Типи життєвих стратегій

Проблема життєвих, чи як їх інколи називають еколого-ценотичних стратегій вже давно привертала увагу фахівців-фітоценологів. Так, ще в 30-х роках Л.Г.Раменський (1938) запропонував розрізняти три основні типи рослин, названі ним віолентами, патієнтами й експлерантами, що розрізняються стратегіями виживання.

Віоленти (від латинського violentia – схильність до насилля, або силовики), – це види, що часто визначають облік угруповання, здатні подавляти конкурентів за рахунок більш інтенсивного росту і більш повного використання території. Зазвичай у віолентів потужна коренева система і добре розвинена надземна частина. Типові віоленти – це багато які дерева (особливо ті, що утворюють корінні ліси), також трав’янисті рослини, що домінують чи інших угрупованнях, наприклад мох сфагнум, чи очерет.

Патієнти (від латинського patientia – терпіння, витривалість), чи терплячі – це види, здатні виживати в несприятливих умовах, де більшість інших видів існувати просто не здатні, наприклад за умов недостатнього освітлення, вологи, мінеральних речовин тощо. До патієнтів належить багато рослин, які вважаються посухостійкими. Тінелюбними чи навіть солелюбними. Хоч експериментально показано, що багато з них (хоч і не всі) за відсутності конкурентів можуть існувати і добре почуватися в умовах більшої вологості, освітленості тощо.

Експлеранти (від латинського explere – наповнювати, виповнювати), чи наповнюючі – це види, що швидко розмножуються і швидко розселяються, з’являються там, де порушені корінні угруповання. До типових експлерантів належать рослини, що поселяються на вирубках і згарищах, наприклад іван-чай (Chamaenericon angustifolium) або осика (Populus tremula).

Однак, як справедливо зауважує О.М.Гіляров (Гиляров, 1990), належність певного виду рослин до віолентів, патієнтів чи експлерантів не може грунтуватися лише на його аутекологічних характеристиках. Певний тип еколого-ценотичної стратегії відображує також положення виду в угрупованні. Саме тому один і той же вид у різних угрупованнях може належати до різних еколого-ценотичних типів. Так, сосна (Pinus sylvestris) є типовим віолентом у сосновому (бору), а на болоті є патієнтом.

Слід нагадати, що запропонована Л.Г.Раменським система еколого-ценотичних стратегій, чи ценотипів, як називав її сам Раменський, до останнього часу була відома лише вузькому колу фахівців. Увагу широкого загалу екологів ця система привернула після того, як стали досить популярними уявлення про r- і К- відбір та стратегії, а також у зв’язку із запропонованою англійським ученим Дж.Граймом (Grime, 1979) класифікацією життєвих стратегій рослин. Грайм виділив три типи рослин: конкуренти, стрес-толеранти й рудерали. Система Грайма, як бачимо, є практично тотожною системі Раменського.

Природно, що кожному виду притаманна певна ступінь “віолентності”, “патієнтності” та “експлерантності”. Схематично систему Раменського-Грайма можна зобразити у вигляді трикутника, кути якого зайняті крайніми типами, а точки, що відповідають положенню в цій системі тих чи інших видів у певних ценозах, займають на площині певне місце в межах даного трикутника.

Хоч система Раменського-Грайма розроблена для рослин, її можна ефективно використовувати і для будь-яких живих організмів.

Поиск по сайту: