Розділ 16. ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС

Поняття "політичний процес"

Термін «процес» (лат. processus - «прохо­дження, просування») має два значення:

1) послідовна зміна явищ і станів у соці­альному розвитку;

2) сукупність послідовних дій з метою досягнення якого-не-будь результату.

Обидва значення відбивають також найбільш суттєві аспекти в розвитку соціальних і політичних явищ.

«Політичний процес» - специфічна категорія політології; вона отримала неоднозначне тлумачення: одні ототожнюють її з понят­тям політики в цілому (Р. Доуз); інші вбачають специфіку полі­тичних процесів або в результатах функціонування політичної сис­теми (Т. Парсонс), або в динаміці боротьби суб'єктів політики за статуси і владу (Р. Дарендорф), або в політичній поведінці суб'єктів політики в ході реалізації своєї мети та інтересів (Ч. Мерріам).

Таким чином, у змісті політичного процесу присутні зміни, діяльність людей та їх конфлікти, функціонують інститути і досягається певний результат. Звідси випливає декілька дефініцій, які розкривають ті чи інші грані, відмітні риси або особливості політичного процесу.

Політичний процес - це послідовна зміна політичних станів або рух елементів політичної системи суспільства; він відбуваєть­ся під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, має усталений порядок взаємодії компонентів, часову тривалість і спрямованість до того чи іншого політичного стану. Знаки спрямованості політичного проце­су - інтеграція чи дезінтеграція, стабільність чи конфлікт; джерело його розвитку — суперечності всередині політичної системи.

Близьким за змістом є таке визначення: політичний процес є зміна стану соціально-політичної дійсності, у першу чергу полі­тичної системи суспільства, яка відбувається в результаті сукуп­ної діяльності соціально-політичних суб'єктів, спрямованої на здо­буття, утримання і використання політичної влади, на забезпе­чення конституювання, функціонування чи зміни політичної системи, на виробництво чи зміну існуючих соціальних відносин.

Трете визначення є найбільш конкретним: політичний про­цес являє собою сукупність дій інституалізованих і неінституа-лізованих суб'єктів політики на здійснення своїх специфічних функцій у сфері влади, які ведуть у кінцевому підсумку до роз­витку чи занепаду політичної системи суспільства.

У західній літературі політичний процес розглядається в двох основних контекстах. У першому випадку він трактується як консенсус учасників політичного процесу, як їх прихильність де­яким загальним правилам політичної гри; у ньому присутній раці­ональний суб'єкт, який прагне до певної мети; тут панує уявлен­ня про гармонійність суспільства; учасники політичного процесу підкорюються одним і тим же моральним і юридичним імперати­вам і нормам; вони суперничають і співпрацюють нарівно; межа між ними не є нездоланною. Уособлення такого політичного про­цесу - «круглий стіл», його інституалізованою формою є трипар-тизм (термін виник в Австрії) як юридично оформлена взаємодія уряду, підприємницьких організацій і профспілок. Це горизон­тально організований ідеальний політичний процес; він виглядає як кулуарний «торг» або «узгодження».

У другому випадку політичний процес інтерпретується як певна стихія, якій протистоїть державна влада, організована си­стема цінностей (ідеологія) і політична наука. Тут переважає вер­тикальна спрямованість і примусова раціоналізація, громадянам нав'язується певний тип політичної культури, в який вони виму­шені інтегруватись. Ідеалом тут є не «круглий стіл», а «експерт­на рада», «державна нарада» політиків, вчених і промисловців.

У першому випадку домінує «неетатистська» політична культура, її основні пріоритети - «свобода», «права», «консенсус», «самовряду­вання». У другому - «етатистська» політична культура, де домінують «відповідальність», «раціональність», «управління», «програми».

Західні політологи підкреслюють, що політичний процес - орієн-таційне поняття, яке забезпечує діалог людей і культур, але не визначає його кінцевого результату. Відповідно політичний процес забезпечується політичною міфологією, зокрема такими міфами:

- про керованість суспільства (здатність державної влади підтри­мувати статус-кво і розв'язувати соціально значущі проблеми);

- про демократичну легітимацію влади (про «народність» уряду);

- про раціональність управлінської бюрократії і контрольо-ваність соціального середовища;

- про політичну владу (підкорення боротьби за владу нормам демократії).

Ця міфологія являє собою систему універсалій, які розкрива­ють у метафоричній формі зміст поняття політичного процесу.

Поиск по сайту: