Юридична відповідальність за порушення права на доступ до інформації

Доцільність юридичної відповідальності передбачає відповідність обраних щодо правопорушника заходів покарання загальним цілям юридичної відповідальності — відновленню порушених прав і свобод, покаранню і перевихованню правопорушника, запобіганню скоєння правопорушень у майбутньому.

Принцип неприпустимості аналогії права й аналогії закону при застосуванні заходів юридичної відповідальності означає, що рішення уповноваженого органу про притягнення правопорушника до юридичної відповідальності ґрунтується на конкретних правових нормах.

Принцип невідворотності посідає серед інших принципів юридичної відповідальності важливе місце, адже встановлення покарання за порушення норм права має значення тільки тоді, коли правопорушник неодмінно притягується до відповідальності. Впровадження у суспільну свідомість уявлення про неминучість покарання за порушення норм права є важливим виховним і попереджувальним правопорушення фактором.

Суть принципу індивідуалізації покарання полягає в тому, що відповідальність за скоєне правопорушник повинен нести сам за себе. Неприпустимим є перекладання відповідальності на інших осіб лише за наявності будь-якого зв'язку з правопорушником.

Принцип неприпустимості подвоєння відповідальності означає, що ніхто не повинен двічі притягуватись до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Принцип обґрунтованості юридичної відповідальності передбачає, по-перше, об'єктивне вивчення обставин справи, збір і всебічну оцінку доказів, аргументованість висновку про те, чи було скоєно правопорушення, чи винна особа, яка притягується до відповідальності, чи підлягає застосуванню передбачена в законі санкція; і по-друге, визначення конкретної міри покарання, стягнення, відшкодування збитків у точній відповідності з критеріями, встановленими законом.

До принципів юридичної відповідальності можна також віднести загальні принципи правосуддя: змагальність процесу як засіб досягнення об'єктивної істини; право на захист особи, що притягується до відповідальності; презумпція невинності; неприпустимість погіршення правового становища особи, яка оскаржує прийняте рішення, тощо.

Розділ XI

За галузевою ознакою виділяють такі види юридичної відповідальності, як кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, конституційна і міжнародно-правова.

У сфері доступу до інформації актуальними є такі види відповідальності як кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, матеріальна, дисциплінарна.

Мета юридичної відповідальності у сфері доступу до інформації — це конкретний вияв загальних цілей права, серед яких виділяють регулювання і охорону відповідних суспільних відносин. Головними цілями юридичної відповідальності у сфері доступу до інформації, що випливають із загальних цілей права, є: забезпечення нормального функціонування механізму правового регулювання відповідних відносин шляхом гарантування реалізації суб'єктами правових відносин суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, охорона існуючого державного ладу та суспільного порядку, утвердження законності і захист правопорядку; захист інформаційних прав і свобод громадян від незаконних порушень; покарання винного у скоєнні правопорушення; попередження скоєння правопорушень у сфері доступу до інформації у майбутньому.

Особливістю юридичної відповідальності у сфері доступу громадян до інформації є те, що у багатьох нормативно-правових актах, які визначають правові підстави, гарантії та процедури доступу до інформації, містяться норми, що відсилають до відповідних кодексів, або ж визначають лише склади правопорушень щодо доступу до інформації, однак не визначають конкретні санкції для винних осіб. Саме тому досить важко визначити усі елементи складів правопорушень у сфері доступу до інформації.

Конституція України передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Крім того, конституційне положення передбачає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Закон України «Про інформацію» відносить до гарантій права на інформацію «встановлення відповідальності за порушення за-

Юридична відповідальність за порушення права на доступ до інформації

конодавства про інформацію». Додатковою гарантією реалізації права на доступ до інформації є передбачена зазначеним законом дисциплінарна або інша відповідальність посадових осіб державних установ за необґрунтовану відмову у наданні змоги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин.

Крім того, держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Закон України «Про інформацію» містить статтю, яка передбачає відповідальність за порушення законодавства про інформацію.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію, у частині реалізації громадянами права на доступ до інформації, несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

— необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;

— надання інформації, що не відповідає дійсності;

— несвоєчасне надання інформації;

— навмисне приховування інформації;

— примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура;

— використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;

— розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

— порушення порядку зберігання інформації;

— необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;

— порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб'єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її

Розділ XI

добровільно або на підставі рішення суду. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді.

Закон України «Про звернення громадян» відносить до обов'язків органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина. Крім того у зазначеному законі встановлено, що особи, винні у його порушенні, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України. Як бачимо, у законі не передбачається можливість дисциплінарної відповідальності за подібні правопорушення.

Однак, Законом України «Про звернення громадян» передбачено відповідальність і громадян за неправомірні дії. Так, подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством. Крім того, витрати, зроблені органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності, об'єднанням громадян, засобами масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду.

Юридична відповідальність за порушення права на доступ до інформації

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачає, що «журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків». Закон також визначає підстави відповідальності редакцій, засновників, видавців, розповсюджувачів, державних органів, організацій та об'єднань громадян за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації. Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації визнаються зокрема такі протиправні діяння щодо реалізації громадянами доступу до інформації:

— порушення прав журналіста;

— поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України «Про інформацію» (щодо закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини, розголошення відомостей, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю; розголошенню відомостей, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень);

— втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність;

— розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника;,

— зловживання правами журналіста;

— виготовлення, випуск або розповсюдження друкованого засобу масової інформації без його реєстрації або після припинення його діяльності, ухилення від перереєстрації чи від повідомлення реєструючому органу про зміну виду видання, юридичної адреси засновника (співзасновників), місцезнаходження редакції;

— порушення порядку вміщення даних, надсилання контрольних примірників;

— порушення законодавства з питань інтелектуальної власності.

Поиск по сайту: