Доступ до інформації: поняття, правове регулювання. із заходами, що були вжиті від його імені на території іншої Сторони, крім витрат або зборів, які на законних підставах сплачуються мешканцями цієї Сторони

із заходами, що були вжиті від його імені на території іншої Сторони, крім витрат або зборів, які на законних підставах сплачуються мешканцями цієї Сторони. Інші подробиці надання допомоги, що стосуються, зокрема, форм і процедур, а також використання мов, визначаються безпосередньо відповідними Сторонами.

Після набрання чинності Страсбурзькою Конвенцією створено Консультативний комітет. Кожна Сторона призначає в Комітет одного представника та заступника представника. Будь-яка держава — член Ради Європи, яка не є Стороною Конвенції, має право бути представленою в Комітеті спостерігачем.

Консультативний комітет одностайним рішенням може запропонувати будь-якій державі, що не є членом Ради Європи і не бере участі в Конвенції, бути представленою на тому чи іншому засіданні спостерігачем.

Консультативний комітет:

— може вносити пропозиції з метою сприяння застосуванню Конвенції або його поліпшення;

— може вносити пропозиції про внесення поправок до цієї Конвенції;

— надає свій висновок щодо будь-якої пропозиції про внесення поправок до цієї Конвенції, яка передається йому на розгляд;

— може на прохання Сторони робити висновок з будь-якого питання, що стосується застосування цієї Конвенції.

Консультативний комітет скликається Генеральним секретарем Ради Європи. Його перше засідання відбувається упродовж дванадцяти місяців після набрання зазначеною Конвенцією чинності. В подальшому він збирається якнайменш один раз на два роки і у будь-якому випадку, коли одна третина представників Сторін вимагає його скликання. Кворум засідання Консультативного комітету становить більшість представників Сторін.

Після кожного свого засідання Консультативний комітет подає Комітету міністрів Ради Європи доповідь про свою роботу та про стан виконання Конвенції. З урахуванням положень цієї Конвенції Консультативний комітет складає свої власні правила процедури.

Додатковий протокол до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних щодо органів нагляду та транскордонних потоків даних підписано у Страсбурзі

8 листопада 2001 року. Сторони в цьому Додатковому протоколі до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, відкритої для підписання в Страсбурзі 28 січня 1981 року погодились із наступним:

Кожна Сторона призначає один або більше органів нагляду, відповідальний за забезпечення принципів, які містяться у її внутрідержавному праві, що втілюють принципи, викладені у Розділах II та III Конвенції та в зазначеному Протоколі.

З цією метою вищезазначений орган нагляду має, зокрема, повноваження щодо розслідування та втручання, а також право брати участь у судовому розгляді або повідомляти компетентні судові органи про порушення умов внутрідержавного права. Кожний орган нагляду розглядає та приймає рішення щодо заяв будь-якої особи відносно захисту його/її прав і основних свобод стосовно обробки персональних даних, в межах своєї компетенції.

Органи нагляду виконують свої функції у повній незалежності. Рішення органу нагляду можна оскаржити у суді у разі, якщо вони викликали скарги. Органи нагляду співробітничають між собою в тій мірі, наскільки це необхідно для виконання їхніх обов'язків, зокрема, шляхом обміну будь-якою корисною інформацією.

Кожна Сторона передбачає, що передача персональних даних користувачеві, що знаходиться під юрисдикцією Держави чи організації, які не є Стороною Страсбурзької Конвенції, може відбуватися, тільки якщо така Держава чи організація забезпечує адекватний рівень захисту відповідної передачі даних.

Кожна Сторона може дозволити передачу персональних даних якщо внутрідержавне право забезпечує це у зв'язку з:

— специфічними інтересами суб'єкта даних,

— перевагою законних інтересів, в особливості важливих суспільних інтересів,

— якщо гарантії, що, зокрема, можуть походити з договірних положень, надаються контролером, відповідним за передачу, та визнаються достатніми компетентними органами відповідно до внутрідержавного права.

Конвенція про кіберзлочинність від 2001 року була ратифікована із застереженнями і заявами Законом України № 2824-IV від 07.09.2005. Держави-учасниці Конвенції виразили впевненість, що дана Конвенція є необхідною для зупинення дій, спрямованих

Поиск по сайту: