Виконання рішення г

' ро вселення

Особу, яка має житло у власі. _г

■* юсті або має право на користу-

вання жилим приміщенням, м,, ^к •...

„...оже бути обмежено у реалізації

своїх повноважень власника (і /. ^}- ^у

ми інших осіб. Для захисту\^{ЮЛОД1ЛЬЦЯ) неп}Р^авом1Р™^и **"

позов про усунення перешкод^{:вого п}Р^{ава особа може ПОда}™
сг. у користуванні річчю, яка пере-

буває у власності чи іншому в-⁷ У. ■*, ^

п злодшш особи.

Примусове вселення полягс -..

є- *. <є у забезпеченні державним ви-

конавцем безперешкодного вхс..

.юження стягувача у приміщен­
ня, вказане у виконавчому ді. '. ^{у Ґ} '
/ ■- \ ікументі, та ного проживання
(пересування) в ньому. ' ^Ґ

Після одержання виконавче

іго документа про вселення стя­
гувача державний виконавець: ^{3 у} , ■

ного його виконання бо_РжниЛ^та™^{влює стр}°^{к дая Доб}Р°^В^' нання рішення про вселення ^:ом' ^У Р^і Добровільного вико-

акт, який передають державно^Стя^^вач ' ^{борЖНИК}. стягувача про повернення йом'^{Му вик}°«авцеві V™™» Якщо рішення про вселенн? ^{виконавчого} Документа, рядку не виконано, вселення * ^Сі^{ЯГуШча У} Добровільному по

здійснює примусово державний

«конавець. Він зобов'язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день та час примусового вселення. Відсутність £_Ор_Жника, повідомленого про день та час вселення, не є пере­шкодою для виконання рішення про вселення.

у разі, якщо боржник перешкоджає ві-конанню рішення про вселення стягувача, до нього застосовуються штрафні сан­кції (на боржника-фізичну особу — в розмірі від двох до де­сяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на поса­дових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян і на боржника-юрщичну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — ст. 88 Закону).

Вселення здійснюють у присутності понятих, із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про виконання рішення про вселення стягувача державний виконавець складає акт, який підписують особи, які брали участь у виконанні цього рі­шення.

Поновлення виконавчого провадження. У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягу­вача у приміщенні, в яке його вселено, сгягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлен­ня виконавчого провадження.

Якщо стягувач звернувся до державного виконавця із за­явою про відновлення виконавчого провадження з документа­ми, що підтверджують перешкоди в проживанні (акти житло­вих органів, органів внутрішніх справ та ін.), то державний виконавець, перевіряючи підстави для відновлення, може за­просити додаткові документи або провести вихід за місцем ви­конання рішення, про що складає відповідний акт (п. 8.5.5 Ін­струкції про проведення виконавчих дій). Якщо є підстави для відновлення виконавчого провадження, державний виконавець виносить відповідну постанову, яку затверджує начальник від­ділу ДВС. Якщо ж підстав для проведення повторного приму­сового вселення немає, державний виконавець також виносить постанову, яку затверджує начальник відділу ДВС, із зазначен­ням усіх мотивів відмови у відновленні виконавчого проваджен-^Ня- Ці постанови може бути оскаржено у 10-денний строк.

У разі поновлення виконавчого провадження державний ви­конавець має право повторно провести примусове вселення стягувача та застосувати до боржника подвійні штрафні санк-^ції> передбачені ст. 87 Закону.

Глава 9.

Відновити виконавче провадження державний виконавець має право один раз не пізніше 10 днів із моменту його закін­чення. Тому при винесенні постанови про закінчення виконав­чого провадження про примусове вселення він роз'яснює стя-гувачеві його право звернутися з заявою про відновлення ви­конавчого провадження протягом 10 днів з моменту отриман­ня ним постанови про закінчення виконавчого провадження (п. 8.5.9 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Виконавче провадження не відновлюють і повторне приму­сове вселення стягувача не провадять, якщо особа, яка пере­шкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в судовому порядку (ст. 80 Закону).

§ 6. Виконання рішення про примусовий обмін

Правила ст. 80 ЖК щодо примусового обміну жилого примі­щення в судовому порядку, якщо немає згоди між членами сі­м'ї, не поширюються на обмін жилого приміщення, що нале­жить їм на праві приватної власності. Вони регулюють тільки правовідносини між членами сім'ї наймача жилих приміщень у державному або громадському житловому фонді.

Згода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, які видають виконавчі комітети міських, районних у місті, селищних, сільських рад за місцем оформлення обміну жилими приміщеннями (п. 13 Правил об­міну жилих приміщень в Українській РСР, затверджених по­становою Ради Міністрів У РСР від 31 січня 1986 р. № Зі'). Угода про обмін житловими приміщеннями вважається вико­наною з моменту переселення наймачів в обмінювані житлові

приміщення.

Державний виконавець, одержавши виконавчий документ про примусовий обмін, встановлює строк для добровільного виконання рішення боржником. У разі добровільного виконан­ня рішення стягувач і боржник підписують акт, який переда-ють державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа. У разі, якщо рішен­ня про примусовий обмін у добровільному порядку не викона­но державний виконавець виконує його примусово відповідно до ст.ст. 79 і 80 Закону (про виселення та вселення).

ЛІГА: Еліт 7.5.1. — 1АЦ "Ліга", ЛІГАБізнесінформ, 2003.

Про виконання рішення щодо примусового обміну держав­ний виконавець складає акт, який підписують стягувач і борж­ник (ст. 81 Закону). Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про примусовий обмін, від проведення обміну після на­брання рішенням законної сили не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення. Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для пред'явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з новими варіанта­ми (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"¹ від 12 квітня 1985 р. № 2).

§ 7. Загальні умови виконання рішення про заборону діяльності об'єднання громадян

Ст. 37 Конституції України встановлює, що заборонено утво­рення і діяльність політичних партій та громадських організа­цій, програмні цілі або дії яких спрямовано на ліквідацію не­залежності України, зміну конституційного ладу насильниць­ким шляхом, порушення суверенітету і територіальної ціліс­ності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалю­вання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Діяльність об'єд­нань громадян може бути заборонено лише в судовому порядку.

Діяльність об'єднання громадян може бути припинено шля­хом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусо­вого розпуску). Ліквідацію об'єднання громадян здійснюють на підставі статуту або рішення суду (ст. 19 Закону України "Про об'єднання громадян").

До об'єднань громадян може бути застосовано, серед ін­ших, такі санкції, як тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або усієї діяльності об'єднань громадян (ст. 31 згаданого Закону) або примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання гро­мадян (ст. 32). Наприклад, із метою припинення незаконної ді­яльності об'єднання громадян за поданням органу з легалізації ^або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види Ляльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання ^гРомадян на строк до трьох місяців.

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2000. — № 11.

Глава

Р^ішеиІМ У "^{емаПіІ0І} в

..х справах

Може бути тимчасово заборонено проведення масових за-ходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видав, ничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій із матеріальними цінностями тощо. За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжи­ти цей термін, причому загальний термін тимчасової заборони не повинен перевищувати шести місяців. За усунення причин що були підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлено судом у повному обсязі.

За поданням легалізую чого органу або прокурора рішен­ням суду об'єднання громадян примусово розпускають (лікві­дують) у випадках:

1) вчинення дій, передбачених ст. 4 Закону України "Про об'­
єднання громадян" (не підлягають легалізації, а діяльність
легалізованих об'єднань громадян забороняється у судово­
му порядку, якщо їх метою є: зміна шляхом насильства
конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі те­
риторіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у
формі ведення діяльності на користь іноземних держав;
пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та
неофашизму; розпалювання національної та релігійної во­
рожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань;
обмеження загальновизнаних прав людини);

2) систематичного або грубого порушення вимог ст. 22 Зако­
ну України "Про об'єднання громадян" щодо джерел одер­
жання коштів та іншого майна політичними партіями, їх
установами та організаціями;

3) продовження протиправної діяльності після накладення стяг­
нень, передбачених Законом України "Про об'єднання гро­
мадян";

4) зменшення кількості членів політичної партії до числа, ко­
ли її не визнають як таку.

Суд одночасна вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян. яке примусово розпускають. Про примусовий розпуск (ліквіД^а' цію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п'ятнаД цяти днів після набрання рішенням суду законної сили повід°^м ляє у засобах масової інформації. Рішення про примусовий р°³

І

пуск всеукраїнських та Міжнародних громадських організацій _на території України прийі^_{ає суд} (_стхт_ зі—32 Закону).

Діяльність політичної %р_Тії _може бути заборонено лише за рішенням ^СУДУ- В першій і_нстанції справу про заборону полі­тичної партії розглядає В^_{рховний Суд} у_краї_ни (_ст 5 Закону України "Про політичні п_[ар_Т|₁- _в Україні"). Політичну партію може бути за поданням ^і_{нюсту чи} Генерального прокурора України заборонено в судс,_В0Му _ПОр_ЯДКу у р_азі порушення ви­мог шодо створення і Діял_ьності політичних партій, встановле­них Конституцією та закоН[_ами у_краї_{ни про} створення та діяль­ність об'єднань громадян ^ _{політичні партії}.

Заборона діяльності по._{літичної партії тягне за} собою при­пинення її діяльності, розг₁у_СК керівних органів, обласних, мі­ських, районних організація політичних партій, її первинних осередків та інших ^стРУ^кт)фних утворень, передбачених стату­том партії, припинення чле,_{нства в пол}і_тичні_й партії (_ст. 21, 24 Закону України "Про полп_{гичні партії в} у_країні»).

Державний виконавець _рОзпочинає виконання рішення про заборону діяльності об'єд_нання громадян за заявою органу, уповноваженого відповідне, _{до закону} здійснювати легалізацію такого об'єднання, на осне^ виконавчого документа про при­мусовий розпуск цього о,_б._{єднання} громадян. Легалізуючий орган подає цю заяву до ^_{вс після о}ф_{іційного} повідомлення у друкованих засобах масо_іВОЇ інформації про набрання чинно­сті рішенням щодо заборі_{они діяльності} певного об'єднання громадян.

Державний виконавець _{виносить} постанову про відкриття
виконавчого провадження, _встаНовлює строк для добровільно-
го виконання пішення та ■:.... _г

иішл рішення іа -здійснює виконавчі дії, передбачені Рішенням суду про заборо _ді_{яльності} об'єднання громадян, у встановленому порядку.

Він повинен витребува_{ти від керівників або} засновників

Рацію та^НЯС^Р0ШДЯН Т^Нінали свідоцтва про державну реєст-^внУтріш ' ^тат^^тУ. ^єд"%ння громадян, документи органів штаіиг,; справ, які потверджують знищення печаток та

^ш|аМП1В, дані вігт йянк-ікгі-1

акт ь г, исшиші,ь^_их у_{Станов П}ро закриття рахунків,

^{1 13} податкової інспекції • ■ •

ганом об' щілисті _про здавання звітності керівним ор-

^МаДян заз тощо. У _раз| невиконання об'єднанням гро-

ході_{в л} ^ени* вимог Державний виконавець сам уживає за-

^Штамп-7„- ^{Виконання} (^ВИІ_іучає свідоцтво, статут, печатку,

^{м іа} ^^іаіУ¹* передає легалізуючому органу, пе~

Глава 10.

пянтії захисту прав учасників виконавчого проваджений

чатку та штамп — до органів внутрішніх справ тощо) (п. 8.7.3 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Про виконання рішення суду про заборону діяльності об'­єднання громадян державний виконавець складає акт, який підписують державний виконавець і представник легалізуючо­го органу. Копії акта надсилають до суду, який постановив рі­шення, та легалізуючого органу (ст. 82 Закону).

Глава 10. ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ПРАВ

УЧАСНИКІВ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Поняття та значення гарантій прав учасників виконавчого провадження

Закон (ст. 7) визначає такі гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні:

• обов'язок державного виконавця здійснювати надані йому
права у точній відповідності із законом і не допускати у
своїй діяльності порушення прав та законних інтересів гро­
мадян та організацій-учасників виконавчого провадження й

інших осіб;

• обов'язок державного виконавця роз'яснити особам, які бе­
руть участь у виконавчому провадженні та залучаються до
проведення виконавчих дій, їх права і обов'язки, відповідно
до їх визначення;

• оскарження особами, які беруть участь у виконавчому провад­
женні, рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про ДВС" працівник

органу ДВС зобов'язаний сумлінно виконувати службові обо­в'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав грома­дян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією та закона­ми України.

Це законодавче визначення гарантій прав учасників вико­навчого провадження є, на наш погляд, недостатнім. Проф^е' сор М. Й. Штефан зазначає, що права та інтереси сторін та ін­ших осіб у виконавчому провадженні забезпечуються числен­ними гарантіями, закріпленими у нормах Закону та інших ак­тів законодавства України. До них, зокрема, належать:

П функціонування загальних, міжгалузевих принципів, ла яких побудовано діяльність державних виконавців та учас­ників виконавчого провадження (ст.ст. 5, 18, 32, 35, 37, 45 та ін. Закону);

2) контроль та нагляд за законністю виконавчого провадженая
(_СТ. 8 Закону);

3) віднесення на розгляд суду окремих питань, від яких заде-
жить розвиток виконавчого провадження (ст.ст. 28, 32, 33,
42, 78 Закону);

4) звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону), пред'явлен­
ня позову до юридичної особи, з вини якої не було стягне­
но кошти з боржника, а також відшкодування збитків, за­
подіяних державним виконавцем (ст. 86 Закону);

5) контроль державного виконавця за правильним і своєчас­
ним виконанням судових рішень про стягнення періодич­
них платежів (ст. 74 Закону);

6) поворот виконання'.

Гарантії прав учасників виконавчого провадження є невід'­ємними від юридичних гарантій законності, під якими розумі­ють передбачені законом спеціальні засоби впровадження охо­рони та, у разі порушення, відновлення законності. За найближ­чими цілями їх поділяють на превентивні, або запобіжні (спрямовані на запобігання правопорушенням); відновлювальні (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслід­ків правопорушень)².

Зважаючи на це, можна визначити такі основні гарантії за­конності виконавчого провадження та захисту прав його учас­ників:

- виконавча процедура;

контроль, нагляд та юрисдикційний захист у виконавчому

провадженні; ~ відповідальність у виконавчому провадженні.

Під виконавчою процедурою слід розуміти чітке визначення

законом порядку проведення виконавчих дій. Загальну провд-

^ДУРУ виконавчого провадження окреслює Закон, а докладні-

^е - нормативно-правові акти Мінюсту, основним з яких

Глава

Поиск по сайту: