Поняття виконавчого провадження

Залежно від того, яким чином юрисдикційне рішення набирає
законної сили, розрізняють: ■■" /

- виконання рішення, яке набрало законної сили;

- негайне виконання;

- попереднє виконання.

Виконання рішення, яке набрало законної сили (або його ще можна назвати виконання за загальними правилами), засто­совують у разі, якщо не встановлено підстав для негайного та попереднього виконання.

Негайне виконання — це виконання рішення ще до на­брання ним законної сили. Негайне виконання застосовують, як правило, за результатами попередньої юрисдикційної діяль­ності суду у формі відправлення правосуддя (вирішення цивіль­ної чи господарської справи) або забезпечення ходу процесу (забезпечення позову, вжиття запобіжних заходів).

Підстави для застосування негайного виконання чітко пе­редбачено у чинному законодавстві, а саме:

- підстави для обов'язкового (імперативного) застосування
негайного виконання;

- підстави для факультативного (імперативно-диспозитивно­
го) застосування негайного виконання;

- підстави, за яких негайне виконання не застосовується.

Відповідно до ст.ст. 217—219 ЦПК 2004 р. та ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (далі — Закон) рішен­ня суду підлягає обов'язковому негайному виконанню у спра­вах:

1) про стягнення аліментів — у межах суми платежу за один
місяць;

2) про присудження робітникові або службовцеві заробітної
плати, але не більше ніж за один місяць;

3) про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом
або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годуваль-
_ника> — у межах суми стягнення за один місяць;

4) про поновлення на роботі незаконно звільненого або пере­
веденого працівника;

5) про примусове виселення з приміщення, яке було предме­
том іпотеки, і реалізоване відповідно до законодавства.

Підставами для застосування факультативного негайного вико­нання є:

1) стягнення усієї суми боргу у справах про стягнення алімен­
тів та стягнення заборгованості по заробітній платі;

2) якщо затримання виконання рішення може заподіяти знач­
ну шкоду для сторони, на користь якої постановлено рі­
шення;

3) якщо є підстави вважати, що виконання рішення згодом
може стати неможливим або ускладненим;

4) примусове виселення з приміщення, яке є предметом іпотеки.

Не може бути застосовано негайне виконання у справах, якщо воно може зумовити такі зміни у майні, після яких повер­нути його до попереднього стану, у разі скасування рішення, буде неможливо або дуже складно, а також у справах про ви­селення фізичних осіб із жилих приміщень, за винятком при­міщень, які є предметом іпотеки (ст. 219 ЦПК 2004 р.).

Підлягають негайному виконанню також ухвали загального територіального суду та господарського суду про забезпечення позову та застосування запобіжних заходів (ст.ст. 62⁶, 156 ЦПК 2004 р., ст.ст. 43⁶, 66 Господарського процесуального ко­дексу України, далі — ГПК).

ЦПК 2004 р. передбачає зміни щодо підстав та порядку за­стосування негайного виконання судових рішень. Зокрема, від­повідно до ст. 367 цього Кодексу рішення суду підлягає обо­в'язковому негайному виконанню у справах щодо:

1) стягнення аліментів — у межах суми платежу за один мі­
сяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не
більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­
женням здоров'я або смертю фізичної особи, — у межах
суми стягнення за один місяць;

Поиск по сайту: