Чи являються із збірних залізобетонних оболонок, бурових опор, опускних колодязів та кесонів фундаментами глибокого закладання?

а) частково; б) ні; в) так

11. Влаштування грунтонабивних (ґрунтових) паль ґрунтових подушок, ущільнення ґрунтів важкими трамбівками одними із способів поліпшення основ:

а) ні; б) так; в) частково

12.. Які причини необхідності підсилення та реконструкції фундаментів?

а) при збільшенні експлуатаційних навантажень;

б) при помилкових проектних рішеннях;

в) при будівництві поруч з існуючих нових будівель і споруд;

г) при зміні гідрогеологічних умов;

д) при збільшенні експлуатаційних навантажень; при помилкових проектних рішеннях; при будівництві поруч з існуючих нових будівель і споруд; при зміні гідрогеологічних умов;

13. Основними методами підсилення фундаментів є:

а) цементація фундаментів;

б) укріплення фундаментів бетонними і залізобетонними обоймами;

в) збільшення площі підошви фундаменту;

г) пересадження існуючих фундаментів на палі;

д) цементація фундаментів; збільшення площі підошви фундаменту; збільшення площі підошви фундаменту;

пересадження існуючих фундаментів на палі;

Інформаційні ресурси

1. ДБН В.21 – 10- 2009 Основи і фундаменти споруд. К. – 2009.

2. СНиП 2.02.03-85. Свайные фундаменты.- М: ЦИТП Госстроя СССР, 1986. – 48с.

3. СНиП 2.02.02-85 «Основания гидротехнических сооружений».-М: ЦИТП Госстроя СССР, 1986.-48с.

4. ДСТУ Б 3.2.1-2-96. Грунти. Класифікація. К. 1997 – 42с.

5. Зоценко М.Л. та ін. Інженерна геологія. Механіка грунтів, основи та фундаменти. – К.: Вища школа, 1992. – 408 с.

6. Бабич Є. М. Крусь Ю.А. „Механіка грунтів, основ та фундаментів”. Рівне: Видавництво РДТУ, 2001. – 367с.

7. Бойко І.П. та ін. Основи і фундаменти. Методичні вказівки до виконання курсового проектування і приклади розрахунку фундаментів неглибокого закладання. – К.:КНУБА, 2003. -36с.

8. Олійник О.А. Цимбал С.Й. Розрахунок пальових фундаментів. Методичні рекомендації до курсового проекту. – К.: КНУБА, 2003. – 44с.

Інструктивно-методична

4. Опорний конспект з дисципліни “Механіка грунтів, основ та фундаменти ”/М.Т. Кузло, НУВГП, 2004.-88с.

5. Електронна версія опорного конспекту лекцій з дисципліни “Механіка грунтів, основ та фундаменти ”/М.Т. Кузло, НУВГП, 2004.

6. Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни “Механіка грунтів, основ та фундаменти ” / О.В. Жеоебьятєв, М.Т.Кузло, Рівне: НУВГП, 2004, 59с.

Ресурси

До складу інформаційних ресурсів начальної дисципліни входять:

2. Освітньо-професійна програма підготовки бакалаврів напряму 0926 “Водні ресурси” (Київ, 2005р.)

2. Бібліотеки:

§ НУВГП – 33 000, м. Рівне, вул. Приходька

§ Обласна наукова – 33 000, м. Рівне, майдан Короленка, 6, тел. 22-10-63

§ Міська – 33 000, м. Рівне, вул. Гагаріна, 67, тел. 24-12-47

Глосарій

Грунт — гірські породи, грунти, техно­генні утворення, що уявляють собою багато­компонентну та багатообразну геологічну систему та є об'єктом інженерно-господарської діяльності людини.

Грунти можуть служити:

1. матеріалом основ будинків і споруд;

2. середовище АГ для розміщення в них споруд;

3. матеріалом самої споруди.

Грунт скельний — грунт, що складається з кристалічного одного чи декількох міне­ралів, які мають жорсткі структурні зв'язки кристалізаційного типу.

Грунт напівскельний — грунт, що скла­дається з одного чи декількох мінералів, які мають жорсткі структурні зв'язки цемента­ційного типу.

Умовна границя між скельними та напівскельними грунтами приймається по міцності на одноосьовий стиск (R_c ≥5 МПa — скельні грунти, R_c < 5 МПа — напівскельні грунти).

Грунт дисперсний — грунт, шо склада­ється з окремих мінеральних часток (зернин) різного розміру, слабопсв'язаних один з од­ним; утворюється в результаті вивітрювання скельних грунтів з наступним транспортуванням продуктів вивітрювання водним чи еоловим шляхом та їх відкладання.

Структура грунту — просторова орга­нізація компонентів грунту що характеризу­ється сукупністю морфологічних (розмір, форма часток, їх кількісне співідношення), геометричних (просторова композиція структурних елементів) та енергетичних оз­нак (тип структурних зв’язків та загальна енергія структури) і визначається складом, і кількісним співвідношенням та взаємодією компонентів грунту.

Текстура грунту — просторове розташування елементів, що складають грунт (шароватість, тріщинуватість та ін.)

Склад грунту речовинний — категорія, що характеризує хіміко-мінеральний склад твердих, рідких та газових компонентів

Органічна речовина — органічні сполуки, що входять у склад грунту у вигляді нерозкладених залишків рослинних та тваринних організмів, а також продуктів їх розкладання та перетворення.

Грунт глинистим — зв'язний мінеральний грунт, що має число пластичності І_р ≥1.

Пісок — незв’язнии мінеральний грунт, в якому маса часток розміром менше 2 мм складає більше 50% (І_р = 0).

Грунт великоуламковий — незв'язний мінеральний грунт в якому маса часток розміром більше 2 мм складає більше 50 %.

Мул — водонасичений сучасний осад переважно морських акваторій, що містить органічну речовину у вигляді рослинних за­лишків та гумусу. Звично верхні шари мулу мають коефіцієнт пористості е ≥ 0,9, текучу консистенцію її I_L> І, вміст часток менше 0,01 мм складає 30-50 % за масою.

Сапропель — прісноводний мул, що ут­ворюється на дні водоймищ з продуктів роз­паду рослинних та тваринних організмів і містить більше 10 % (за масою) органічної речовини у вигляді, гумусу та рослинних за­лишків. Сапропель має коефіцієнт порис­тості е > 3, як правило, текучу консистенцію І_L> 1, високу дисперсність — вміст часток крупніше за 0,25 мм звично не перевищує 5 % за масою.

Торф — органічний грунт, що утворю­ється в результаті природного відмирання та неповного розкладання багнових рослин з умовах підвищеної вологості при нестачі кисню і містить 50 % (за масою) та більше органічних речовин.

Грунт заторфований — пісок та глинис­тий грунт, що містить від 10 до 50 % (за масою) торфу.

Грунт — поверхневий родючий шар, дисперсного грунту, що утворюється під впливом біогенного та атмосферного чин­ників.

Грунт набухаючий — грунт, який при замочуванні водою чи іншою рідиною збільшується в об'ємі та має відносну деформацію набухання (з умовах вільного набухання) ε _sw ≥0,04.

Грунт просідний — грунт, який під впли­вом зовнішнього навантаження та власної ваги чи тільки від власної ваги при замочу­ванні водою або іншою рідиною зазнає вертикальну деформацію (просідання) та має відносну деформацію просідання e_sl ≥ 0,01.

Грунт здимальний — грунт, який при переході з талого у мерзлий стан збільшуєть­ся в об'ємі внаслідок утворення кристалів льоду та має відносну деформацію морозного здимання e_ρh ≥ 0,01.

Ступінь морозної здимальності — харак­теристика, що відбиває здантість грунту до морозного здимання, виражається дефор­мацією морозного здкманкя ε_fh д.о., яка визначається за формулою:

де h_o,f — висота зразка мерзлого грунту, см; h_o — початкова висота зразка талого грунту до замерзання, см.

Ступінь засоленості — характеристика, що визначає кількість воднорозчинних солей у грунті D_sal, %.

Границя міцності грунту на одноосьовий стиск Я_с, МПа, — відношення навантажен­ня, при якому виникає зруйнування зразка, до площі первісного поперечного перерізу.

Щільність скелета грунту — щільність сухого грунту ρ_d, г/см³, що визначається за формулою: ,

де ρ — щільність грунту, г/см³; W— вологість грунту, д.о.

Коефіцієнт вивітрілості K_wr, д.о. — відношення щільності вивітрілого грунту до щільності монолітного шунту.

Коефіцієнт розм'якливості у воді К_sof, д.о. — відношення границь міцності грунту на одноосьовий стиск у водонасиченому та у повітряно-сухому стані.

Ступінь розчинності у воді — харак­теристика, що відбиває здатність грунтів роз­чинятися у воді та виражається у кількості воднорозчинних солей q_sr, г/л.

Ступінь водопроникності — характе­ристика, що відбиває здатність грунтів про­пускати крізь себе воду та кількісно виража­ється у коефіцієнті фільтрації К_ф, м/добу. Визначається за ГОСТ 25584.

Гранулометричний склад — кількісне співвідношення часток різної крупності у дисперсних грунтах. Визначається за ГОСТ 12536.

Ступінь неоднорідності грануломет­ ричного складу С_и — показник неодно­рідності гранулометичного складу визна­чається за формулою:

де d₆₀, d₁₀ — діаметри часток, мм, менше яких у грунті міститься відповідно 60 та 10 % (за масою) часток.

Число пластичності І_Р — різниця вологостей, що відповідають двом станам грунту: на границі текучесті W_L і на границі розкочування W_p ∙W_L та W_p визначаються за ГОСТ 5180.

Показник текучості І_L — відношення різниці вологостей, що відповідають двом станам грунту: природному W і на границі розкочування W_p, до числа пластичності І_р.

Відносна деформація набухання без на­вантаження ε_sw, д.о. — відношення збільшення висоти зразка грунту після вільного набухання в умовах неможливості бокового розширення до початкової висоти зразка природної вологості. Визначається за ГОСТ 24143

Відносна деформація просідання ε_sl, д.о. — відношення різниці висот зразків, від­повідно, природної вологості та після його повного водонасичення при визначеному тиску до висоти зразка природної вологості. Визначається за ГОСТ 23161.

Коефіцієнт водонасичення S_r, д.о. — ступінь заповнення об'єму пор водою. Виз­начається за формулою:

,

де W - природна вологість грунту, д.о.; e – коефіцієнт пористості; ρ_s – щільність часток грунту; ρ_w – густина води, дорівнює 1 г/см³

Закон ущільнення грунтів – нескінченно мала зміна коефіцієнта пористості (відносно об’єму пор грунту) прямо пропорційна нескінченно малій зміні тиску.

Закон орієнтації грунтів (закон Дарсі) – об’єм води, що фільтрується через грунт, прямо пропорційний площі поперечного перерізу, втратам напору та тривалості фільтрації.

Закон опору грунтів зсуву (закон Кулона) – граничний опір грунтів зсуву прямо пропорційний зовнішньому нормальному до площини зсуву тиску.

Модель грунту, як лінійно деформівного середовища – передбачає лінійну залежність між напруженням та деформаціями, і неможливість ні заяких умов виникнення ні водній точці грунтового середовища граничного напруженого стану руйнування, пластичного стікання та інших.

Модель грунту, що описується теорією граничної рівноваги – передбачається, що в усіх точках грунтового середовища виникає початок гранично напруженого стану – початок порушення міцності грунту, розвитку надмірних пластичних деформації та ін.

Напруження природні у грунті – напруження від власної ваги гунту.

Напруження додаткові у грунті – напруження від дії зовнішнього навантаження.

Метод центральних точок з визначенням напружень в грунті – дозволяє визначити додаткові напруження, що в грунті основи в точках, що лежать на вертикалі, яка проходить через центер площі навантаження.

Метод кутових точок з визначенням напружень в грунті – дозволяє визначити додаткові напруження в грунті основи в точках, що лежать на вертикалі, яка проходить через кути площі навантаження.

Напруження головні – найбільші і найменші нормальні напруження, що діють на площадках, де дотичні напруження відсутні.

Осідання грунту – вертикальні переміщення грунту під підошвою фундаментів, що відбувається під дією зовнішніх навантажень.

Гранично-напружений стан масиву грунту – стан, коли найменший додатковий силовий вплив або мінімальне зменшення міцності грунту може спричинити порушення існуючої рівноваги та втрату стійкості грунтового масиву.

Активний тиск грунту – граничний тиск грунту на огороджуючу споруду (підпірну стінку) в умовах, коли грунт за спорудою перейшов в стан граничної рівноваги, тобто при найменшому додатковому силовому впливі відбудеться обвалення грунту за спорудою.

Пасивний тиск грунту – це гранична реакція грунту при переміщенні осереджуючої споруди (підпірної стінки) на грунт в умовах, коли весь грунт, на який тисне елемент споруди, перейшов у стан граничної рівноваги і при найменшому додатковому силовому впливі відбудеться випирання цього грунту.

Фундамент – підземна або підводна частина будівлі або споруди, що сприймає всі навантаження від надземної або надводної частини та разом із своєю власною вагою передає його на основу.

Основа – частина грунтового масиву, що залягає нижче підошви фундаменту та в сторони від нього, сприймає всі навантаження, які передаються фундаментом від надземної або надводної частини будівлі або споруди та розподіляє іх у своєму обмеженому об’ємі.

Фундаменти окремі (стовпчасті) – мають вигляд невисоких стовпів із розвинутою опорною частиною.

Фундаменти стрічкові – мають вигляд безперервних стрічок із розвинутою опорною частиною, що влаштовуються під несучими і самонесучими стінами будівель і споруд.

Фундаменти суцільні (плитні) – влаштовуються під усією площею будівлі або споруди у вигляді плити (гладкої чи ребристої).

Фундаменти масивні – виготовляються у вигляді жорсткого суцільного масиву кладки під невеликі в плані окремо розташовані важко навантажені опори (мостові опори, несучі колони промислових будівель та ін.).

Фундаменти пальові – складаються з поодиноких паль, куща або рядів паль, об’єднаних поверху балкою або плитою (ростверком), які сприймають і розподіляють навантаження від надземної частини будівлі або споруди.

Паля – це стержень, що заглиблений в грунт з метою передачі навантаження від будівлі або споруди на більш глибоко розташовані шари грунту.

Паля–стояк – паля, що спирається на скельні або малостисливі грунти з моделею деформації Е ≥ 50 МПа.

Паля висяча – паля, що спирається на стисливі грунти (піщані та глинисті з Е < 50 МПа).

Крен будівлі або споруди – повертання відносно горизонтальної осі, що проходить через центр ваги площі підошви фундаменту.

Горизонтальні переміщення – деформації фундаментів, на які обпираються конструкції, що передають значні горизонтальні навантаження (наприклад, підпірні стіни, водоскидні греблі).

Навантаження – це механічна дія, мірою якої є сила, що характеризує величину й напрямок цієї дії та спричиняє зміну напружено-деформованого стану конструкції будівель і споруд.

Глибина закладання фундаменту – віддаль по вертикалі від поверхні планування або підлоги підвалу до підошви фундаменту.

Підошва фундаменту – нижня опорна площина між грунтом основи і конструкцією фундаменту.

Обріз фундаменту – верхня опорна площина між конструкцією фундаменту і стіною споруди.

Поиск по сайту: