ОСНОВНІ ВАЖЕЛІ МЕХАНІЗМУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного законодавства, підприємства не будуть їх використовувати, якщо це не буде для них вигідно. Слід зауважити, що власне природоохоронна діяльність не дає прибутку підприємствам, за винятком утилізації відходів, отриманих внаслідок процесу очищення стічних вод та газів, що викидаються в атмосферу. Більшість уловлених речовин є цінною сировиною (сірка, пил кольорових металів тощо0 і можуть бути використані при виробництві продукції, сприяючи отриманню додаткового прибутку. Однак обладнання для вловлювання цих речовин та підготовка їх до подальшого використання часто вимагають таких видатків на придбання, монтаж та експлуатацію, котрі з’їдають весь прибуток від продажу виготовленої продукції.

Іншою причиною відсутності заінтересованості підприємств в природоохоронній діяльності є часто розбіжність часу забруднення або завдання шкоди навколишньому середовищу в іншій формі з моментом відшкодування збитків. Наприклад, надмірний вилов риби або надмірна вирубка деревини найсильніше відіб’ються на економіці в галузі в майбутньому, а в поточному році можуть дати прибуток. Забруднення повітря та продуктів харчування, особливо радіаційне, може відбитися на здоров’ї через декілька років або десятиріч. А люди схильні більше клопотатися про нинішній день, ніж про майбутній, не замислюючись, що для усунення збитків у майбутньому будуть потрібні кошти, котрі набагато перевищуватимуть прибуток, отриманий шляхом порушення законів екології. Це явище має назву принципу віддаленості подій.

Ще одною важливою причиною того, що підприємства не дуже заінтересовані реалізувати заходи з охорони навколишнього природного середовища, є неузгодженість між підприємствами – отруювачами та підприємствами – реципієнтами, котрі зазнають найбільших збитків від забруднення навколишнього середовища. Основними забруднювачами є хімічна, нафтохімічна, металургійна, целюлозно – паперова галузі, енергетичний комплекс тощо. Разом з тим, найбільших збитків зазнають охорона здоров’я, комунальне, сільське, лісове та рибне господарства, оскільки зростають видатки на лікування хворих, ремонт будівель, висадження дерев замість загиблих; знижується врожайність та якість продуктів рослинництва, продуктивність тваринництва. Галузі – забруднювачі також зазнають збитків принаймні через зростання захворюваності своїх працівників, однак вони значно менші, ніж видатки, котрі необхідні для здійснення повноцінної природоохоронної діяльності, з одного боку, та збитки, що завдаються підприємствами – реципієнтами, з другого.

У зв’язку з цим поряд із поліпшенням екологічного виховання та освіти важливим завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств, за яких вони були би змушені займатися природоохоронною діяльністю або були б матеріально заінтересованими у реалізації заходів у цій галузі.

Перший шлях стосується адміністративного механізму, який базується на встановленні норм, стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників підприємствам з охорони навколишнього природного середовища та покарань від догани до тюремного ув’язнення або зняття з роботи та виплати штрафів підприємством і його керівниками. Однак цей шлях дорогий та малоефективний, оскільки вимагає постійного контролю та значного числа контролерів.

Розмір штрафів повинен забезпечувати умови, за яких порушення є невигідним з точки зору економічних інтересів природокористувача. Як правило, штрафні платежі встановлюються у кратному розмірі відносно нормативних показників плати або відносно величини недоодержаного прибутку.

Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів (дикорослих рослин, тварин, мінеральних грязей, води тощо) у вигляді штрафів стягуються з прибутку, що залишається у розпоряджені природокористувача, і з його приватних коштів.

Значно ефективнішим є шлях економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг та покарань) держава створює умови для прибутковості дотримання природоохоронного законодавства, і збитковості його порушення.

Отже, адміністрування не пов’язане з матеріальною заінтересованістю, не зможе змусити підприємство постійно, ефективно і дбайливо ставитись до довкілля. З другого боку, економічні важелі, не підсилені примусом у най важливіших економічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та термін здійснення природоохоронної діяльності. При цьому слід врахувати, що деякі адміністративні та економічні важелі переплетаються. Наприклад, штраф – це є адміністративний, і економічний захід, а встановлення лімітів користування та забруднення природних ресурсів спирається на такий адміністративний захід, як нормування.

Тому найкращих результатів при розумному поєднанні економічної заінтересованості з достатньо жорстким контролем та адміністративним примусом (рис.).

Економічний механізм навколишнього природного середовища містить цілу низку інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників.

Лімітування природокористування – дієвий елемент механізму охорони природного середовища. Існують підприємства, котрі з екологічної точки зору краще б були закриті або перепрофілювати, тобто перевести на випуск нової продукції, що завдавало б менше шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, целюлозно – паперовий комбінат можна перепрофілювати в мебльову фабрику. Проте з економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих місць. У цьому випадку його діяльність в галузі природокористування деякий час регулюється не нормативами ГДС та ГДВ, а індивідуальними лімітами, тобто ТПВ.

Тривали час природокористування в країні було безплатним, тобто підприємства використовували землю, воду та інші природні ресурси, а також забруднювали навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку сильного забруднення з катастрофічними наслідками для довколишнього природного середовища підприємства виплачували штрафи, але не завжди. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів.

Щоб заохотити до дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього природного середовища, з 50-х років ХХ століття поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи.

На початку 90-х років ХХ століття було запровадження платність природокористування, що передбачає плату практично за всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів (лімітів).Однак внесення плати за використання та забруднення не звільняє природокористувача від виконання «Закону про охорону навколишнього природного середовища» та відшкодування збитків.

Одним з важливих важелів господарського механізму природокористування, тобто надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть буть бюджетні кошти, власні кошти підприємств (собівартість продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди.

Створення екологічних фондів також є однією з економічних ланок механізму природокористування. З цією метою залучують установи, які спроможні надавати будь-яку матеріальну допомогу та самі грошові матеріальні кошти, а також визначати їхні джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх підприємств за природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення невідкладних природоохоронних заходів. Крім цього, підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування.

Важливим економічним важелем природокористування є правильне застосування матеріального стимулювання – забезпечення заінтересованості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заходів, але й покарань.

До заохочувальних заходів належать:

• встановлення податкових пільг (сума прибутку, з якого стягується податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам);
• звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;
• застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;
• застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють заходи у відповідності до «Закону про охорону навколишнього природного середовища» (зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування);
• впровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій;
• штрафи за екологічні правопорушення.

Рис. Поєднання адміністративних та економічних важелів механізму природокористування

Підприємства зможуть активно працювати в галузі природоохоронноє діяльності, коли буде розроблено та широко впроваджено такий механізм стимулювання, при якому дотримується наступна нерівність:

З_под ‹ (Р_ут + П_п + К_п + Ц_н),

З_под ‹ (П_пв + П_нз + П_ср +Ш + Д_н),

де З_под - видатки підприємства на природоохоронну діяльність; Р_ут - прибуток від утилізації відходів;

П_п - пільги оподаткування; К_п - кредитні пільги; Ц_н - надбавка до ціни;

П_пв - плата за понаднормативне використання ресурсів природи;

П_нз - плата за розміщення відходів в навколишньому середовищі;

П_ср -Плата за розміщення відходів в навколишньому середовищі;

Ш - штрафи; Д_н - додаткове оподаткування.

Елементи першої формули повинні збільшувати прибуток; який залишається у розпорядженні підприємства за умови реалізації ефективної природоохоронної діяльності, а елементи другої формули – знижувати його, коли підприємство намагається заощаджувати на природоохоронних видатках.

Заходи щодо стимулювання за результатами природоохоронної діяльності повинні бути передбачені і для окремих працівників підприємства, котрі беруть у ній безпосередньо участь.

Поиск по сайту: