою яких виступає вплив на позицію й діяльність політиків, що обираються виборцями. Такий вид участі поширений у країнах демократичного режиму. Розумін­ня міри важливості політичного рішення є стимулом активної політичної участі.

Політична мобілізуюча участь - це вимушена дія, коли участь у політичних актах, подіях залежить від неполітичних стимулів. Участь, що мобілізується, характерна для традиційних суспільств та тоталітарних політичних режимів.

Звичайно, активність та інтерес до політики виявляє в суспільстві меншість людей. Для багатьох політичних систем характерні пасивність та політична байдужість людей до пол­ітики. Залучення людей до власних проблем, намагання досяг­нути професійної кар'єри, захоплення богемним життям або субкультурою викликає в них апатію, байдужість до політики.

Звичайно ж, на участь або не участь у політичному житті, активність, пасивність тощо по-різному впливають і соціальні фактори: освіта, соціально-економічний статус, вік, стать, пост­ійне місце проживання тощо.

Політичне керівництво соціальними спільностями і масами, що передбачає збір і опис емпіричної інформації, на базі якої визначаються розстановка та співвідношення соціально-пол­ітичних сил, а також складається прогноз розвитку, що перед­бачає ситуації і пропонується перегрупування сил, і становить стратегію і тактику політичної діяльності в політичному про-

цесі. Політична діяльність охоплює всі форми політики і має власну внутрішню структуру: політичне керівництво державою і суспільством; політичне функціонування; участь громадян у політичному житті суспільства; політичний маркетинг, тобто систему рекламності. Діяльність, спрямована на визначення сис­теми, мети і завдань, формування політичної стратегії, політичної тактики на основі аналізу реальних політичних подій та явищ, прогнозування політичного розвитку і становлять суть політично­го керівництва. Політичне керівництво формує політичну плат­форму. Політична платформа - сукупність теоретичних та ідей­них положень, практична програма вимоги, лозунги, що висуваються політичними партіями і державними структурами і якими керуються у своїй діяльності держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання. Визначається і політична стратегія й політична тактика, політичний курс.

Політична стратегія - це визначення довготривалої мети, широкої програми дій, повсякденних завдань, загальної довгот­ривалої лінії політичної поведінки, основних напрямків діяль­ності, науково обґрунтованого розвитку реальних політичних подій і явищ тощо. Стратегія визначає і забезпечує основний напрямок політичної діяльності суб'єктів влади та політики. її об'єктом є вироблення головної мети, програм на певному етапі політичної діяльності суб'єктів політики, шляхів та засобів їхнього досягнення.

Тактика ~ це частина стратегії, це політична лінія суб'єктів політики на порівняно нетривалий період, це сукупність шляхів, форм, прийомів, методів та засобів реалізації політичних ідей і програм, досягнення головної мети й завдань стратегії. Політич­на тактика випливає з політичної стратегії і підпорядковується їй. Політична стратегія і політична тактика - складові політич­ного керівництва, тісно взаємопов'язані між собою.

Конструктивна політична стратегія передбачає і прогресив­ний політичний розвиток, передбачає конструктивний вибір засобів і методів її здійснення.

Важливою ланкою у виробленні стратегії і тактики у пол­ітиці стає процес прийняття рішень, постановка мети і завдань.

Для організації політичної діяльності з реалізації певної мети та рішень особливе місце має вибір засобів.

У політичній діяльності необхідно уміти наступати й відсту­пати. Політична стратегія наступу, як правило, передбачає прий­няття політичними інститутами певних рішень про наступ. Чимале політичне навантаження виконує і політичний відступ. Вчасно відступити для того, щоб зберегти сили, набратись нової енергії, а потім піти у наступ і добитися успіху тощо. У пол­ітичній стратегії і тактиці особливе місце займають ізоляція та нейтралізація опозиційних сил. Ізоляція передбачає тимчасове припинення політичної діяльності опозиції. Нейтралізація пе­редбачає також перевірку можливої зміни інших політичних ресурсів, досягнення результативності політичної діяльності. Ось тут і має значення "політичний контроль". Поняття "ситу­ація контролюється", поширене у політичній практиці, означає локалізацію сил, що мають право контролю політичної поведі­нки об'єкта, стабільність стану, що знаходиться в центрі уваги.

Поиск по сайту: