Принципи доступу до інформації. яких засобу масової інформації може бути наказано утриматися від поширення деяких матеріалів

яких засобу масової інформації може бути наказано утриматися від поширення деяких матеріалів. Насправді, відповідно до дозвільної системи реєстрації й ліцензування теле- і радіомовлення державні установи уповноважені навіть припиняти діяльність засобів масової інформації або анулювати ліцензію на мовлення. Конституції звичайно допускають обмеження у здійсненні права на свободу слова й масової інформації протягом обмеженого періоду часу при введенні надзвичайного стану. Наприклад, у Росії ст. 56 Конституції дозволяє в умовах надзвичайного стану для безпеки громадян і захисту конституційного ладу встановлювати окремі обмеження прав і свобод із вказівкою меж і терміну дії. По цій же статті обмеженню не підлягають кілька видів прав: на життя, на гідність, недоторканність приватного життя, право на нерозповсюдження інформації про приватне життя без згоди особи, право на свободу совісті, віросповідання, на використання своїх здібностей і майна, право на житло, а також прав, що забезпечують неупередженість й об'єктивність судового розгляду. У всіх інших випадках такі приписи законні тільки тоді, коли виходять від суду при обставинах, подібних до порушення авторських прав або передбачуваному поширенню інформації, що вважається державною таємницею.

Є приклади використання механізму попередніх обмежень, які можуть бути піддані сумніву на підставі того, що в них відсутня серйозна конституційна або законодавча основа. Найбільш тривалою практикою подібного виду було існування офіційної цензури в Азербайджані відповідно до указу 1993 року про надзвичайні повноваження Президента до серпня 1998 року, а також здійснення схожих функцій Головною інспекцією по охороні державних таємниць у пресі при колишньому Міністерстві друкованих ЗМІ Узбекистану до прийняття указу Президентом країни 3 липня 2002 року. Іншими прикладами є нова тенденція в українських і російських судах накладати судову заборону на поширення інформації, що вважається наклепницькою, а також застосування у Казахстані Закону «Про мови». Нарешті, у розглянутих країнам широко поширена практика самоцензури, при якій редактори перешкоджають публікації або передачі повідомлень, підготовлених журналістами.

У доповіді Інституту проблем інформаційного права про стан законодавства про ЗМІ у країнах СНД і Прибалтики (2004 р.) аналізується також право на доступ до урядової інформації. За-

значається, що Конституції десяти країн: Азербайджану (ст. 50), Вірменії (ст. 24), Бєларусі (ст. 34), Казахстану (ст. 20), Киргизстану (ст.16), Литви (ст. 25), Молдови (ст. 34), Росії (ст. 29), України (ст. 34) і Узбекистану (ст. 29) гарантують всім особам, включаючи й представників ЗМІ, право на пошук й одержання інформації. У сімох випадках Конституції містять вказівку на те, що інформація, яка стосується питань життя й здоров'я людей, охорони навколишнього середовища, повинна бути відкрита для загального доступу (Азербайджан (ст. 29), Беларусь (ст. 34), Грузія (ст. 37), Казахстан (ст. 31), Молдова (ст. 37), Росія (ст. 42) і Україна (ст. 50)). Конституції п'яти країн прямо не гарантують всім особам право на пошук інформації, однак надають право одержувати й поширювати (або навіть тільки одержувати) інформацію (Латвія (ст. 100), Естонія (ст. 44), Грузія (ст. 24), Киргизія (ст. 16), Таджикистан (ст. ЗО), Туркменистан (ст. 26)). Залежно від інтерпретації слова «одержувати» ці положення, розглянуті у сукупності із правами, передбаченими законами про ЗМІ, можуть бути витлумачені таким чином, що право на пошук інформації певною мірою обмежено.

Конституційна основа всіх прав доступу до інформації базується на тезі про те, що збір інформації є істотним компонентом поширення інформації в суспільстві органами ЗМІ, що, у свою чергу, є головною умовою для функціонування демократичної системи правління. Детальний аналіз цих питань був проведений в 1996 році Конституційним судом Литви при розгляді відповідності Конституції окремих положень литовського закону про державну таємницю.

Що стосується спеціальних правил, що регулюють право доступу до інформації, у деяких розглянутих країнах ці правила були включені в самі закони про ЗМІ поряд з більш загальними положеннями про визнання прав журналістів на пошук й одержання інформації, або в закони більш широкої дії, що стосуються відносин щодо суспільної інформації в цілому. До того ж всі розглянуті країни прийняли закони про державну таємницю, у деяких з яких містяться детальні положення, що стосуються процедур одержання доступу до урядової інформації. Крім того, дві держави — Киргизстан і Молдова — мають окремі Закони «Про гарантії й свободу доступу до інформації», у Киргизстані й Узбекистані діють Закони «Про захист професійної діяльності журналіста», що також містять правові норми, які регулюють доступ до інформації. Очевидно також, що у

Поиск по сайту: