Загальні положення про інформаційну безпеку

Українська держава включена в процес загальної інформатизації суспільства і формування єдиного світового інформаційного ринку. Значною мірою міжнародно-правове визнання нашої держави стало інформаційним проривом або інформаційною експансією у загальносвітові інформаційні потоки. Тому що саме доведення до відома, в першу чергу, державних діячів, а потім і населення інших країн відомостей про існування України; створення певного іміджу нашої держави, з одного боку, та проведення інформаційної політики всередині держави, з іншого, обумовило визнання Ук-

раїни як геополітичної реальності і підтримку громадянами ідей незалежності, їх активну участь у створенні державних інститутів. Тобто, інформаційний фактор виступив як надзвичайно важливий чинник у загальному державотворчому процесі і, передусім, у представленні та відстоюванні інтересів держави. Інформаційного забезпечення потребують сьогодні всі сфери суспільної діяльності, і при цьому сама інформаційна діяльність потребує чіткої правової регламентації, передусім, з позицій безпеки.

Стаття 17 Конституції України передбачає, що «забезпечення інформаційної безпеки — одна з найважливіших функцій держави, справа всього народу». Однак щодо сутності і ознак інформаційної безпеки єдиної точки зору серед науковців немає.

Інформаційна сфера України — це єдиний інформаційний простір, який формується державними органами, громадськими, політичними та соціальними організаціями, а також громадянами й функціонує з урахуванням правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних, гуманітарних та моральних засад з урахуванням вимог та завдань національної інформаційної безпеки України.

Серед позитивних здобутків сучасної інформаційної цивілізації провідні дослідники визначають такі:

— зростання можливості швидко здійснювати інформаційні зв'язки на великих відстанях, у тому числі між континентами;

— зростання можливості швидко, у великому обсязі сприймати та обробляти, зберігати інформацію на компактних (малогабаритних) технічних засобах;

— об'єднання різних технологій комунікації: теле-, радіо- та обчислювальної техніки.

Водночас ці позитивні соціальні явища супроводжуються негативними, серед яких:

— зростання можливості швидкого перехоплення, витоку, перекручення, знищення інформації;

— використання технічних засобів і технологій інформації в антисоціальній діяльності:

а)воєнній;

б) політичній;

в) економічній.

Розділ II

Зазначені загрози, безумовно, потребують комплексної і системної протидії у межах забезпечення інформаційної безпеки держави.

Б.А. Кормич аналізує інформаційну безпеку з урахуванням глобалізаційних процесів, що відбуваються в світі. Це робить актуальним завдання адаптації вітчизняного законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів, імплементації міжнародно-правових норм в національне законодавство. Україна бере на себе зобов'язання згідно цілого переліку міжнародно-правових актів, які стають частиною національного законодавства. їх аналіз дозволяє узагальнювати міжнародний досвід та співставляти його з існуючим національним, корегувати останній відповідно до норм та принципів, що виправдали себе в системі міжнародних відносин; перекривати та заповнювати існуючі прогалини у вітчизняному правовому полі за рахунок запозичень і використання норм міжнародного права. Близько примикають до цієї групи джерел також нормативно-правові акти окремих зарубіжних країн, зокрема, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Канади, країн Європейського Союзу. Аналіз таких джерел допомагає враховувати позитивний та негативний досвід, що значно прискорює і полегшує демократичні трансформації українського суспільства.

О.В. Логінов зазначає, що інформаційна безпека не може розглядатися лише як окремий стан. Вона має враховувати майбутнє, отже, є не станом, а процесом. Таким чином, інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких, як стан, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, за допомогою якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків. Одним з механізмів гарантування даного процесу є ефективно функціонуюча система органів виконавчої влади, яка є суб'єктом і об'єктом забезпечення інформаційної безпеки одночасно. До рівнів забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади 0.В.Логінов відносить:

— нормативно-правовий — закони, нормативно-правові акти;

— адміністративний — дії загального характеру, яких вживають органи виконавчої влади; процедурний — конкретні процедури забезпечення інформаційної безпеки;

— програмно-технічний — конкретні технічні заходи забезпечення інформаційної безпеки.

Поиск по сайту: