Неурядові екологічні організації в Україні: проблеми становлення та розвитку

Кожний має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50 Конституції України)

Сьогодні в Україні діє понад 500 (1) екологічних неурядових організацій (НУО) (2), активних на місцевому та національному рівнях (3). Екологічні НУО в Україні – явище доволі нове, незважаючи на багаторічну історію товариств охорони природи (практично єдиного об’єднання громадян у сфері охорони довкілля, яке діяло в часи СССР). Починаючи з кінця 80-х і особливо середини 90-х рр. ХХ ст. екологічні НУО створювали новий образ екологічного громадського руху в Україні. Водночас, можливо, зарано говорити про те, що сьогодні такий рух вийшов на якісно новий рівень, адже окремі елементи екологічної складової суспільного життя таки були втрачені (зокрема, значне редукування діяльности товариств охорони природи не було повною мірою компенсоване новоствореними організаціями, особливо з точки зору цілісної екологічної просвіти населення).

Стан розвитку екологічного громадянського суспільства в Україні – питання значно ширше, аніж діяльність НУО, і включає окремі аспекти діяльности державних органів, політичних партій, зрештою, екологічну свідомість суспільства як самостійне явище. Ця стаття не ставить за мету дати комплексний і об’єктивний аналіз усіх елементів такого явища, як екологічні НУО в Україні. Натомість є особистим поглядом автора на стан розвитку екологічних НУО та ряд проблем, пов’язаних із їх діяльністю. Зважаючи на те, що окремі міркування можуть бути гостро сприйняті представниками громадських організацій, ця стаття містить якомога менше посилань на діяльність (назву) конкретних екологічних НУО.

Історія становлення та розвитку екологічних НУО – невід’ємна частина усього екологічного руху в Україні. Значна частина екологічних НУО виникла як реакція на Чорнобильську катастрофу, деякі з яких є сьогодні провідними екологічними НУО України. Иншим важливим чинником, що сприяв виникненню екологічних НУО, був процес демократизації суспільства та держави в цілому. Із к. 80-х рр. почали виникати громадські організації у сфері захисту прав людини, прав дітей, вивчення становища жінки у суспільстві, різні благодійні фонди. Зрозуміло, що екологічна «ніша» суспільного життя не залишилась поза увагою. На цьому ґрунті виникла ціла низка організацій, які можна умовно поділити на дві групи: перша – невеликі групи активістів, що спрямовували свої зусилля на вирішення нагальних місцевих чи регіональних проблем та друга – організації, діяльність яких була спрямована на реформу державної влади, хоч вони і обмежували себе екологічними питаннями.

Подальший розвиток екологічних організацій супроводжувався значним розширення їх діяльности (а часто і повної зміни пріоритетів). Цей процес зачепив усі екологічні НУО, незалежно від причин їх утворення. Становлення НУО часто супроводжувалося перереєстрацією ряду організацій на всеукраїнські та міжнародні з метою адекватного відображення їхньої діяльности. Водночас, цей процес був пов’язаний і з кризою ряду екологічних НУО – ідеологічною, фінансовою.

У процесі свого розвитку та становлення екологічні НУО значно змінились і набули певних організаційно-ідеологічних форм. Можна виділити принаймні три типи таких форм, виходячи із організаційної структури, сфери та методів діяльности: організації політико-лобістського характеру (policy organizations), ресурсні центри (think-tanks) та організації місцевої дії (grassroots organizations) (4).

Перша група, як правило, характеризується широкою мережею місцевих осередків, високим рівнем співпраці із державними органами на усіх рівнях (особливо національному), політико-лобістськими методами роботи. Такі методи вирішення поставлених проблем включають ініціювання парламентських слухань, прийняття державних програм та планів в окремих сферах і вимагають прямої роботи із державними органами. Методи роботи переважно пов’язані із тим, що саме вирішення питань вимагає зміни (впровадження) загальнодержавних підходів, наприклад, заохочення альтернативних (зелених) методів отримання енергії. Власне, використання таких методів і вимагає особливої організаційної структури (наявність осередків), адже це додає ваги лобістським зусиллям таких НУО (наявність кількатисячного членства додає значної «політичної» ваги з точки зору теорії сили). Цю групу організацій часто сприймають як політично заангажовану. Дійсно, подекуди існують тісні зв’язки таких організацій із політичними партіями. Инколи ж їхня «заангажованість» – результат невірного сприйняття суспільством їх лобістських методів роботи.

Друга група організацій характеризується невеликим штатом, широким колом професійних контактів та аналітичними методами роботи. Їх основне завдання – дати ґрунт для подальших дискусій, роботи инших НУО чи державних органів. Головні методи роботи – підготовка аналітичних звітів, які дають можливість сформулювати певні програмні дії (наприклад, розробити пріоритети та план адаптації законодавства до стандартів ЕС). Звідси і відсутність необхідности численних осередків, адже головним є змога залучити та організувати роботу експертів.

Третя група організацій – це організації, що спрямовують свої зусилля на вирішення нагальних проблем громади. Переважно їхня діяльність має місцевий характер. Особливістю таких організацій є їх близькість до громади, до проблем, що їх відчувають жителі конкретного міста чи селища. Водночас, инколи такі організації займаються і регіональними проблемами (наприклад, в межах Кримського півострова). Перевага їх роботи – в наявності конкретних результатів (очищення русла невеликої річки, наприклад) і важливість таких результатів для місцевого населення.

Можна зробити припущення, що існує певний зв’язок між причинами виникнення та подальшим розвитком екологічних НУО. Організації політико-лобістського характеру переважно є результатом розвитку тих організацій, що первинно виникли як реакція на Чорнобильську катастрофу. Вочевидь, рушійною силою було те, що первинні завдання (пов’язані із подоланням наслідків Чорнобильської аварії) вимагали особливих методів роботи. Досвід такої діяльности не міг не вплинути на подальший розвиток організацій, які, розширивши сферу своїх пріоритетів, залишили методи досягнення поставлених цілей. Організації ж другого та третього типу (ресурсні центри та організації місцевої дії) переважно сформувались на основі тих, що виникли на хвилі демократизації суспільства.

Сучасний стан розвитку екологічних НУО характеризується рядом спільних ознак (проблем), які виявляють реальні проблеми їх функціонування. До таких ознак можна віднести відсутність цілісної стратегії діяльности, низький рівень організаційно-фінансового розвитку та негативне сприйняття суспільством. Усі ці ознаки тісно пов’язані, часто перебувають у причинно-наслідковому зв’язку.

Найліпше це проаналізувати на прикладі спорудження каналу Дунай – Чорне море в українській частині дельти Дунаю. Будівництво каналу мало найбільший міжнародний резонанс і без перебільшення його можна назвати найбільшим екологічним скандалом України за усі роки незалежности. Реакція екологічних НУО, на мою думку, яскраво виявила характерні проблеми сучасного стану їх розвитку та сприйняття суспільством.

У 2003 р. уряд України почав активну роботу з відновлення судноплавства в українській частині дельти р. Дунай шляхом розробки та узгодження проєкту будівництва каналу через гирло Бистре. Власне, відновлення судноплавства, а не його запровадження, стало ключовим елементом позиції України (5). Очевидно, що головними чинниками були стратегічна необхідність утвердитись у Придунайському регіоні шляхом розвитку транспортної інфраструктури (6). Її розвиток передбачав відновлення вантажопотоків через українську частину гирла р. Дунай, де до недавнього часу монополістом була Румунія, на території якої функціонують кілька судноплавних каналів, зокрема Сулінський канал, режим на якому регулюється Бєлградською конвенцією про режим судноплавства на р. Дунай (1948).

Одним з найскладніших питань, що стали перешкодою для будівництва каналу, є екологічна цінність дельти р. Дунай. Практично вся територія української частини дельти перебуває у складі Дунайського біосферного заповідника, а саме гирло Бистре розташоване у його заповідній зоні. Значна частина території дельти охороняється як водно-болотні угіддя за Рамсарською конвенцією про водно-болотні угіддя міжнародного значення 1971 р. Окрім того, будівництво такого об’єкту на кордоні із Румунією поставило питання про застосування Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті 1991 р. (Конвенція Еспо) (7). Особливо складним виявилось не питання будівництва каналу, а запропоноване місце його будівництва – гирло Бистре. Проти будівництва каналу через це гирло виступив ряд національних та міжнародних організацій, включаючи Національну академію наук України (8). У ряді висновків, підготовлених НАН України, обґрунтовується неминуче порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань у випадку спорудження каналу через гирло Бистре (9). Подібну позицію зайняли неурядові екологічні організації України та инших країн.

Проте зайняти позицію – це одне, а вживати реальних кроків для вирішення проблеми – зовсім инше. На жаль, коли проблема стояла особливо гостро (2003–2004 рр.), лише окремі НУО безпосередньо займались цим питанням. Серед них Соціально-екологічний союз (Одеса), Печеніги (Харків), Київський еколого-культурний центр (Київ) та ЕПЛ (колишній БФ «Екоправо-Львів). Чому инші потужні організації, які часто вважають провідними, не змогли зосередити свої зусилля на вирішенні цієї проблеми? Чому в той час, коли розгортався міжнародний скандал навколо будівництва каналу, вони не вживали чітких координованих заходів, а займалися реалізацію инших проєктів? На мою думку, показовою є і їхня участь в процесі прийняття рішення щодо каналу.

Одним із важливих питань проєктування та спорудження каналу стало врахування думки громадськости щодо проєкту і забезпечення участи громадськости у процесі прийняття рішення. З точки зору міжнародного права постало питання застосування Оргуської конвенції. З часу розробки Оргуської конвенції Україна займала позицію підтримки ідеї її прийняття. Міністр охорони навколишнього середовища головував на одній із сесій першої Наради сторін Конвенції (м. Лукка, Італія, 2002 р.), положення про пріоритетність імплементації та практичної реалізації Оргуської конвенції Україна включила у План дій Україна-ЕС. Міністерство закордонних справ України неодноразово заявляло про готовність України до діалогу з міжнародними організаціями та країнами щодо будівництва каналу Дунай – Чорне море, виявляючи розуміння їхньої стурбованости з приводу екологічних наслідків будівництва (10). Уже після відкриття першої черги каналу у 2004 р. до України були запрошені експерти ряду міжнародних конвенцій, організацій Европейського Союзу (11).

Водночас, намагання національних неурядових організацій взяти участь у процесі прийняття рішення щодо будівництва каналу виявили дещо иншу позицію Міністерства охорони навколишнього середовища. Так, під час розгляду судами України позовів ЕПЛ, Міністерство заперечувало існування зобов’язань за Оргуською конвенцією – як у відгуках на позовні заяви, так і в ході слухань у судах. В результаті проєктна документація техніко-економічного обґрунтування інвестицій та першої черги будівництва каналу так і не була надана громадськості.

Однак, спроби забезпечити участь громадськости дали позитивний результат у 2004 р.: проєктна документація першої черги будівництва каналу була надана громадськості для ознайомлення. Але жодна екологічна НУО України не надала своїх зауважень. Невже титанічні зусилля тих небагатьох НУО, які намагалися забезпечити відкритість процесу прийняття рішення, були марними? Чому жодна із численних екологічних НУО не вважала за потрібне надати свої фахові зауваження? Чому засоби масової інформації звинувачували НУО ледь не у зраді національних інтересів та роботі на иноземні спецслужби? Чому державні органи вперто ігнорували думку громадськости, висловлену через засоби масової інформації, в індивідуальних та колективних зверненнях? Можливо, аналіз характерних проблем розвитку екологічних НУО дасть відповіді на ці запитання.

Шлях, який пройшли екологічні НУО від свого утворення до сучасного стану, був непростий. Умови їх роботи різко змінилися у порівнянні із 80 – поч. 90-х рр., саме суспільство змінилось. Як зазначалось, значна частина організацій виникла як реакція на конкретну проблему. Із плином часу проблема, навколо якої виникла організація, або була вирішена, або не могла бути вирішена цією організацією. Це поставило непросте завдання – що робити далі? На жаль, досвід побудови громадянського суспільства в Україні невеликий, а тому піонери екологічного руху не завжди чітко уявляли собі принципи побудови, внутрішньої конституції таких організацій. Звідси – відсутність в переважної більшости НУО реальної мети, чи місії, яка б визначала рамки діяльности та цінності організації. Процес планування діяльности, особливо на далеку перспективу, або був відсутній, або відбувався спорадично. Конкретні можливості визначали поточні пріоритети. Це призвело до того, що організації почали «накладатись» у своїй діяльності, виникла свого роду конкуренція. З иншого боку, ряд організацій почали втрачати (або так і не набули) свою ідентичність, і відрізняють їх хіба назви. Певні організації зіштовхнулись з иншою проблемою – необхідністю визначитися, що є пріоритетом: вирішення екологічних завдань чи реформа влади. Цьому особливо сприяла зміна зовнішніх умов їх роботи, нові принципи функціонування влади стали реальністю, сприяння зарубіжних фондів у цьому напрямку зменшилося. Часто такі організації, маючи значний досвід роботи і вагомі результати, не змогли знайти своє місце в нових умовах. Инколи вони просто ігнорували зміну зовнішніх обставин і продовжували займатись звичною справою.

Відсутність реального планування пов’язане з іще однією проблемою –відповідністю потребам громади. В умовах значного зовнішнього фінансування та існування гострої екологічної проблеми (тобто в період зародження екологічного руху) мало хто ставив таке питання. Коли ж період своєрідної «ейфорії» пройшов, практики визначення та врахування потреб громади не було. Значна частина екологічних НУО і сьогодні не бачить такої потреби, вважаючи, що вони здатні самостійно формувати потреби громади (населення). Це сприяє виникненню такого явища, як елітність, тобто організація вважає себе настільки досвідченою, що сама формує потреби громади і не бачить необхідности їх вивчати. Нерідко діяльність таких організацій не підтримується населенням, бо вона надто віддалена від реальних проблем та потреб, а проєкти не знаходять підтримки і розуміння навіть серед самих екологічних НУО.

За умов відсутньої чітко визначеної мети (місії) діяльности організації, відсутности планування та врахування потреб громади частина екологічних НУО не могли сформувати своєї ідентичности, цілісности своєї діяльности. Відсутність ідентичности лише загострила проблему їх конкуренції, особливо в умовах скорочення фінансування. Відсутність зв’язку із населенням унеможливлювало фінансування за рахунок підтримки громадянами (сьогодні навряд чи можна знайти екологічну НУО в Україні, бюджет якої формується хоча би на 10% за рахунок фінансової підтримки громадян). Зрештою, фінансування – окреме питання.

Практично усі екологічні НУО сформувались за фінансової підтримки закордонних організацій (донорів). У перші роки незалежности валову частку такої підтримки надавали США через державні програми (бюджетні кошти) (12). Майже одночасно на території України почали працювати приватні донорські організації, згодом з’явились кошти Европейського Союзу (особливо через програму TACIS). Така підтримка була викликана різними чинниками, у тому числі політичними інтересами відповідних держав. Об’єми фінансової допомоги та способи її надання не сприяли нормальному розвитку організацій з точки зору організаційної та фінансової стабільности. Початок нового тисячоліття відзначився зміною пріоритетів донорських організацій, значним скороченням фінансування. Зміна пріоритетів донорів означає на практиці припинення фінансування певної діяльности. Низка екологічних НУО опинилась на порозі фінансової кризи. Незважаючи на прихід приватних донорів та допомоги ЕС, середовище фінансування значно змінилось. Щоб отримати фінансування, багатьом довелось зайнятись новими видами діяльности, припинити свої первинні проєкти. Власне, поняття «проєкту» є також надзвичайно важливим для розуміння суті проблеми фінансової стабільности НУО. Проєкт означає певне завдання, конкретні заходи з його вирішення і відповідний бюджет. Організація як така не може бути проєктом, проєкт – це лише частина її діяльности. Відповідно, більшість НУО опинились перед складним завданням: забезпечити стабільність фінансування, неперервність своєї роботи в умовах «проєктного» фінансування.

Боротьбу НУО за проєкти ще називають соціальним дарвінізмом (13) (подібно до боротьби видів за виживання, НУО борються за фінансування). Це явище має кілька негативних наслідків, частина яких вже згадувалась. Перший такий наслідок – непослідовність, нецілісність діяльности НУО. Сьогодні – один проєкт, завтра – инший. Сьогодні організація проти бізнесу, завтра розвиває корпоративну відповідальність і співпрацює із вчорашніми ворогами. Ідентичність організації, послідовність у виконанні місії виглядають ідеалістичними поняттями на тлі боротьби за фінансування. Инший неґативний наслідок – пріоритет отримання коштів над суспільною значимістю роботи. Це те, що інколи у нас називають грантоїдством. Можна погодитись із думкою, що часто кваліфікація та енергія НУО йде на боротьбу за отримання коштів, а реальні суспільні зміни – далеко не головні завдання, що ставлять вони перед собою (14).

Слід розуміти, що фінансування – реальна проблема. Критикувати екологічні НУО за непослідовність, звинувачувати у грантоїдстві – недостатньо. Слід також визнати, що навіть за наявности підстав для такої критики, немає аргументів для неповаги до їхньої роботи. Значна частина екологічних НУО усвідомлюють важливість своєї місії, лише для незначної меншости їх діяльність – лише спосіб заробити гроші. Люди, які працюють в екологічних НУО, не просто працівники. Це часто віддані своїй справі фанатики і фахівці, що переймаються соціальною значимістю своєї роботи. Водночас, зовнішні умови (зокрема особливості фінансування) не єдиний фактор, що сприяє непослідовності роботи екологічних НУО. Надзвичайно важливим фактором є особливості організаційної структури, так би мовити, конституція НУО (15).

Управління та менеджмент екологічних НУО є ключовим фактором їх стабільности, послідовности та, зрештою, ефективности. Процес визначення пріоритетів, стратегічного планування, оцінки ефективности, прийняття поточних рішень є не менш важливими, аніж зовнішні умови існування НУО. На жаль, доводиться констатувати, що переважна більшість екологічних НУО функціонує за принципом «лідер (керівник) вирішує все». Хоч я особисто прихильник теорії визначальної ролі особистости в історії, розвиток громадської організації не повинен цілковито залежати від однієї особистости. Це стосується як організацій із численним членством, так і порівняно невеликих. Офіційно ледь не усі НУО мають колективний орган (-и) управління. Водночас, практика дещо різниться від статутних положень НУО. Перша проблема, яка виникає – залежність НУО від керівника. На керівнику зосереджені усі контакти, увесь досвід організації, а тому відсутня інституційна пам’ять. У випадку, якщо керівник вирішує змінити місце проживання, роботу – організація опиняється на межі краху. Друге, – одноособове «правління» не сприяє адекватному прийняттю рішень, об’єктивній оцінці ситуації. Третє, – такий підхід не сприяє професійному росту працівників, адже керівник часто є єдиною публічною особою організації. І останнє – організація уособлюється в керівнику. Суспільство сприймає організацію виключно через особистість керівника, а не як окрему одиницю із своєю власною ідентичністю.

Колективне управління організацією теж має свої недоліки. Слід визнати, що на момент виникнення більшости екологічних НУО ключову роль у їх становленні відіграла конкретна особа. Можливо, це особливість постсовєтського менталітету, але инколи самі члени організацій не вміють колективно приймати рішень. Потреба мати «царя» часто є підсвідомою, а инколи і свідомо визнається (нам потрібен лідер!) Окрім того, часто самі працівники організації є тими, хто приймає рішення (колективно). Це призводить до конфлікту інтересів: ті ж люди визначають пріоритети, ставлять завдання, здійснюють безпосереднє керівництво/виконання завдань і оцінюють ефективність роботи. Иншими словами, функції визначення пріоритетів, виконання робіт та контролю зосереджені в одних руках. Це не сприяє об’єктивній оцінці діяльности і, врешті-решт, розвитку організації (16). Реальний вихід із ситуації – наявність дорадчої ради, яка б складалась із осіб, прямо не залучених до роботи організації. Хоча багато НУО формально мають такі ради, на практиці такі ради діють і виконують свої функції лише у дуже малій кількості екологічних НУО.

І остання ознака (чи проблема), про яку хотілося б згадати, – це особливість ставлення українського суспільства до екологічних НУО. Надто часто до екологічних НУО ставляться негативно, особливо на побутовому рівні. Якщо ЗМІ виявляють певне розуміння суспільної необхідности роботи екологічних НУО (навіть звинувачуючи їх у зраді національних інтересів, лобіюванні приватних інтересів), то державні органи та окремі громадяни виявляють значний скептицизм, коли йдеться про екологічні НУО. Видається, що причини такого ставлення державних органів та громадян різні.

Державні органи мають два головні застереження: 1) НУО – непрофесійні і не можуть мати науково обґрунтованих позицій, 2) екологічні НУО неконструктивні (радикальні). Думка про непрофесійність з часом зміниться і НУО будуть сприйматися як рівноправний партнер з професійної точки зору. Сприйняття ж екологічних НУО як радикальних, безкомпромісних є серйознішою проблемою. З одного боку, часто екологічні НУО дійсно займають безкомпромісну позицію, висуваючи жорсткі вимоги у своїх зверненнях. Практично, головною тезою таких звернень є «Ні!». Це призвело до того, що, наприклад, ідея участи громадськости у прийнятті рішень з екологічних питань практично скомпрометована в Україні. Державний орган «наперед» знає, що скажуть НУО під час громадського обговорення якогось питання – скажуть «ні». З иншого боку, така ситуація викликана практикою прийняття рішень: від громадськости приховують інформацію, її думку ігнорують. Відповідно, реакцією на таку поведінку державних органів є певний радикалізм. Ряд організацій спробували вирішити цю проблему шляхом налагодження співпраці. Це мало як позитивні результати, так і неґативні – такі організації часто звинувачують в заангажованості, навіть у зраді громадських інтересів (з боку инших НУО). Питання про зраду громадських інтересів, можливо, не доцільно ставити, але питання конфлікту інтересів є реальним. Яким чином громадська організація може мати незалежну і послідовну позицію, якщо її керівник найчастіше працює на державній службі?

Особливо болісним є питання ставлення громадян до екологічних НУО. Якщо загальне ставлення до охорони довкілля позитивне, то доволі часто у конкретному випадку ставлення є неґативним. Переважно неґативне ставлення викликане конфліктом соціальних та економічних інтересів із екологічними. На жаль, перші мають перевагу серед громадян, адже це питання добробуту. Зв’язок між станом довкілля та добробутом часто сприймається як теоретичний. Вочевидь саме це (пріоритет соціально-економічних особистих інтересів) є головною причиною неґативного ставлення громадян до екологічних НУО. Зрештою, навіть не стільки до самих НУО, як до їх конкретних дій. Позитивному іміджу не сприяють і вище вказані проблеми розвитку екологічних НУО, особливо відірваність від потреб громади. Практика показує, що, якщо виникає якась екологічна проблема, громадяни самоорганізовуються, а провідні екологічні НУО залишаються осторонь.

Підводячи підсумки, хотілося б, перш за все, віддати належне тим екологічним НУО, які продовжують свою роботу зі збереження довкілля. Їх зусилля часто є єдиним чинником вирішення екологічних проблем. Впертість, з якою вони долають проблеми свого розвитку та функціонування, викликана не особистими амбіціями, а бажанням зберегти природу, захистити людину від неґативного впливу забруднення довкілля. Наявність організаційних, фінансових та соціальних проблем розвитку екологічних НУО означає, що перші кроки зроблено. Це означає, що в Україні екологічна складова громадянського суспільства не відсутня, а значить, має перспективи розвитку.

Надзвичайно багато залежить від рівня екологічної свідомости суспільства, що може сприяти або гальмувати розвиток екологічних НУО. З иншого боку, самі екологічні НУО несуть відповідальність за розвиток екологічної свідомости, культури населення. Держава повинна докладати комплексних та спланованих зусиль на формування екологічної свідомости громадян. Внутрішні ж чинники проблем розвитку будуть подолані тими організаціями, які їх усвідомлять, виконуючи наш спільний обов’язок: зберегти довкілля для прийдешніх поколінь.

1. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі, Київ, 2003.

2. У цій статті під неурядовими екологічними організаціями слід розуміти громадські та благодійні організації, зареєстровані та території України і які мають статутні цілі у сфері охорони довкілля.

3. Екологічні НУО складають бл.11% усіх НУО України, див. Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2003 роки. Короткий огляд. – Творчий центр Каунтерпарт, Київ, 2004.

4. Паралельні назви англійською мовою носять умовний характер і мають на меті дати наближену характеристику НУО, відповідно до відомої в розвинутих країнах класифікації НУО.

5. Такий підхід був центральним елементом позиції України під час другого засідання Постійної робочої групи Міжнародної комісії з захисту р. Дунай (МКДЗ) 16-17 вересня 2004 р. у Відні, на якому делегація України презентувала проєкт відновлення судноплавства в українській частині дельти Дунаю.

6. Перспективы развития судоходства в украинском Придунавье // Зеркало Недели, № 1 (426) Суббота, 11 – 17 Января 2003 г.

7. Уряд Румунії наразі використовує усі можливості щодо застосування Конвенції Еспо, звернувшись до Комітету з імплементації Конвенції Еспо та розпочавши спеціально передбачену Конвенцією процедуру запиту. Остання передбачає створення комісії, яка наразі лише почала свою роботу. Власне, до завершення роботи Комісії призупинено розгляд звернень Румунії до Комітету з імплементації Конвенції Еспо та до Комітету з дотримання Оргуської конвенції (у частині).

8. Про це свідчить лист Президента НАН України ак.Патона Б.Є. до міністра охорони навколишнього середовища України Ігнатенка П.М. від 14.04.2005р.

9. Див.: Висновок науково-правової оцінки експертизи щодо правових засад проєктування та будівництва глибоководного суднового ходу р. Дунай – Чорне море через заповідну українську територію (гирло Бистре) міжнародного транскордонного румунсько-українського біосферного заповідника ЮНЕСКО «Дельта Дунаю», підготовлений Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького, від 10.07.2003 р. // Вісник екологічної адвокатури. №24. 2003.

10. Див. статтю колишнього міністра закордонних справ України Грищенка ‘Putting Reality Before Myth: Ukraine’s Danube Waterway’, The Washington Post, Sept 28, 2004.

11.Звіт про їхню роботу розміщений за веб-адресою: http://europa.eu.int/comm/environment/enlarg/bystroe_project_en.htm

12. Обсяг фінансової допомоги США Україні лише в період 1992-2000 рр. склав понад 2 млрд. дол. США, Annual Report on U.S. Government Assistance to and Cooperative Activities with the New Independent States of the Former Soviet Union, January 2001, http://www.state.gov/p/eur/rls/rpt/nisasst/.

13. Слід зазначити, що використання терміну «соціальний дарвінізм» в даному контексті може мати лише умовний характер і не означає соціального дарвінізму Г. Спенсера.

14. «Грантоїди» чи цеглинки громадянського суспільства? // Дзеркало Тижня, № 5 (584) Субота, 11 – 17 Лютого 2006 р.

15. Цікавим є той факт, що стратегія залучення фінансування (як компонент діяльности НУО) отримала найнижчий показник за результатами дослідження, проведеного центром Каунтерпарт в 2004 р., див.: Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2003 роки. Короткий огляд. – Творчий центр Каунтерпарт, Київ, 2004.

16. Прикладом конфлікту інтересів може бути наступне: надходить пропозиція виконати певний проєкт, який передбачає значне підвищення рівня оплати праці. Проте проєкт дещо суперечить принципам діяльности НУО. Колектив НУО не може об’єктивно вирішити це питання (виконувати проєкт чи ні і чи порушує це принципи діяльности), бо він прямо зацікавлений у фінансовій складовій проєкту.

Поиск по сайту: