Політичний процес. Політичні зміни. Політичний розвиток

Зрозуміти сутність еволюційних змін в політиці, посту­пового реформування політичного життя, упорядкованості політичних структур і політичних перетворень можна, роз­глядаючи їх у системі політичного процесу, політичних змін і політичного розвитку.

Будь-яка система — від біосфери до людини і суспільст­ва — живе в певних ритмах. Існують також історичні ритми. Сучасна Україна ще має вивчити свої еволюційні рівні, рит­ми історичного розвитку народу, становлення української нації. У політичному відношенні європейську сучасність (епо­ху модерну) цілком справедливо пов'язують з виникненням територіальної держави або так званої нації-держави. Саме навколо цього політичного феномена і відбувається творен­ня всієї політичної тканини.

Як свідчить політична світова історія, слід розрізняти такі ключові поняття сучасної політичної думки, як "політичний процес", "політичні зміни" і "політичний розвиток".

Історична реальність показує, що змінення політичного устрою, скасування уряду, створення нової конституції, фор­мування політичної культури, голосування в парламенті, здійснення політичних реформ, видання указу тощо — дії різнопорядкові. Всі ці дії не випливають автоматично одна з одної. Політичну систему або політичну свідомість не мож­на так швидко і так легко змінити, як, наприклад, склад парламенту або уряду. Такі зміни відрізняються за суб'єкта­ми творення, за часом, за своїми масштабами і глибиною. Однак у результаті різних політичних дій, взаємодії полі­тичних інститутів, прийняття й реалізації політичних рі­шень формується і розвивається політичний процес.

Термін "процес" походить від латинського processus, що означає рух вперед, просування. Отже, політичний процес відбиває динаміку політичного життя, розвиток реально існу­ючих політичних явищ.

Політичний процес — це сукупність видів діяльності суб'єктів політики, що включені в динаміку практично-полі­тичних відносин, охоплюють всі стадії функціонування полі­тичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей.

Політичний процес — один із суспільних процесів, це со­ціально-політичні дії, що забезпечують відтворення політич­них ресурсів і творення нового в політиці. Залежність полі­тичного процесу від соціального полягає в тому, що соціаль­ний процес є передумовою, соціальною базою процесу полі­тичного.

Соціальний процес становить сукупність дій соціальних спільностей, прошарків, груп, індивідів, що спрямована на їх відтворення і забезпечення стабільності суспільної системи. Розвинена соціальна структура характеризує розвинене гро­мадянське суспільство, яке, в свою чергу, є соціальною осно­вою розвитку політичних структур і політичного процесу.

Політичний процес охоплює вертикальний і горизонталь­ний зрізи політичних відносин у суспільстві. Політичний процес безперервний і складний. Він проходить у різних напрямах. Темпи його залежать від уміння суб'єктів полі­тичної діяльності використовувати політичний час. Отже, за змістом політичний процес становить технологія здій­снення влади суб'єктом політики.

Так, суб'єкт влади може втручатися у протікання полі­тичного процесу. На зрілі й пізнані тенденції суб'єкт влади може впливати на різних етапах їх руху. Окремі тенденції можуть бути некерованими, тоді вплив суб'єкта влади буде безрезультатним. Суб'єктові влади слід чітко усвідомити характер, зміст, силу, тривалість політичного процесу, пито­му вагу всіх суб'єктивних і об'єктивних факторів.

Політичний процес має різні стадії, що змінюють одна одну і відрізняються за часом. Сума стадій і становить струк­туру політичного процесу.

Елементами (стадіями) структури політичного процесу є:

формування цілей і завдань політичних структур, полі­тичних інститутів (наприклад, політичної системи суспіль­ства, її елементів — держави, політичних партій та ін.);

конституювання й організація політичних інститутів;

прийняття і виконання управлінських рішень;

підтримка функціонування політичних інститутів і орга­нізацій;

контроль за функціонуванням їх і спрямування розвитку.

Всі ці стадії становлять цілісний політичний процес. Кожна стадія має свої особливості. Тому протікання політичного процесу не є однолінійним. Кожен з періодів може займати свої часові рамки. Швидкість стадій протікання політично­го процесу може бути різною. І тут потрібні тривалі зусилля політичних сил, щоб не втратити досягнутого. Втрачений результат важко відтворити, оскільки населення перестає вірити у можливості успіху.

Політичні процеси надзвичайно різноманітні. їх можна класифікувати за такими параметрами:

за своєю природою — творчі, руйнівні;

за часом проходження — довготривалі, короткотривалі, одномоментні;

за рівнем організації суспільства — глобальні, регіональні, місцеві;

за формою протікання — явні (відкриті), тіньові (скриті);

за динамікою проходження— бурхливі, спокійні, уповіль­нені;

за характером спрямування — прогресивні, регресивні;

за характером середовища — внутрішньополітичні, зов­нішньополітичні;

за характером протікання — еволюційні, безперервні, дис­кретні;

за охопленням учасників — загальні, часткові;

за орієнтованістю суб'єктів політики — на суперництво (конфронтаційні), на співробітництво (консенсус);

за характером учасників — законодавчі, управлінські, елек­торальні, розширення політичної участі та ін.

Усі політичні процеси мають свої особливості. Знання їх допомагає зрозуміти політичну реальність і зміни, які в ній відбуваються, напрями розвитку, оволодіти політичною си­туацією, прогнозувати наслідки того чи іншого процесу та ін. Розглянемо особливості окремих процесів.

Політичні процеси в суспільстві, як правило, відбувають­ся поступово, повільно, проте політичні сили і окремі полі­тичні діячі інколи прагнуть прискорити їх. Таке прискорен­ня є не що інше, як намагання вирвати політику, політичну систему із системи "суспільство" і примусити її працювати за невластивими їй законами. Це призводить до відриву від реальності, а він, у свою чергу, до суб'єктивізму, волюнта­ризму, в кінцевому підсумку до політичного краху. Будь-яке прагнення до прискорення тих чи інших політичних проце­сів у суспільстві має враховувати взаємозалежність їх з усім суспільством, можливість такого прискорення, міру впливу на механізм проходження суспільних процесів.

Історичний досвід довів, що розвиток будь-якої суспіль­ної системи не є безперервним. Він переривається, тобто є дискретним. Тривалість різних етапів може бути різною. Це особливо слід враховувати суб'єкту політики, приймаючи політичні рішення, оскільки рішення, прийняте для одного етапу, за умов іншого — нездійсненне або навіть руйнівне. При виробленні політики важливо визначити довготривалі тенденції. Це надзвичайно важливо для України, де відбува­ються нові політичні процеси, з'являється нове у політичній системі, що, у свою чергу, потребує упорядкування, присто­сованості, самозбереження, попередження тупикових напря­мів політичних процесів.

Природа політичного процесу складна і суперечлива. Полі­тичний процес може бути творчим і руйнівним. Якщо твор­чий процес потребує необхідних політичних сил і значного відрізку часу, то руйнівний відбувається значно швидше. Творчі і руйнівні процеси одночасно відбуваються в усіх суспільствах. Який з них переважає в той чи інший період, залежить від здатності і вміння суб'єкта політики впливати на політичні процеси. За відсутності такого впливу руйнів­ний політичний процес призводить до політичної кризи, а згодом і до політичного краху. В цілому це призводить до регресу.

Отже, політичний процес обумовлений об'єктивними за­конами розвитку суспільства. У разі порушення об'єктив­них законів соціального розвитку, послідовності стадій про­тікання самого процесу, динаміки можливих змін він може перетворюватись на свою протилежність. Це призводить до відкидання суспільства у своєму поступальному розвитку на десятиліття і навіть на століття.

Незважаючи на те що політичний процес протікає на різ­них рівнях організації суспільства: глобальному (у світовому співтоваристві), регіональному (в організаціях регіонів), міс­цевому (у трудових колективах), можна говорити про ціліс-

ність політичного процесу, його специфіку на різних рівнях, про взаємозв'язок усіх рівнів. Рівневий аналіз політичного процесу відіграє дедалі активнішу роль. Йдеться насамперед про модифікацію політичних відносин на різних структур­них рівнях суспільства і держави. Так, політичний аналіз ста­ну України на регіональному рівні полягає у необхідності підвищення політичної, економічної і соціальної ролі само­стійності регіонів у забезпеченні ними саморегулювання своєї життєдіяльності і життєзабезпечення.

У політичному аспекті ключового значення для будь-якої адміністративної системи набирає раціональне співвідношення між центральною і місцевою владами, централізмом і децентра­лізмом у прийнятті політичних рішень у сфері економіки, соці­альній сфері, з питань геополітики, конфліктних ситуацій. За умови посилення активності внутрішньорегіонального ринку об'єктивним процесом стає регіональне саморегулювання.

Політичні процеси поділяються також на внутрішньопо­літичні і зовнішньополітичні. Вони взаємозалежні і залеж­ність ця різноманітна: 1) внутрішньополітичне життя та його розвиток визначаються зовнішньополітичним середовищем, активністю і розвиненістю зовнішньополітичних сил; 2) внут­рішньополітичне життя визначальне щодо зовнішньополі­тичного; 3) внутрішньо- і зовнішньополітичне життя і про­цеси, що з ними пов'язані, взаємозалежні, рівновпливові та рівновагомі. Кожен з підходів у вирішенні проблеми взає­модії зовнішньо- і внутрішньополітичних процесів відбиває реальне життя. Визначальна роль того чи іншого з них зале­жить від конкретного історичного періоду і політичної си­туації, що склалася.

За умов раціоналізації упорядкованості суспільства ши­рокі маси населення, які раніше були об'єктом політики, стають її суб'єктом. Вони мають можливість безпосередньо (через систему виборів) впливати на політичний процес, в тому числі на прийняття політичних рішень. Проблема поля­гає у суперечності між досить значним впливом мас на полі­тичний процес — з одного боку, і низьким рівнем їх загаль­ної, особливо політичної, культури, з іншого. Наслідком цього є загроза руйнування самої демократичної політичної сис­теми і становлення тиранії. Це дає унікальні можливості для маніпулювання свідомістю мас, для пропаганди попу­лістських лозунгів масового дійства, рішучих насильницьких змін, сліпої покори владарям або анархічного бунту. У цьому разі виникає загроза тиранії більшості.

Політична реальність розвивається у просторі і часі. Це означає, що одна і та сама реальність політики, розвиваю­чись, може постати або в масштабі реального часу, що ви­мірюється добовими, тижневими, річними та іншими цик­лами (процес), або в масштабі історичного часу, що вимірю­ється циклами повного оновлення політичних систем, що самовідтворюються.

Суспільство у своєму розвитку проходить кілька етапів, періодів. Тривалість кожного з них різна. Це залежить на­самперед від якісного стану політичної і в цілому соціальної системи. Етапи і періоди можуть вимірюватися століттями, десятиліттями, роками, місяцями і навіть днями. Наведемо приклад: ми часто радянську історію поділяємо на ленін­ський, сталінський, хрущовський, брежнєвський, андропов-ський та горбачовський етапи, пов'язуючи її з особами, які стояли на чолі держави і партії. Проте сутність не в цих особах, а в тому, що в ці відрізки часу відбувалися такі процеси, що саме характерні для них, і що ці процеси мали значення для змін у практично-політичній діяльності. Довго-часовими політичними тенденціями визначається весь ра­дянський період як період тоталітаризму.

Стан політичного життя, політичної системи суспільства безперервно відтворюється у її структурних та функціональ­них зв'язках між елементами. Політична система в усій пов­ноті постає лише після завершення всього циклу свого са­мовідтворення. Такі цикли природно пов'язані з деякими змінами. Про них свідчить поява нового, тобто наступний стан політичної системи не є ідентичним її попередньому етапу. Відбувається безперервне нагромадження нового, що і приводить до якісно нового стану, а отже, до виникнення нової політичної системи. Нова політична система постає як новий тип політичної системи, а виникнення нової по­літичної системи і є "політичні зміни".

Політичні зміни — це наростання нового у структурних і функціональних особливостях політичних явищ, що забез­печує як самовідтворення, так і оновлення суспільно-полі­тичного організму.

Глибинні політичні зміни стають фактом тільки після кіль­кох або навіть багатьох циклів самовідтворення політичної

системи. Системно циклічний розвиток свідчить про пере­хід до якісно нового стану, до оновлення суспільно-політич­ного організму. У цьому зв'язку не можна змішувати такі політичні явища, як "зміна уряду" і "зміна політичного ладу".

Соціально-політичні зміни, динаміка політичного життя не зводяться до лінійних процесів. Будь-який суспільний процес несе в собі приховані нелінійні параметри. Людська історія як цілісний процес саморозвитку має нелінійний характер. Приклад тому — історія України з її несподівани­ми поворотами, падіннями та1 злетами. Або інший приклад: сучасні соціальні процеси і явища не можна пояснити фор­маційною теорією. Так, прогрес світового співтовариства не вкладається у схему розвитку і зміни суспільно-економіч­них формацій, оскільки останні не можуть відобразити всю складність реального світу. Не випадково наука звернулася до таких понять, як епоха і цивілізація.

Однак це не виключає і того, що лінійні зв'язки сповна виправдані. Наприклад, найбільш виразно це видно при ко­роткочасних періодах зростання. Та навіть процес, який може здаватися еволюційним при слабкому рівні інновації, на­справді є результатом складного взаємопроникнення явищ.

Поняття "політичні зміни" не означає заперечення абсо­лютно всього того, що було набуте у попередньому розвит­ку політичного життя, політичної системи, і визнання лише нових елементів і зв'язків, що не існували раніше. Навпаки, "політичні зміни" включають відтворення з максимальним усвідомленням всього ґрунтовного, кореневого, глибинного. Вони передбачають також творення по-новому нетрадицій­них сторін або властивостей життєдіяльності політичних систем та їхніх структур.

Нова, змінена політична система у стані функціонування витісняє традиційне. Поряд з цим відбувається творення нового на більш високому рівні. Змінюється режим політич­ного процесу. Такі зміни потребують нового змісту і форм політичної упорядкованості національної політичної систе­ми і світового політичного порядку.

Зміна порядків — це зміна епох у розвитку людства. Су­часне суспільство вступило у всесвітню епоху зміни поряд­ків. У цьому її новизна і зміст як епохи. Така зміна від­бувається нерівномірно, по різних осях багатомірного роз­витку.

За умов "політичних змін" рівень невпорядкованості со­ціально-політичного життя може досягти критичної точки. Для того щоб "політичні зміни" мали доцільний результат, рівень невпорядкованості не повинен перетворитися на хаос, інакше "зміни" втрачають смисл і трансформуються у руй­нівний і загрозливий процес. Найбільш типовими ознака­ми такого стану суспільства є: різноманітність політичних орієнтацій за відсутності очевидного домінування хоча б однієї з них; швидка зміна політичних пріоритетів; спала­хи екстремізму; схильність до використання крайніх засо­бів політичного впливу (голодовок, страйків) та інших форм силового тиску на владу, а з боку влади — звернення до кримінальних та адміністративних заходів там, де можна використати політичні заходи; відсутність чітко визначе­них прав; невміння регулювати політичні конфлікти; став­лення до політики як жорсткої системи ієрархічних зв'яз­ків, що не допускає жодного відхилення від накресле­ної лінії поведінки або, навпаки, як до необмеженої сфери реалізації егоїстичних, вузькогрупових інтересів; орієн­тація більшості учасників політичного процесу на політич­ний радикалізм з його стійкою схильністю до рішучих дій в політиці; звернення до швидких і простих рішень у розв'язанні складних проблем; почуття власної правоти та ін.

Отже, "політичний процес" і "політичні зміни" пов'язані між собою. Процес і зміни у своїй взаємозалежності забез­печують "політичний розвиток". "Політичний процес" уособ­лює безперервність розвитку, а "політичні зміни" — дискрет­ність його.

Політичний розвиток — це перехід з одного політичного стану до іншого, якісно більш досконалого, від простого до більш складного на основі зростання і зміни політичної культури оволодіння досконалими формами політичної ді­яльності.

Отже, політичний розвиток здійснюється у двох взаємо­пов'язаних, але різних планах — процесу і змін. Поступо­вість їх перетворень на основі просування вперед є еволю­ція політичного розвитку.

Закони становлення багатомірного світу визначають ритм і поступовість сучасного світового розвитку. В них відби­вається певна конфігурація нових політичних відносин, що складаються між різними сторонами світового суспільно-політичного організму. Так, грандіозною спробою було праг­нення за допомогою політики взяти під контроль об'єк­тивні процеси історії. Йдеться про спеціальний експери­мент побудови соціалізму як суспільства, альтернативного капіталізму і традиційному суспільству. Цей експеримент суперечив не тільки життєвим інтересам людини, а й об'єк­тивній логіці історії, а тому не дивно, що закінчився він поразкою.

Разом з тим соціалістичний експеримент започаткував велику реформацію XX ст., пов'язану з перетвореннями капі­талістичної системи, розпочатими у 30-ті роки, і формуван­ням нового типу суспільства, яке характеризується динаміч­ним поєднанням висхідних альтернативних тенденцій капі­талізації і соціалізації. Кризу 30-х років багато в чому було подолано зверненням до соціалізації. Діалектика соціалізації і капіталізації якісно змінила соціально-економічний лад суспільства. Ці зміни уособлюються у розмиванні класично­го змісту таких категорій капіталізму, як приватна власність, експлуатація, додаткова вартість, володіння та ін. Розмива­ється база протилежності капіталізації і соціалізації, змен­шується амплітуда їхнього відособлення. Можливо, що сус­пільство майбутнього — це не суміш того й іншого, а якісно новий стан, де такі тенденції будуть лише моментами інших багатомірних формувань.

Логіка історичного розвитку сьогодні така, що він про­низує всю світопросторову площину суспільства в цілому. Він вимагає відповідного ставлення до сукупного світово­го розвитку, а тому підхід до політичних явищ з позиції того, що всі рішення знаходяться в чиїхось руках, неви­правданий. Можливості атомізованого розвитку у світово­му співтоваристві є не що інше, як ілюзорна логіка. Твер­дження про можливість розвитку національного суспіль­ства як суспільства закритого — відхід від світового роз­витку.

Сьогодні домінує поліцентричний тип відносин, коли дії законів не можуть бути подані у класичному вигляді, а на­бувають багатофакторного характеру. Урахування такого розвитку — першочергове завдання політики.

Поиск по сайту: