Підстави виконання. Виконавчі документи

Слід визнати, що такими способами (формами) зовнішньо­го забезпечення захисту прав учасників виконавчого провад­ження, а отже і законності виконавчого провадження, є: адмі­ністративний контроль; судовий контроль; діяльність органу, який видав виконавчий документ; діяльність органів прокура­тури.

Глава 3. ПІДСТАВИ ВИКОНАННЯ.

ВИКОНАВЧІ ДОКУМЕНТИ _;

§ 1. Підстави виконання,<;

Завданням ДВС є здійснення виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України (ст. 1 Закону України "Про ДВС"). Інші органи, установи, організації та посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених за­коном, у тому числі відповідно до ст. 6 Закону, на вимогу чи

дорученням державного виконавця (ст. 2 Закону).

У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконують податкові органи, установи банків, кредитно-фінансові установи. Рішення вказа­них органів відповідно до закону можуть виконувати також ін­ші органи, установи, організації, посадові особи та громадяни.

Виконання рішень про стягнення коштів із рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюють ор­гани Державного казначейства України в порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України.

Зазначені органи, установи, організації та особи не є орга­нами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності (ст. 9 Закону).

Далі подаємо стислу характеристику рішень, ухвал та по­станов, що підлягають виконанню відповідно до ст. З Закону у порядку виконавчого провадження.

Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах. Г У примусовому порядку виконуються, як правило, рішення, якими задоволено позовні вимоги про присудження до вико­нання певних дій, якщо боржник відмовився від їх добровіль­ного виконання^ Рішення про відмову у задоволенні позовів

про присудження, про визнання, про зміну і припинення пра­вовідносин не потребують примусового виконання, окрім ви­конання у частині стягнення судових витрат. Рішення про ви­знання є підставами їх реалізації іншими способами: добровіль­ним виконанням, реєстрацією компетентним органом держави встановлених судом правовідносин чи правового статусу гро­мадян. Підлягають виконанню й ухвали суду, які мають озна­ки реалізованості і вимагають примусового виконання, зокре­ма, такі: про забезпечення позову (ст. 156 ЦПК, ст. 154 ЦПК 2004 р.), застосування запобіжних заходів (ст. 62⁶ ЦПК), про стягнення штрафів (ст.ст. 44, 48, 95 ЦПК та ін.), про поворот виконання (ст.ст. 420-422 ЦПК, ст. 380 ЦПК 2004 р.), про уточнення, доповнення рішення, зміну порядку та способу ви­конання (ст.ст. 213—215 ЦПК, ст. 373 ЦПК 2004 р., ст. 33 За­кону), а також ухвали суду апеляційної та касаційної інстанції, суду з перегляду справи за винятковими обставинами, якими змінюються рішення (ст.ст. 305, 334 ЦПК).

^ Відповідно до ст. 179 ЦПК, ст. 175 ЦПК 2004 р. суд може затвердити (визнати) мирову угоду сторін. До такого затверд­ження (визнання) суд роз'яснює сторонам наслідки відповід­них процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчи­нення цих дій у представників сторін. Про затвердження (ви­знання) мирової угоди сторін суд виносить ухвалу, якою одно­часно припиняє провадження у справі.

Поиск по сайту: