Принципи виконавчого провадження

Чинним законодавством встановлено територіальну компе­тенцію районних (міських) відділів ДВС, чіткий порядок пере­дачі справ від одного відділу до іншого, підстави та порядок здійснення виконавчих дій на території іншого відділу ДВС (причому розрізняються випадки вчинення дій у межах області та в межах України) (п. 3.2.3 Інструкції про проведення вико­навчих дій).

За ознакою предметної юрисдикції ст. 20^і Закону розмежо­вано підвідомчість виконавчих проваджень органам ДВС по вертикалі структури залежно від предмету виконання та сторін виконавчого провадження.

Принцип недоторканості житла закріплено у ст. 30 Кон­ституції України, яка визначає, що кожному вона (недоторкан­ність житла) гарантується і не допускається проникнення до житла або іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за мотивованим рішенням суду.

Це конституційне положення не досить чітко було відобра­жено у законодавстві про виконавче провадження. Однак нині його закріплено у ст. 5 Закону, за яким державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду з поданням про постановлен-ня вмотивованого рішення про примусове проникнення до жит­ла чи іншого володіння боржника-фізичної особи або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Законом не встановлено чіткого порядку вирішення цього питання судом. Тільки ЦПК 2004 р. визначено, що для прове­дення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим проникнен­ням до житла чи іншого володіння особи, державний викона­вець подає до суду заяву, погоджену із начальником відділу ДВС. Ці питання суд вирішує негайно за участю державного виконавця, без виклику чи повідомлення сторін чи інших заін­тересованих осіб (ст. 376).

Принципи диспожтивності та публічності у виконавчо­му провадженні, як і цивільному процесуальному та господар­ському процесуальному праві, є тісно взаємопов'язаними — вони взаємодоповнюють один одного. Принцип диспозитивно-сті полягає у розпорядженні сторонами виконавчого прова­дження своїми матеріальними та процесуальними правами. Підґрунтям є диспозитивний характер прав, які захищаються на підставі рішення.

Підставою для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача або його представника. Сторони мають право уклас­ти мирову угоду, яку затверджує суд. Стягувач має право по­дати заяву про відмову від стягнення і повернення виконавчо­го документа. Боржник має право добровільно виконати рі­шення у строк, визначений державним виконавцем, без засто­сування до нього несприятливих наслідків (ст. 11^і Закону).

Принцип повноти та оперативності (своєчасності) ви­конання закріплено у ст. 1 Закону України "Про ДВС" та ст. 5 Закону, відповідно до яких державний виконавець пови­нен вжити заходів щодо своєчасного та повного виконання рі­шення.

Ст. 25 Закону встановлює положення про те, що державний виконавець забезпечує своєчасність примусового виконання рі­шень судових і несудових органів у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуаль­них засобів для досягнення швидкого і правильного здійснен­ня виконання. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провад­ження, а з виконання рішення немайнового характеру — у двомісячний строк.

Принцип контролю за виконавчим провадженням тісно пов'язаний із принципом законності. Зумовлено його також постюрисдикційним характером діяльності державного вико­навця, який повинен виконати те, що вже присудив уповнова­жений державний чи недержавний орган (особа).

Оскільки державний виконавець є суб'єктом владних відно­син, то можуть мати місце такі випадки, коли він порушує нор­ми чинного законодавства, а, отже, і права, свободи та законні інтереси сторін та інших учасників виконавчого провадження. Тому у цьому разі може бути застосовано зовнішні способи забезпечення захисту права.

Закон передбачає дві форми: оскарження особами, які бе­руть участь у виконавчому провадженні, рішень, дій чи бездіяль­ності державного виконавця (ст. 7); перевірка та контроль ви­конавчого провадження (ст.ст. 8, 8^). Однак ці визначення не у повному обсязі розкривають сутність зовнішнього забезпечен­ня законності виконавчого провадження.

Поиск по сайту: