Організація політичної діяльності

Одним із складових невід ємних елементів демократії є організація політичної діяль­ності інститутів і окремих особистостей, що здійснюють владні чи політико-організаційні функції. В сучас­них умовах політична діяльність проявляється в двох формах де­мократії: представницької, тобто парламентської, й безпосередньої. На відміну від представницької демократії, представництво в полі­тичній діяльності - одна з форм її організації. Основне джерело пред­ставницької політичної діяльності закладене у волевиявленні народу, який в різних типах виборчої системи обирає своїх представників в дер­жавні структури, насамперед, в органи влади всіх рівнів, що діляться на законодавчі, виконавчі і судові. У політичній діяльності в Україні найбільш професійне представництво в державних органах законодав­чої влади - у Верховній Раді, де політична участь здійснюється у формі розробки й прийняття законодавчих актів. Представництво у політичній діяльності на рівні законодавчих органів специфічне. Специфічність полягає у відомих суперечностях між політичними функціями і члена­ми парламенту, загальнонародного органу і інтересами виборців, які обирають того або іншого парламентаря, що часто викликає у них неза­доволення. Це закономірно тому, що відображає суперечності суспіль­ного розвитку. Тим-то вища політична мудрість полягає в намаганні по можливості зняти суперечності, розробити й прийняти такі закони, які б максимально враховували інтереси пароду і населения певного вибор­чого округу. Особлива відповідальність представників народу - депутатів Верховної Ради полягає в тому, що Верховна Рада приймає вищі законодавчі, правові акти, що складають основу правового забезпечення життєдіяльності всіх верств суспільства, а також виконавчої та судової влади. Тому безпомилковість діяльності депутатів - це оптимальне за­безпечення життєдіяльності всіх владних структур і задоволення інте­ресів населення.

Важливою обставиною політичного ефективного представництва в си­стемі політичної діяльності є тимчасовий фактор реалізації інтересів народу. Загострене усвідомлення інтересів у період криз часто не врахо­вує реальних можливостей матеріального та духовного виробництва в країні. Виникає бажання задовольнити їх будь-якою ціною, незважаю­чи па наявність ресурсів. Такі суперечності викликають перебої в пред­ставницькій політичній діяльності. Широкі маси абсолютно зв'язують рівень життя пароду, етап країни з рівнем управління, політичною діяль­ністю державних і партійних структур. Ідеалом суспільства стає вдоско­налення організації життєдіяльності. Та чимось другорядним для бага­тьох стає систематична, високоефективна трудова діяльність мільйонів громадян у сфері матеріального та духовного виробництва. Це і вва­жається панацеєю від усіх лих вдосконалення політичної діяльності. Тому-то одним з факторів стабілізації політичної обстановки і є точне визначення можливостей для рівня ефективності політичної діяльності. Зрозуміло, що представництво в політичній діяльності на нижніх місце­вих рівнях політичної організації суспільства багато в чому за своїм значенням та ефективністю подібне з вищою державною політичною діяльністю, хоч масштаби та обсяг інтересів обмежені.

Другою важливою формою політичної діяльності є партійна. У відпо­відності з Конституцією в Україні функціонують понад ЗО політичних партій. Характер політичної діяльності політичних партій, її організаційні форми повинні відповідати демократичним нормам політичного життя в Україні. Тому-то партійці трудяться, керуючись не лише програмою та статутом політичної партії, але й правовими нормами, що лежать в основі життєдіяльності всього населення країни. Більш того, правові норми в Ук­раїні мають верховенство над партійними. Власний зміст діяльності будь-якого політичного інституту може бути результатом лише волевиявлення народу, що наділяє його владою через пряму участь у демократичних виборах, що організовувалися па основі загального, рівного і таємного голосування. Партійна діяльність тієї чи іншої політичної партії полягає в розробці теоретичних основ організації життєдіяльності народу, в про­паганді та роз'ясненні мети і засобів політичної боротьби, а також в орга­нізації мас па їх реалізацію. Переконання мас у правильності ідей і за­собів їх реалізації є вищою метою політичної діяльності будь-якої легальної партії, що стоїть у керма управління. Якщо досягнута мета і маси переко­нані в реальності та прогресивності ідей, то політична партія розгортає боротьбу за завоювання влади, а оволодівши владою, кожний партієць наділяється більш високою відповідальністю за задоволення інтересів та потреб населення. Можливі ситуації, коли сама політична партія вважає діяльність свого представника в державних структурах не відповідною інтересам народу, то в таких випадках рішення приймає не урядова партія, а державний орган (в США, Канаді та ін. судові органи), тому-то в бага­тьох країнах політичні партії не прагнуть самі до керівництва країною, а борються за державну владу і в цьому бачать вищий організаційпо-полі-тичний зміст своєї передвиборної діяльності.

Відомо, політичні партії досягають влади різними методами і шляха­ми: парламентською, непарламентською формою. Якщо парламентська форма завоювання влади політичною партією - ознака високого роз­витку демократії, але непарламентський шлях - шлях революційного або реакційного насильства. І парламентський шлях завоювання влади, і непарламентский шлях завоювання влади приводять до того, що полі­тична партія стає урядовою (тобто політичною партією, члени якої оби­раються народом па певні урядові пости). Тому диктатура політичної партії - це антидемократичне, антинародне явище.

Поиск по сайту: