Доступ до інформації: поняття, правове регулювання. різними: офіційні і неофіційні публікації в засобах масової інформації, надання усної або письмової інформації за інформаційними запитами або зверненнями

різними: офіційні і неофіційні публікації в засобах масової інформації, надання усної або письмової інформації за інформаційними запитами або зверненнями громадян тощо. Важливим принципом доступу до інформації є не порушення прав, свобод і законних інтересів інших громадян, прав та інтересів юридичних осіб приватного та публічного права.

Таким чином, зважаючи на викладене вище, доступ до інформації у суб'єктивному розумінні — це гарантована державою можливість фізичних, юридичних осіб і держави (державних органів) вільно одержувати відомості, необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушує права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У об'єктивному розумінні доступ до інформації — це сукупність правових норм, що регламентують суспільні інформаційні відносини щодо одержання їх учасниками відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

У розробленому визначенні поняття «доступ до інформації» закріплено такий суб'єктний склад доступу до інформації:

1) громадяни, у тому числі іноземці та особи без громадянства, а також громадськість (див., наприклад, ст. ЗО Закону України «Про інформацію»);

2) юридичні особи;

3) держава в особі її державних органів, у тому числі іноземні держави.

Зазначимо, що для окремих суб'єктів інформаційних відносин встановлюються додаткові юридичні гарантії реалізації доступу до інформації, наприклад, переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків, а кожна особа (і юридична особа у тому числі) має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

Реалізація суб'єктами інформаційних відносин доступу до інформації пов'язана з одержанням будь-яких відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Тобто об'єктами доступу може бути будь-який вид інформації як такої, у тому числі інформація з обмеженим доступом.

Остання може бути об'єктом доступу при відповідності суб'єкта та підстав одержання такої інформації встановленим законодавством України вимогам, або ж у випадку, наприклад, коли вона є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право суб'єкта інформаційних відносин знати цю інформацію переважає право власника інформації з обмеженим доступом на її захист. Зазначимо також, що об'єктом доступу (одержання) інформації можуть бути не лише відомості про діяльність органів влади та місцевого самоврядування, а будь-які відомості у тому числі про фізичну особу (при наявності її згоди або у виключних передбачених законом випадках), про діяльність недержавних установ та організацій тощо.

Перейдемо до розгляду поняття «свобода слова» та його співвідношення з терміно-поняттям «доступ до інформації».

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (із змінами, внесеними згідно із Законом №1703-IV від 11.05.2004 р.) означають «право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації». Як бачимо, свобода слова і вільне вираження своїх поглядів є не що інше як поняття тотожне до поняття «право на інформацію». Однак його застосовують здебільшого при визначенні суспільних відносин, пов'язаних із діяльністю засобів масової інформації.

У національному законодавстві України відсутній законодавчий чи інший нормативний акт, який би регламентував суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації громадянами права на свободу слова. Хоча окремі міжнародні недержавні інституції пропонують для використання у сфері внутрідержавного нормотво-рення Модельний закон про свободу інформації. Основна мета такого закону полягає у сприянні максимальному розкриттю інформації в інтересах суспільства, гарантуванні права кожного на доступ до інформації та забезпечення ефективного механізму захисту цього права. Аналогами зазначеного Модельного закону у національному законодавстві можна вважати Закони України «Про інформацію» та «Про звернення громадян».

Поиск по сайту: