АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Класифікація життєвих форм

Читайте также:
  1. Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек
  2. Будова та класифікація білків
  3. Бюджет, його доходи і видатки. Бюджетна класифікація
  4. Види податків і податкових платежів та їх класифікація
  5. Визначення групи кредитних операцій за станом обслуговування позичальником боргу за ними. Класифікація кредитного портфеля
  6. Випадкові події. Класифікація подій
  7. ГІГІЄНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАЦІ
  8. Гігієнічна класифікація умов праці
  9. Гранично допустима концентрація шкідливих речовин. Класифікація шкідливих речовин за ступенем впливу на організм людини
  10. Джерела дисципліни і їх класифікація.
  11. Документи, їх призначення і класифікація
  12. Екологічні фактори, їх класифікація та основні закони дії факторів

Ще в працях древньогрецького філософа й природодослідника Теофраста всі рослини поділялися на дерева, кущі, напівкущі і трави.

Відомий натураліст О.Гумбольд запропонував виділити 19 «основних форм» рослин (1806). Таких як форма пальм, форма бананів, форма хвойних дерев, форма кактусовидних рослин. Форма ліан, форма злаковидна тощо.

Датський еколог Е.Вармінг першим запровадив поняття про життєву форму як сукупність пристосувальних ознак (1884). За його визначенням це форма, в якій вегетативне тіло рослини знаходиться у гармонії із зовнішнім середовищем протягом усього життя.

Інший датський ботанік К.Раункієр (1934) запропонував класифікацію життєвих форм рослин, яка знаходить своє застосування й у сучасних екологічних і фітоценологічних дослідженнях. В її основу покладено ідею про те, що схожі типи пристосувань рослин до умов середовища – це перш за все схожі адаптації до перенесення найбільш несприятливих умов. Причому Раункієр для класифікації життєвих форм рослин вибрав лише одну ознаку, яка має вкрай важливе пристосувальне значення:розташування бруньок чи верхівок пагонів у несприятливі періоди року по відношенню до поверхні грунту і снігового покриву.

Усі рослини К.Раункієр поділив на 5 типів життєвих форм:

1.Фанерофіти – бруньки поновлення, відкриті чи закриті, розташовані високо над поверхнею грунту (вище 30 см). За консистенцією стебла, за висотою рослини, за ритмом розвитку листя, за ступенем захищеності бруньок поділяються на 15 підтипів.

2.Хамефіти – бруньки біля поверхні грунту, чи не вище 20-30 см. Поділяються на 4 підтипи.

3.Гемікриптофіти – бруньки біля поверхня грунту, чи в самому поверхневому її шарі, часто вкритому підстилкою. Включає 3 підтипи.

4. Криптофіти – бруньки скриті в грунті (геофіти) чи під водою (гелофіти і гідрофіти).Поділяються на 7 підтипів.

5.Терофіти– поновлення після несприятливого періоду року лише за допомогою насіння.

 

Поділ на підтипи базується на використанні морфологічних ознак, зокрема характеру і розташування пагонів, ступінь захищеності бруньок тощо.

Так, в наземних екосистемах усім відомі такі життєві форми, як дерево, кущ, трава, ліана – у рослин; землериї, крупні копитні тощо – у тварин.



Пристосування до польоту сприяло виробленню схожих адаптацій у представників різних таксонів. Так, маса великих грудних м’язів складає близько чверті маси тіла й у птахів, і у гастеропеліцид (риб родини харацинових з басейну Амазонки, які літають за допомогою активної роботи грудних плавців (хоч пролітають не більше 4-7 метрів).

У водних екосистемах, на відміну від наземних, життєві форми можуть об’єднувати як рослинні, так і тваринні організми, гриби, бактерії, віруси – планктон, нектон, бентос, перифітон, нейстон, плейстон.

Варто звернути увагу і на ту обставину, що класифікація наземних екосистем базується, головним чином, на домінантних життєвих формах рослин, а водних – головним чином на зоні життя. Таких зон життя у водному середовищі кілька: товща води – пелагіаль (pelagos – відкрите море), приповерхневий шар води – нейсталь (nein – плавати), придонний шар – бенталь (bentos – глибина).

Організми, що мешкають у товщі води, називаються пелагос. Ті з них, які здатні активно рухатись й протидіяти значним потокам води – течіям тощо – утворюють нектон (nektos – плаваючий), а гідробіонти, що не можуть здолати течію чи вертикальні потоки води утворюють планктон (від грецького слова planktos – парящий, блукаючий (зоо-, фіто- і бактеріопланктон). За розмірними ознаками розрізняють мегало – (крупніші 10 см), макро – (від 5 до 100мм), мезо – (1-5 мм), мікро – (50 мкм - 1 мм), нанно – (5 мкм-50мкм), і пікопланктон + ультрапланктон – менше 5 мкм.

Головна особливість організмів планктону – здатність знаходитися в «завислому» стані, тобто в товщі води. Для цього у різних організмів існують різні пристосування: адаптації до «парашутування» – усілякі вирости, якими організми «чіпляються» за воду і значно повільніше занурюються; зниження залишкової маси. Як правило, щільність прісноводних планктонних організмів не перевищує 1,01-1,02 г/см3, морських – 1,03-1,06 г/см3 і їхня плавучість близька до нейтральної. Якщо гідробіонти здійснюють вертикальні міграції, або переміщуються в ділянки з іншою щільністю води, вони звичайно змінюють свою щільність, модулюючи біохімічний склад свого тіла. Так, (при 200С ) щільність його окремих компонентів така: сквалену – 0,86 г/см3, воскові ефіри –0,90, діацилгліцериновий ефір – 0,91, триацилгліцерин – 0,92, білок – 1,33, скелетна тканина – 2-3 г/см3.

‡агрузка...

Зниження залишкової маси досягається зменшенням кількості кісткової тканини, білку в тканинах, заміною важких солей більш легкими, заміною більш щільного жиру менш щільним, утворення порожнин, виповнених повітрям.

Організми дна, придонного шару і грунту утворюють бентос. Він поділяється у свою чергу на епі – і інбентос. Основні адаптації бентосу – пристосування до прикріплення та ті, що не дають організмам бути знесеними потоками.

Організми нейстону – мешканці плівки поверхневого натягу води поділяються на дві групи – епінейстон – відомі багатьом клопи-водомірки Gerris, Hydrometra, жуки-вертлячки Gyrinus, на поверхні океану численні клопи-водомірки Halobates. Плівка під ногами комах згинається, але не рветься, чому сприяє незмочуваність їхнього тіла. Гіпонейстон – суто водні істоти, що населяють приповерхневий шар води завтовшки 5 см (Зайцев, 1970). В ньому поглинається до половини всієї сонячної радіації, що потрапляє у воду, більша частина ультрафіолетових і інфрачервоних променів. Важливою особливістю нейсталі є значна концентрація тут органічних речовин.

Плейстон (pleusis – плавати) – утворюють організми, частина яких знаходиться у повітряному, а частина – у водному середовищі.

Це багато видів плаваючих рослин – ряска, сальвінія тощо. З тварин відомі сифонофори фізалії Physalia aretusa та інші.

Перифітон (peri – навколо, phyton – рослина) – сукупність організмів, що мешкають на різних предметах і живих тілах, що знаходяться в товщі води. Тобто це організми обростання.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)