Управління розміщенням страхових резервів

Отримання коштів від страхувальників авансом надає страхо­вим компаніям можливість займатися інвестиційною діяльністю.

Інвестиційна діяльність компанії - це прид­бання та реалізацію необоротних активів, а також фінансо­вих інвестицій, які не являються складовою часткою екві­валентів грошових коштів.

Страхові компанії, які здійснюють ризикове страхування, за українським законодавством, можуть інвестувати кошти в не­рухомість, акції, облігації, цінні папери, що емітуються держа­вою, економіку України за напрямками, визначеними Кабінетом Міністрів України, банківські метали. Страхові компанії, які здійс­нюють страхування життя, окрім цього можуть надавати кредити страхувальникам громадянам, які уклали договори страхуван­ня життя, а також кредитувати житлове будівництво.

Інвестиційна діяльність страховиків базується на імовірнісно­му характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до їх виплати в якості страхового відшко­дування проходить певний період часу.

Активи страховика повинні розміщуватися з врахуванням принципів безпечності, ліквідності, прибутковості. При цьому диверсифікованість є засобом забезпечення реалізації даних прин­ципів.

Принципи управління активами страхової компанії повинні застосовуватися з врахуванням специфіки страхової діяльності, а саме:

- економічною основою фінансової стійкості інвестиційної діяльності страхової організації с збалансований інвестиційний портфель. Його ознаками є гарантована зворотність коштів, ліквідність і прибутковість, а методом формування - диверси­фікованість;

- стратегія і тактика інвестування страхової компанії, пе­реважна її орієнтація па ліквідність чи рентабельність визнача­ються, по-перше, структурою страхового портфеля, і тільки по-друге - кон'юнктурою ринку інвестицій;

- основна увага при регулюванні вкладення активів страхо­вої організації приділяється тим коштам, що призначені для ви­конання зобов'язань перед страхувальниками;

- регулювання вкладення активів йде по наступним напрям­ках: дотримання так називаного принципу конгруентності, відповідно до якого зобов'язання перед страхувальниками у виз­наченій валюті повинні покриватися активами в тій же валюті чи в такій, котра може бути легко перетворена в ту ж валю­ту; регулювання структури і складу інвестиційного портфеля іиляхом установлення мінімуму і максимуму по видах вкладень; контроль за станом інвестиційного портфеля, регламентуван­ня процесу інформації органів страхового нагляду про його зміни.

Виникнення потреби час від часу здійснювати виплати по стра­ховим претензіям обумовлює необхідність збалансовувати інве­стиційний портфель страховика, який забезпечує додатковий дохід, сумою грошових коштів і їх еквівалентів. І компанії ризикового страхування, і компанії страхування життя повинні мати на своїх балансах грошові кошти та їх еквіваленти (грошові кош­ти на поточному рахунку, готівка в касі, валютні вкладення згідно з валютою страхування, банківські вклади). Співвідношен­ня між інвестиційним портфелем страховика і сумою грошових коштів і їх еквівалентів в компаніях може бути різним і залежа­тиме від обраної політики управління активами (суб'єктивний фактор) і страхового портфеля компанії (об'єктивний фактор). Під страховим портфелем можна розуміти структуру видів стра­хування, якими займається страхова компанія, в розрізі її клієн­тів - фізичних і юридичних осіб. Суттєве значення для прийняття рішень щодо утримання на балансі необхідної кількості грошо­вих коштів і їх еквівалентів матимуть терміни дії договорів і види страхування.

Таким чином, можна виділити наступні фактори, що вплива­ють на інвестиційну політику страхової організації:

- характер розподілу ризику, що визначає можливість стра­ховика з достатнім ступенем точності визначити потреби в засобах на виплату страхового відшкодування і страхових сум у той чи інший період часу;

- термін страхування;

- обсяг грошових ресурсів, що акумулюються;

- потреба в інвестиційному доході.

Приведені фактори мають внутрішній характер. На них суб'єк­тивно може впливати менеджмент компаній. Але є фактори зов­нішнього впливу, на який менеджмент впливати не може, але які можуть впливати на структуру і динаміку активів страховика. Це такі фактори, як зміна державних норм забезпечення плато­спроможності страхової компанії, зміна умов інвестування на рин­ку, зміна податкової політики, рівень ділової активності, інші. Отже, розробляючи політику управління активами страхових компаній, необхідно зважати як на внутрішні, так і на зовнішні фактори впливу і враховувати можливий зв'язок між ними.

На управління активами страхової компанії значний вплив матиме і те, до якої сфери діяльності належить страхова компа­нія - до страхування життя чи до ризикового страхування.

Страхові премії за договорами страхування життя сплачують­ся, як правило, одноразово у певному відсотку від страхової суми. Вони не накопичуються, тобто не розглядаються страхувальни­ками як інвестиції і не повертаються страхувальникам, якщо стра­хова подія не сталася. Договори загального страхування, таким чином, забезпечують лише компенсацію збитків і ці договори укладаються на невеликий термін.

Страхові компанії, що проводять ризикові види страхування, як правило, мають справу з терміном страхування не більш року; обсяг грошових ресурсів, що акумулюються, тут менше, ніж у страхуванні життя, тому що немає накопичувальної частини внеску; потреба в інвестиційному доході може бути різною в за­лежності від стану ринку. Головна турбота таких організацій - це ліквідність активів, потреба в якій обумовлена характером ризику, що може акумулюватися або бути катастрофічним. У зв'язку з цим, страхові організації, що проводять ризикові види страхування, вкладають кошти в основному в короткострокові високоліквідні інвестиції. Значну частку портфеля цінних паперів таких організацій займають звичайно цінні папери з фіксованим доходом, що забезпечують страховику швидку реалізацію у ви­падку великих збитків.

Можна виділити наступні фактори, які впливають на вибір політики розміщення страхових резервів компаніями, що здійсню­ють ризикове страхування:

- розміри резервів по відношенню до страхових премій знач­но менші, чим при страхуванні життя;

- в періоди економічних ускладнень страхове відшкодування мас тенденцію до зростання;

- несприятливі фактори часто мають більше значення, чим при страхуванні життя;

- незважаючи на перестрахування, можлива реалізація ка­тастрофічного ризику, що потребує великих термінових виплат.

Деякі принципи інвестиційної політики страховиків, які здійснюють ризикове страхування, співпадають з тими, що ха­рактерні для страхування життя, але існують і додаткові:

- першорядне значення має наявність грошових коштів для ви­плати страхового відшкодування. Це потребує, щоб інвестування здійснювалося на порівняно короткий термін або щоб інвестиції було легко перетворити па грошові кошти. Наприклад, інвесту­вання в товарно-матеріальні цінності для цього непридатне;

- окремі страхові зобов'язання, наприклад, зобов'язання зі страхування відповідальності, можуть па протязі тривалого часу залишатися неоплаченими повністю. У зв'язку з цим, кошти можуть залишатися в компанії, але вони повинні зберігати свою реальну вартість і приносити доход, який би накопичувався для наступної остаточної виплати;

- катастрофічний ризик також викликає необхідність ут­римання в портфелі короткострокових цінних паперів, курс яких мало підвернений коливанням, що зменшує ймовірність втрати капіталу.

Українські реалії не завжди роблять можливим використання закордонного досвіду. Так, раніше наведені дані вказують на те, що компанії, які здійснюють ризикове страхування життя в Ук­раїні, не мають можливості придбавати в достатніх обсягах ко­роткострокові цінні папери, оскільки відповідний сегмент фінан­сового ринку ще просто не працює.

Основне правило інвестування коштів страхових резервів страховими компаніями полягає в тому, що страховики, які обра­ли напрямок загального страхування, мають можливість здійснюва­ти більше короткострокові ліквідні вкладення, в той час як компа­нії страхування життя опираються на довгострокове інвестування.

В компаніях, які займаються страхуванням життя, доход стра­ховика може формуватися за рахунок розміщення коштів стра­хувальників і власних коштів компанії. Але існує відмінність в управлінні даними коштами.

Кошти резервів зі страхування життя не є власністю страхо­вика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страхо­вик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік. Кошти ре­зервів із страхування життя не можуть використовуватися стра­ховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відпо­відають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхуваль­ника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахо­ваній особі.

Страховики, що займаються страхуванням життя, акумулю­ють значні ресурси на тривалі терміни. Потреба в засобах на виплату визначається за допомогою демографічної статистики й актуарних розрахунків з великою точністю. Потреба в інвес­тиційному доході висока, оскільки, по-перше, тариф є дисконто­ваним; по-друге, по багатьом видам страхування життя в умо­вах страхування передбачається участь страхувальників у при­бутках страховика. Звідси страхові організації, що проводять страхування життя, виробляючи інвестиційну стратегію, основ­ну увагу приділяють прибутковості активів, ліквідність же їх цікавить менше. Тому інвестиції в нерухомість і іпотеку здійсню­ються в основному компаніями, що проводять страхування життя.

Можна вказати на наступні особливості здійснення інвестицій компаніями, які займаються страхуванням життя:

- через довгостроковість контрактів (терміном дії до 60 років) страхові резерви зазвичай розміщують в довгострокових цінних паперах;

- оскільки доходи компаній зі страхування життя, як прави­ло, перевищують їх витрати, а усі страхові відшкодування та витрати можуть бути оплачені із доходів від премій та інвес­тицій, то відсутня необхідність розміщувати страхові резерви страхування життя в короткострокових цінних паперах;

- досвід актуаріїв доводить, що найбільш прийнятною полі­тикою для компаній зі страхування життя є узгодження термінів закінчення дії договорів страхування з термінами закін­чення дії угод в інвестиційному портфелі;

- більшість інвестицій фондів страхування життя здійсню­ється на середні і довгострокові терміни, а вкладення до пенсій­них фондів - тільки на довгострокові.

Однією з відмінностей інвестиційної політики українських ком­паній зі страхування життя закріпленою законодавчо є те, що вони мають можливість проводити окремі кредитні операції. Зок­рема, компанії зі страхування життя можуть надавати кредити страхувальникам-громадянам, які уклали договори страхуван­ня життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності дого­вором страхування, та на строк, який перевищує період, що за­лишився до закінчення дії договору страхування.

Кошти резервів із страхування життя можуть використову­ватися для довгострокового кредитування житлового будівниц­тва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, виз­наченому Кабінетом Міністрів України.

Поиск по сайту: