Принципи доступу до інформації. рушив установлені «правила акредитації»

рушив установлені «правила акредитації». Оскільки журналісти вцілому не володіють презумованим правом на акредитацію, це відкриває можливості для маніпуляцій на користь або проти певних журналістів. У деяких випадках повноваження законодавців на позбавлення журналістів акредитації по змістовних міркуваннях закладено в самих законах. Наприклад, молдавський Закон «Про регламент парламенту» передбачає позбавлення акредитації у випадках, коли ЗМІ визнано винним у перекручуванні інформації про парламентську діяльність.

У доповіді Інституту проблем інформаційного права про стан законодавства про ЗМІ у країнах СНД і Прибалтики (2004 р.) відзначено, що прикладом країни, де правила акредитації детально розроблені й у цілому наближені до європейських стандартів, зокрема, по підставах відмови в акредитації й позбавлення акредитації, є Вірменія.

У зв'язку з проблемами доступу до парламентських засідань і документів, а також поширення цих документів, виникає ряд специфічних правових питань. Зокрема, що закони мають на увазі, коли невиразно говорять про доступ до парламентських засідань? У тих державах, де законодавство окремо не передбачає право доступу до засідань, чи мається на увазі, що воно перебуває у межах широкого права журналістів шукати й одержувати інформацію? У деяких країнах також закріплено право журналістів на доступ до протоколів парламентських засідань. Чи входить сюди право доступу до інших документів, таких як тексти виступів, що обговорюються на парламентських засіданнях? Із цим пов'язане питання про доступ до самих парламентських засідань: чи включає воно також і доступ до засідань парламентських комітетів? Що стосується доступу до інформації про засідання комітетів, то в Литві доступ до протоколів надається тільки з дозволу голови комітету, а в Грузії «Правила парламентської діяльності» вимагають надання ЗМІ інформації про діяльність комітетів. Однак, у деяких країнах (наприклад, у Вірменії, Киргизстані й Російській Федерації) стало звичайною практикою надавати ЗМІ й суспільству в цілому інформацію про законопроекти, включаючи самі законопроекти. У той же час, як повідомляється, доступ до законопроектів дуже ускладнений у Бєларусі. І, нарешті, в окремих країнах розглядалися питання про висвітлення парламентської діяльності за допомогою радіо й

телебачення. Подекуди (наприклад, у Росії й на Україні) державні телерадіомовні компанії в законодавчому порядку зобов'язані надавати для цих цілей певну кількість ефірного часу. В інших країнах (наприклад, у Грузії) парламентарії самі вирішують, чи здійснювати пряму трансляцію певних засідань. Загалом, у більшості країн засобам масової інформації надається досить широкий доступ до парламентських засідань і документів (хоча на практиці доступ може бути досить обмежений) і в цілому не накладаються обмеження на вільне поширення інформації на цю тему. Проте, однак, загальним правилом є те, що питання про доступ розглядаються скоріше як сфера повноважень законодавчих органів (наприклад, у настільки важливій сфері як акредитація), ніж як вимоги права доступу до інформації, заснованого на конституційних і законодавчих нормах, що приводить до ситуації, коли законодавчі органи можуть безперешкодно обмежувати доступ ЗМІ за своїм розсудом.

Стосовно стандартів правової регламентації оскарження відмови у наданні доступу до інформації у зарубіжних країнах звернемо увагу на наступні правила.

Відмова в наданні доступу до інформації має підлягати оскарженню. У Європі національні системи щодо прав доступу до офіційної інформації звичайно передбачають право на оскарження в суді рішення про відмову в доступі до інформації. Поширений і механізм адміністративного перегляду на більш високому рівні в ієрархії того органу влади, що має справу з запитами, а також можливість звернутися зі скаргою на процедурні питання до незалежних органів, як, наприклад, уповноважений парламенту. У деяких європейських системах, приміром, в законодавстві Великобританії та Ірландії, для розгляду скарг на відмову отримати доступ до інформації створені спеціальні органи — бюро уповноважених у справах інформації.

У доповіді Інституту проблем інформаційного права про стан законодавства про ЗМІ у країнах СНД і Прибалтики (2004 р.) стосовно права на оскарження відмови в наданні інформації зазначено наступне. Майже у всіх країнах існує право на оскарження в суді відмови урядових органів надати доступ до інформації. У тих країнах, де є детально розроблене законодавство, що стосується доступу до інформації, вирішення таких суперечок віднесено до компетенції судів; у країнах, де є лише загальні роз'яснення відносно прав журналістів на пошук й одержання інформації, оскарження про-

Поиск по сайту: