Доступ до інформації: поняття, правове регулювання. Національні законодавства багатьох країн містять єдині нормативно-правові акти (як правило, закони)

Національні законодавства багатьох країн містять єдині нормативно-правові акти (як правило, закони), які регламентують право громадян на інформацію. Однак більшість з них стосуються доступу до інформації, що перебуває в розпорядженні органів державної влади. Науковці називають такі закони «законами про свободу інформації». Наприклад, дослідник Тобі Мендел зазначає, що типовий Закон про свободу інформації «містить у собі право громадськості на доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні обраної народом влади, і накладає на обрану народом владу обов'язок публікувати ключові види інформації».

Закони про доступ до публічної інформації існують у більшості демократичних держав, і вони виступають реальним правовим механізмом здійснення одного з основних прав людини — права на доступ до публічної інформації, що є, у свою чергу, вимогою європейського законодавства та необхідною умовою інтеграції у Європейське співтовариство. Прикладом держав, у яких існують закони про доступ до (свободу) інформації, є: США (Закон про свободу до'-тупу до інформації), Великобританія (Закон про свободу інформації), Латвія (Закон про свободу інформації), Естонія (Закон про свободу інформації), Словаччина (Закон про вільний доступ до інформації), Болгарія (Закон про доступ до публічної інформації), Словенія (Закон про доступ до публічної інформації), Угорщина (Закон про захист інформації) тощо.

Загалом, протягом останнього десятиріччя в усьому світі різні держави створили законодавство про свободу інформації — включаючи Великобританію, Нігерію, Мексику, Трінідад і Тобаго, Південну Африку, Південну Корею, Таїланд, Фіджі, Японію та більшість країн Східної і Центральної Європи. Ще раніше запровадили такі закони Швеція, США, Нідерланди, Фінляндія, Австралія і Канада.

Прямує до удосконалення власного законодавства у сфері інформаційних відносин і Україна.

Окрім згаданих вище конституційних положень, що гарантують право на інформацію, існують й інші норми, які забезпечують належну реалізація зазначеного права. Так, деякі статті Конституції України побічно стосуються проблем права на інформацію, гарантій його реалізації. Наприклад, ст. 15 Основного Закону проголошує заборону цензури, під якою, як правило, розуміється спеціальний державний контроль за ідеологічним і політичним змістом засобів

масової інформації, незалежно від форми — проспективний (до друку) чи ретроспективний (після друку). Тобто на конституційному рівні забороняється попереднє, цензурне регулювання діяльності засобів масової інформації, гарантується свобода масової інформації.

Серед конституційних положень, які гарантують право на інформацію, називають також норму статті 57 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти, не доведені до відома населення, не є чинними. Необхідність розвитку суспільних відносин на засадах демократичної, правової держави, підвищення правової культури, зміцнення законності зумовлюють забезпечення вільного доступу до правової інформації, що на сьогодні є досить складною проблемою. Сьогодні найдоступнішими є закони України, укази Президента. Проте з більшістю нормативно-правових актів громадськість, спеціалісти, окремі громадяни не мають змоги ознайомитись. Тому, Т.А. Костецька зазначає, що «підвищення правової поінформованості всіх членів суспільства — нагальна потреба, що потребує якнайшвидшого вирішення. Питання забезпечення конституційного права кожного знати свої права і обов'язки пов'язані, зокрема, з офіційним оприлюдненням законів. Означені конституційні положення встановлюють засади інформаційних відносин, пов'язаних із забезпеченням доступу до офіційної документованої інформації — відомостей, що створюються в процесі поточної діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування».

В Україні правове регулювання реалізації права на інформацію і доступу до інформації зокрема здійснюється законами України «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про звернення громадян», «Про державну таємницю» тощо.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року (в редакції Закону M3317-IV від 12.01.2006 p.), наприклад, регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Поиск по сайту: