Норма та рентабельність прибутку. Розподіл і використання прибутку підприємства

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності суб’єктів господарювання. Проте, абсолютний розмір прибутку не показує рівень ефективності, якість роботи суб’єкта підприємництва. Тому, для того, щоб точно визначити рівень ефективності господарської діяльності, використовують відносний показник прибутку, що виражається у відсотках і називається нормою прибутку, яка обчислюється як виражене у відсотках відношення абсолютної суми прибутку до суми авансованого капіталу у виробництво.Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то норма прибутку – це відносний показник інтенсивності виробництва і виражається у відсотках.

В економічній теорії показник норми прибутку визначається за формулою:

(10.4)

де Н_П – норма прибутку, %;:

П –- маса прибутку, грн.; •

АК –- сума авансованого капіталу, грн.

Фактори, які впливають на норму прибутку:

1) зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

2) рівень ринкових цін на продукцію, які визначають у кінцевому підсумку величину прибутку, а отже, і норму прибутку;

3) швидкість обороту та структури авансованого у виробництво капіталу.

Первинними чинниками зростання норми прибутку є впровадження науково-технічних досягнень, інших інновацій, найпрогресивніших форм і методів організації виробництва і праці.

Практика підприємництва країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що норма прибутку може обчислюватися по-різному.

(10.5)

(10.6)

(10.7)

Ефективність підприємства характеризує узагальнюючий показник – рівень рентабельності.

Рентабельність – це кількісна визначеність відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормативних оборотних фондів.У практиці господарської діяльності підприємства рівень рентабельності визначається за формулою:

(10.8)

де Р' - норма рентабельності;

П_Б – балансовий прибуток;

Ф_ОСН. –вартість основних фондів;

Ф_ОБ. – вартість оборотних нормативних фондів.

Загальну схему розподілу прибутку можна зобразити графічно (рис. 10.5).

Прибуток, отриманий підприємством за звітний період, є дже­релом сплати податків та зборів відповідно до чинного законодавства. Сума останніх зменшує прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства.

Основним чинником, що визначає напрями розподілу чистого прибутку господарюючого суб'єкта, є його організаційно-правова фо­рма залежно від якої здійснюється державне регламентування розпо­ділу певної частини прибутку. Воно стосується страхування ризиків та участі власників підприємства у його прибутках.

Рис. 10.5. Основні напрямки розподілу прибутку на підприємстві

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану і неасигновану частини:

- асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

- неасигнована частина не має конкретного призначення.

Процес розподілу прибутку на підприємстві базується на таких принципах:

1) зв’язок політики розподілу із загальною політикою управління прибутком на підприємстві;

2) пріоритетність обліку інтересів і менталітету власника підприємства;

3) стабільність політики розподілу прибутку;

4) передбачуваність політики розподілу прибутку;

5) оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку.

Поиск по сайту: