Посвідчення комісій з трудових спорів

У разі невиконання власником або уповноваженим ним ор­ганом рішення комісії з трудових спорів у встановлений строк (ст. 229 КЗпП) комісія з трудових спорів підприємства, уста­нови, організації видає працівникові посвідчення, що має силу виконавчого листа.

У посвідченні має бути вказано: найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дату його прийнят-

гя і видачі посвідчення; прізвище, ім'я та по батькові праців­ника; рішення по суті спору. Посвідчення засвідчується підпи­сом голови або заступника голови комісії з трудових спорів підприємства, установи, організації та печаткою комісії. Посвід­чення не видається, якщо працівник чи власник або уповнова­жений ним орган звернувся у встановлений ст. 228 КЗпП строк із заявою про вирішення трудового спору до районного (міського) місцевого суду. На підставі посвідчення, пред'явле­ного не пізніше тримісячного строку, держаний виконавець виконує рішення у примусовому порядку (ст. 230 КЗпП).

До другої групи виконавчих документів слід віднести ті, які водночас є підставами виконання. Тому особливу увагу приді­ляють процесуальному (процедурному) оформленню таких ви­конавчих документів.

Постанови органів (посадових осіб), уповноважених роз­глядати справи про адміністративні правопорушення у ви­падках, передбачених законом.

Наприклад, виконавчим документом є постанова про від­шкодування майнових збитків, заподіяних адміністративним правопорушенням, обов'язковою вимогою до якого є встанов­лення строку на його виконання. Відповідно до ст. 329 КпАП майнову шкоду має бути відшкодовано порушником не пізні­ше ніж через п'ятнадцять днів із дня вручення йому копії по­станови (ст. 285), а в разі оскарження або опротестування та­кої постанови — не пізніше ніж через п'ятнадцять днів із дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задово­лення.

Рішення органів державної влади, прийняті з питань во­лодіння і користування культовими будівлями та майном. Рішення центральних та місцевих органів у справах релігій приймаються у порядку, встановленому положенням про від­повідне відомство, законами "Про місцеві державні адмініст­рації", "Про свободу совісті та релігійні організації".

Рішення Антимонопольного комітет}' України та його те­риторіальних відділень у передбачених законом випадках. Згідно зі ст. 56 Закону України "Про захист економічної кон­куренції" рішення (витяг із нього за винятком інформації з об­меженим доступом, а також визначеної відповідним держав­ним уповноваженим Антимонопольного комітету України, го­ловою територіального відділення Антимонопольного комітету

Глава З,

виконання. Виконавчі документи

України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпоряджень ня органів Антимонопольного комітету України, голів його те--риторіальних відділень надається для виконання шляхом над--силання або вручення під розписку чи доводиться до відома в* інший спосіб.

Постанови державного виконавця про стягнення вико­навчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу.

Ці постанови державного виконавця є самостійним вико­навчим документом, на підставі якого відкривається виконавче провадження тільки у тому разі, якщо виконавче провадження завершено, проте залишилися незавершені стягнення за певни­ми підставами виконання. Хоча, як правило, у цьому випадку нове виконавче провадження не відкривають, а постанову до­лучають до вже відкритого виконавчого провадження за основ­ним, первісним виконавчим документом. Вимоги щодо рекві­зитів таких документів встановлено Інструкцією про проведен­ня виконавчих дій.

Рішення інших органів державної влади у випадках, як-шо за законом їх виконання покладено на ДВС.

До цієї категорії належить визнана у встановленому поряд­ку претензія. Хоча вона безпосередньо не є виконавчим доку­ментом, однак відповідь на претензію, в якій не повідомлено про перерахування визнаної суми, є підставою для примусово­го стягнення заборгованості органами ДВС, якщо через 20 днів після її отримання такого перерахунку не було проведено (ст. 8 ГПК). До заяви про порушення виконавчого проваджен­ня додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми — то й копія претензії.

Отже, виконавчий документ — це документ встановленої форми та змісту, який подається до ДВС і є основною підста­вою для вирішення питання про відкриття виконавчого провад­ження з виконання припису юрисдикційного акта, визначеного ст. З Закону України "Про виконавче провадження ".

Вимоги до виконавчого документа. Законом встановлено низку вимог, яким має відповідати виконавчий документ. Ці ви­моги можна поділити на загальні та спеціальні. Загальним ви­могам мають відповідати усі виконавчі документи, які подають-

ся до державного виконавця для відкриття виконавчого провад­ження.

Відповідно до ст. 19 Закону у виконавчому документі має

бути зазначено:

_• назву документа, дату видачі та найменування органу, по­
садової особи, що видали документ;

• дату і номер рішення, за яким видано виконавчий доку­
мент;

• найменування стягувача і боржника, їх адреси, дату і місце
народження боржника та його місце роботи (для громадян),
номери рахунків у кредитних установах (для юридичних
осіб);

• резолютивну частину рішення;

• дату набрання чинності рішенням;

• строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписано уповноваженою посадовою особою і скріплено печаткою.

Законом може бути встановлено також інші додаткові спе­ціальні вимоги до виконавчих документів.

Порушення вимог щодо форми та змісту виконавчого документа мають певні наслідки. У разі невідповідності вико­навчого документа вимогам, встановленим ст. 19 Закону, дер­жавний виконавець виносить постанову про відмову у відкрит­ті виконавчого провадження, яку затверджує начальник відпо­відного відділу ДВС, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові (ст. 26 Закону). У цій постанові державний викона­вець зобов'язаний роз'яснити стягувачеві його право звернути­ся до суду чи іншого органу (особи), який видав юрисдикцій-ний акт, про приведення виконавчого документа у відповід­ність до вимог процесуального (процедурного) законодавства та законодавства про виконавче провадження.

Питання видачі дубліката виконавчого документа регу­лює, як правило, тільки процесуальне законодавство (цивільне процесуальне, господарське процесуальне). Щодо інших під­став виконання (виконавчих документів) окремих правил зако­нодавством не визначено.

Відповідно до ст. 353 ЦПК замість втраченого оригіналу виконавчого листа суд, який постановив рішення, може вида­ти дублікат. Заява про видачу дубліката розглядається в су­довому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб,

Глава 3.

Підстави виконання. Виконавчі документи

проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката. Аналогічну норму закріплено у ст. 370 ЦПК 2004 р.

За правилами господарського процесуального законодавст­ва, у разі втрати наказу господарський процес може видати дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закін­чення строку, встановленого для пред'явлення наказу до вико­нання. До заяви про видачу дубліката наказу має бути додано: довідку установи банку, державного виконавця чи органу зв'яз­ку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем — довідку стягувача, підписану керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. Про видачу ду­бліката виноситься ухвала (ст. 120 ГПК).

Поиск по сайту: