Поняття та динаміка розвитку політичного процесу

Багатоманітність типів і станів політичних відносин визна­чає складність шляхів і різноманітність форм їх розвитку. Су­часна політологія для пояснення динамічних змін у політич­ному житті суспільства використовує поняття «політичний процес» як зміну станів політичної системи, її функціонуван­ня в режимі часу.

Політичний процес, як ми вже зазначали, відбиває мін­ливість політики і розкриває взаємодію політичних інсти­тутів і політичних суб'єктів, що виконують певні функції та ролі. Оскільки «політичний процес» — одна з універсаль­них категорій політології, що має досить широке викорис­тання в соціальних науках і в політичній практиці, то до­сить важко знайти одну суворо визначену інтерпретацію його сутності.

Загальнонаукова трактовка терміна «процес» передба­чає два підходи: а) послідовна зміна явищ, станів у розвитку певного об'єкта; б) сукупність послідовних дій заради до­сягнення певного результату. Виходячи з такого розуміння родового поняття «процес», політичний процес можна ви­значити як:

1) специфічну взаємодію суб'єктів політики і носіїв по­літичної влади на основі політичних ролей і функцій, що вони виконують1;

Мухаев Р. Т. Политология. —М.: Приор, 1997. —С. 317.

2) спільну діяльність всіх суб'єктів політичних відносин, що пов'язана з формуванням, розвитком, перетворенням і функціонуванням політичної системи та опосередковує пуб­лічну владу.

Зміст політичної взаємодії складається з реальної чи при­хованої боротьби за владу, її ресурси і статуси, перерозподіл яких кожного разу порушує усталену рівновагу інтересів і на­дає системі нового стану.

Сучасний політичний процес у транзитних суспільствах, до яких належить і український соціум, є вкрай суперечли­вим і складним. Саме цим пояснюється мотивація його науко­вого дослідження. Аби зрозуміти логіку політичних процесів у суспільствах, які модернізуються, прямуючи від тоталіта­ризму до демократії, слід опанувати не тільки зміст і по­слідовність політичних змін, але й конкретно-історичні об­ставини, що їх супроводжують.

Якщо сприймати політичний процес як послідовну зміну станів соціально-політичної дійсності, у першу чергу політич­ної системи, що відбувається в ході спільної діяльності по­літичних сил усіх організаційних форм і масштабів, то ми вимушені безпосередньо звернутися до логіки розвитку по­літичного процесу у часі.

Отже, розглядаючи структуру єдиного цілісного політич­ного процесу в динаміці часу, можна виокремити такі стадії:

1. Конституювання політичної системи;

2. Функціонування політичної системи;

3. Політичний розвиток як процес перетворень;

4. Занепад політичної системи (як діалектичний процес за­перечення).

Стадії (фази) політичного процесу є взаємообумовленими та дають можливість певною мірою впорядкувати політичну динаміку. Коли конкретна політична система вже існує (чи започатковується), то процес її розвитку має круговий (спіра­леподібний) вигляд і відтворюється у тих чи інших типових формах.

Конституювання політичної системи — історично і ло­гічно початкова стадія (фаза). Зазвичай вона починається з актів політичного волевиявлення народу, акцій соціально-політичної творчості: утворення чи установлення (шляхом виборів чи радикальними рішеннями) нових (чи інших) органів публічної влади; пристосування колишньої політи-ко-правової структури до радикально оновлених обставин то­що. Як правило, ця стадія збігається зі зламними чи рево­люційними періодами в житті суспільства, коли втрачається легітимність влади одних соціально-політичних сил і пану­ючі позиції посідають інші. Нові політичні сили перетворю­ють політичну систему відповідно до своїх потреб, пере­орієнтовують існуючі та нові органи влади на виконання своєї політичної волі. Відповідно змінюються й інші політичні інститути, політичні та правові норми, в яких закріплюється новий вигляд оновленої політичної системи.

На стадії функціонування насамперед відбувається про­цес відтворення всіх компонентів, що властиві саме цьому історичному типу політичної системи, її соціальній природі та зв'язкам з іншими підсистемами суспільства. Ця стадія збігається зі стабільним періодом розвитку, коли владні соціальні групи посідають свої позиції міцно, непохитно і до­сить довгостроково, що, зрозуміло, супроводжується віднос­ним соціальним спокоєм. У цей період відтворюються і закріплюються не лише органи держави, політичні партії, громадські організації та рухи, але і процедури, що їх під­тримують, політичні механізми, норми, ідеали, символіка і мова; відбувається відновлення суб'єктів політичних відно­син у всьому різноманітті форм, позицій, поглядів, ролей, функцій і вчинків.

Стадія (фаза) розвитку політичної системи починається з певного перегрупування політичних сил. Внутрішня дина­міка політичного розвитку може виявлятися з різною силою й інтенсивністю: модифікації, модернізації, трансформації. Якщо правлячі кола шукають форми і методи політичного уп­равління, які не дестабілізували б співвідношення політич­них сил у країні та на міжнародній арені, то зміни в структу­рах і засобах управління виводять їх на якісно новий рівень політики, що є адекватним вимогам сучасної доби.

На цій стадії ухвалюються і виконуються численні політи-ко-управлінські рішення, тобто відтворюється багатоманітна картина життя державно організованого суспільства, де мож­ливі не лише успіхи, а й розбіжності, помилки, суперечності, антагонізми і конфлікти. Розвиток політичної системи постій­но супроводжується протиборством різних течій і тенденцій, індивідів, груп, класів і спільнот, їх асоціацій; суперечливими зіткненнями їх політичних чи партикулярних інтересів. Своєчасне втручання та зняття політичних антагонізмів мож­ливо забезпечити, якщо здійснювати необхідний контроль за функціонуванням політичної системи. Для функції політично­го контролю вироблені такі інститути: 1) вибори, референду­ми, звітно-перевиборні кампанії, громадська думка, вільна преса та численні форми політичної діяльності громадян як «контроль з низів»; 2) контролюючі органи та установи дер­жави і законотворчість (у тому числі політична нормотвор-чість), що легалізує політичне функціонування в системі.

Стадія занепаді/ політичної системи принципово збіга­ється з активізацією соціальних сил, що заявляють про себе но­вими формулами організації політичного життя (владних відносин, політичного режиму, ідеології, соціальної ієрархії, економічних зв'язків). У цьому випадку спрямованість по­літичного процесу стає негативною щодо чинних інститутів влади і законодавства; руйнівні тенденції перевищують конст­руктивні, творчі; розпад режиму правління набуває незворот-ного характеру. В результаті політичні рішення втрачають управлінську силу, а сама еліта влади — свою легітимність.

Слід зазначити, що циклічний шлях по цих 4-х стадіях не є неподоланним, раз і назавжди визначеним. Початок і трива­лість кожної стадії у часі обумовлені безліччю конкретно-істо­ричних обставин.

Отже, політичний процес слід розглядати як сукупність дій інституціоналізованих і неінституціоналізованих суб'єк­тів зі здійснення своїх владних функцій чи політичних дис-функцій, які врешті-решт призводять до розвитку (прогресу) або до занепаду політичної системи суспільства. Відтворення політичної системи — складне, діалектично суперечливе яви­ще. Це і повторне відновлення всіх усталених елементів і па­раметрів системи, і момент їх зміни та оновлення. Ця складо­ва політичного процесу закріплює і водночас оновлює істо­ричний тип політичної системи, її соціальну природу та спе­цифічні риси. Слід розуміти, що не існує єдиної спільної форми чи загального ритму відтворення політичної системи, універсальних для всіх формацій і певної історичної доби за­собів та методів цього процесу. Проте, наприклад, у демокра­тичних суспільствах (асоціаціях) вже усталеним і визначе­ним засобом відтворення інститутів представницької влади є періодичні, вільні, таємні та прямі вибори (перевибори) на альтернативних засадах.

Політичне наступництво — одна з необхідних характе­ристик і складових політичного процесу. Політична система, зрозуміло, не конституює сама себе зі свого ж «матеріалу», її породжує та постійно відтворює державно організоване суспільство. Політичне наступництво є умовою та принципом процесу відтворення, воно визначає характер процесу віднов­лення елементів політичної системи.

В історії політики людство та його політичні спільності вік од віку спадкують політичну діяльність попередніх поколінь, але водночас вони і перетворюють політичні реалії в нових умовах завдяки оновленню тієї ж політичної діяльності. От­же, в актах відтворення політичної системи завжди є моменти народження якихось нових її рис та властивостей. Відновлення правової підсистеми політики (офіційно-правових припи­сів), що регулює поведінку учасників політичного процесу, відбувається шляхом перегляду й уточнення, поширення чинного законодавства. Політичні норми і цінності, звичаї та ритуали, як правило, переходять у наступний цикл політич­ного процесу завдяки суспільно-політичній традиції. Змістом політичного наступництва є не лише механічне копіювання політичних інститутів і форм, що колись склалися; насампе­ред це певним чином впорядковані спадкоємні зв'язки в по­літиці, які мають свій зміст та особливості.

Так, по-перше, політичне наступництво безпосередньо по­в'язане з характером і механізмами влади, тому сучасна крато-логія вимагає розглядати його за умов конкретного політич­ного режиму та з урахуванням історичного типу лідера, що править у країні (партії, політичній групі). По-друге, політич­не наступництво неминуче зазнає впливу координуючих чин­ників: об'єктивних — економічна ситуація, соціальний стан, національне питання, духовно-культурна традиція; та суб'єк­тивних — роль політичного лідера, наявність політичної еліти, позиція громадянського суспільства тощо. По-третє, спадко­вість влади в сучасних політичних системах безпосередньо ви­значається чинним законодавством, що свідчить про її легаль­ний (чи нелегальний) характер, а у поєднанні з оцінкою гро­мадськості — про легітимність (чи нелегітимність) політичної наступності. По-четверте, той чи інший різновид спадковості в політиці безпосередньо пов'язаний з певним типом політично­го процесу (західного чи «незахідного»; технократичного, ідеократичного, харизматичного тощо).

Врешті, виходячи з цих та інших рис і умов, можна виокре­мити такі види політичної наступності:

а) династична, коли влада передається у спадок члену ди­настичної родини, досить часто завдяки звичайній нормі, тра­диції чи політичному ритуалу;

б) корпоративна, коли влада як ресурс управління перехо­дить із рук пануючої еліти до контреліти («обмін еліт») чи в

межах однієї правлячої еліти передається найбільш гідним особам;

в) демократична, що здійснюється завдяки загальнови­знаним механізмам представницької або плебісцитарної де­мократії (вибори, референдум тощо).

Поиск по сайту: