Склад доходів і витрат страхової компанії

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, які пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами, Двоїстий характер фінансової діяльності страховика полягає у об'єднанні страхової та інвестиційної діяльності.

Доходи страховика можна поділити на три великі групи:

1. Доходи від страхової діяльності (страхові премії зі страхування та перестрахування).

2. Доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів).

3. Інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але з'являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності (наприклад, надання власних потужностей в оренду).

Розглянемо кожну групу окремо.

Доходи від страхової діяльності є первинними доходами страхової компанії. На залучення цих доходів розраховує страховик, коли з'являється на страховому ринку і пропонує страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Плата за страхування може надходити у готівковій і безготівковій формі здебільшого у національній валюті (виняток становлять страхові платежі від нерезидентів).

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми і страхового тарифу). Ціна страхової послуги (страхова премія) обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума х Страховий тариф. (7.1)

Страхова сума за добровільного страхування визначається за згодою сторін. У обов'язкових видах страхування страхова сума встановлюється, як правило, відповідними законодавчими або нормативними актами.

Страховий тариф - це друга складова страхової премії. Це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об'єкта страхування за визначений період страхування.

З обов'язкових видів страхування страхові тарифи встановлюються законодавчими актами, з добровільних видів - розробляються страховиками і затверджуються Уповноваженим органом нагляду за страховою діяльністю при розгляді на видачу ліцензії. Страхові тарифи розраховуються виключно з того, щоб страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, вистачило для того щоб:

- страховик міг виконати зобов'язання перед страхувальниками (провести виплати).

- покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток.

Страховий тариф складається з нетто-тарифу, який забезпечує кошти для страхових виплат, і навантаження, яке забезпечує страховику покриття витрат на ведення справи і отримання прибутку. Співвідношення між нетто-тарифом та навантаженням різне, в залежності від " дешевого " та " дорожчого " виду страхування. Нетто-тариф може розраховуватись з використанням математичних методів на базі теорії ймовірності, і в цьому разі навантаження визначається емпіричним шляхом з фактичним урахуванням витрат на ведення справи. Останні можливо вважати " у мовно-постійними" витратами. В українських страхових компаніях є схильність до завищення страхових тарифів, у західних компаніях - навпаки. В умовах конкурентної боротьби страхові компанії занижують нетто-премії і зовсім не планують прибуток, витрати на ведення справи покривають за рахунок інвестиційних надходжень. Занижені страхові премії використовують з метою залучення клієнтів. Цей засіб дуже небезпечний, оскільки в несприятливих умовах під загрозою опиняється платоспроможність компанії.

До другої групи доходів відносять доходи від інвестиційної діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці доходи є похідними від первинних доходів страховика. Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери.

У країнах з розвинутим страховим ринком страховики виступають одним із найзначніших інвесторів. Інвестиційна діяльність пов'язана із характером коштів, які поділені на групи:

1. Власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку.

2. Залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Згідно діючого законодавства, страховики України можуть інвестувати кошти страхових резервів в акції, облігації, депозити банків, інвестиції в економіку України за переліком, який визначається урядом, банківські метали, нерухомість, компанії, які здійснюють страхування життя, можуть кредитувати своїх страхувальників або будівництво житла для фізичних осіб.

До третьої групи доходів страховика належать інші доходи. Ці доходи не мають відношення до страхування. До них треба віднести: оперативний та фінансовий лізинг (доходи від здавання майна в оренду), доходи щодо перерахунку іноземної валюти, порівняно із її балансовою вартістю на кінець звітного періоду: доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги, доходи від надання консультаційних послуг, штрафів, пені та інші доходи. Ця група доходів страховика об'єктивно є найменшою.

В Україні, відповідно до діючого законодавства, окрім доходів від страхування, страхова компанія може одержати:

- винагороди (комісійні) від передачі ризиків на перестрахування;

- частку від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачену перестраховиками;

- повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів;

- повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, які розраховуються, як різниця між зарезервованою сумою і сумою, фактично сплаченою страхувальникові.

Витрата страхової компанії поділяють наступним чином:

- витрати на проведення страхових операцій (формують собівартість страхової послуги);

- витрати на проведення інших операцій (супроводжують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасово вільних коштів страховика).

Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає на витрати по проведенню страхових операцій. За економічним змістом, витрати поділяються на три групи:

- виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування;

- витрати на обслуговування процесу страхування та перестрахування;

- витрати на утримання СК.

Дві останні групи витрат можна об'єднати поняттям " витрати на ведення справи ".

Найвагомішою є перша група - виплати страхових сум та страхових відшкодувань.

Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування у практиці страховиків розвинутих країн мають розподіл на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.

Активізаційні витрати - це витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладенням нових договорів страхування. Ці витрати можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування, актуарних розрахунків, виплату комісійних винагород брокерам, витрати на службові відрядження і таке інше.

Інкасаційні витрати - це витрати, пов'язані із обслуговуванням готівкового обігу страхових премій; на оплату праці службовців страхової компанії, витрати на виготовлення банківських квитанцій та відомостей щодо прийому страхових премій, на оплату банківських послуг.

Ліквідаційні витрати - це витрати із урегулювання збитків. Вони вміщують оплату послуг спеціалістів із з'ясування причин і визначення розміру збитків, завданих об'єктам страхування, витрати на нагромадження відповідної інформації, оплату банківських послуг, пов'язаних із здійсненням виплат страхового відшкодування, витрати на проїзд експертів до місця страхової події і назад, судові витрати, поштово-телеграфні витрати.

До третьої групи витрат - витрати на утримання СК - відносять адміністративно-управлінські витрати. Воші включають заробітну платню персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв'язку, витрати на придбання канцелярських та господарських товарів, рекламу. Відрядження, утримання і обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування та інші витрати, які згідно з чинним законодавством відносяться на собівартість страхової діяльності. Політика формування даних витрат містить в собі певні протиріччя. Так, чим більшими будуть ці витрати, тим кращою буде якість страхового обслуговування клієнтів (кращі фахівці, швидке прибуття агентів і аварійних комісарів до клієнтів, кращий інтер'єр офісу тощо), але, з іншого боку, ці витрати суттєво підвищують вартість страхової послуги для клієнтів.

В обов'язкових видах страхування усі розрахунки в формуванні страхових платежів, а значить і доходів від страхової діяльності регламентуються державою. Це стосується і витрат на ведення справи. Так, Постановою № 358 від 1999 р. "Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування" визначені нормативи на ведення страхової справи, які не можуть бути більшим за:

- з обов'язкового особистого страхування — 15 '% розміру тарифу;

- з обов'язкового страхування майна та відповідальності - 20 розміру тарифу.

Якщо структура витрат страхової компанії представити аналітично по групах витрат, то маємо, що:

- витрати на ведення справи (витрати на утримання СК та обслуговування страхового процесу) знаходяться в межах 20 - 25 %.

- витрати на виплату страхових сум та відшкодування - в межах 60 - 80 %.

В Україні при обчисленні прибутку страховика витрати поділяють на:

- виплати страхових сум і страхових відшкодувань.

- відрахування в централізовані страхові резервні фонди.

- відрахування в технічні резерви, інші ніж резерв незароблених премій.

- витрати па проведення страхування (утримання фірми).

- інші витрати, що включають до собівартості страхових послуг.

Поиск по сайту: